Рішення № 120715572, 22.07.2024, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1213/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЕРОКС» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 76, офіс 8; код ЄДРПОУ 45068619)

про стягнення 1 800 000,00 грн;

представники сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Матякіна Олеся Олександрівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЕРОКС» про стягнення 1 800 000,00 грн.

В обґрунтування позову посилається на домовленість з відповідачем щодо поставки товару, перерахування відповідачу 29.08.2023 попередньої оплати за товар у сумі 1 800 000,00 грн, відсутність факту постачання товару відповідачем, а також не повернення останнім суми попередньої оплати у семиденний строк, встановлений позивачем у претензії вих. № 2 від 19.02.2024, яку відповідачем було отримано 22.02.2024.

Ухвалою від 25.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1213/24, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.04.2024, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

До позовної заяви позивачем було додано клопотання (вх. № 11904/24 від 20.03.2024) про витребування у відповідача копії рахунку № 00322 від 29.08.2023. Мотивуючи вказане клопотання, позивач зазначила, що усний договір про поставку товару було укладено шляхом обміну вказаним рахунком. Звернула увагу, що згідно з платіжною інструкцією № 63 від 29.08.2023 зазначений рахунок було сплачено та в призначенні платежу міститься посилання саме на нього. Водночас ФОП Матякіна О.О. зазначає, що наразі вона знаходиться за кордоном та на її технічних засобах рахунок відсутній. При цьому зауважила, що рахунок від відповідача наручно не отримувала.

Ухвалою від 25.03.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, оскільки позивачем не було додержано вимог ч. 2 ст. 81 ГПК України при зверненні до суду з відповідним клопотанням. Мотиви відмови детально викладені в ухвалі про відкриття провадження у справі від 25.03.2024.

Протокольною ухвалою від 24.04.2024 відкладено підготовче судове засідання на 27.05.2024 у зв`язку з відсутністю у суду відомостей про належне повідомлення відповідача про розгляд справи.

Судове засідання, яке було призначено на 27.05.2024, не відбулося у зв`язку з технічним збоєм в роботі підсистеми відеоконференцзв`яку (ВКЗ), а також збоєм у роботі мережевого обладнання суду.

Ухвалою від 28.05.2024 повідомлено сторін про те, що підготовче судове засідання призначено на 27.06.2024.

25.06.2024 до суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи листа вимоги № 1 від 28.05.2024 про повернення сплачених коштів у розмірі 1 800 000,00 грн з доказами направлення на адресу відповідача.

Протокольною ухвалою від 27.06.2024 клопотання позивача про долучення доказів задоволено, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.07.2024.

19.07.2024 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвал суду на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЕРОКС» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 76, офіс 8). Однак, судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

З урахуванням вищевикладеного, суд виснував про можливість відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

10.07.2024 за результатами розгляду справи судом складено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

29.08.2023 ФОП Матякіна Олеся Олександрівна перерахувала Товариству з обмеженою відповідальністю «АТЕРОКС» 1 800 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 63 від 29.08.2023 (а.с. 20).

Призначення платежу у відповідності з даною платіжною інструкцією: «Оплата за товар (текстиль), згідно Рах. №00322 від 29.08.2023…».

19.02.2024 позивач направила на адресу відповідача претензію № 1 (вих. № 2 від 19.02.2024) про повернення попередньо сплачених грошових коштів в сумі 1 800 000,00 грн у зв`язку з невиконанням ТОВ «АТЕРОКС», як постачальником, обов`язку з поставки товару позивачу.

Претензію відповідачем отримано 22.02.2024.

Відповідач не надав позивачу відповіді на претензію, як і не надав до суду жодних пояснень з приводу обставин укладення з позивачем договору поставки.

Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 1 800 000,00 грн попередньої оплати у зв`язку з неналежним виконанням останнім домовленості щодо поставки товару.

Посилаючись на ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання з поставки товару вимога про повернення суми попередньої оплати є правомірною.

При цьому у якості підстав позову позивач посилається, зокрема, на укладення договору поставки шляхом обміну рахунком № 00322 від 29.08.2023.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених у даній справі позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 2, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У відповідності з ч. ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч.ч. 1, 2 ст. 184 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Правочини між юридичними особами у відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України належить вчиняти у письмовій формі.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

При цьому за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Суд зазначає, що з наявних у матеріалах справи доказів відсутня можливість встановити факт укладення між сторонами договору поставки шляхом обміну рахунком № 00322 від 29.08.2023, оскільки вказаний рахунок у матеріалах справи відсутній, що позбавляє суд можливості однозначно стверджувати про виставлення даного рахунку саме відповідачем.

Інші наявні у матеріалах справи докази, зокрема, адресовані відповідачу претензії також не можуть свідчити про виникнення між сторонами будь-яких домовленостей щодо поставки товару.

Разом з тим, суд враховує правові висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 08.12.2021 у справі № 759/9443/17.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 вказано, що «аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном. Тлумачення статті 1212 ЦК України, із застосуванням телеологічного способу її тлумачення, свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов`язання. Тобто зменшення обов`язку. У справі, що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння норми статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави адже очевидно, що у наведений спосіб відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від виконання обов`язку з відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його страхувальником».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, що користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення.

У справі, що розглядається, позивач пред`явив позов про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 800 000,00 грн, які перераховані відповідачу як попередня оплата за договором поставки.

Відповідач не надав жодних заперечень щодо отримання вказаної суми.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що позивачем 29.08.2024 дійсно перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «АТЕРОКС» 1 800 000,00 грн (платіжна інструкція № 63 від 29.08.2023). Водночас виникнення між сторонами договірних відносин поставки судом не встановлено.

Таким чином, до безпідставно набутого відповідачем майна відносяться грошові кошти у розмірі 1 800 000,00 грн, перераховані відповідачу згідно з платіжною інструкцією № 63 від 29.08.2023.

Слід зазначити, що у особи виникає зобов`язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 495/2442/16-ц.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 1 800 000,00 грн як безпідставно набутого майна.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЕРОКС» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 76, офіс 8; код ЄДРПОУ 45068619) про стягнення 1 800 000,00 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЕРОКС» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 76, офіс 8; код ЄДРПОУ 45068619) на користь Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 800 000,00 грн попередньої оплати, 27 000,00 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 22 липня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 31 липня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков