Рішення № 120820, 04.09.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.09.06 р. Справа № 14/90

Господарський суд Донецької області у складі судді Арсірій Р.О.

присекретарі Волобуєва А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Вуглеснабзбут” м. Донецьк

До відповідача: Державного підприємства „Селидівугілля” м. Селидове

про стягнення боргу у сумі 43 293 913,18 грн.

В засіданні суду брали участь

Представники позивача: Купирьов М.Є довіреність № б/н від 03.01.2006р.; Воропаєв І.О. довіреність № 04-04/06-юр від 04.04.2006р.

Представники відповідача: Малюк М.В. довіреність № 1/745 від 03.04.2006р., Косенок О.М. довіреність від 01.11.2005р.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Вуглеснабзбут” м. Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства „Селидіввугілля” м. Селидове про стягнення боргу у сумі 43 293 913, 18 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір № 17/03/2006-у від 17.02.2006р., повідомлення № 579 від 22.03.2006р.

Позивач позовні вимоги підтримав, просив стягнути заборгованість у повному обсязі.

Відповідач представив відзив на позовну заяву, проти позову заперечував, посилався на порушення позивачем вимог ст. 58 ГПК України, щодо правил об’єднання позовних вимог, просив припинити провадження у справі.

Ухвалою суду від 26.04.2006р., судом витребувано від позивача первинні документи на підтвердження позовних вимог в порядку ст. 517 ЦК України, сторін зобов’язано звірити розрахунки.

В судовому засіданні від 14.06.2006р. сторонами надано акт звіряння розрахунків, підписаний відповідачем із застереженням. Згідно наданого акту відповідачем визнано заборгованість на суму 40 016 582,89 грн.

11.08.2006р. через канцелярію суду за вх. № 02-41/30053 надійшла заява відповідача № 1/1418 від 11.08.2006р. про застосування строків позовної давності.

Додатково відповідачем представлені заперечення за позовом від 29.08.2006р., № 4/1985 від 04.09.2006р., № 4/917 від 04.09.2006р. В яких відповідач посилається на невідповідність договорів поручительства та відступлення права вимоги вимогам ст. ст. 191, 193 Цивільного кодексу України (1963р.), невиконання позивачем вимог ст.54 ГПК України в частині надання обґрунтованого розрахунку позовних вимог.

За результатами розгляду справи та враховуючи пояснення представників сторін суд встановив.

Згідно ст. 512 ЦК України підставою для заміни кредитора у зобов’язанні є, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Між позивачем та Відкритим акціонерним товариством „Рутченківський завод „Гормаш” м. Донецьк укладено договір № 17/03/2006-у від 17.02.2006р., згідно якого здійснено відступлення права грошової вимоги на загальну суму 43 293 913,18 грн.

Боржником за вказаними зобов’язаннями є Державне підприємство „Селидіввугілля” м. Селидове.

Ст. 514 ЦК передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісним кредитором, згідно вимог ст. 517 ЦК України, передано новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, (первинну документацію за вказаними договорами). Зазначені докази позивачем представлені суду.

Додатково позивачем представлені суду копії договорів відступлення права вимоги № 16-03/06-1 від 16.03.2006р., № 16-03/06-4 від 16.03.2006р., № 16-03/06-2 від 16.03.2006р., № 16-03/06-3 від 16.03.2006р. до ВАТ “Рутченківський завод “Гормаш”, як підстави заміни кредитора у спірних зобов’язаннях.

Посилання відповідача на порушення вимог ст. 58 Господарського процесуального кодексу України судом до уваги не приймаються. В межах позовних вимог розглядається заборгованість, що виникла внаслідок укладання договору № 17/03/2006-у від 17.02.2006р., окремі зобов’язання, що передані за цим договором, лише підтверджують дійсність вимог нового кредитора. Таким чином окремі зобов’язання розглядаються лише при наявності заперечень боржника до первісного кредитора відповідно до вимог ст. 518 ЦК України.

Згідно вимог ухали суду від 23.05.2006р., сторонами надано акт звіряння розрахунків. Відповідно до наданого акту, відповідач визнав заборгованість частково на суму 40 016 582, 89 грн.

Під час розгляду справи, позивач погодився з наявними розбіжностями по ДП “Селидіввугілля”, за договором № 15-01/2004ау від 15.01.2004р. на суму 51 382, 66 грн., пояснив, що з боку відповідача мала місце оплата, таким чином стягненню за вказаним договором підлягає лише залишкова сума боргу у розмірі 11 330,74 грн. Таким чином в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 51 382, 66 грн. слід відмовити, оскільки оплата здійснена відповідачем до подачі позовної заяви, а позов заявлений в цій частині безпідставно.

Таким чином, розбіжності складають 3 275 947,63 грн., зокрема, за відокремленим підрозділом “Шахата “Росія” Державного підприємства “Селидіввугілля” – позивачем рахується заборгованість на суму - 1 206 897, 24 грн., відповідачем визнано – 1 183 883,19 грн.; за відокремленим підрозділом “Шахта “ 1/3 Новогродовська” Державного підприємства “Селидіввугілля” – 704 204,49, визнано – 4 685 496,93 грн., за відокремленим підрозділом “Шахта “Новогродовська-2” Державного підприємства “Селидіввугілля” – 131 950,78 грн., відповідачем не визнано у повному обсязі, за відокремленим підрозділом “Шахта “Україна” Державного підприємства “Селидіввугілля” – 4 605 632,16 грн., визнано – 4 089 667, 08 грн., за відокремленим підрозділом “Шахта “Кураховська” Державного підприємства “Селидіввугілля” – 9 104 226,16 грн., визнано – 7 725 473,38 грн., за відокремленим підрозділом “Шахта “Автобаза” Державного підприємства “Селидіввугілля” – 314 503,24 грн., відповідачем не визнано у повному обсязі, за відокремленим підрозділом “Селидіввуглепостачання” Державного підприємства “Селидіввугілля” – 6 399,07 грн., відповідачем не визнано у повному обсязі., за відокремленим підрозділом “Шахта “Коротченко” Державного підприємства “Селидіввугілля” – 201 425, 14 грн., відповідачем визнано – 50 267,00 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом перевірені доводи сторін щодо обґрунтування своєї правової позиції по справі та представлені ними докази.

За договорами № 18-05/2005-Пос від 18.05.2005р., № 1345/р-36-04 від 02.01.2004р., №12р від 03.03.2005р., № 04-01/2003-2 від 04.01.2003р. (ВП «Шахта «Росія» ДП «Селидіввугілля»), №14-10/2002 від 14.10.2002р., № 03-01/2003-5 від 03.1.2003р., № 01-08/2003-2 від 01.08.2003р., № 217 від 01.10.2003р. (ВП «Шахта «1/3 Новогродівська» ДП «Селидіввугілля»), №18-05/2005Пос від 18.05.2005р. (ВП «Шахта «Кураховська» ДП «Селидіввугілля»), № 01-01/2004-10АРМ від 01.01.2004р., № 02-06/2003-1А від 02.06.2003р. («Селидіввуглепостачання» ДП «Селидліввугілля») сума заборгованості, що заявлена позивачем до стягнення підтверджена первинною документацією та відповідачем не спростована. Підлягає стягненню з відповідача в межах заявлених позовних вимог.

Відповідач в своїх поясненнях посилається на невідповідність договору поручительства № 24-02, як такому, що суперечить вимогам ст. 191 ГК України (1963р.) Посилаючись на ст. 191, відповідач зазначає, що до матеріалів справи долучені рахунки, що свідчать про поставку продукції після укладання договору поручительства, при цьому підставою для поставки є договір № 24-02 від 19.09.2002р., що є предметом спору. Разом з тим судом встановлено, що постачання продукції відповідно до договору № 14/7-36 здійснювалося протягом 2002 – 2003 р.р. Рахунки, виставлені до оплати у 2002 році не мають посилання на договір поручительства № 24-02. Відповідно, з 2003 року, після настання зобов’язань щодо сплати та неможливістю боржника за основним договором відповідати за своїм зобов’язанням була пред’явлена вимога до поручителя. З 2003 в графі “Платник” в якості такого зазначалося підприємство поручителя та робилася відповідна позначка – підстава переводу боргу – договір поручительства № 24-02 від 19.09.2002р.

Твердження позивача, що на момент укладення договору поруки вимога не була дійсною суд до уваги не приймає оскільки договір поручительства покликаний забезпечити належне виконання боржником основного зобов’язання, а тому вимога була дійсною вже з моменту укладання основного договору. Саме цю вимогу й забезпечував договір поручительства.

Між тим відповідачем не представлені докази самостійного виконання зобов’язань за договором № 14/7-36 щодо сплати заборгованості за поставлену продукцію.

За договором № 30-12/2003-35 від 30.12.2003р. (ВП «Шахта «Коротченко» ДП «Селидіввугілля») позивачем заявлено до стягнення 201 425,14 грн. Відповідач заперечує проти наявності заборгованості, посилаючись на невідповідність вказаного договору відступлення права вимоги вимогам ЦК України (1963р.), та відсутність первинної документації. Судом перевірені доводи сторін, та встановлено, що в обґрунтування своєї позиції позивач посилається на накладну № 020151131 від 24.02.2000р., рахунок № 11-12/2001-с2 від 11.12.2001р., рішення господарського суду від 11.03.2001р. по справі № 36/255, лист № 1-231 від 11.03.2004р. Як вбачається зі змісту листа до складу визнаної в ньому суми входить заборгованість за вказаним рішенням у сумі 71 720,52 грн. та інша заборгованість, що виникла за договором № 11-12/2001 від 11.12.2001р. Разом з тим, лист № 1-231 від 11.03.2004р., за відсутності первинної документації, що підтверджує зазначену в ньому суму, не може вважатися самостійним доказом по справі. За таких підстав, суд вважає за необхідне розглянути представлений позивачем лист в сукупності з наданими доказами, та задовольнити позовні вимоги в цій частині - частково, на загальну суму 106467,02 грн. (що підтверджена первинною документацією).

Судом розглянута заява відповідача про застосування строків позовної давності. Зокрема, заборгованість за договорами № 09-12/2002-ф, №05-12/2002-1ф, №11-12/2002ф, №16-01/2003-ф, № 01-10/2002-1 - ВП «Автобаза» ДП «Слидіввугілля», не визнана відповідачем у повному обсязі, у зв’язку зі спливом позовної давності. Разом з тим, в матеріалах справи містяться додаткові угоди за вказаними договорами від 07.03.2003р. (до договору № 09-12/2002-ф), від 03.01.2003р. (до договору №05-12/2002-1ф), від 07.03.2003р. (до договору №11-12/2002ф), від 14.04.2003р. (до договору №16-01/2003-ф), якими строк повернення фінансової допомоги продовжено на 360 дн., додатково на 360 дн., 150 дн. та 250 дн. відповідно. Крім того, позивач посилається на акти звіряння розрахунків від 01.07.2005р., 01.11.2005р. (т.56 а.с. 12, 14), згідно яких відповідачем визнано заборгованість за спірними договорами, що відповідно до п. 1 ст. 264 ЦК України (2003р.) є підставою для переривання строків позовної давності.

За таких підстав, суд вважає що заява позивача про застосування строків позовної давності розглянута по суті та рішення прийнято з урахування обставин що склалися.

За договором № 252.2002 від 01.10.2002р. (ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля»), відповідач посилається на неприйняття позивачем до розрахунків платіжних доручень № 5209 від 14.12.2004 р., №№ 6211, 6212 від 21.12.2004 р., якими були проведені платежі по ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» на загальну суму 346 034,13 грн. Разом з тим, в графі «призначення платежу» за вказаними платіжними дорученнями зазначено договір № 452 від 09.09.2002 р. Зважаючи, що сторонами не представлені докази зарахування спірної суми в рахунок погашення заборгованості саме за договором № 252.2002 від 01.10.2002 р., суд не може прийняти до уваги зазначені доводи відповідача.

Щодо заперечення відповідача, про дійсність товарного кредиту по згаданому договору на суму 135 621,79 грн. слід зазначити наступне. П. 4.3. договору № 252.2002 від 01.10.2002 р., передбачено нарахування товарного кредиту за відсотковою ставкою 28 %. 08.08.2006 р. через канцелярію суду надійшло пояснення позивача стосовно порядку нарахування товарного кредиту за вказаним договором та наданий розрахунок суми товарного кредиту. Розрахунок перевірено судом. За таких підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню не зважаючи .

За договором № 161 від 30.09.2002р. відповідачем частково визнано заборгованість на суму 6 127 630,17грн, із заявлених позивачем 6 134 630,03грн., щодо причин розбіжностей, відповідач пояснень не представив, доказів часткової оплати, повернення поставленого обладнання суду не надано. Позовні вимоги в цій частині підтверджуються первинною документацією та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частково не визнано за вказаним договором заборгованість за товарним кредитом, факт нарахування товарного кредиту відповідачем не оспорюється. Позивачем представлено суду обґрунтований розрахунок суми товарного кредиту за договором № 161 від 30.09.2002р. Таким чином заперечення відповідача до уваги не приймаються.

За договором № 30-12/2003-16 заборгованість на суму 34309,16 грн. списана відповідачем у зв’язку зі спливом позовної давності. Між тим, актом звіряння між ДП “Селидіввугілля” та ПП “Гормашвуглезбагачення”, станом на 01.12.2005р. зазначена сума заборгованості визнана відповідачем у повному обсязі, що відповідно до п. 1 ст. 264 ЦК України (2003р.) може бути підставою для переривання строків позовної давності. Таким чином дії відповідача суд вважає такими, що не відповідають діючому законодавству, а вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідачем не прийнято до розрахунку акт виконаних робіт за лютий 2003 р., з посиланням на підписання акту не повноважною особою, за відсутності договору, яким би передбачалося виконання зазначених робіт. Суд зазначені доводи до уваги не приймає та доходить висновку, що керуючий санацією І.Б. Шолохова є належним представником, оскільки відповідно до п. 4 ст. 17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” від 14 травня 1992 року № 2343-XII , керуючий санацією є керівником підприємства. Зазначений акт складено відповідно до умов договору № 12-02/2003 від 12.02.2003 р. Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Позивачем пред’явлена вимога направлено рахунок № 1315 від 14.09.2004 р. 14564,86 грн., яке отримано відповідачем 20.09.2004 р. За таких підстав за відповідачем рахується заборгованість в сумі 14564,86 грн. Зазначена сума підлягає стягненню.

Рахунки на оренду АРМів з травня по грудень 2003р. на суму 6 744,00 грн. не визнані відповідачем у повному обсязі, разом з тим відповідачем не спростовано факт надання в оренду зазначених об’єктів не доведений факт сплати спірної суми, не надано доказів, що спростовують доводи позивача.

Таким чином суд не приймає заперечення відповідача, а позовні вимоги в цій частині задовольняє.

Заборгованість за договором відступлення права вимоги № 30-12/2003-13 від 30.12.2003 р. на суму 600 622,60 грн. відповідач не визнає, посилаючись на не відповідність договору вимогам ЦК України (1963р.). Наявність заборгованості за договором від 21.11.2001р. підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростовано. Крім того, станом на 01.12.2005 р. заборгованість у сумі 600622,60 грн. за договором № 30-12/2003-13, визнана відповідачем, згідно акту звіряння взаємних розрахунків (т. 56, а.с. 15) і, таким чином підлягає стягненню.

В своїх поясненнях відповідач посилається на неприйняття до розрахунків заліку взаємних зобов’язань за надані послуги відокремленого підрозділу „Автобаза” автопослуги на суму 931,45 грн. за договором 18-05/2005-кр. Зазначені обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні у позові в частині вказаної суми, оскільки боржником за зобов’язаннями є Державне підприємство „Селидіввугілля”, ВП „Автобаза”, як і ВП „шахта „Росія” входять до його складу відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України № 237 від 26.05.2005р. Відповідно переміщення боргу в межах головного підприємства не впливає на обов’язок ДП “Селидіввугілля” відповідати за зобов’язаннями своїх структурних підрозділів.

Відповідачем оспорюються договори № 30-12/2003-33-11 від 30.12.2003 р., 25-02 від 19.02.2002 р. як такі, що не відповідають вимогам законодавства (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу (1963р.). Між тим, в матеріалах справи міститься акт звіряння розрахунків підписаний сторонами, станом на 31.05.2006 р., в якому заборгованість за вказаними договорами визнана відповідачем у повному обсязі. Як встановлено в судовому засіданні оспорювані договори в судовому порядку не визнані недійсними, факт постачання (надання послуг) за первісними договорами підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорюється. За такими підставами позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За договором № 01-01/2004-8АРМ від 01.01.2004 р. відповідач посилається на недостатність доказів, якими підтверджується заборгованість за вказаними договором. Відповідно до акту звіряння розрахунків від 31.05.2006 р. відповідачем визнано заборгованість на суму 2177,60 грн., між тим відповідно до п. 3.1 означеного Договору орендар (відповідач по справі) зобов’язався сплачувати щомісячно орендну плату у сумі 108,88 грн. Орендна плата за рік відповідно до додатку № 1 до Договору склала 1306,51 грн., та 108,88 грн. – розмір орендної плати, що повинна була сплачуватися орендарем щомісячно. Відповідні рахунки та акт прийому-передачі обладнання, долучені позивачем до матеріалів справи. Доводи відповідача про необхідність доказування факту оренди первинними документами судом до уваги не приймається. Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Таким чином підлягає стягненню 2395,36 грн. орендної плати за період з 27.02.2004 р. по 31.10.2005 р.

