Рішення № 12089024, 01.11.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.10                                                                                 Справа № 17/259пд.

За позовом Слов‘яносербської районної державної адміністрації, смт. Слов‘яносербськ Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Гольф-Клуб», с. Привітне Слов‘яносербського району Луганської області

про визнання недійсним договору

Суддя Фонова О.С.

Представники:

від позивача: Ширкова І.С. - начальник юридичного відділу, довіреність № 01/12-2144 від 17.09.2010;

від відповідача: Зінов‘єв О.А. - представник, довіреність № 777 від 17.09.2010; Егліт В.В. - представник, довіреність № 778 від 17.09.2010; Бєлослудцева В.М. - представник, довіреність № 779 від 17.09.2010.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору, укладеного між позивачем та відповідачем 10.02.2005 про оренду земельної ділянки рекреаційного призначення загальною площею 71,6938 га, яка знаходиться на території Веселогірської сільської ради Слов‘яносербського району, з моменту укладення.

Відповідач надав відзив на позовну заяву № 35 від 11.10.2010, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Розпорядженням Слов’яносербської районної державної адміністрації від 01.02.2005 № 22 було вирішено надати в оренду відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку для створення об’єкту рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Веселогірської сільської ради Слов’яносербського району, загальною площею 71,6938 га терміном на 50 років.

На підставі вищевказаного розпорядження між Слов‘яносербською районною державною адміністрацією, як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший Гольф-Клуб», як Орендарем, було укладено договір оренди землі від 10.02.2005, зареєстрований у Слов’яносербському відділі державної реєстрації, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 04054250001 від 10.02.2005 (далі - Договір).

Пунктом 2 Договору встановлено, що в оренду передається земельна ділянка для створення об’єкту рекреаційного призначення загальною площею 71,6938 га.

Згідно пункту 4 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 590943,72 грн., за звітом, затвердженим начальником Слов’яносербського районного відділу земельних ресурсів від 01.02.2005.

Відповідно до пунктів 8-9 Договору, орендна плата вноситься Орендарем у грошовому вигляді, що складає 6500,38 грн. на рік з урахуванням коефіцієнту індексації 2,465 станом на 01.01.2005 і перераховується на р/р 33213812800305, МФО 804013, код 04337297, УДК в Луганській області. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

Позивач посилається, що при укладанні Договору не враховано, що розпорядженням Слов’яносербської районної державної адміністрації № 476 від 24.12.2004 «Про виключення земель резервного фонду з категорії земель сільськогосподарського призначення та віднесення їх до категорії земель рекреаційного призначення в межах Веселогірської сільської ради Слов’яносербського району»виключено земельну ділянку з земель резервного фонду загальною площею 71,6938 га в межах Веселогірської сільської ради із категорії земель сільськогосподарського призначення, віднесено їх до категорії земель рекреаційного призначення та зобов’язано районний відділ земельних ресурсів внести відповідні зміни в земельно-облікову документацію.

Таким чином, зазначає позивач, на момент укладення спірного договору земельна ділянка, що надавалась в оренду, вже не відносилась до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на частину 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі» та статтю 9 Закону України «Про плату за землю», згідно яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. Податок на земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині 2 статті 6 Закону України «Про плату за землю»справляється у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.( стаття 9 Закону України «Про плату за землю»).

Позивач зазначає, що орендна плата за земельну ділянку рекреаційного призначення, яку надано в оренду відповідачу, повинна була розраховуватись з розрахунку 50% від грошової оцінки площі ріллі по області.

Грошова оцінка 1 га ріллі по області на час укладення договору складала 3148,90 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Коефіцієнт індексації складає 2,465, тобто :3148,90 х 50%х2,465 х 71,6938 =278245,02 грн.

Таким чином, орендна плата за спірним договором оренди повинна була складати 278245,02 грн. на рік.

Вищезазначене, на думку позивача, свідчить про те, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки не було дотримано положення ст.ст. 15, 24 Закону України «Про плату за землю».

Відповідач проти вимог позову заперечує з підстав викладених у відзиві.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 116 Земельного кодексу України, в редакції, що діяла на час укладання Договору, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на час укладання Договору, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як встановлено судом під час розгляду справи, договір оренди землі від 10.02.2005 між сторонами у справі укладений на підставі розпорядження Слов’яносербської районної державної адміністрації від 01.02.2005 № 22 щодо надання в оренду відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку для створення об’єкту рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Веселогірської сільської ради Слов’яносербського району, загальною площею 71,6938 га терміном на 50 років.

Станом на час укладання договору діяла редакція частин 1-4 статті 21 Закону України «Про оренду землі», згідно яких орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.

У вищевказаній редакції статті 21 Закону України «Про оренду землі»встановлено, що незалежно від власника земельної ділянки, будь то держава, територіальна громада чи юридична або фізична особа, розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін і будь-яких обмежень щодо її розміру дана стаття, в редакції на час укладання спірного договору, не містить.

У зв’язку з викладеним, безпідставними вбачаються доводи позивача щодо необхідності встановлення в Договорі розміру орендної плати, визначеної згідно статті 9 Закону України «Про плату за землю», адже на час укладання договору встановлення мінімального розміру орендної плати, а саме: що вона повинна бути не менше розміру земельного податку, який встановлюється Законом України «Про плату за землю», не існувало.

Редакція вказаної статті, на яку посилається позивач, існувала вже після укладення спірного Договору, а саме, з 31.03.2005 по 01.01.2008, тоді як договір було укладено 10.02.2005 та тоді ж зареєстровано.

У зв’язку з викладеним не вбачається за необхідне і наявність офіційного перекладу рішення Європейського суду "Case of Stretch v. the United Kingdom" від 24.06.2003, на яке посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, адже вказане рішення стосується випадку, коли органом владних повноважень було порушено порядок надання в оренду землі, а в даному випадку спірний Договір не суперечить жодній правовій нормі та укладений з дотриманням існуючого на час його укладення законодавства.

У відповідності з ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, договір оренди землі від 10.02.2005 відповідає положенням статті 124 Земельного кодексу України, статті 21 Закону України «Про оренду землі»в редакції, що діяла на час укладення договору, а тому не підлягає визнанню судом недійсним, як такий, що вчинений з порушенням вимог закону.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити з віднесенням судових витрат на позивача, згідно статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1.          У задоволенні позову відмовити.

2.          Судові витрати покласти на позивача.

У судовому засіданні оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 08.11.2010.

Суддя                                                                                 О.С. Фонова