Рішення № 120895013, 08.08.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 рокуСправа №160/13175/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (відповідач-2), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;

- скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.04.2024 №045750027269;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту звернення, а саме: з 08.04.2024, на підставі ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зарахувавши періоди роботи до страхового стажу: з 01.09.1993 по 20.04.1996 - навчання в Донецькому державному технічному університеті за освітньо-професійною програмою з професійним спрямуванням "Гірництво"; з 21.04.1996 по 06.07.1997 - період перебування у відпустці по догляду за дітьми до трьох років; до пільгового стажу за Списком №2: з 07.07.1997 по 02.04.2000 - машиніст установок збагачення та брикетування; з 03.04.2000 по 17.10.2005 - майстер зміни; з 05.06.2009 по 15.09.2016 - майстер зміни; з 16.09.2016 по 16.07.2017 - оператор пульта керування на Державному підприємстві "Шахтоуправління "Південнодонбаське 1".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.04.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідачем-2 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням позивачем 55-річного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу 10 років. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення такої пенсії, досягла встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/13175/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

30.05.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (відповідач-2) надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що рішенням №045750027269 від 15.04.2024 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку у відповідності до ст. 114 Закону №1058. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону, становить 25 років. Необхідний пільговий стаж на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону, становить 10 років. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим-двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Страховий стаж позивача становить 29 років 08 місяців. Пільговий стаж становить 00 років 00 місяців 00 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1993 по 27.06.2000 р.р. згідно диплому НОМЕР_1 , оскільки перевищує загальновстановлений період навчання та перетинається з періодами роботи згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_2 від 07.05.1990 року. До пільгового стажу не зараховано: період роботи з 07.07.1997 по 08.04.2024 згідно довідки Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське1» від 08.04.2024 № 57, оскільки пільгова довідка не відповідає Додатку № 5 (відсутній підсумок пільгового стажу, відсутня інформація про відпустки, простої) та до заяви не долучені атестації робочих місць. Згідно з пунктом 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 045750027269 від 15.04.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону у зв?язку з відсутністю необхідного пільгового стажу - 10 років та недосягнення необхідного пенсійного віку - 55 років. Відтак, вважає рішення правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

11.06.2024 представником позивача надано відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача-2 є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.

28.06.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1) надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зверталася 08.04.2024 до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та доданими до неї документами на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, який уповноважений розглянути подану заяву ОСОБА_1 . Розглянувши заяву та додані до неї документи, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 15.04.2024 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за № 045750027269 у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 на дату звернення не досягла необхідного пенсійного віку та у неї відсутній необхідний пільговий стаж, визначений абзацом першим пунктом другим частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV. У своєму позові позивач посилається на пункт "б" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, проте, з 11.10.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148, яким внесено зміни, зокрема до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". З набранням чинності змін до Закону 1058 пенсії на пільгових умовах Список № 1 та Список № 2 призначаються згідно положень ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Таким чином, посилання позивача у своєму позові щодо зобов`язання здійснити призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України "Пенсійне забезпечення" є помилковим. Також вказано, що період, який підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи визначає саме підприємство шляхом надання оформленої належним чином уточнюючої довідки у відповідності зі Списками, затверджуваними Кабінетом Міністрів України на підставі первинних документів за час роботи особи на відповідному підприємстві. Відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, згідно наданих документів та індивідуальних відомостей встановив, що стаж роботи ОСОБА_1 на дату звернення складає: загальний страховий стаж - 28 років 09 місяців, пільговий стаж роботи за Списком № 2 - відсутній. Зауважує, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1993 по 27.06.2000 згідно наданого диплому ДВ № 075803, оскільки перевищує загальновстановлений період навчання та перетинається з періодами роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_3 від 07.05.1990. До пільгового стажу позивача не враховано період роботи з 07.07.1997 по 08.04.2024 згідно наданої довідки від 08.04.2024 № 57, виданої Державним підприємством «Шахтоуправління Південнодонбаське 1», оскільки пільгова довідка не відповідає Додатку № 5 до Порядку №637 (відсутній підсумок пільгового стажу, відсутня інформація про відпустки, простої) та до заяви не надано підсумки атестації робочих місць. В рішенні про відмову у призначенні пенсії роз`яснено порядок набрання ним чинності, порядок та строки його оскарження. Таким чином, вважає спірне рішення правомірним. Крім того, стосовно позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідач послався на дискреційні повноваження відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_4 .

08.04.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

15.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №045750027269 про відмову в призначенні пенсії (за Списком №2). В обґрунтування відмови у призначенні пенсії відповідачем-2 зазначено наступне:

- дата народження 28.06.1972;

- дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 08.04.2024;

- вік заявниці 51 рік;

- страховий стаж особи становить 29 років 8 місяців.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період навчання з 01.09.1993 по 27.06.2000 згідно диплому ДВ №075803, оскільки перевищує загальновстановлений період навчання та перетинається з періодами роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 07.05.1990, необхідно надати уточнюючу довідку.

До пільгового стажу не зараховано:

- період роботи з 07.07.1997 по. 08.04.2024 згідно довідки Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське1» від 08.04.2024 №57, оскільки пільгова довідка не відповідає Додатку №5 (відсутній підсумок пільгового стажу, відсутня інформація про відпустки, простої) та до заяви не долучені атестації робочих місць.

Працює

Враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №045750027269 від 15.04.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу - 10 років та недосягнення необхідного пенсійного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись з відмовою відповідача-2 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та у зарахуванні періодів роботи, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

За приписамистатті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставіст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Як слідує зіст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно дост. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першоюстатті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року(далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується наКонституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цьогозакону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року(далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняттяЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 рокуна пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текстЗакону №1058-IVдоповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці засписком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б»статті 13 Закону №1788-XIIу редакціїЗакону №213-VIII від 02.03.2015 рокута пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 рокуу редакціїЗакону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Такий стан правового регулювання існував до прийняттяКонституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункт «б» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 рокузі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.

Пунктом 3 цьогорішеннявирішено, що застосуванню підлягаєстаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 року в Україні існуютьдва закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б»статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно зРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 рокув редакціїЗакону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині необхідного пенсійного віку, який складає 50 років та страхового стажу 20 років, за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно зРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років та страхового стажу 25 років за пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силуст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змінЗаконом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесенимиЗаконом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення стажу роботи для виходу на пенсію на пільгових умовах порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин нормистатті 114 Закону №1058-IVне відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що нормистатті 114 Закону України №1058-IVабсолютно ідентичні нормамстатті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114Закону1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIIIтастаттею 114 Закону №1058.

Згідно зіст. 6 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогост. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписівст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач-2 надав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки позивач не досягла необхідного пенсійного віку. Оскільки рішення відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії прийнято не на підставіКонституціїта чинного законодавства України, воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Як встановлено з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з`ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положенняЗакону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносинЗакон № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених врішенніКСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормамиЗакону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, таЗаконом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.Таке регулювання порушує вимогу «якостізакону», передбаченуКонвенцією про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, а неЗакону № 1058-ІV.

Відповідно до ч.1 ст. 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченогочастиною першоюстатті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

В оскаржуваному рішенні відповідач-2 погоджується з тим, що позивач досягла 50 років, загальний страховий стаж позивача складає 29 років 8 місяців. Однак, вказує, що пільговий стаж за Списком №2 становить 0 років 0 місяців.

Щодо періодів не зарахованих відповідачем-2 до страхового стажу та до пільгового стажу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно з відомостями, що містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 07.05.1990 та довідці №57 від 08.04.2024, виданої ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаське 1", ОСОБА_1 у спірні періоди, не зараховані відповідачем-2 до пільгового стажу працювала:

-з 07.07.1997 по 02.04.2000 - машиністом вуглезбагачення та брикетування;

-з 03.04.2000 по 17.10.2005 - майстром;

-з 05.06.2009 по 15.09.2016 - майстром;

-з 16.09.2016 по 16.07.2017 - оператором пульта керування на Державному підприємстві "Шахтоуправління "Південнодонбаське 1".

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року №41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Крім того, з аналізу зазначених правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку №2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

Суду надані належні докази працевлаштування позивача повний робочий день на посадах, що дають право на призначення пільгової пенсії за списком №2 за періоди: з 07.07.1997 по 02.04.2000 - машиніст вуглезбагачення та брикетування; з 03.04.2000 по 17.10.2005 - майстер зміни; з 05.06.2009 по 15.09.2016 - майстер зміни; з 16.09.2016 по 16.07.2017 - оператор пульта керування, на Державному підприємстві "Шахтоуправління "Південнодонбаське 1".

Доводи відповідача щодо неможливості зарахувати до пільгового стажу періоди роботи згідно з довідкою №57 від 08.04.2024 з підстав того, що вона оформлена не у відповідності до вимог додатку №5 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 та містить певні недоліки чи розбіжності в оформленні, не спростовують того факту, що позивач займала посади, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Крім того, у цій довідці вказано, що надати довідку, що підтверджує стаж роботи, для призначення пільгової пенсії за результатами атестації робочих місць на підприємстві та інші документи, необхідні для призначення пільгової пенсії немає можливості, оскільки архів підприємства знаходиться на території де проводяться бойові дії, доступу до документів, на підставі яких видається пільгова довідка у підприємства на сьогодні немає.

Отже, суд робить висновок, що вказані періоди роботи підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №2.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1993 по 20.04.1996, оскільки необхідно надати уточнюючу довідку, суд зазначає наступне.