Згідно наказу Міністерства палива та енергетики України № 237 від 24.05.2001р. ДВАТ „Шахта № 2 „Новогродівська” ДХК „Селидіввугілля” м. Новогродівка підлягала ліквідації. На період ліквідації, згідно п. 4 Наказу, правонаступником призначено ДК „Укрвуглереструктуризація” в частині заборгованості по заборгованості перед робітниками. Згідно наказу Міністерства палива та енергетики України № 237 від 26.05.2005р. про створення відповідача до складу ДП „Селидіввугілля” „Шахта № 2 „Новогродівська” ДХК „Селидіввугілля”, як структурний підрозділ не увійшов. Таким чином, підстави для стягнення заборгованості за договором № 30-12/2003-33 від 30.12.2003 р. по ВП „Шахта „Новогродовська - 2” ДП „Селидіввугілля” на суму 131 950 78 грн. відсутні, а у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості в цій частині слід відмовити.

Не визнається відповідачем заборгованість за договорами поручительства № 07-04/2003в від 07.04.2003р., № 04-11/2002-1 , № 06-12/2002-1, № 09-10/2002-1, 15-10/2003в-2, №11-02/2003з-5 від 11.02.2003р., б/н від 15.01.2004р. оскільки, як вбачається з пояснень відповідача, відсутні докази виконання зобов’язань поручителя перед кредитором згідно вказаних договорів. Між тим, відповідні докази надані позивачем та долучені до матеріалів справи, тобто доводи відповідача спростовані та до уваги не приймаються.

Відповідач оспорює факт виконання позивачем зобов’язань за договорами поручительства, посилаючись на те, що акт прийому-передачі векселів не може вважатися належним доказом виконання зобов’язань. Разом з тим, слід відзначити, що факт надання послуг за первісними договорами відповідачем не оспорюється, кредитор не пред’являє вимог до боржника щодо виконання зобов’язань за первісними договорами, а відповідачем не представлені докази самостійного виконання зобов’язань за первісними договорами.

Слід зауважити, що відповідач не є суб’єктом вексельних відносин, що відбулися між позивачем та кредитором, в судовому порядку зазначені договори поручительства не були визнані недійсними (неукладеними). Ці докази судом сприймаються такими, які спростовують доводи відповідача.

Посилання відповідача на те, що деякі з договорів поручительства є двосторонніми, та не породжують відповідних прав та обов’язків для учасників правовідносин, суд до уваги не приймає. Враховуючи визначення договору поручительства, що містилося в ЦК УРСР (1963р.) та теперішнє визначення цього договору, згідно чинного ЦК України (2003р.), основними сторонами договору поручительства є Поручитель і Кредитор, укладання трьохстороннього договору поручительства є бажаним, але не обов’язковим, посилання на Боржника міститься або в умовах самого договору поручительства, або він вказується в преамбулі договору як третя сторона. Ані Цивільний кодекс УРСР 1963р., ані нині чинний Цивільний кодекс не містять імперативної норми щодо необхідності укладання трьохстороннього договору поручительства. Відповідно, зазначені відповідачем обставини не можуть тягнути його недійсність. До того ж рішень суду про визнання відповідних договорів недійсними суду не надано. Таким чином доводи в цій частині до уваги не приймаються. Також не є підставою для визнання договору недійсним посилання на відсутність зазначення в договорах поручительства договорів, котрі забезпечені порукою.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Вуглеснабзбут” підлягають частковому задоволенню, в розмірі 43015621,62 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись, ст. ст. 174, 173, 193 Господарського кодексу України, ст.11, 16, 217, 512-519, 631 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 33, 34, 43, 46, 49, ст. 75, ст. 82 85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Вуглеснабзбут” м. Донецьк задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Селидівугілля” 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, 41 (ЄДРПОУ 33426253), п/р 26008301490696 у філіалі відділення ПІБ у м. Селидове, МФО 334312 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Вуглеснабзбут” 83025, м. Донецьк, вул. Петровського, 74 (ЄДРПОУ 31335939), п/р 26009301000697 у ДФ АКБ „Мрія” м. Донецька, МФО 335571 заборгованість у сумі 43015621,62 грн., витрати за державним митом у сумі 25336,09 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 117,24 грн.

В іншій частині позову відмовити.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту.

Повний текст рішення підписано 11.09.2006р.

Суддя Арсірій Р.О.