Рішення № 12102034, 02.11.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.11.10 р.                     Справа № 34/212                               

Суддя господарського суду Донецької області Кододова О.В.

при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерофіс Лімітед», м. Київ

до відповідача: Державного підприємства «Макіїввугілля», м. Макіївка

про стягнення 21670,08грн.

Представників сторін:

від позивача – Федоренко Д.А. (за довіреністю)

від відповідача: Савенко В.М. (за довіреністю)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерофіс Лімітед», м. Київ до Державного підприємства «Макіїввугілля», м. Макіївка про стягнення 3% річних в сумі 6186,08грн. та інфляційне збільшення боргу в сумі 15484,00грн.

Заявою від 21.10.2010р. позивач збільшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 6186,08грн. та інфляційне збільшення боргу в сумі 19404,00грн., яка ухвалою від 21.10.2010р. була судом задоволена та прийнята до розгляду.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Донецької області від 22 березня 2007року по справі №40/22 було встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 196000,00грн. та порушення строків виконання грошового зобов’язання. На сьогоднішній день ДП «Макіїввугілля» борг в сумі 196000,00грн. не сплатило, тому на підставі п. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем було нараховано інфляційне збільшення боргу за період з липня 2009р. по серпень 2010р., що з урахуванням уточнень складає 19404,00грн., та 3% річних за період з 13.08.2009р. по 31.08.2010р., що складає 6186,08грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 02.11.2010р. (вхід. №02-41/46970) проти позову заперечує та посилається на ст. 118 ГПК України та зазначає, що рішення може бути пред’явлено до виконання не пізніше трьох років з дня його прийняття, тому строк пред’явлення рішення щодо стягнення суми боргу у розмірі 196000,00грн. сплинув ще 22.03.2010р., відповідно не може нараховуватися сума 3% річних та індекс інфляції.

За клопотанням сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.          

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, встановив :

22 березня 2007року рішенням господарського суду Донецької області по справі 40/22 з Державного підприємства „Макіїввугілля” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерофіс Лімітед” було стягнуто борг в сумі 196000,00грн., пеню в сумі 17557,68грн., три проценти річних в сумі 5122,84грн. та інфляційні в сумі 20190,26грн. за період прострочення виконання грошових зобов’язань з 16.02.06р. до 31.12.06р.

У зв’язку із невиконанням своїх зобов’язань та несплатою суми боргу у розмірі 196000,00грн. ТОВ «Інтерофіс Лімітед» вже неодноразово звертався до господарського суду Донецької області з вимогою про стягнення інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних за період з 01.01.2007р. по 23.01.2008р. та за період з 24.01.2008р. по 12.08.200р. Ці вимоги були задоволені господарським судом Донецької області у рішенні від 24.03.2008р. по справі №4/12 та від 06.10.2009р. по справі №40/264.

На час звернення до суду із позовом боргу в сумі 196000,00грн. залишився не сплаченим.

Позивач звертався до відповідача із вимогою №27-01/10-004 від 27.08.2010р., де зазначав, що у зв’язку із несвоєчасним виконанням зобов’язання щодо сплати суми боргу у розмірі 196000,00грн. ДП «Макіїввугілля» повинно сплатити суму індексу інфляції у розмірі 13132,00грн та 3% річних в сумі 5155,07грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України.

В силу ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Тобто діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання рішення.

Таким чином, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості в сумі 196000,00грн., що доведено рішенням господарського суду Донецької області по справі №40/22 не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді 3% річних та індексу інфляції, понесених ним внаслідок несплати своєчасно відповідачем вказаної суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд не приймає до уваги посилання відповідача на ст. 118 ГПК України, оскільки даною статтею встановлено строк пред’явлення судового наказу до виконання. Тобто дана стаття не передбачає припинення зобов’язання щодо сплати суми боргу. Якщо зобов'язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, але на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, якщо після прийняття господарським судом рішення про відшкодування збитків їх розмір збільшився в результаті росту цін на майно або роботи, кредитор не позбавлений права подати новий позов до винної особи.

Згідно з інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-8/685 від 20.11.2008 р. "Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства" чинне законодавство, зокрема, приписи ст. 625 ЦК України не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання зобов’язання суми, на яку заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простороченої суми за невиконання зобов’язання, і, зокрема, за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення.

Так, у відповідача існував обов'язок повернути позивачу його кошти на підставі рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2007р. по справі №40/22. Дане рішення відповідачем не виконувалося, тобто відповідач продовжував безпідставно користуватися грошовими коштами позивача, отримуючи від цього прибуток, та завдаючи позивачу збитків.

При цьому, застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №2-11/712-2009 від 16.09.2009р.

За таких обставин позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних за період з 13.08.2009р. по 31.08.2010р. в сумі 6186,08грн. та інфляційне збільшення боргу за період з липня 2009р. по серпень 2010р. в сумі 15484,00грн. є доведеними та такими, що підлягають.

За висновком суду зроблений позивачем розрахунок інфляційних витрат за період з липня 2009р. по серпень 2010р. у розмірі 19404,00грн. є арифметично невірним та за розрахунком суду складає:

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Як вбачається із наданого розрахунку до заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач не застосував періоди, коли була дефляція. З даним розрахунком суд не погоджуються, оскільки згідно Рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених в листі Вищого господарського суду від 03.04.1997р. №62-97р для визначення індексу за будь-який період необхідно помісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою. Тобто необхідно перемножувати всі помісячні індекси, не зважаючи на те чи була у даний період інфляція або дефляція.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов’язання у вигляді стягнення нарахованого індексу інфляції підлягають задоволенню частково в сумі 15484,00грн., 3% річних за прострочення виконання грошових зобов’язань повністю в сумі 6186,08грн.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерофіс Лімітед», м. Київ до Державного підприємства «Макіїввугілля», м. Макіївка про стягнення 3% річних за період з 13.08.2009р. по 31.08.2010р. в сумі 6186,08грн. та інфляційне збільшення боргу за період з липня 2009р. по серпень 2010р. в сумі 19404,00грн., задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Макіїввугілля» (86157, м. Макіївка, пл. Радянська, 2, код ЄДРПОУ 32442295, р/р №26004040000264 в АБ «Укрбізнесбанк», МФО 335980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерофіс Лімітед» (04053, м. Київ, пров. Киянівський, 3-7, код ЄДРПОУ 32962368, п/р №26008306262980 в АКБ «ТК Кредит» у м. Києві, МФО 322830) 3% річних за період з 13.08.2009р. по 31.08.2010р. в сумі 6186,08грн., інфляційне збільшення боргу за період з липня 2009р. по серпень 2010р. в сумі 15484,00грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Макіїввугілля» (86157, м. Макіївка, пл. Радянська, 2, код ЄДРПОУ 32442295, р/р №26004040000264 в АБ «Укрбізнесбанк», МФО 335980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерофіс Лімітед» (04053, м. Київ, пров. Киянівський, 3-7, код ЄДРПОУ 322830, п/р №26008306262980 в АКБ «ТК Кредит» у м. Києві, МФО 322830) державне мито в розмірі 216,70грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 199,84грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 05.11.2010року

Суддя