Рішення № 120949551, 31.07.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 рокуСправа №160/14004/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену у рішенні 01.05.2024 №26822-17116/К-01/8-0400/24, щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періодів трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990, та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум з 15.07.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про протиправність відмови відповідача щодо незарахування до страхового стажу вказаних вище періодів роботи, як таких, що містяться у її трудовій книжці, із чітким зазначенням записів, які не мають жодних виправлень, підчищень та які відповідають вимогам законодавства. На думку позивача, така позиція органу Пенсійного фонду України є протиправною та порушує її право на перерахунок пенсії, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

11.07.2024 року відповідач до суду надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів № 637 від 12 серпня 1993 «Про порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У тих випадах, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Додатково повідомлено, для вирішення питання підтвердження періодів роботи показаннями свідків, позивачу необхідно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою.

24.07.2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій вона зазначає, що повторне посилання пенсійного органу на те, що позивачу для вирішення питання підтвердження періодів роботи показаннями свідків, необхідно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою, вважає протиправним, оскільки її трудова книжка містить усі необхідні записи та підтверджує її роботу в спірні періоди, а пояснення ОСОБА_2 є тільки додатковими доказами, що підтверджують її трудову діяльність.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримую пенсію по інвалідності з 15.07.2020 року.

Перебуваючи на прийомі у інспектора Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу стало відомо, що періоди її трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990, не включені до страхового стажу.

Не погоджуючись з таким не зарахуванням зазначених періодів її трудової діяльності до страхового стажу, вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 04.04.2024 року, в якій просила: зарахувати до її страхового стажу періоди трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990; здійснити перерахунок її пенсії з урахуванням трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07,1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990.

З рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 26825-17116/К-01/8-0400/24 від 01.05.2024 року вбачається, що відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів № 637 від 12 серпня 1993 «Про порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У тих випадах, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Додатково повідомлено, для вирішення питання підтвердження періодів роботи показаннями свідків, позивачу необхідно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою.

Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача у зарахуванні вказаних періодів роботи до страхового стажу, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058 встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону №1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі, що передбачено статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 24 Закону №1058 страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до положень статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказане положення кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Судом встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , заповнена 11.06.1979 року та містить записи щодо спірної трудової діяльності:

- з 19.11.1981 по 24.06.1983 позивач працювала на Заводі «Червоний Металіст» на посадах: старшого товарознавця, учнем машиніста екструдерних установок, машиністом екструдера, приймальником вантажу;

- з 01.07.1983 по 27.08.1984 позивач працювала на Дніпропетровському лікеро-горілчаному заводі на посаді транспортника 2-го розряду на виробничій ділянці;

- з 14.04.1986 по 29.11.1990 працювала на Дніпропетровській базі «Укроптхозторг» на посадах комплектувальниці, комірником складу №3, комірником складу №7.

Дослідивши вище зазначені записи у трудовій книжці позивача, суд зазначає, що вказані записи є послідовними, чіткими, без перекреслень, містять підписи відповідальних осіб та печатки підприємств.

Також, жодних неправильних чи неточних записів у спірні періоди роботи позивача, не виявлено.

Крім цього, відповідачем також не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.

Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, вищезазначене не може бути підставою для незарахування оспорюваних періодів роботи позивача до її страхового стажу.

Суд зазначає, що наявність сумнівів у відповідача щодо достовірності поданих документів для призначення пенсії може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.

Жодні інші обставини не були покладені відповідачем в основу оскаржуваного рішення щодо відмови у зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу при призначенні пенсії з 15.07.2020 року.

За таких обставин, вказані твердження відповідача щодо не врахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990 згідно трудової книжки, не можуть бути підставою неврахування відповідних періодів роботи, для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки на позивача не покладається обов`язок підтверджувати записи в трудовій книжці коли такі в ній містяться.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що відповідачем безпідставно не враховано при призначення пенсії по інвалідності позивачу періоди його роботи з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990 згідно записів у трудовій книжці, чим порушено її право на отримання належного їй пенсійного забезпечення.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену у рішенні 01.05.2024 №26822-17116/К-01/8-0400/24, щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 05.05.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Оскільки відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу при призначенні пенсії по інвалідності, призначеної 15.07.2020 року, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

У пункті 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Оскільки, звертаючись до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності позивачем подано необхідні документи для підтвердження спірних періодів роботи, які протиправно не були зараховані відповідачем до страхового стажу, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періодів трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990, та здійснити виплату перерахованої пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, з 15.07.2020 року.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену у рішенні 01.05.2024 №26822-17116/К-01/8-0400/24, щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періодів трудової діяльності з 19.11.1981 по 24.06.1983, з 01.07.1983 по 27.08.1984, з 14.04.1986 по 29.11.1990, та здійснити виплату перерахованої пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, з 15.07.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник