Рішення № 12087796, 04.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/21304.10.10

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карія Тур Юкрейн"

про стягнення 662712,94 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача: Шевчук Н.В.. (довіреність № ГО-09/222 від 18.11.2009 р.)

Від відповідача: не з’явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карія Тур Юкрейн»(відповідач) про стягнення з останнього 662712,94 грн. заборгованості на підставі договору доручення № 40-3530/000/04 від 26.03.2009 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 р. порушено провадження у справі № 39/213 та призначено справу до розгляду на 04.10.2010 р. о 09:50 год.

Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2010 р. подав документи на виконання вимог ухвали суду від 17.09.2010 р., зокрема свідоцтво про державну реєстрацію позивача, статут позивача, довідку про наявність рахунку в банківській установі, довідку, що в провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, не має справи між тими самими сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, а також не має рішення цих органів з такого спору, а також довідку Головного управління статистики у м. Києві стосовно відповідача станом на 20.09.2010 р. та витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України стосовно позивача.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 04.10.2010 р., не з’явився, відзив на позов з підтверджуючими документами на виконання вимог ухвали суду від 17.09.2010 р. не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Закону України від 07.07.2010 р. № 2453 –V) ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/213 від 17.09.2010 р. та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було направлено відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 407) та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно довідки Головного управління статистики у м. Києві (зазначена довідка знаходиться в матеріалах справи).

Направлення вказаної ухвали суду відповідачеві підтверджується відповідною відміткою на зворотньому боці цієї ухвали, а її отримання відповідачем 22.09.2010 р. - повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103010701167.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/213 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 04.10.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез”явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 04.10.2010 р. та за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2010 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 04.10.2010 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.03.2009 р. між позивачем (довіритель) та відповідачем (повірений) було укладено договір доручення № 40-3530/000/04, відповідно до якого відповідач за дорученням позивача брав на себе зобов’язання виконувати ряд дій, визначених пунктом 1.1. договору.

Відповідно до п. 2.1.14 якого, відповідач зобов’язаний перераховувати отримані від страхувальників страхові платежі позивачу не пізніше наступного робочого дня отримання відповідних страхових платежів.

12.04.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № КРД/12/04/2010 про добровільне визнання боргу, відповідно до п.1.1. якого, відповідач визнає заборгованість, що полягає в невиконанні умов договору доручення № 40-3530/000/04 від 26.03.2009 р., зокрема, перерахуванні відповідачем позивачу, отриманих від страхувальників страхових платежів.

Пунктом 1.2. договору визначено, що сума заборгованості становить 541609,86 грн.

Відповідно до п.2.2. договору № КРД/12/04/2010 про добровільне визнання боргу, відповідач зобов’язаний виплатити повну суму заборгованості до 20.08.2010 р. Відповідач зобов’язаний виплатити суму заборгованості шляхом сплати першої частини суми в розмірі 100000,00 грн., а залишкову суму заборгованості у розмірі 441609,86 грн. сплачувати згідно графіку погашення заборгованості. Зазначений платіж здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 554390,97 грн. також підтверджує підписаний між сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 28.07.2010 р., відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 554390,97 грн.

Проте заборгованість у сумі 554390,97 грн. відповідач, станом на час подання позивачем позову до суду, не оплатив, чим порушив покладені на нього зобов’язання щодо своєчасної оплати отриманих від страхувальників страхових платежів.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі з огляду на наступне.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

По матеріалам справи встановлено, що між сторонами по справі укладений договір доручення (№ 40-3530/000/04 від 26.03.2009 р.), а тому саме він та відповідні положення статей глави 68 ЦК України визначають права та обов’язки сторін зі здійснення передбачених договором послуг та їх оплати. Вищезазначений договір відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України є підставою виникнення між сторонами цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Договір доручення є одним із договорів про надання послуг. Предметом такого договору є послуга –діяльність, яка в силу своїх корисних властивостей здатна задовольнити певні потреби.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

З огляду на наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 554390,97 грн. визнаються судом обгрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 108321,97 грн.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Умовами договору № КРД/12/04/2010 про добровільне визнання боргу від 12.04.2010 р. сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем строків сплати суми заборгованості згідно з графіком погашення заборгованості, встановленого в п.2.2. договору № КРД/12/04/2010 про добровільне визнання боргу від 12.04.2010 р., відповідач сплачує на користь позивача штраф в розмірі 20% від суми платежу, що є обов’язковим до сплати. Пункт 1.2. договору № КРД/12/04/2010 визначає розмір заборгованості в сумі 541609,86 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 108321,97 грн. правомірна та підлягає задоволенню, відповідач не довів протилежне.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судове засідання не з'явився, доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Загальна сума заявлених вимог позивача становить 662712,94 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 6627,13 грн. Платіжним дорученням № 19526 від 04.08.2010 р. позивач перерахував державне мито у сумі 8410,00 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 1782,87 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 6627,13 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карія Тур Юкрейн" (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 407, код ЄДРПОУ № 36387940; п/р 26005571185350 в «Райффайзен Банк Аваль»м. Київ, МФО 322904), а у разі відсутності грошових коштів з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем, на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»(03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65, код ЄДРПОУ № 30115243; р/р 26500422 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) 554390,97 грн. (п’ятсот п’ятдесят чотири тисячі триста дев’яносто гривень 97 коп.) основного боргу, 108321,97 грн. (сто вісім тисяч триста двадцять одну гривню 97 коп.) штрафу, 6627,13 грн. (шість тисяч шістсот двадцять сім гривень 13 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»(03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65, код ЄДРПОУ № 30115243; р/р 26500422 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) з доходу Державного бюджету 1782,87 грн. (одну тисячу сімсот вісімдесят дві гривні 87 коп.) державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 19526 від 04.08.2010 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 39/213.

4. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 06.10.2010 р.