Згідно з п. д ч. 3 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Частиною 3 ст. 44 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV органам Пенсійного фонду надано право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Однак, як свідчать матеріали справи, вказаних дій відповідач не вчинив, тим самим не дотримався вимог п. 4.7. Порядку №22-1 щодо встановлення права особи на зарахування спірного періоду до страхового стажу на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Доказів того, що відповідач звертався до навчальних закладів для отримання підтвердження навчання позивача у відповідні періоди матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 8 Порядку №637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком, регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590 «Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій» (надалі також - Порядок №590).

Згідно з підпунктом «і» частини 1 пункту 109 Порядку №590 крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних і медичних училищах і таке інше), партійних школах, совпартшколах, школах профруху, на рабфаках; перебування в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Частиною 2 пункту 109 Порядку №590 передбачено, що при призначенні пенсій по старості періоди, вказані у підпункті «і», зараховуються до стажу за умови, якщо цим періодам передувала робота в якості робітника чи службовця, або служба у складі Збройних сил СРСР, або інша служба, вказана в підпункті «к».

Під час навчання позивача діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162, пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази учбового закладу (науковий заклад) про зарахування або відрахування студента, особи, яка навчається, аспіранта, клінічного ординатора.

Так, вказаною Інструкцією, визначено що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху.

Тобто, про період навчання особи вноситься запис у трудову книжку при навчанні на денних відділеннях. Вказаною інструкцією не було передбачено внесення записів до трудових книжок за умови навчання на вечірній (заочній формі).

Отже, весь період навчання за денною (очною) формою навчання у вищому навчальному закладі зараховується до страхового стажу особи.

Відповідно до диплому бакалавра серія НОМЕР_1 , виданого Донецьким державним технічним університетом 27.06.2000, позивач навчалась в університеті з 01.09.1993 по 27.06.2000.

Відповідно до запису №5 у трудовій книжці позивача з 01.09.1993 по 20.04.1996 позивач навчалась в Донецькому державному технічному університеті та переведена на заочно-вечірній факультет.

Таким чином, суд робить висновок про те, що підстави для неврахування вказаного періоду навчання до страхового стажу позивача відповідачем не доведені.

Доводи відповідача про те, що період навчання перевищує загальновстановлений період та перетинається з періодами роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 07.05.1990 суд відхиляє, оскільки вони не відповідають дійсності і спростовуються змістом трудової книжки.

Відтак, вказаний період навчання підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо періоду перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 181 Кодексу законів про працю України, що узгоджується з положеннями ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.

Отже, до загального стажу, що дає право на пенсію за віком, зараховується час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок №22-1).

Відповідно до п. п. 1.6, 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Згідно з п. 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини.

Судом встановлено, про що відсутній спір між сторонами, що до заяви про призначення пенсії позивачем додавалось, окрім іншого, і свідоцтва про народження дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження видано повторно 04.04.2024 серія НОМЕР_5 Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження видано повторно 03.04.2024 серія НОМЕР_6 Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Доказів неправдивості або недостовірності відомостей, що зазначені у цих свідоцтвах, матеріали справи не містять.

Відтак, суд робить висновок про те, що до страхового стажу позивача має бути зараховано період перебування у відпустці по догляду за дітьми до трьох років з 21.09.1996 по 06.07.1997.

Позовні вимоги у частині зарахування до страхового стажу періоду перебування у відпустці по догляду за дітьми до трьох років з 21.04.1996 по 20.09.1996 задоволенню не підлягають, з огляду на те, що відповідно до вказаних свідоцтв про народження дітей вони народжені 21.09.1996.

З огляду на встановлені судом обставини, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.04.2024 №045750027269 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 підлягає скасуванню, як протиправне.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 призначити пенсію за віком на пільгових умовах, зарахувавши спірні періоди роботи, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.

Так, обрахунок страхового та пільгового стажу, призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням викладеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2024 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах, суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

У цьому випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 08.04.2024 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, це потягло за собою порушення прав позивача. Так, суд вважає, що наявні підстави для покладення обов`язку щодо розгляду заяви позивача, а також зарахування спірних періодів роботи, саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, як визначений суб`єкт призначення.

Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 17.05.2024 №0033110060.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 807,47 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.04.2024 №045750027269 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу: з 01.09.1993 по 20.04.1996 період навчання в Донецькому державному технічному університеті; з 21.09.1996 по 06.07.1997 - період перебування у відпустці по догляду за дітьми до трьох років; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: з 07.07.1997 по 02.04.2000 - машиніст вуглезбагачення та брикетування, з 03.04.2000 по 17.10.2005 - майстер зміни, з 05.06.2009 по 15.09.2016 - майстер зміни, з 16.09.2016 по 16.07.2017 - оператор пульта керування на Державному підприємстві "Шахтоуправління "Південнодонбаське 1".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2024 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 807 (вісімсот сім) грн 47 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський