Рішення № 120862553, 31.07.2024, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/4697/24

Провадження № 2/463/1260/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря судового засідання - Станько Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, просить ухвалити рішення, яким стягнути з останнього на його користь заборгованість за кредитним договором № 12.09.2023-100003183 від 12.09.2023 в розмірі 32 544,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12 вересня 2023 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти). Відповідно до умов вказаного кредитного договору, відповідачу надано кредит у розмірі 14 000 грн. строком на 140 днів, з фіксованою-незмінною процентною ставкою у розмірі 1% за один день користування кредитом протягом всього строку на який надається кредит та комісією, пов`язаною з наданням кредиту. Позивач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти, на умовах, визначених договором, а останній, підтвердивши виникнення зобов`язань, такі належним чином не виконав, у зв`язку із чим, станом на 29.01.2024, загальний розмір заборгованості становить 32 544,25 грн., яка складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 14 000 грн., по процентах в розмірі 17 499,83 грн. та комісії в розмірі 1 044,42 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

20 червня 2024 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого, останній не заперечує проти свого зобов`язання перед позивачем, разом з тим, вважає, заявлену суму позивачем необґрунтованою та не справедливою. Зокрема вважає розмір нахованих процентів не відповідає нормам чинного законодавства. Тому просить в задоволенні позову відмовити.

27 червня 2024 року представником позивача подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що нарахування процентів проведено згідно умов договору, тому позовні вимоги вважає підставними, просить такі задовольнити.

Позовна заява надійшла до суду 28 травня 2024 року.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 31 травня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані в ній докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 12 вересня 2023 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) (а.с.25-35). Відповідно до умов вказаного кредитного договору, відповідачу надано кредит у розмірі 14 000 грн. строком на 140 днів, з фіксованою-незмінною процентною ставкою у розмірі 1% за один день користування кредитом протягом всього строку на який надається кредит та комісією, пов`язаною з наданням кредиту.

Вказаний кредитний договір укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

З метою підписання договору, а також підтвердження ознайомлення з правилами та іншими документами, відповідачу було надано відповідний одноразовий ідентифікатор.

Відповідно до п.4.1 кредит надається шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок споживача.

З представленої позивачем довідки (а.с.21) вбачається, що 12.09.2023 позивач здійснив видачу кредитних коштів за договором № 12.09.2023-100003183 у розмірі 14 000 грн. відповідачу ОСОБА_1 на відповідний картковий рахунок за допомогою системи LiqPAY.

Таким чином, договір був укладений в електронній формі, який відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. З цього моменту електронний договір вважається укладеним, в силу положень ч. 2 ст. 640 та ст. 1046 ЦК України.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243ск20).

Відповідно до умов договору відповідачу були надані кредитні кошти у тимчасове платне користування. В свою чергу відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку та строки встановлені договором.

Однак останній неналежно виконує взяті на себе обов`язки в наслідок чого у зв`язку з невиконанням умов договору виникла заборгованість, яка становить 32544,25 грн., яка складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 14000 грн., по процентах в розмірі 17499,83 грн. та комісії в розмірі 1044,42 грн.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов Може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики,що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. У відповідності до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України та умов договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов`язань в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно з умовами договору, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку (штраф, пеня). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, відповідно до розрахунків, наданих позивачем, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 32 544,25 грн., яка складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 14 000 грн., по процентах в розмірі 17 499,83 грн. та комісії в розмірі 1 044,42 грн.

З огляду на те, що відповідачем не надано іншого розрахунку заборгованості чи відомості про відсутність такої, суд, ухвалюючи рішення у справі, приймає вказаний розрахунок позивача, як належний та допустимий доказ.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на те, що позовні вимоги в частині нарахування відсотків за користування кредитом з причин несправедливості умов кредитного договору, оскільки розмір та період нарахування процентів передбачено кредитним договором, з якими відповідач погодився безпосередньо при укладанні такого договору.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач порушив умови договору, у добровільному порядку ухиляється від сплати заборгованості за таким, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України» (PRONINA v. UKRAINE), № 63566/00 § 23, рішення від 18 липня 2006 року).

З огляду на факти справи, доводи сторін та згадані вище висновки, суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій справі, та немає необхідності аналізувати будь-які інші аргументи відповідача, які по суті не мають вирішального значення та зводяться до незгоди з позовними вимогами, жодними чином не спростовують ні розміру заборгованості, ні самого факту укладання кредитного договору, такий факт відповідач визнає у наведеному вище відзиві.

У відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, сплата якого підтверджується відповідною квитанцією (а.с.20).

Керуючись ст.ст. 4, 509, 526, 633, 634, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст.76-81, 128, 141, 247, 258, 268, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського,133-А, ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №12.09.2023-100003183 від 12.09.2023 в розмірі 32 544,25 грн. (тридцять дві тисячі п`ятсот сорок чотири гривні, двадцять п`ять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2 422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні, сорок копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.