Рішення № 120533939, 11.07.2024, Новосанжарський районний суд Полтавської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2024 року справа № 542/686/24

провадження № 2/542/284/24

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Кашуби М.І.,

за участю секретаря судового засідання Журавель О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивачі звернулися до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, у якому просили:

- стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 , рнокпп - НОМЕР_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 000,00 (десять мільйонів грн 00 коп) грн;

- стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_2 , рнокпп - НОМЕР_2 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 000,00 (десять мільйонів грн 00 коп) грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка ОСОБА_1 одружилась із ОСОБА_3 та від шлюбу у них народилась донька ОСОБА_2 .

Зазначили, що ОСОБА_3 був призваний на військову службу, мав звання солдата, був гранатометником ІНФОРМАЦІЯ_8 військової частини НОМЕР_3 , виконував бойові завдання поблизу АДРЕСА_1 .

Вказали, що 23.07.2022 в період часу з 14:10 год до 21:30 год під час виконання бойових завдань її чоловік ОСОБА_3 потрапив під артилерійський та мінометний обстріл, після чого безвісти зник.

Також зазначили, що 04.11.2022 командиром військової частини НОМЕР_3 видано наказ про результати службового розслідування, згідно з яким ОСОБА_3 , гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_8 військової частини НОМЕР_3 слід вважати таким, що зник безвісти 23.07.2022 за особливих обставин під час забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони. Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07.02.2023 було встановлено факт смерті ОСОБА_3 та на підставі цього було видано свідоцтво про смерть.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивачі вказали, що внаслідок військового вторгнення російської федерації їм було завдано непоправної втрати, позбавлено права на мирне життя, а також позбавлено повноцінної родини, чоловіка та батька.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 та їх представник - адвокат Борзовець О.В. в судове засідання не з`явилися. 13.06.2024 до суду від представника позивачів надійшло клопотання про здійснення розгляду справи без участі позивачів та їх представника, у заяві також вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не забезпечив явку свого уповноваженого представника, клопотань про відкладення судового засідання не надсилав, про причини неявки свого уповноваженого представника не повідомляв.

В ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 12 квітня 2024 року суд встановлював відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для надання до суду відзиву на позов.

Відзиву на позов від відповідача до суду не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 496 ЦПК України, іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 498 ЦПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

За інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та рф у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З інформації на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошти» відомо, що АТ «Укрпошта», припинила доставку поштових відправлень до/з рф з перших днів повномасштабного вторгнення.

Судові повістки відповідачу в судові засідання, призначені на 01.05.2024, 23.05.2024, 13.06.2024 та на 11.07.2024 направлялись на адресу держави рф в особі посольства російської федерації в Україні, однак повернулась до суду із зазначенням причини невручення - «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 50-51, 62-63, 71-72,79-80).

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією суд був позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Поряд з цим виклик відповідача у справі було здійснено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України (а.с. 47, 57, 69, 83).

Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що 24.07.1997 Лелюхівською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 3. Після державної реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (а.с. 16).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 302. Батьками вказані: ОСОБА_3 - батько, ОСОБА_1 - мати (а.с. 15).

Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_3 Міністерства оборони України № 1/96/1704 від 15.04.2023, ОСОБА_3 дійсно брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у Київській та Донецькій областях у період з 25.02.2022 по 23.07.2022 (а.с. 17).

Актом службового розслідування за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_6 , солдата ОСОБА_3 , солдата ОСОБА_7 , солдата ОСОБА_8 , старшого солдата ОСОБА_9 , зокрема запропоновано зарахувати солдата ОСОБА_3 , гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_8 військової частини НОМЕР_3 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 та вважати його таким, що зник безвісти 23 липня 2022 року за особливих обставин під час забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час воєнних дій на території України (а.с. 19-28).

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України № 3187 від 04.11.2022 солдата ОСОБА_3 , гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_8 військової частини НОМЕР_3 зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 та наказано вважати його таким, що зник безвісти 23 липня 2022 року за особливих обставин під час забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час воєнних дій на території України (а.с. 29-33).

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07.02.2023, справа № 542/178/23, встановлено факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: с. Лелюхівка, Полтавський (Новосанжарський) район, Полтавська область, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 в населеному пункті Кодема, Донецька область, Україна.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого Новосанжарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у с. Кодема Бахмутського району Донецької області, актовий запис № 65 (а.с. 38).

Відповідно до сповіщення сім`ї загиблого № 17 ІНФОРМАЦІЯ_6 від 12.03.2023, адресованого громадянці ОСОБА_1 , останню сповістили про те, що її чоловік, гранатометник ІНФОРМАЦІЯ_8 військової частини НОМЕР_3 , солдат по мобілізації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 загинув в результаті здійснення противником артилерійського та мінометного обстрілу позицій підрозділу поблизу населеного пункту Кодема Бахмутського району Донецької області. Загинув у результаті бойових дій під час захисту Батьківщини (а.с. 18).

Згідно з витягом з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії № 17 від 02.01.2024 12 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, смерть солдата ОСОБА_3 , 1963 року народження, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 10.02.2023 Новосанжарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Актом службового розслідування, проведеного на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_3 від 02.08.2023 № 1788; рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07.02.2023, справа № 542/178/23 - пов`язана із захистом батьківщини (а.с. 40).

Згідно зі статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України (надалі також - ЦПК України) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2014 року схвалено текст «Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», з якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами російської федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил російської федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і російською федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту російської федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» №685-VІІІ від 15.09.2015, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014.

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21.04.2015, зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації російською федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ російської федерації.

Масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил російської федерації почалися 23.08.2014 року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-ХІІ від 06.12.1991, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

За наслідками збройної агресії російської федерації, постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» №254-VІІІ від 17.03.2015 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій ДНР та ЛНР, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015, зазначено, що з 20.02.2014 проти України триває збройна агресія російської федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також, постановою Верховної Ради України №129-VIII від 27.01.2015 затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії російської федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 23 цього Кодексу, моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За правилами ст. 1167, 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

На час розгляду справи, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року "Про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії рф вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент ухвалення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства рф у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія рф проти України є серйозним порушенням рф своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Суд врахував, що у справі, позивачі звернулися до суду з позовом до рф про відшкодування шкоди, завданої їм, у зв`язку із загибеллю їх чоловіка та батька внаслідок збройної агресії рф на території України.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Викладений висновок зазначений у постанові Верховного Суду України по справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21) від 14.04.2022.

З матеріалів справи вбачається, що діями з боку рф позивачам завдано шкоди, у зв`язку із загибеллю їх чоловіка та батька внаслідок збройної агресії рф на території України під час захисту Батьківщини. Тобто безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого позивачам завдано шкоди, є російська федерація.

Факт смерті гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_8 військової частини НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: с. Лелюхівка, Полтавський (Новосанжарський) район, Полтавська область, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 в населеному пункті Кодема, Донецька область, Україна підтверджується дослідженими в суді доказами.

Оскільки смерть ОСОБА_3 сталася внаслідок збройної агресії російської федерації, суд вважає, що саме на відповідача російську федерацію покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду позивачу.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд враховує характер і тривалість моральних страждань позивачів ОСОБА_1 , яка втратила чоловіка та ОСОБА_2 , яка в неповнолітньому віці втратила батька, істотність вимушених змін у їх життєвих стосунках, які назавжди втратили турботу та підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність.

Так, суд враховує, що смерть близької людини спричинила для позивачів критичний рівень душевних страждань, оскільки позивачі позбавляються можливості спілкування з близькою людиною, що тягне порушення нормальних життєвих зв`язків, вимушені зміни звичайного способу життя в негативну сторону, потребу у докладанні зусиль для відновлення та організації нормального способу життя.

Смерть рідної людини - є невідновлюваною втратою, та беззаперечно тягне за собою вимушені негативні зміни у житті позивачів.

При цьому ОСОБА_2 є неповнолітньою особою, втрата батька спричиняє додаткові душевні страждання, оскільки саме батьки відіграють найважливішу та вагому роль у житті дитини, сприяють формуванню її фізичного, психоемоційного розвитку. Позбавлення дитини хоча б одного з батьків тягне за собою нанесення критичного рівня душевного страждання, психологічної травми та може стати наслідком емоційних та психологічних розладів. Деструктивний вплив втрати батька виявляється у порушенні адаптації, «капітуляції» перед життєвими фрустраціями. Іншим деструктивним чинником її розвитку є почуття самотності дитини, яке пов`язане з раптово розірваним зв`язком прив`язаності.

На відновлення нормального стану життя людина потребує значної кількості часу, при цьому, враховуючи фактор невиправності втрати, до нормального стану, який існував до завдання шкоди, людина не повертається.

ОСОБА_1 , як дружина загиблого та мати ОСОБА_2 , переносячи невиправну втрату та завдане горе, окрім зусиль на перенесення душевних страждань, також повинна була прикладати додаткових зусиль і для допомоги своїй доньці. На разі саме на ОСОБА_1 покладено усі батьківські обов`язки, внаслідок протиправних дій відповідача вона вимушена прикладати значних зусиль на вгамування душевного болю як свого, так і своєї доньки. До того ж, додаткової значної моральної шкоди завдає ОСОБА_1 усвідомлення факту втрати батька її донькою.

Врахувавши всі вищевикладені обставини справи, беручи до уваги, що смерть чоловіка та батька позивачів, який загинув, захищаючи Батьківщину, є непоправною та безперечно зумовлює сильні моральні і фізичні страждання, неможливість усунення негативних наслідків в силу характеру таких наслідків, ступінь вини відповідача, суд вважає необхідним позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача російської федерації на користь позивачів по 10 000 000, 00 грн моральної шкоди, вважаючи такий розмір відшкодування обгрунтованим, розумним та справедливим.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.

Згідно з пунктом 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи, що позивачі звільнені від сплати судового збору, він стягується з відповідача російської федерації в дохід держави в розмірі 30280, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 23, 1167, 1168 ЦК України та ст. 12, 13, 19, 76, 77, 80, 81, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 000, 00 грн (десять мільйонів грн 00 коп).

Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10 000 000, 00 грн (десять мільйонів грн 00 коп).

Стягнути з російської федерації в дохід державного бюджету України судовий збір в розмірі 30280 грн 00 коп (тридцять тисяч двісті вісімдесят грн 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

відповідач: держава російська федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, місцезнаходження за адресою: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Кашуба М.І.

Повний текст рішення складений 22 липня 2024 року.