Ухвала суду № 12079225, 02.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2010 року м. Київк-12854/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідачаГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Ланченко Л.В.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Миколаєві

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.04.2005 року

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.07.2005 року

у справі № 1/51

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр «Електросвіт»

до Державної податкової інспекції у м. Миколаєві

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та рішення , -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2003 року ТОВ «Технічний центр «Електросвіт»звернулось до суду з позовною заявою до ДПІ у м. Миколаєві про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.05.2002 року № 154-23-24791615/5213, № 155-23-24791615/5214 та рішення про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій від 20.05.2002 року №106/10/25-014.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.04.2005 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.07.2005 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог та скасовано спірні рішення ДПІ у м. Миколаєві.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення та постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано приписи Закону України від 21.12.2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон №2181-III), Закону України від 23.09.1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(із змінами та доповненнями) (далі Закон №185/94-ВР) та Цивільного кодексу України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.03.2002 року ДПІ у м. Миколаєві здійснила перевірку з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Технічний центр «Електросвіт»за період з 01.07.1999 року по 01.10.2001 року, за її результатами прийняті рішення від 28.05.2002 року № 154-23-24791615/5213 про визначення пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 90,03 грн., № 155-23-24791615/5214 про визначення податкового зобовязання по штрафним санкціям по податку на прибуток в сумі 2220 грн. та рішення від 20.05.2002 року №106/10/25-014 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обовязкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства в частині стягнення пені за порушення терміну надходження валютної виручки в сумі 65549,5 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», субєкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону, всі субєкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Ст. 1 Закону №185/94-ВР не передбачає неприпустимість припинення зобовязань за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги.

У цивільно-правових відносинах допускається припинення зобовязань шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги відповідно до ст. 217 ЦК України.

Спеціальним законодавством, зокрема Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ДКМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»не забороняється припинення зобовязання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.

Інструкцією НБУ «Про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями»(п. 2.5) передбачено, що у разі зміни умов договору, що перебуває у банку на контролю, внаслідок чого виконання нерезидентом зобовязань за експортною операцією резидента повністю здійснюється шляхом поставки товару, після отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким внесені зміни до цього договору, знімає цю експортну операцію з контролю.

Тобто, дана норма дозволяє виконання зобовязання за зовнішньоекономічними договорами не тільки у грошовій формі, а й іншим способом, зокрема, шляхом поставки товару.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Технічний центр «Електросвіт»та його контрагент припинили зобовязання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічним договором поставки, таким чином, дебіторська та кредиторська заборгованості були припинені згідно ст. 217 ЦК України, що не суперечить законодавству.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Миколаєві відхилити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.04.2005 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.07.2005 року у справі № 1/51 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписЛанченко Л.В.

підписМаринчак Н.Є.

підписРибченко А.О. Суддя Г.К. Голубєва