Рішення № 120839783, 29.07.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2024 рокуСправа №160/6302/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України, в якій позивач просить:

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49070 м. Дніпро, вул. Д. Яворницького, 57; код ЄДРПОУ 26239738) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 1918122,96 грн. (один мільйон дев`ятсот вісімнадцять тисяч сто двадцять дві) грн. 96-коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Указом Президента України від 24.02.2011 №246/2011 її було призначено на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років, проте рішенням Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2021 року № 428/0/15-21 позивача було звільнено з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції України (за вчинення істотного дисциплінарного проступку). Рішенням Касаційного адміністративного суд у складі Верховного Суду від 9 грудня 2021 року, залишеного без змін Постановою Великої Палати Верховного суду від 23 березня 2023 року, визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2021 року № 428/0/15-21 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції України. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024р. по справі №160/10876/23, визнано протиправним та скасовано наказ Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021р. №02-КГ Про відрахування зі штату судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що з моменту набрання законної сили Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2021р. у справі №9901/94/21 (тобто 23.03.2023р.) її статус судді поновлено та вона продовжує перебувати у цьому статусі, а правовий статус як судді зарахованої до штату Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, відновився на підставі постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024р. у справі №160/10876/23, з дня набрання нею законної сили 17.01.2024р. При цьому, позивач зазначає, що наказ Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021р. №02-КГ Про відрахування зі штату судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 є незаконним з моменту його прийняття, тобто 26 лютого 2021 року, у зв`язку з чим, вважає, що період з 27.02.2021р. по 17.01.2024р. є періодом вимушеного прогулу, який виник внаслідок незаконного звільнення з посади судді та відрахування зі штату Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 1918122,96 грн., який вона розрахувала наступним чином: Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає: 1918122,96 грн. (381,86 грн.*8 год.(3054,88) *741 дн., де: 381,86 грн. - середньогодинна заробітна плата; 8 год. - тривалість робочого дня, встановленого для суддів; 741 - робочі дні вимушеного прогулу з 27.02.2021р. по 17.01.2024р.).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року прийнято до свого провадження вказану позовну заяву та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому зазначено, що звертаючись з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 посилається на необхідність здійснення розрахунку середньої заробітної плати на підставі п. 8 Порядку №100 та надає власний розрахунок, з яким відповідач не погоджується. Так, позивачем в січні 2021року зазначена сума суддівської винагороди за повний місяць (19 р.д.), проте останньою відпрацьовано лише 11 робочих днів. Крім того, при розрахунку за час вимушеного прогулу, крім множення на кількість робочих днів у розрахунковому періоді, позивач помилково також помножує на години, оскільки сума середньоденної суддівської винагороди (заробітної плати) має бути помножена на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Відповідно довідки про розмір середньоденної заробітної плати, надана відділом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Дніпропетровській області станом на 27.02.2021р. середньоденна заробітна плата позивача складає 1 485,30 грн. Таким чином, відповідач зазначає, що загальна сума суддівської винагороди ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2021 по 17.01.2024 (741 робочих днів) складає 1 100 607,30 грн. (1485,30 грн. х 741 робочих днів). Враховуючи викладене, відповідач просить вирішити спір про стягнення суддівської винагороди за час вимушеного прогулу відповідно до вимог чинного законодавства. Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 14 000,00 грн., відповідач зазначає, що документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), які б засвідчували факт того, що позивач дійсно сплатила витрати на правову допомогу, останньою не надано. Таким чином, фактичні витрати позивача на правову допомогу не підтверджені доказами, зокрема відповідними платіжними документами, оформленими у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим, заява про стягнення витрат на правову допомогу, задоволенню не підлягає. Також, у відзиві відповідач просить розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

На адресу суду 19.04.2024р. надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у вказаній адміністративній справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 160/33118/23 за позовом ОСОБА_1 до ТУ ДСА в Дніпропетровській області про стягнення суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні.

Згідно клопотання від 19.04.2024р. позивачка просила призначити «судову економічну експертизу» на вирішення якої поставити певний перелік питань.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального провадження задоволено. Призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Із призначенням підготовчого судового засідання на 17.07.2024р.

У зв`язку з знеструмленням електромережі суду (з 10 до 17 години), виходом з ладу сервера автоматизованої системи, що підтверджується актом № 10 від 18.07.2024р. справу знято з розгляду.

17.07.2024р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про залишення без розгляду клопотання про призначення експертизи від 19.04.2024р. та клопотання про зупинення провадження у справі від 19.04.2024р., та клопотання про заміну первісного відповідача на належного.

В судове засідання 22.07.2024р. з`явилась позивач, проте у зв`язку з відсутністю доказів про належне повідомлення відповідача та третьої особи, розгляд справи було відкладено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про заміну первісного відповідача на належного, - відмовлено.

У судовому засіданні 29.07.2024р. позивач підтримала клопотання від 17.07.2024р. про залишення без розгляду клопотання про призначення експертизи та клопотання про зупинення провадження, та просила задовольнити його.

Усною ухвалою суду у судовому засіданні 29.07.2024р. клопотання позивача від 17.07.2024р. про залишення без розгляду клопотання від 19.04.2024р. про призначення експертизи та клопотання від 19.04.2924р. про зупинення провадження задоволено. Ухвалено вказані клопотання залишити без розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року уточнені адміністративні позови від 17.07.2024р., 25.07.2024р. та заява про уточнення позовних вимог від 17.07.2024р. повернуті позивачу без розгляду.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просив розглянути справу без його участі.

Представник третьої особи, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Також, в судовому засіданні позивач повідомила, що додаткові докази та пояснення у останньої відсутні.

Вирішуючи питання щодо можливості продовження розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження суд виходив з наступного.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україна найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Так п.11 ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що розумий строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справ, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022.

У подальшому строк дії воєнного стану Указами Президента України було неодноразово продовжено та діє на час розгляду справи.

Рішенням Ради суддів України від 05.08.2022р. № 23 судам заборонено ігнорувати сигнали повітряної тривоги, які надходять від органів управління цивільного захисту адже статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність недоторканість і безпека визнаються в Україна найвищою соціальною цінністю.

На виконання вищевказаних нормативних актів та ст. 30 Кодексу цивільного захисту України, рекомендацій Ради суддів України щодо роботи в умовах воєнного стану від 02.03.2022 року з метою збереження життя, здоров`я і забезпечення безпеки працівників і відвідувачів суду п.1 Наказу голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду зобов`язано у разі оповіщення сигналу повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту, суддям та працівникам суду тимчасово припинити виконання роботи до усунення обставин, які зумовили таку небезпеку.

Судочинство здійснюється в умовах воєнного стану, з чим пов`язане, як багатогодинна відсутність електропостачання, так постійні сигнали повітряної тривоги, вказане негативно впливає на можливість проведення судових засідань.

Враховуючи вищевикладене, та наявність в матеріалах справи доказів достатніх для вирішення справи по суті, неявку відповідача та третьої особи, заяву відповідача про розгляд справи без їх участі, та з метою дотримання необхідного балансу між необхідністю ефективного судового захисту прав, свобод та інтересів позивача в розумний строк, та забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у справі, суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України від 24 лютого 2011 року № 246/2011 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років та наказом Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №06-К від 15.03.2011 року ОСОБА_1 зарахована до штату суду.

Строк повноважень судді ОСОБА_1 закінчився 25 лютого 2016 року.

30 травня 2018 року рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №837/ко-18 суддю Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 21 вересня 2018 року № 1662/ко-18 внесено до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.

ОСОБА_1 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просила: визнати неправомірними дії колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, допущені 30 травня 2018 року при проведенні співбесіди під час проходження нею кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, що полягали у розгляді скарги, яка надійшла до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області; визнати незаконним та скасувати рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 травня 2018 року, яким її визнано такою, що не відповідає займаній посаді судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області (справа № 9901/668/18).

18 лютого 2021 року рішенням Верховного Суду відмовлено у задоволені позову.

29 вересня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду скасовано рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, а провадження у справі закрито.

30 жовтня 2020 року Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, розглянувши об`єднану дисциплінарну справу стосовно судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , відкриту за дисциплінарною скаргою голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 та за власною ініціативою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, ухвалила рішення № 2993/1дп/15-20 про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді подання про звільнення з посади судді.

Розглянувши матеріали подання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя рішенням від 23 лютого 2021 року №428/0/15-21 звільнила ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

25 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2021 року № 428/0/15-21 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області;

- стягнути з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 1000000 (один мільйон) грн відшкодування моральної шкоди.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 9 грудня 2021 року по справі №9901/94/21, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2021 року №428/0/15-21 Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2023р. по справі №9901/94/21, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 грудня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області та про відшкодування моральної шкоди залишено без змін.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024р. у справі №160/10876/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року в адміністративній справі №160/10876/23 скасовано та прийнято у справі нове судове рішення.

Позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021р. №02-КГ Про відрахування зі штату судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Таким, чином, позивач зазначає, що її правовий статус, як судді зарахованої до штату Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, відновився безпосередньо на підставі постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024р. у справі №160/10876/23, з дня набрання нею законної сили 17.01.2024р., у зв`язку з чим, період з 27 лютого 2021р по 17.01.2024 року є періодом вимушеного прогулу, який виник внаслідок незаконного звільнення з посади судді та відрахування зі штату Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, за який позивач просить стягнути заробіток.

Відповідно до довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про розмір середньоденної заробітної плати (суддівської винагороди) №Б-с-417 від 15.04.2024р., сформованої з урахуванням приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та згідно Закону України Про судоустрій і статус судців, загальна сума суддівської винагороди позивача за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2021р. по 17.01.2024р. складає 1 100 607,30грн.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.

Так, відповідно до положень Європейської хартії про Закон Про статус суддів від 1998 року, рівень винагороди за виконання суддями професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість. Також у Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Тому суддівську винагороду необхідно розглядати і як запобіжник вчинення корупційних правопорушень суддями.

Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

У статті 12 Закону №108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці, які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону №108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У силу вимог пункту 4 частини першої статті 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року № 1402-VII (далі - Закон №1402-VIII) голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Згідно частиною другою статті 24 вказаного Закону голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Таким чином, з огляду на статтю 24 Закону №1402-VIII, видача головою суду відповідного наказу на підставі рішення суду про зарахування судді на посаду є не правом голови суду, а є його обов`язком.

При цьому, що голова суду на зміст такого наказу не може жодним чином впливати, а судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючі свої посадові обов`язки, та у таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається лише обов`язок оформити ці відносини.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 420/6392/18.

Відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року № 1402-УШ (далі Закон № 1402-УШ) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 151 Закону № 1402-VIII ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону № 1402).

За приписами частини третьої статті 135 Закону №1402 базовий розмір садового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно із частиною дев`ятою статті 135 Закону № 1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Отже, Законом № 1402 визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402 є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.

У зв`язку з цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутися до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-УШ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України Про Державний бюджет України

Відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Частиною другою статті 22 Бюджетного кодексу України визначено вичерпний перелік головних розпорядників бюджетних коштів, до якого згідно з пунктом 1 цієї частини належать за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - зокрема, ДСА України.

За змістом пункту 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 Бюджетного кодексу України).

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI), за змістом частини першої якого Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Згідно з частиною першою та абзацом першим частини другої статті 3 Закон № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) визначає, серед іншого, порядок безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Так, відповідно до абзацу першого пункту 24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

За змістом пункту 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку (абзац перший).

У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року по справі №9901/94/21, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2023р. по справі №9901/94/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2021 року №428/0/15-21 Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024р. у справі №160/10876/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року в адміністративній справі №160/10876/23 скасовано та прийнято у справі нове судове рішення.

Позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021р. №02-КГ Про відрахування зі штату судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Згідно з усталеним підходом адміністративних судів, визнання акта суб`єкта владних повноважень незаконним, так само як і його скасування, свідчить про те, що такий акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Адже настання обумовлених наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких такий акт визнано незаконними, мали місце вже на час його прийняття. (Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Рішенні від 03.08.2022р. у справі №990/4/22).

Суд зазначає, що вжите у пункті 1 частини 1 статті 137 Закону № 1402-VIII поняття робота на посаді судді судів України охоплює як час фактичної безперервної праці на такій посаді, так і період вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням з неї. позивач була суддею, яка знаходилася у вимушеному прогулі. На цей період часу поширюється дія пункту 1 частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII у разі визначення її стажу роботи на посаді судді судів України. Позивач була позбавлена можливості здійснювати правосуддя через обставини, які не залежали від неї особисто.

Таким чином, суд зазначає, що з набранням законної сили постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024р. у справі №160/10876/23, відповідно з 17.01.2024р. позивачу відновлено статус судді зарахованої до штату Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, враховуючи відсутність процедури поновлення судді на посаді в таких випадках, суд вважає, що позивач має право на стягнення коштів щодо виплати суддівської винагороди середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.03.2021р., а не як зазначає позивач з 27.02.2021р. (день наступний, за днем відрахування позивача зі штату суду, оскільки є вихідним днем субота) по 17.01.2024р.

Відповідно розрахунку відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, сформованого з урахуванням приписів абз. 7-8 п.2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та згідно Закону України Про судоустрій і статус судців, загальна сума суддівської винагороди позивача за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2021р. по 17.01.2024р. складає 1 100 607,30грн.

Як вже було зазначено вище, до спірних правовідносин застосовується підхід, згідно якого суддя безперервно (безстроково) перебуває у трудових правовідносинах із Державою з огляду на специфічну правову природу його статусу, порядку обрання тощо. Скасування правової підстави для звільнення судді автоматично відновлює його статус. Тому, належний спосіб захисту порушеного права такого судді буде полягати не у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а у виплаті суддівської винагороди, за час нездійснення ним повноважень судді з підстав його незаконного звільнення. Своєю чергою механізм стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, згідно положень КЗпП України, пов`язується саме із поновленням працівника на посаді.

Такий підхід до визначення роду спірних правовідносин у цьому аспекті розкриває і підсилює положення Конституції України і Закону України Про судоустрій і статус суддів, де визначено, що лише цей Закон регулює питання оплати праці суддів.

З огляду на вищенаведені мотиви, судом не беруться до уваги надані сторонами розрахунки середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі складені з порушенням вищенаведених норм.

Щодо розрахунку суми суддівської винагороди (середнього заробітку за час вимушеного прогулу), суд зазначає наступне.

Згідно з частинами другою-третьою статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Частина перша статті 4 Бюджетного кодексу України встановлює, складові бюджетного законодавства, у тому числі Конституції України, цього кодексу та інших пормативно-нравових актів, що регулюють бюджетні відносини.

Частина друга статті 4 Бюджетного Кодексу України передбачає, що бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніжу цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - па інший період (частина перша статті 96 Конституції України), шляхом прийняття відповідного закону.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ (далі - Закон № 1082-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні.

Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ (далі -Закон № 1928-ІХ), та на 2023 рік - Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 03.11.2022 № 2710-1Х (далі - Закон № 2710-ІХ), Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" №3460-IX.

В Законі України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" законодавцем конкретизовано перелік працездатних осіб та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для суддів) не суперечить Конституції України та Закону № 1402-УІІІ.

Аналіз такого правового регулювання дає підстави для висновку про те, що законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений на 01 січня відповідного календарного року.

Слід зазначає, що вказана кількісна складова прожиткового мінімуму (2102грн.) не зменшувалася, та не змінювалася на протязі 2021-2024 року, та саме в такому розмірі здійснювались бюджетні асигнування, встановлені кошторисом, та здійснювалось нарахування та виплата суддівської винагороди працюючому судді на відповідний рік.

Як, встановлено судом вище, підтверджується матеріалами справи, та сторонами не заперечується, періодом вимушеного прогулу позивачки, який виник внаслідок незаконного звільнення з посади судді та відрахування зі штату Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, є період з 27.02.2021р по 17.01.2024 року.

Згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про розмір середньоденної заробітної плати (суддівської винагороди) №Б-с-417 від 15.04.2024р., у грудні 2020р. та у 2021 році позивачу нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода з розрахунку 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-УІІІ, а саме: 63060,00грн. (2102,00грн. х 30пм).

Таким чином, період вимушеного прогулу позивача становить: 34 місяці та 11 днів, відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає: 217968249 грн.= 34міс (з 01.03.2021 по 31.12.2023) х 63060,00грн. (30пм) = 2 144 040 + 35642,49грн. (13дн. січня 2024р.: 63060 : 23р.д. х 13дн.прог).

