Рішення № 120925046, 04.06.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2024Справа № 910/1677/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу №910/1677/22

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача у справі - Київська міська рада

про стягнення 136902,01 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Гаврилов Є.Ю.;

від відповідача: Джумурат В.М.;

від третьої особи: Горобенко І.М..

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" (далі - відповідач) про стягнення 136902,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, як балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7Б, не здійснено повної оплати поставленої позивачем теплової енергії, у зв`язку з чим останнім заявлено до стягнення основний борг у розмірі 122519,48 грн, 3% річних у розмірі 3386,64 грн та інфляційні втрати у розмірі 10995,89 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 відкрито провадження у справі №910/1677/22 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 01.03.2022.

21.02.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позову з підстав того, що надання комунальних послуг з постачання теплової енергії здійснюється виключно на договірних умовах, тоді як між сторонами такий договір не укладався. При цьому, відповідач наголошує на тому, що у довідці наведено розрахунки (з вересня 2020 року по жовтень 2021 року) за постачання теплової енергії споживачам в будинку №7 Б по вулиці Невська у місті Києві, з вказівкою параметрів "Договірне навантаження", яке здійснювалося на підставі договору №721286-0101 про постачання теплової енергії, однак у довідці не ідентифікований об`єкт, якому надавалася послуга з теплопостачання, не вказана його опалювальна площа, правові підстави для надання такої послуги, не ідентифіковані виконавець та споживач послуги, відсутня така інформація і в облікових картках, актах приймання-передавання товарної продукції, корінцях нарядах, рахунках-фактурах та актах звіряння розрахунків. Відповідач наголошує також на тому, що корінці нарядів, додані до позову вказують, що споживачем в багатоквартирному житловому будинку № 7Б по вул. Нивська (Невська) у м. Києві є КП "ЦОС Шевченківського району", до якого відповідач не має жодної правової причетності. Разом з цим, відповідач зауважує на тому, що відповідачу надавався проект договору на постачання теплової енергії, а не надання житлово-комунальної послуги з постачання теплової енергії, який суперечив вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у зв`язку з чим проект було повернуто позивачеві без підписання.

23.02.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що відповідно до Інформації з офіційного сайту Департаменту комунальної власності міста Києва і розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.11.2015 №629 нежитлове приміщення площею 501,2 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. (Нивська) Невська, буд. 7Б, знаходиться на балансі відповідача, а відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовували теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Позивач наголошує на тому, що позивач є постачальником теплової енергії до нежитлових приміщень житлового будинку за адресою м. Київ, вул. (Нивська) Невська, 7Б, яке приєднане до загальнобудинкової системи теплової мережі, і на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому; на окрему частину нежитлового приміщення, корінці нарядів не видаються. При цьому, наголошує на тому, що доказів про відключення від мереж теплопостачання, у встановленому законодавством порядку, відповідач не надавав.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та активними бойовими діями у Київській області та місті Києві судове засідання 01.03.2022 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2022 призначено судове засідання у справі на 10.06.2022.

У судовому засіданні 10.06.2022, суд, відповідно до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення Київської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача у справі та відкладення судового засідання на 02.08.2022.

Так, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Враховуючи предмет, підстави позову, суд дійшов висновку про залучення до участі у справі Київської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача у справі, оскільки рішення у даній справі може вплинути на її права та обов`язки.

20.07.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких відповідач серед іншого зазначив, що відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.11.2015 №629 відповідач здійснює обслуговування житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. (Нивська) Невська, 7Б. Однак, нежитлове приміщення площею 501,2 кв.м. не перебуває на балансі відповідача. Також відповідач заперечив проти здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на те, що наданий до матеріалів позовної заяви рахунок-фактура не містить строків оплати.

У судовому засіданні 02.08.2022 оголошена перерва до 30.08.2022.

Судове засідання, призначене на 30.08.2022, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

31.08.2022 року через відділ діловодства суду від сторін надійшло спільне клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки існує можливість досягнення між ними примирення та врегулювання спору шляхом медіації, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає зупиненню у відповідності до пункту 3-1 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 призначено судове засідання на 14.12.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 спільне клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" про зупинення провадження у справі №910/1677/22 задоволено. Зупинено провадження у справі №910/1677/22 на час проведення медіації, але не більше 90 днів з дня постановлення даної ухвали про зупинення провадження у справі та зобов`язано учасників процесу повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 поновлено провадження по справі №910/1677/22 і призначено судове засідання на 06.02.2024.

06.02.2024 року через систему Електронний суд від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази про приналежність та передачу відповідачу нежитлового приміщення площею 501,20 кв.м у багатоквартирному житловому будинку № 7Б по вул. Нивська (Невська) у м. Києві , що унеможливлює здійснення розрахунку вартості теплопостачання у дане приміщення. Також зазначив, що представники ПП "Український центр управління нерухомістю", яке є виконавцем послуг з обслуговування багатоквартирного житлового будинку № 7Б по вул. Нивська (Невська) у м. Києві, оглянули вказаний будинок та встановили, що у багатоквартирному житловому будинку № 7Б по вул. Нивська (Невська) у м. Києві відсутнє нежитлове приміщення площею 501,20 кв. м., у якому позивачем надавались комунальні послуги теплопостачання, про що складений акт огляду житлового будинку від 07.11.2022.

Також 06.02.2024 року через систему Електронний суд від відповідача надійшло клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням, у якому відповідач просить суд здійснити огляд багатоквартирного житлового будинку № 7Б по вул. Нивська (Невська) у м. Києві та окремого нежитлового приміщення площею 501,20 кв.м., якщо воно знаходиться у цьому будинку.

У судовому засіданні 06.02.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи на 27.02.2024.

13.02.2024 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення проти клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням.

23.02.2024 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі, в яких позивач зазначив, що розпорядженням від 11.11.2015 №629 на баланс відповідача переданий весь будинок - включно всі нежитлові приміщення у ньому, загальною площею 504,70 кв.м., тому спірне приміщення 501,20 кв.м. знаходиться на балансі Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва". Щодо поданого відповідачем акту від 07.11.2022 про обстеження житлового будинку за адресою: № 7Б по вул. Нивська (Невська) у м. Києві, то позивач вказує про неналежність такого доказу з огляду на те, що не надано договору, на підставі якого здійснювалось обстеження будинку; доказів наявності повноважень у осіб, які здійснювали обстеження та підписали акт; не надано доказів повноважень управителя з питань ЖКГ; при обстеженні не були запрошені представники позивача; спірним періодом є жовтень 2020 року - жовтень 2021 року, в той час як акт складений у листопаді 2022 року.

У судовому засіданні 27.02.2024, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням, оскільки відповідачем не доведено підстав необхідності проведення такого огляду, а за висновками суду, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, потреба в огляді багатоквартирного житлового будинку № 7Б по вул. Нивська (Невська) у м. Києві та окремого нежитлового приміщення площею 501,20 кв.м., відсутня та відповідно до приписів ст.216 Господарського процесуального кодексу України оголосив перерву до 26.03.2024.

Судове засідання, призначене на 26.03.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.204 призначено судове засідання на 14.05.2024.

У судовому засіданні 14.05.2024 суд, відповідно до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи на 04.06.2024.

У судовому засіданні 04.06.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити; представник третьої особи надав усні пояснення по справі.

На виконання вимог ст.223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст.219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 04.06.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" засноване на комунальній власності територіальної громади м. Києва, утворено рішенням Київської міської ради від 28.09.2006 року №9/66 та підпорядковане Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Зі змісту Статуту Комунального підприємства "Київтеплоенерго", затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.05.2016 року №323 (у редакції розпорядження від 27.06.2019 року №1160), предметом діяльності останнього є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподіл електричної енергії.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року №1693 "Про деякі питання Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам та з 01.05.2018 позивач здійснює постачання теплової енергії.

21.01.2021 позивач листом №30/5/3/710 від 20.01.2021 направив на адресу відповідача проект договору №721286-0101 від 18.01.2021 на постачання теплової енергії, що підтверджується копіями фіскального чеку, накладної та описом вкладень від 21.01.2021 за №0103275499718, додатком №8 до якого встановлено, що об`єктом теплопостачання є нежитлове приміщення, площею 501,2 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7Б, втім договір укладений не був, що визнається сторонами.

Водночас, оскільки нежитлове приміщення площею 501,20 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7-Б перебуває у відповідача на праві господарського відання, то відповідач, як користувач та розпорядник нежитлового приміщення, несе зобов`язання по оплаті за спожиту теплову енергію. Однак, за твердженням позивача, відповідач не вносив плату за отриману за період з жовтня 2020 року по жовтень 2021 року теплову енергію, обов`язок з оплати якої виник у відповідача як у балансоутримувача вказаного приміщення.

Позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №30/5/4/17970 від 17.11.2021 щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію, однак відповідач на вищезазначену вимогу відповіді не надав, заборгованість не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно із ст.5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".

У статті 1 Закону України "Про теплопостачання" наведено визначення термінів, за яким: балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб`єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно з положеннями ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги": управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.

У спірних правовідносинах з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення загальною площею 501,2 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7Б, позивач є виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії, а споживачем є особа, яка отримувала вказану послугу, тобто особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження таким приміщенням.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради 19.02.2007 №187 з метою вдосконалення системи управління житлово-комунальним господарством та ефективного використання комунального майна територіальної громади Шевченківського району міста Києва, вирішено утворити Комунальне підприємство "Керуюча дирекція "Шевченківської районної у м. Києві ради".

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 перейменовано Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району" в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та вирішено передати Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" житловий фонд, який був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади Шевченківського районну міста Києва.

Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.11.2015 №629 "Про закріплення за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" житлових будинків Державного підприємства "Антонов" за відповідачем закріплено на праві господарського відання житлові будинки відповідно до Додатку.

Згідно Додатку до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.11.2015 №629 за відповідачем закріплене на праві господарського відання майно, в тому числі житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7-Б, загальною площею 3622,00 кв.м. включно з усіма нежитловими приміщеннями в ньому загальною площею 504,70 кв.м. (пункт 8 Додатку 1 до Розпорядження від 11.11.2015 №629).

Зі змісту наведеного розпорядження вбачається, що на баланс відповідачу переданий весь будинок за адресою: м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7-Б, включно всі нежитлові приміщення в ньому загальною площею 504,70 кв.м.

Вищевикладене свідчить, що спірне приміщення, площа якого менша (501,20 кв.м.) передано відповідачу, про що свідчить і долучений відповідачем лист №506/3 від 22.02.2021 адресований позивачу в якому зазначено, що нежитлове приміщення за адресою вул. Нивська, буд. 7-Б є власністю територіальної громади міста Києва та передані до КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на праві господарського відання.

Частиною першою статті 133 Господарського кодексу України передбачено, що основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Отже, за відповідачем закріплено будинок за адресою: м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7-Б, включно з всіма нежитловими приміщеннями в ньому.

При цьому, відповідно до Інформації з офіційного сайту Департаменту комунальної власності м. Києва https://gukv.gov.ua/ІАС "Управління майновим комплексом територіальної громади м. Києва" нежитлове приміщення площею 501,20 кв.м. у будинку №7-Б по вул. Нивська (Невська) знаходиться на балансі КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", нежитлове приміщення знаходиться в житловому будинку в задовільному стані: вільне. Дата актуальності інформації 01.03.2021 та 07.04.2023.

Позивач просить стягнути вартість поставленої теплової енергії у менше за площею приміщення (501,20 кв.м.), ніж передано відповідачу (504,70 кв.м.). Водночас, відповідачем не надано доказів того, що він оплачував послуги теплопостачання у нежитлове приміщення, площею 504,70 кв.м. у спірному будинку обов`язок з оплати яких він має, як і не надав жодних доказів, що приміщення площею 501,20 кв.м. не є складовою приміщення, яке передано відповідачу на баланс.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ГПК України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог (частина третя статті 13 ГПК України).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (частина перша статті 76 ГПК України).

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Стандарт доказування "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Варто зазначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №910/268/23, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 та від 02.10.2018 у справі №910/18036/17).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши надані сторонами докази, з урахуванням приписів статтей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що нежитлове приміщення у будинку №7-Б на вул. Нивська (Невська) площею 501,20 кв.м., є частиною житлового будинку, входить в передані відповідачу площі нежитлових приміщень за спірною адресою та закріплено за відповідачем відповідно до розпорядження від 11.11.2015 №629.

Доказів вибуття спірного нежитлового приміщення з комунальної власності, а також доказів їх перебування в господарському віданні чи оперативному управлінні іншої особи, відмінної від відповідача, у спірному періоді матеріали справи не містять.

Тоді як, наданий відповідачем акт від 07.11.2022 про обстеження житлового будинку за адресою: № 7Б по вул. Нивська (Невська) у м. Києві не є належним доказом, який підтверджує факт перебування чи відсутності на балансі відповідача спірного нежитлового приміщення, оскільки не спростовує того факту, що нежитлове приміщення у будинку №7-Б на вул. Нивська (Невська) площею 501,20 кв.м., є частиною житлового будинку і входить в передані відповідачу площі нежитлових приміщень за спірною адресою.

Відтак, оскільки нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7-Б. до складу якого входить площа 501,20 кв.м., на яку здійснено нарахування, перебуває у відповідача на праві господарського відання, то саме відповідач несе зобов`язання по оплаті за спожиту теплову енергію.

Згідно із матеріалами справи будинок за адресою: м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7-Б оснащений інженерною мережею з централізованого опалення, нежитлові приміщення у житловому будинку мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення, а відтак у позивача відсутня технічна можливість не здійснювати постачання теплової енергії виключно у спірне приміщення.

Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти споживачів для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, з урахуванням перерв, визначених ст.16 цього Закону (ч.4 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Аналогічні положення містяться у п.3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2005 (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Теплова енергія постачається безперервно (п.29 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007).

Згідно із п.36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов`язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.

Споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункти 24, 25 Правил №630).

Позаяк, в матеріалах справи відсутні докази відключення у спірний період від теплопостачання як будинку за адресою: м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7-Б так і спірних нежитлових приміщень, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту постачання теплової енергії у спірний період у приміщення, які закріплені за відповідачем у встановленому законом порядку.

Як встановлено судом вище, окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно його опалюваній площі здійснюється за особовим рахунком: 721286-0101.

Наявними у матеріалах справи корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон підтверджується, що у спірний період позивач поставляв відповідачу теплову енергію за адресою: м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7-Б (особовий рахунок 721286-0101).

З корінців нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, споживачем в них зазначено КП "ЦОС Шевченківського району". При цьому на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою, на окрему частину нежитлового приміщення корінці нарядів не видаються, а тому споживачем в корінцях нарядів зазначається обслуговуюча організація, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за певною адресою. У зв`язку із викладеним у даних корінцях нарядів зазначена інформація стосовно Комунального підприємства "ЦОС Шевченківського району", а не відповідача, що не спростовує встановлених судом обставин про перебування на балансі відповідача нежитлових приміщень у спірному будинку.

За таких обставин, позивачем доведено факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірні періоди, та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку.

Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії за спірний період та її вартість за адресою м. Київ, вул. Нивська (Невська), буд. 7-Б, підтверджується обліковими картками за о/р № НОМЕР_1 ; актами приймання-передавання товарної продукції за о/р НОМЕР_2; довідкою про нарахування за теплову енергію за особовим рахунком НОМЕР_2, які у відповідності до приписів процесуального законодавства є належними та допустимими доказами.

Питання прийняття облікових карток (табуляграм) як доказів у справах про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 14.07.2023 у справі №910/21848/21, від 23.09.2021 у справі №910/17662/19, від 03.09.2020 у справі №910/17662/19, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15, від 12.07.2018 у справі №910/6654/17 та від 28.03.2018 у справі №910/6652/17).

Нарахування плати за надані послуги теплопостачання здійснювалося на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів. Фактично здійснювалося обслуговування всього житлового будинку в цілому, а щомісячне нарахування обсягу спожитої теплової енергії вираховувалося пропорційно опалювальній площі споживача (501,20 кв. м) за обліковим записом 721286-0101.

Відтак, надані позивачем докази у сукупності підтверджують як факт постачання теплової енергії до будинку, що знаходиться за спірною адресою, так і обов`язок відповідача оплатити теплову енергію, а тому суд відхиляє доводи відповідача, що позивачем не доведено обсяги поставленої теплової енергії, стягнення вартості якої заявлено позивачем.

Не приймає до уваги суд і посилання відповідача на те, що надання комунальних послуг з постачання теплової енергії здійснюється виключно на договірних умовах, оскільки факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

Так, згідно із частиною 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач, серед іншого, зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частина 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Обов`язок щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію встановлений і ст.19 Закону України "Про теплопостачання".

Відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (п.51 постанови Великої Палати Верховного суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16).

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено, що у спірний період (з жовтня 2020 року по жовтень 2021 року) відповідач у розумінні приписів Закону України "Про житлово-комунальні послуги" був індивідуальним споживачем послуг з теплопостачання, які надавались у спірному приміщенні, а наданими позивачем доказами підтверджено факт надання протягом вказаного періоду послуг з постачання теплової енергії, та їх обсяги, відповідач повинен оплатити надані позивачем послуги.

Доказів оплати відповідачем вказаних послуг матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Згідно із ч. 3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч.1 ст.9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до п.18 постанови №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, зважаючи, що строк оплати на момент розгляду справи настав, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 122519,48 грн, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що наданий до матеріалів позовної заяви рахунок-фактура не містить строків оплати, оскільки рахунок на оплату наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії виходячи з положень законодавства не змінює строку виконання відповідачем грошового зобов`язання. Крім того, за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги з постачання теплової енергії. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №910/12604/18).

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати поставленої теплової енергії у спірний період, на підставі наведених вище норм чинного законодавства, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 3386,64 грн та інфляційні втрати у розмірі 10995,89 грн.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат суд встановив, що розрахунки є обґрунтованими, арифметично правильними та здійснені відповідно до вимог законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 10995,89 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню судом.

У той же час, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню у сумі, за розрахунком суду, 3385,79 грн, оскільки позивачем допущені помилки при нарахуванні 3% річних на суми боргу за жовтень-листопад 2020 року; в іншій частині цих вимог належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість в повному обсязі, а викладені у поданих заявах по суті спору заперечення щодо пред`явлених позовних вимог суд вважає не обґрунтованими з урахуванням вищевикладених висновків суду.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" про стягнення 136902,01 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 1, ідентифікаційний код 34966254) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421) основний борг у розмірі 122519 (сто двадцять дві тисячі п`ятсот дев`ятнадцять) грн 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 10995 (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять) грн 89 коп., 3% річних у розмірі 3385 (три тисячі триста вісімдесят п`ять) грн 79 коп. та судовий збір у розмірі 2480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) грн 98 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.08.2024.

Суддя Т.В. Васильченко