Ухвала суду № 120724430, 31.07.2024, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

31 липня 2024 року м. ПолтаваСправа №440/7277/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 до 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань грошової премії, грошової допомоги для оздоровлення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44,

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44,

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження).

01.07.2024 до суду надійшов відзив на позов, у якому міститься заява представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду з огляду на пропуск ним строку звернення до суду з цим позовом.

Мотивуючи таку заяву представник відповідача зазначив, що старший сержант ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 і отримував грошове забезпечення в ІНФОРМАЦІЯ_4 до жовтня 2023 року.

З 11 жовтня 2023 року він на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 11.10.2023 №279, що виданий на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.09.2023 №626, вибув до військової частини НОМЕР_2 .

Посилаючись на приписи статті 233 КЗпП України представник відповідача стверджував, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, оскільки його виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 , всіх видів грошового забезпечення з 11.10.2023, а до суду він звернувся лише у червні 2024 року.

Розглянувши заяву представника відповідача та матеріали адміністративної справи, суд дійшов такого висновку.

Цей спір стосується правомірності нарахування й виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Отож для визначення строку звернення до суду з цим позовом слід врахувати приписи статті 233 КЗпП України.

Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постановах від 03.08.2023 у справі №280/6779/22, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23.

Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на початок виникнення спірних відносин - 29.01.2020) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).".

Тобто до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 07.09.2023 у справі №620/1201/23, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

На необхідність врахування цих висновків звернув увагу Верховний Суд у постановах від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23..

Отож до позовних вимог ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 18.07.2022 строк звернення не застосовується.

Також суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).

Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 30.11.2023 у справі №160/759/23.

Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 був продовжений на період дії карантину, розпочав свій відлік 01.07.2023 та завершився 02.10.2023.

Водночас станом на 02.10.2023 позивач продовжував проходити військову службу, звільнений з ІНФОРМАЦІЯ_5 з 11.10.2023.

Тож порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі є триваючим, розпочалось 29.01.2020 та не було усунутим до моменту виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 11.10.2023.

Матеріали справи не містять відомостей разом з їх документальним підтвердженням, що позивачу при виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 було надано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Так, згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Доводи представника відповідача про те, що зазначені вище приписи статті 116 КЗпП України не поширюються на військовослужбовців суд визнає помилковими з огляду на наведений вище висновок Верховного Суду щодо поширення на спірні відносини положень статті 233 КЗпП України, у частині другій якої міститься бланкетна норма про необхідність вручення працівнику при звільненні письмового повідомлення у порядку, передбаченому статтею 116 КЗпП України.

Представник відповідача не довів належними та допустимими доказами факт ознайомлення позивача з розміром його грошового забезпечення та порядком його обчислення (шляхом надання розрахункових листів, письмових повідомлень тощо).

Представник позивача 01.11.2023 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_6 з адвокатським запитом щодо проведення перерахунку ОСОБА_1 грошового забезпечення, а відповідач листом від 08.05.2024 повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку і доплати грошового забезпечення /а.с. 13/.

За даними автоматизованої системи документообігу суду (комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду") суд встановив, що до Полтавського окружного адміністративного суду 18.12.2023 надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (справа №440/18417/23), що ухвалою від 25.12.2023 залишений без руху.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 у справі №440/18417/23 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу з підстав, визначених пунктами 1, 9 частини четвертої статті 169 КАС України; роз`яснено позивачу, що повернення заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

15.03.2024 позивач знов звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 у справі №440/3116/24 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, а ухвалою суду від 26.03.2024 - повернуто позивачу з підстав, визначених пунктами 1, 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

При цьому суд роз`яснив позивачу, що повернення заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Так, згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

З цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 13.06.2024 /а.с. 19/, тобто в межах тримісячного строку після повернення йому позовної заяви у справі №440/3116/24.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.05.2021 у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 року у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі №120/16601/21-а.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

А тому у задоволенні заяви представника відповідача належить відмовити.

Керуючись статтями 2, 5, 44, 118, 121, 122, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

СуддяОлександр КУКОБА