Рішення № 12056262, 04.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98


РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/37804.10.10


За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по
місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕКОС ПЛЮС»

про стягнення 488876,24 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Мальцева Т.М. –по довіреності №88 від 15.09.2010р.

Від відповідача не з»явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕКОС ПЛЮС»488876,24 грн. , із яких: 407710, 24 грн. заборгованість по орендній платі, 12231,91 грн. збитки від інфляції, 68934,09 грн. пеня за прострочку платежу.

Ухвалою Господарського суду мсіта Києва від 14.09.2010р. порушено провадження у справі №36/378, розгляд справи призначено на 04.10.2010р.

В судовому засіданні 04.10.2010р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 04.10.2010р. не з»явився, письмового відзиву на позов не надав. Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвала суду про порушення провадження у справі направлялась на адресу відповідача, що зазначена в позовній заяві та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб –підприємців.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Згідно з укладеним між Позивачем і Відповідачем договором оренди нерухомого майна №3829 від 30.07.07 (далі - Договір) Позивач передав Відповідачу в строкове платне користування державне нерухоме майно –частину берегоукріплювальної стінки річки Дніпро (далі - Майно), довжиною 800 п.м., розміщене у районі між мостами метро та Пішохідним вдовж Набережного шосе у м. Києві, що знаходиться на балансі ВАТ „Київський річковий порт” з метою розміщення несамохідних суден, для здійснення статутної діяльності.

Позивач згідно з п.7.1 Договору зобов’язався передати Відповідачу в оренду Майно згідно з Договором по акту приймання-передачі Майна, який підписується одночасно з Договором. А Відповідач –прийняти в строкове платне користування Майно та своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату (п.5.2 Договору).

Позивач належним чином виконав взяті на себе зобов’язання за Договором та 30.07.07 разом з Відповідачем уклав Акт приймання-передавання, відповідно до якого Позивач як орендодавець передав, а Відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що є предметом Договору оренди.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку –червень 2007: 48480,41 грн. (п. 3.1 Договору) та за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2 Договору).

Перерахування орендної плати здійснюється орендарем (Відповідачем) до державного бюджету самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітнім з урахуванням щомісячного індексу інфляції (п.3.3 Договору).

До 12 числа кожного місяця, наступного за звітнім, Відповідач згідно з п.5.6 Договору зобов’язувався надавати Позивачу копії платіжних доручень з відміткою банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України.

Відповідно до п.10.1 Договору, Договір укладений строком на 10 років, що набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Таким чином, на підставі доказів, забезпечених позивачем, суд прийшов до висновку, що спір по справі виник з причини порушення Відповідачем договірних зобов’язань, що передбачені пунктом 5.2 Договору, та необхідності стягнення у зв’язку з цим штрафних санкцій, що передбачені Цивільним кодексом України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України).

На підставі доказів, що забезпечені Позивачем, суд прийшов до висновку, що Відповідач порушив договірні зобов’язання щодо здійснення орендних платежів. Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, на момент подання до суду позову та розгляду у судовому засіданні Відповідач зобов’язання по сплаті орендних платежів за користування Майном за період період з серпня 2009 року по липень 2010р. згідно з умовами Договору не виконав, суму заборгованості у сумі 407710, 24 грн. не сплатив.

Свого контррозрахунку суми заборгованості по орендній платі відповідачем не надано.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»однією із істотних умов договору оренди та основним обов’язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначається, що орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

У відповідності ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов’язання за договором №3829-А від 30.07.2006р. виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору. Відповідач доказів відсутності заборгованості по орендній платі суду за період з серпня 2009 року по липень 2010р. не надав.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 407710, 24 грн. грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача 12231,91 грн. збитки від інфляції, 68934,09 грн. пеня за прострочку платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В п. 3.5 договору сторони передбачили, що у випадку перерахування орендної плати несвоєчасно або не в повному обсязі, орендна плата стягується до бюджету, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Оскільки відповідач припустився прострочки по орендним платежам з нього на підставі п. 3.5 договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» підлягає стягненню пеня в сумі 68934,09 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань встановлений судом та по суті відповідачем неоспорений, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 12231,91 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕКОС ПЛЮС»

(м. Київ, Кловський узвіз.10, код ЄДРПОУ 34978998) на користь державного бюджету України 407710 грн. 24 коп. основного боргу, 68 934 грн. 09 коп. пені за прострочку платежу, 12231 грн. 91 коп. інфляційні на рахунок 31111094700011, одержувач ВДК у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача 26077968, Банк одержувача ГУДК в м. Києві, МФО 820019, КЕДК 22080300, назва –плата за оренду іншого державного майна.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕКОС ПЛЮС»

(м. Київ, Кловський узвіз.10, код ЄДРПОУ 34978998) в доход Державного бюджету України 4888 грн. 76 грн. державного мита.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕКОС ПЛЮС»(м. Київ, Кловський узвіз.10, код ЄДРПОУ 34978998) 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до спеціального фонду Державного бюджету України по КЕКД 22050000 «Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах».

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Повний текст рішення складено

05.10.2010р.