Рішення № 120659013, 21.02.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/7659/22

Провадження № 2/761/4420/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Слівінського М.О. ,

представника відповідача - Зленко Ю.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», у якому просила суд визнати Інформацію-1 поширену ІНФОРМАЦІЯ_5 року на офіційній сторінці Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» у соціальній мережі Facebook та Інформацію-2, опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_3 року, недостовірною та такою, що завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації, зобов`язати Відповідача спростувати поширену недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_1 , повідомивши про ухвалене судове рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на сторінці у соціальній мережі Facebook та у телеграм-каналі Відповідача, та публікацією результативної частини судового рішення, не пізніше місяця з дня набрання ним законної сили, а також стягнути з Відповідача судові витрати та витрати на професійну допомогу у розмірі 22 000,00 грн, понесені Позивачем.

Свою позовну заяву обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року на офіційній сторінці Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» у соціальній мережі Facebook та телеграм-каналі Відповідача була опублікована інформація стосовно Позивача, що ганьбить його честь та гідність. Позивач вважає, що інформація є недостовірною та просить її спростувати, повідомивши про ухвалене судове рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на сторінці Відповідача у соціальній мережі Facebook та у телеграм-каналі Відповідача, та публікацією результативної частини судового рішення, не пізніше місяця з дня набрання ним законної сили, а також стягнути з Відповідача судові витрати та витрати на професійну допомогу у розмірі 22 000,00 грн, понесені Позивачем.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 квітня 2022 року матеріали справи було передано на розгляд судді Фролової Ірини Вікторівни.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2022 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду.

20 жовтня 2022 року на адресу суду надійшов відзив від Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», відповідно до змісту якого проти позову заперечує.

Позивачка зі своїм представником у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечували, просили суд відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Судом було досліджено публікацію в соціальній мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_4 року, де було поширено інформацію, яка на думку позивача, дискредитує його в очах громадськості, а саме наступного змісту (далі мовою оригіналу):

«Обережно. Фейки від ОСОБА_1

Вже місяць триває збройна агресія російської федерації проти України. Вже місяць «НАЕК «Енергоатом» працює за спеціальним протоколом в умовах воєнного стану та захопленої ворогом Запорізької АЕС. Працює стабільно, впевнено та надійно, забезпечуючи всі потреби енергосистеми України в електроенергії.

Окупанти вчиняли акти ядерного тероризму: обстрілювали ЗАЕС з важкої артилерії, підривали на її території снаряди, продовжують тероризувати проукраїнський персонал станції, який, попри постійний тиск з боку загарбників та неймовірний стрес, продовжує обслуговувати 6 атомних енергоблоків.

Військові ерефії знущаються з мешканців міста Енергодар, викрали першого заступника мера ОСОБА_5 , обмежили доступ продуктів та гуманітарних вантажів до міста, вчиняють інші злочини.

Але патріоти Запорізької атомної станції та міста Енергодар не здалися. За будь-якої можливості чинять опір, посилають окупантів за кораблем.

Ворог не розраховував на таке ставлення до себе, тому стає лютішим і злішим. Зараз він розпочав інформаційно-психологічну операцію, спрямовану на Енергоатом та його керівництво.

Рашисти активізували свою 5-ту колону, яка через ЗМІ починає розхитувати дружній колектив Енергоатому. Вони дістали свою «консерву» ОСОБА_6 , яка називає себе експертом у галузі ядерної енергетики і починає розповсюджувати брехню про «здачу ЗАЕС» окупантам, недостатній спротив і т.д.

Енергоатом категорично відкидає такі звинувачення і всі «дописи» цієї «консерви». Адже вона чітко діє за методичками фсб, генеруючи фейки та дезінформацію, що спрямовані на розхитування ситуації та підрив довіри до керівників в ядерній галузі з тим, щоб посилити психологічний тиск на працівників ЗАЕС та перетягнути їх на свій бік.

Нагадаємо звідки взялася в Україні ОСОБА_7 .

Вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у Челябінській області, російська федерація. Закінчила московський хіміко-технологічний інститут ім. Менделєєва в 1978 році (зараз російський хіміко-технологічний університет ім. Д.І. Менделєєва). Має науковий ступень кандидата хімічних наук. Після закінчення інституту працювала у закритому науково-дослідному інституті за хімічним напрямком.

Як відомо, за радянських часів у наукових установах такого профілю проводилися закриті воєнні розробки, розроблялася хімічна зброя, отрути. Там була чудово налагоджена робота спеціального відділу КДБ. Тому однозначно можна стверджувати, що такий перспективний молодий спеціаліст і вчений не залишився поза увагою спецорганів рф і зараз продовжує на них працювати.

Аналізуючи діяльність ОСОБА_8 до нападу російської федерації на Україну та її сьогоднішню «активність», можна зробити лише один висновок - ця людина працює на окупантів. Вся її «незалежна» аналітика зводиться до одного - підірвати довіру до керівництва держави та атомної галузі. З якою ціллю це робиться - вже наведене в цьому матеріалі.

Просимо українські правоохоронні органи перевірити наведену інформацію та надати діям ОСОБА_9 належну правову оцінку в умовах воєнного часу.

Шановні журналісти українських ЗМІ!

Пам`ятаємо про інформаційний фронт. Там ворог теж намагається прорватися. Не розповсюджуйте фейки та неперевірену інформацію, особливо у такій важливій сфері як ядерна енергетика України.

Щиро вдячні за продуктивну співпрацю! Слава Україні!».

Також було досліджено публікацію в телеграм-каналі ІНФОРМАЦІЯ_3 року, де було поширено інформацію, яка на думку позивача, дискредитує його в очах громадськості, а саме наступного змісту (далі мовою оригіналу):

«Увага! Фейки від

ОСОБА_10 мережа країни-агресора веде активну підривну діяльність всередині нашої країни.

Для української ядерної енергетики вони обрали ОСОБА_6 , яка є дипломованим фахівцем з диверсій. Вона на відмінно закінчила московській хіміко-технологічний інститут ім. Мєндєлєєва, працювала у закритому науково-дослідному інституті з розробки отрутних речовин. Наприкінці 90-х років вона була успішно інтегрована в Україну, де влізла у довіру до атомників.

Згодом вона "успішно" працювала в громадських радах при Державній інспекції ядерного регулювання та Міненерго. Керуючись настановами із москви, просувала в інформаційному просторі наративи, які шкодили національним інтересам України, заважали успішній співпраці з американськими та європейськими партнерами.

Сьогодні Кошарна проводить інформаційну операцію проти ядерної енергетики України, з остервінінням критикує МАГАТЕ, намагається зірвати домовленості, досягнуті між Україною та цією впливовою міжнародною організацією.».

Щодо позовних вимог в частині спростування недостовірної інформації, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ЦK України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації (частина перша статті 299 ЦК України).

Під діловою репутацією особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.12.2021 № 757/9133/18-ц.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його власника можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до ч.4 ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. поширенням такої недостовірної інформації.

Водночас згідно з ч. 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань,

Статтею 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов?язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У постанові від 08 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №573/2178/16-ц зазначив, що «...вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем».

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі №369/1052/16-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 161/4827/17, провадження № 61-30218 св18,17 липня 2019 року у справі № 686/7636/17, провадження № 61-14875св18 та ін.

Статтею 30 Закону України «Про інформацію» встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина перша).

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб?єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов?язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина друга). Суб?єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною (частина третя).

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

У своїй практиці ЄСПЛ розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню.

Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 8 липня 1986 р.).

Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі «Бразільє проти Франції» від 11 квітня 2006 р.), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ «Патурель проти Франції» від 22 грудня 2005 р., «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 2 червня 2016 р.).

Таким чином, з наведених положень чинного законодавства та усталеної практики

ЄСПЛ убачається, що судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов?язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-

яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об?єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об?єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Отже, виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені у тому числі за допомогою мережі Інтернет, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями у інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню.

Із аналізу всього змісту Оспорюваної інформації вбачається, що Позивач висловлював свою думку стосовно діяльності Відповідача, використовуючи характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби.

Виокремлений Позивачем вислів без врахування семантики загального контексту Оспорюваної інформації тягне спотворення всього тексту, в якому Відповідачем викладена власна думка, бачення, переконання та критична оцінка зазначеним подіям та діям Позивача в сукупності, з посиланням на аналітичний матеріал, який доступний в мережі Інтернет.

Тому Оспорювану інформацію слід розцінювати лише як критику дій Позивача, тобто, спірні вислови є оціночним судженням, а не фактичним твердженням, які підлягають доведенню під час судового розгляду.

Також суд звертає увагу на те, що у Оспорюваній інформації Відповідач просить «українські правоохоронні органи перевірити наведену інформацію та надати діям ОСОБА_9 належну правову оцінку в умовах воєнного часу», що є свідчить про те, що Оспорювана інформація є оціночним судженням.

Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої, посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов`язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб (рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року в справі № 8-рп/2003).

Таким чином, безпідставним є висновок Позивача, що Оспорювана інформація є фактичним твердженням про вчинення Позивачем кримінального правопорушення.

При цьому слід зазначити, що межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про публічну особу, ніж коли йдеться про фізичних осіб.

Публічна особа повинна бути готовою до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства її діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вона, обираючи кар?єру публічної особи, погодилася на таку увагу.

У разі, якщо позивач є публічною особою, суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції N? 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певні. роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У свою чергу Позивач є публічною особою, оскільки позиціонує себе як журналіст, експерт, оглядач, була членкинею колегії Державної інспекції ядерного регулювання України, громадської ради при Державному агентстві України з управління зоною відчуження та Громадської організації «Асоціація територій зон спостереження АЕС України», бере участь у багатьох телеефірах та телепрограмах, виступає на конференціях, семінарах, дає коментарі вітчизняним та зарубіжним ЗМІ з актуальних питань сьогодення, балотувалася до Верховної Ради України від партії «Українська національна асамблея».

У зв?язку з цим відповідно межа допустимої критики та обсяги поширення інформації щодо неї є значно ширшими, ніж щодо непублічної особи, оскільки вона безпосередньо відіграє важливу роль у житті суспільства та його дії становлять підвищений суспільний інтерес.

Позивач як публічна особа мав би усвідомити, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватися у формі, яка не є обов?язково приємною для Позивача, навіть шокуючою; він мав бути готовим до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для Позивача.

Суд наголошує, що при розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не доведено поширення відповідачем недостовірної інформації, такої, що порушує особисті немайнові права позивача, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, .ст. 15, 23, 201, 275, 277, 297, 299 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та зобов`язання вчинити дії- залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - 01032, м.Київ, вул.Назарівська, буд.3, ЄДРПОУ 24584661.

Повний текст рішення виготовлений 07 березня 2023 року.

Суддя: