Ухвала суду № 12053976, 19.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" жовтня 2010 р.                               м. Київ                                        К-24625/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів Голубєвої Г.К., Карася О.В., Костенка М.І., Федорова М.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2010 року

у справі № 2-а-10764/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Манжелія»(надалі –ТОВ «Агрофірма «Манжелія»)

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі –Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області)

за участю прокуратури Полтавської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -           

встановив:

У листопаді 2008 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання, з урахуванням змін до позовних вимог, про скасування податкових повідомлень-рішень №0000372301/1/3469 від 19.11.2008 року, №0000382301/1/3470 від 19.11.2008 року, №0000462301/1/3471 від 19.11.2008 року, №0000372301/2/274 від 06.02.2009 року, №0000382301/2/275 від 06.02.2009 року, №0000462301/2/276 від 06.02.2009 року, №0000012301/2/278 від 06.02.2009 року, № 0000022301/2/279 від 06.02.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток та податок на додану вартість порушень допущено не було, в той час, як перевірка проводилась податковим органом без дотримання вимог ч.8 ст.111 Закону України «Про державну податкову службу», висновки викладені в акті перевірки не відповідають нормам чинного законодавства.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що перевірка позивача була проведена податковим органом правомірно, порушення встановлені під час проведення перевірки відповідають дійсним обставинам справи, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволені. Скасовані податкові повідомлення-рішення №0000372301/1/3469 від 19.11.2008 року, №0000382301/1/3470 від 19.11.2008 року, №0000462301/1/3471 від 19.11.2008 року, №0000372301/2/274 від 06.02.2009 року, №0000382301/2/275 від 06.02.2009 року, №0000462301/2/276 від 06.02.2009 року, №0000012301/2/278 від 06.02.2009 року, №0000022301/2/279 від 06.02.2009 року.

Скасовуючи постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки не відповідають дійсним обставинам справи. Також, судом апеляційної інстанції було враховано висновок судово-економічної експертизи №4301/6209 від 15.07.2009 року.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2010 року, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року.

Представник позивача у письмовому запереченні на касаційну зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом другої інстанції надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2010 року без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Агрофірма «Манжелія»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 01.07.2008 року, про що складено акт №2144/23-210/23808319 від 14.08.2008 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п.4.1.3, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.7.1.1п.7.1 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого було занижено податок на прибуток за 1 квартал 2008 року на суму 1220557,00грн.; п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого було занижено податок на додану вартість за січень 2008 року на 88409,21грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0000382301/0/2528 від 05.09.2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 132614,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –44205,00грн. та №0000372301/0/2529 від 05.09.2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1952892,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –732335,00грн., що були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

За наслідками оскарження податковим органом були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0000372301/1/3469 від 19.11.2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1952892,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –732335,00грн.;

- №0000382301/1/3470 від 19.11.2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 132614,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –44205,00грн.;

- №0000372301/2/274 від 06.02.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1952892,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –732335,00грн.;

- №0000382301/2/275 від 06.02.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 132614,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –44205,00грн.;

- №0000012301/2/278 від 06.02.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 73957,00, в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –30452,00грн.

- №0000022301/2/279 від 06.02.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 52206,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –17402,00грн.

Також, податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000462301/1/3471 від 19.11.2008 року, яким щодо позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 122056,00грн. та №0000462301/2/276 від 06.02.2006 року, яким щодо позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 122056,00грн.

Як вбачається з акту перевірки, станом на 01.01.2008 року на підприємств обліковується кредиторська заборгованість у сумі 4440184,19грн., що визнана безнадійною.

Відповідно до п.1.22.1 п.1.22, п.1.25 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безповоротна фінансова допомога, зокрема, сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора. Безнадійна заборгованість, зокрема, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Згідно до п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг).

Слід також зазначити, що приписами ст.257 ЦК України, встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.

На підставі вищевикладеного, податковий орган дійшов до висновку, що позивачем було занижено валові доходи по бартерним операціям за 1 квартал 2008 року на 442046,00грн.

Однак, колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що з акту перевірки не вбачається, коли саме у позивача виникло зобов’язання щодо включення до складу валових доходів безнадійної кредиторської заборгованості окремо по кожному контрагенту. Крім того, слід зазначити, що відповідно до акту перевірки, на протязі 2005-2007 років, підприємство було зареєстроване платником фіксованого сільськогосподарського податку і не являлось платником податку на прибуток згідно Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок».

Також при проведенні перевірки, податковим органом було встановлено, що позивач, відповідно до рішення господарського суду Полтавської області від 02.08.2007 року по справі №5/450 за неналежне виконання умов договору купівлі продажу майна від 05.04.2006 року передав в рахунок наявного та визнаного боргу частину свого майна. На думку податкового органу, мировою угодою від 02.08.2007 року відбулась зміна умови розрахунку по договору купівлі-продажу майна від 05.04.2006 року на бартерні.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що вартість переданих позивачем об’єктів була нижче їх залишкової вартості згідно даних бухгалтерського обліку, при цьому при проведенні перевірки податковим органом, відповідно до вимог п.п.1.20.51 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств»та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», ціна переданих позивачем об’єктів була визначена відповідно до їх залишкової вартості, згідно бухгалтерського обліку.

Слід також зазначити, що відповідно до норм ГПК України, про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняється провадження у справі. У разі, якщо судом встановлено, що укладення мирової угоди суперечить законодавству або не порушує права і охоронювані законом інтересів інших осіб, мирова угода судом не приймається.

Також, у своїй скарзі відповідач зазначає, що податковий орган має право надати запит платнику податків відносно обґрунтування рівня договірних цін, але це є правом податкового органу, а не його обов’язком.

Однак, відповідно до п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

Відносно заперечень відповідача у касаційній скарзі щодо висновку №4301/6209 від 15.07.2009 року судово-економічної експертизи, слід зазначити, що приписами ст.86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, а також відповідно до ч. 3 цієї статті оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо. Тобто, оцінюючи висновок експерта, суд повинен керуватися тим, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг перед іншими доказами, які суд зобов’язаний перевіряти в силу вимог встановлених у Кодексі адміністративного судочинства України щодо вчинення судом процесуальних дій під час вирішення справи.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.п.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий борг –це узгоджена сума податкового зобов’язання. Якщо податкове зобов’язання оскаржене в адміністративному чи судовому порядку воно вважається неузгодженим.

Отже, суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду апеляційної інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для його перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області –залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2010 року – залишити без змін.

Скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду від 13 липня 2010 року, в частині зупинення виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.