Суд вважає, що позивачка має право на стягнення коштів щодо виплати суддівської винагороди середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.03.2021р. по 17.01.2024р. у розмірі 217968249 грн.

У постановах у справах Верховного Суду у справах №520/13014/2020, №160/12091/20, № 560/6212/20, №200/5490/20-а, №160/12182/20, № 160/6089/20, №140/15762/20, а також у низці інших постанов, Верховний Суд вказував на те, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", наявність якої, за правилами пункту 25 Порядку № 845, означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону № 4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, сталою є практика Верховного Суду щодо вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13 Верховним Судом України сформовано правову позицію, яка полягає у тому, що при вирішені цього питання суд має визначити розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами.

Верховний Суд підтримав цю позицію, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 822/1832/16, від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13312/18-а та інших і звертав увагу, що при визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

З огляду на вищенаведене, з метою ефективного способу захисту порушеного права позивача слід стягнути за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (ЄДРПОУ 26255795), структурним підрозділом якої є ТУ ДСА в Дніпропетровській обл., на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2021р. по 17.01.2024р. у сумі 2179682,49 грн. що визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

В позовній заяві позивач просить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 14000грн.

Так, статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В обґрунтування вказаної суми витрат на правничу допомогу, позивач посилається на те, що між нею та Адвокатським Бюро Лихопьок Д.П. укладений Договір №30/18 від 14.11.2018р. про надання правової допомоги та у Додатку №1 (змінений) до Договору від 01.02.2023р. сторони узгодили види послуг та їх вартість (із розрахунку 2000,00 грн. за 1 годину), відповідно до Додаткової угоди від 06.08.2019р. Строк дії Договору продовжено до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 134 КАС України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: ...На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Таким чином, суд зазначає, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачу необхідно було надати: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послу у встановленому законом порядку, розрахунок таких витрат, та підтвердити зв`язок цих витрат з конкретною адміністративною справою.

Суд звертає увагу, що документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), які б засвідчували факт того, що позивач дійсно сплатила витрати на правову допомогу, останньою не надано.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, а також з огляду на принцип економії в адміністративному судочинстві, встановить що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Разом з тим, додані до заяви документи, не містить жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, а також не відображають суті наданих послуг.

Будь-яких документів, що підтверджують обсяг часу (годин), витраченого в цілому на надання правничої допомоги адвокатом по даній справі до суду надано не було.

При цьому, суд звертає увагу, з матеріалів справи встановлено, що позивачка, є фахівцем у галузі права, займає посаду судді.

Таким чином, матеріали справи, не доводять факту понесення позивачем витрат за складання та подання позовної заяви до суду в адміністративній справі №160/6302/24, оскільки фактичні витрати позивача на правову допомогу не підтверджені доказами, зокрема відповідними платіжними документами, оформленими у встановленому законом порядку.

Крім того, суд звертає увагу, що, як позовна заява, так і заява на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, додаткові пояснення, клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, клопотання про призначення експертизи, клопотання про зупинення провадження у справі, клопотання про залишення без розгляду клопотання про призначення експертизи та клопотання про зупинення провадження у справі, клопотання про заміну неналежного відповідача, клопотання про уточнений адміністративний позов, заяви про уточнення позовних вимог, клопотання про долучення доказів, додаткові пояснення у справі, підписані та подані позивачкою ОСОБА_1 . В судових засіданнях 22.07.2024р., та 29.07.2024р. також брала участь безпосередньо позивач, за відсутності представника.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів, про понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у даній справі на суму 14000 грн.

Враховуючи те, що наданими до суду, документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі № 160/6302/24 в сумі 14000,00 грн. не підтверджено, суд проходить до висновку про відмову у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у додатковому рішенні від 24 січня 2019 року по справі № 9901/350/18 (провадження №П/9901/350/18).

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 57; ЄДРПОУ: 26239738), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України (01 м.Київ, вул.Липська, 18/5; ЄДРПОУ: 26255795) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (ЄДРПОУ 26255795), на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2021р. по 17.01.2024р. у сумі 2179682,49 грн., що визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Турлакова