Рішення № 120831747, 26.07.2024, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1757/24 Провадження № 2-а/304/19/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2024 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

з участю секретаря судового засідання Галас Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 304/1757/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2568046 від 09 липня 2024 року,

У С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду за вказаним позовом та просить скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення, винесену лейтенантом поліції ОСОБА_2 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити. Мотивує позов тим, що згідно з вказаною постановою 09 липня 2024 року о 10.09 год у АДРЕСА_1 він здійснив зупинку на тротуарі не позначеними відповідним дорожнім знаком, чим порушив п. 15.10.б ПДР порушення стоянки, стоянка на тротуарах не позначена відповідними дорожніми знаками, встановленими законом, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. З даною постановою він не згідний, вважає таку незаконною та такою, що не відповідає дійсності та вимогам чинного законодавства. Так, того дня, коли він зупинився по вулиці Ужанській у м. Перечин неподалік ринку, до нього підійшли працівники поліції і лейтенант ОСОБА_2 заявив, що він порушив правила зупинки та створив перешкоду для пішоходів. У свою чергу він заперечив, вказуючи на відсутність будь яких порушень з його боку, оскільки через відсутність спеціально відведених для зупинки та стоянки місць, він зупинився біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху), з урахуванням того, щоб для руху пішоходів залишалося щонайменше 2м. Однак незважаючи на будь які його пояснення поліцейський ОСОБА_2 виніс оскаржувану постанову, а він у свою чергу за допомогою рулетки здійснив вимірювання відстані від його транспортного засобу до стіни будівлі, яка склала більше 2,5 м. Крім цього просить суд врахувати той факт, що у м. Перечин немає жодного місця для стоянки, позначеного відповідними дорожніми знаками із табличками, а відтак вважає, що стоянка його автомобіля на узбіччі за відсутності спеціально відведених місць для цього, біля правого краю проїзної частини, що не перешкоджає іншим учасникам дорожнього руху, не є порушенням ПДР. Одночасно вказує, що поруч з його автомобілем стояв й інший, однак поліцейський ОСОБА_2 чомусь вирішив притягнути до адміністративної відповідальності лише його, при чому, коли він паркував свій автомобіль, то позаду нього вже було припарковано службовий автомобіль поліції з порушенням ПДР та без ввімкнених проблискових маячків. На підставі наведного просить позов задовольнити.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 липня 2024 року головуючим суддею (суддею-доповідачем) визначено суддю Ганька І.І.

Ухвалою судді Перечинського районного суду від 16 липня 2024 року прийнято подану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті та визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Двадцять п`ятого липня 2024 року через систему «Електронний Суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому такий просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі. В обґрунтування цьому наводить вимоги Закону України «Про дорожній рух» щодо обов`язку учасників дорожнього руху знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; зміст положень п. 15.10 Б ПДР; перелік справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких входить до повноважень органів Національної поліції, а також положення Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, та наостанок приходить до висновку, що інспектором Бадзимом В.В. було виявлено правопорушення, вчинене позивачем, внаслідок чого й було складено оскаржувану постанову. При цьому повідомляє суд, що на місці вчинення адміністративного правопорушення інспектором здійснювалася відеофіксація правопорушення та на записі чітко зафіксовано правопорушення позивача, яке у розумінні статті 251 КУпАП є доказом у даній справі (копію відеозапису додає).

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить такі задовольнити, а також не вирішувати питання відшкодування процесуальних витрат.

Представник Головного управління Національної поліції в Закарпатській області у судове засідання не з`явився, хоча про місце, дату і час розгляду справи був повідомлений належним чином, що відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до такого висновку.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Правила дорожнього руху, які встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, належать до виконання всіма учасниками дорожнього руху. Особи, які порушують Правила дорожнього руху, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Суд встановив, що 09 липня 2024 року поліцейським відділення поліції № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління поліції ГУ НП в Закарпатській області лейтенантом поліції Бадзимом Володимиром Вікторовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2568046, згідно з якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на транспортному засобі марки «ВАЗ 2121», р/н НОМЕР_1 , «09 липня 2024 року о 10.09.38 год у м. Перечин, вулиця Ужанська (Червоноармійська) здійснив зупинку на тротуарі не позначеними відповідним дорожнім знаком, чим порушив п. 15.10.б. ПДР порушення стоянки, стоянка на тротуарах, не позначе. відповід. дорож. знаками, встан. з», та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, за що до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн (а. с. 9).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приміткою до цієї статті визначено, що суб`єктом правопорушення у даній статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).

Положеннями статті 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів.

У ст. 245 КУпАП закріплено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Стаття 251 КУпАП передбачає, що доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє суду прийти до висновку, що достатньою та необхідною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними і допустимими доказами в розумінні ст. 251 КУпАП та ст. 73, 74 КАС України.

Відповідно до п. 1.10 ПДР терміни, що наведені в цих правилах, мають таке значення:

- автомобільна дорога, вулиця (дорога) частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу;

- край проїзної частини (для нерейкових транспортних засобів) видима умовна чи позначена дорожньою розміткою лінія на проїзній частині в місці її прилягання до узбіччя, тротуару, газону, розділювальної смуги, смуги для руху трамваїв, велосипедної або пішохідної доріжки;

- проїзна частина елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів;

- тротуар елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном;

- стоянка це припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Отже тротуар, це елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.

Пункт 15.1 ПДР, який є загальною нормою параграфу 15 Правил, передбачає, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

У випадку відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливi, вони дозволяються бiля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху) (п. 15.2 ПДР).

Відповідно до п. п. «б» п. 15.10 ПДР стоянка забороняється, зокрема, на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).

Суд звертає увагу, що позивач не заперечує факт стоянки належного йому транспортного засобу на тротуарі, у зафіксованому за допомогою фотозйомки та ним самим на світлинах місці, у визначені дату та час, а також відсутність місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками (а .с. 10, 11).

Однак позивач зазначає, що автомобіль було припарковано ним із дотриманням пп. «в» п. 15.10 ПДР України, який є виключенням із загальної заборони, передбаченої пп. «б» п. 15.10 ПДР.

З матеріалів фотофіксації, наданої відповідачем у якості доказів до матеріалів справи, а також доданих позивачем світлин, судом встановлено, що автомобіль позивача розташований на краю тротуару, при цьому пішоходи безперешкодно здійснюють рух тротуаром.

Натомість доказів того, що поліцейським ОСОБА_2 здійснювався замір відстані від місця стоянки автомобіля позивача до краю тротуару (будівлі, що розташована на іншому боці тротуару), де здійснюють рух пішоходи, за допомогою якого можливо було б встановити, що на тротуарі для руху пішоходів залишилося менше 2 м, матеріали справи не містять.

У свою чергу позивач ОСОБА_1 посилається на власні заміри, зроблені після винесення відносно нього оскаржуваної постанови, за якими його автомобіль був поставлений таким чином, що для руху пішоходів залишилось більш ніж 2,5 м, підтвердженням чому є надані ним світлини.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 750/3679/17, транспортний засіб має бути припаркований на краю тротуару, що примикає до проїзної частини та розташований таким чином, щоб він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху. Отже, однією з умов для застосування винятку щодо заборони стоянки на тротуарі для легкових автомобілів (якщо такі поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2м), є розташування автомобілю на краю тротуару, який примикає до проїзної частини.

Тобто край тротуару, визначений однією з умов пп. «в» п. 15.10 ПДР України для стоянки легкових автомобілів та мотоциклів, це зовнішній край тротуару, який примикає до проїзної частини.

Відтак, зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійснюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуару; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

В даному випадку як видно з наданої відеофіксації та світлин, долучених позивачем до позову, автомобіль «ВАЗ 2121», р/н НОМЕР_1 , було розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху.

За таких обставин, суд зазначає, що наявна у матеріалах справи відеофіксація автомобіля позивача не є належним доказом порушення позивачем п. п. 15.10 «б» ПДР України, оскільки на вказаній ділянці дороги відсутні дорожні знаки 5.42.1. із відповідними табличками до них 7.6.1. 7.6.7., а п. 15.10. «в» надає право легковим автомобілям бути припаркованим на тротуарі за умови дотримання певних вимог. З наданого відповідачем відео не вбачається, що автомобіль позивача розміщений не на краю тротуару та, що для руху пішоходів залишається менше 2 м; відповідні заміри поліцейським ОСОБА_2 не проводились.

Отже суд прийшов до висновку про відсутність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а відтак й про протиправність постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2568046 від 09 липня 2024 року, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Згідно із ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З вищенаведеної норми права вбачається вичерпний перелік повноважень суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому вказана процесуальна норма права є спеціальною по відношенню до ст. 245 КАС України.

Таким чином, оскільки при винесенні оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення відповідачем вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, твердження позивача про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення будь-якими доказами не спростовані, тому суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Крім цього встановлено, що згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 11 від 12 липня 2024 року позивачем ОСОБА_1 сплачено 605,60 грн судового збору (а. с. 12).

Згідно зі статтею 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Як вбачається з поданої позивачем заяви, останній, з врахуванням принципу диспозтивності, просить не вирішувати питання розподілу понесених ним судових витрат, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку, що оскільки таке його волевиявлення не суперечить вимогам закону та не порушує права відповідача, тому може бути задоволене судом.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 1, 2, 5, 19, 20, 73-74, 77-78, 90, 159 ч. 4, 194, 229, 241-246, 268, 286 КАС України, ст. 122, 222, 251, 258, 283, 288 КУпАП, суд,

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2568046 від 09 липня 2024 року задовольнити повністю.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2568046, винесену поліцейським відділення поліції № 1 (м. Перечин) Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції Бадзимом Володимиром Вікторовичем 09 липня 2024 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 (триста сорок) гривень скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду у справах, визначених статтею 286 КАС України, подається у письмовій формі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, код ЄДРПОУ 40108913; місцезнаходження: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ф.Ракоці, 13.

Головуючий:Ганько І. І.