Рішення № 120528735, 22.07.2024, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/51/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.

за участюсекретаря судових засідань: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця за правилами загального позовного провадження справу за позовомОСОБА_1 до Дубровицької міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів Дубровицької міської ради, ОСОБА_2 та просить визнати незаконним і скасувати рішення Дубровицької міської ради «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам» від 27 травня 2021 року №269 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 5621887700:01:001:0657, площею 0,1907 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також просить стягнути з відповідачів на його користь усі понесені ним судові витрати.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що на підставі рішення суду йому належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 жовтня 2021 року.

Будучи заінтересованим у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки, на якій розташований його житловий будинок, господарські будівлі та споруди, він звернувся до Соломіївської сільської ради, правонаступником якої є Дубровицька міська рада, із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості, орієнтовною площею 0,25 га.

Однак, до розгляду його заяви сесією сільської ради, його сусідом ОСОБА_2 самовільно здійснено зміщення частини паркану, який розділяв їхні земельні ділянки, в сторону його земельної ділянки.

Відтак, як вказує позивач, історичні межі їхніх земельних ділянок були порушені.

Рішенням сесії Соломіївської сільської ради «Про надання згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд» від 25 серпня 2021 року №929, його заяву задоволено та надано згоду на розроблення технічної документації із землеустрою площею 0,2500 га.

Позивач також зазначає, що того ж дня до Соломіївської сільської ради ним було подано заяву, в якій він просив вжити заходів до ОСОБА_2 через здійснення ним незаконного самовільного захоплення земельної ділянки, яку орган місцевого самоврядування залишив без розгляду та жодної відповіді йому не надав.

Згодом ОСОБА_2 також звернувся до Соломіївської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості та отримав його.

Пізніше, ОСОБА_2 звернувся до нього та просив підписати акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Проте, встановивши, що межі їхніх земельних ділянок не співпадають з тими, які були до самовільного перенесення паркану сусідом, він відмовився від підпису.

Не отримавши його згоди, ОСОБА_2 кілька разів звертався до Соломіївської сільської ради із заявами, в яких просив погодити йому межі земельної ділянки площею 0,1907 га, на якій розташований його житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно кадастрового плану.

Однак, депутати Соломіївської сільської ради, володіючи достовірною інформацією про те, що історичні межі, про які він заявляє, не співпадають з тими, які хоче погодити ОСОБА_2 , відмовляли йому в задоволенні його заяв.

При цьому, 31 березня 2021 року на засіданні виконкому Дубровицької міської ради прийнято рішення про погодження межі ОСОБА_2 , згідно до поданих графічних матеріалів.

Згідно рішення Дубровицької міської ради «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам» від 27 травня 2021 року №269 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 5621887700:01:001:0657, площею 0,1907 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зауважує, що через неправомірні дії ОСОБА_2 , що полягали у самовільному переміщенні паркану на його земельну ділянку, суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою, неправильно проведені обміри земельної ділянки, що призвело до неправильного встановлення її межі.

Крім того, позивач вважає, що здійснено порушення порядку приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, земельна ділянка, яка передана ОСОБА_2 у власність, не перебувала у його користуванні, а право власності на будинок виникло після передачі земельної ділянки у власність, то спочатку ОСОБА_2 мав звернутися з клопотанням до органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної та комунальної власності у власність, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Тоді як ОСОБА_2 одразу звернувся з клопотанням про приватизацію земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації.

Тому вважає, що оскаржуване ним рішення Дубровицької міської ради прийняте з грубим порушенням норм чинного законодавства України та порушує його права і законні інтереси.

Крім цього, позивач, з посиланням на Інструкцію про становлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, додав, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

При цьому, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Зауважує, що його належним чином ніхто не повідомляв про визначення суміжних меж земельної ділянки ОСОБА_2 , а також те, що конфігурація спірної земельної ділянки, її конкретні розміри між поворотними точками та загальна площа є різними та при приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки, ним частково приватизована його земельна ділянка, то виготовлення ОСОБА_2 матеріалів технічної документації із землеустрою, зокрема встановлення меж земельної ділянки на місцевості, закріплення їх межовими знаками, була проведена із порушеннями вимог вказаної ним Інструкції, а саме у відсутності його, як суміжного землекористувача, без урахування об`єктивних даних про дійсний розмір та конфігурацію земельної ділянки, яка підлягала приватизації.

Вказане, на думку позивача, означає, що оскаржуване ним рішення Дубровицької міської ради в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 5621887700:016001:0657, площею 0,1907 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є незаконним та підлягає скасуванню.

У свою чергу відповідачем 2 - ОСОБА_2 подано свої заперечення на позов, викладені у письмових поясненнях, в яких просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі за безпідставністю, посилаючись на те, що оскаржуване рішення Дубровицької міської ради від 27 травня 2021 року №269 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам» в частині затвердження технічної документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу йому у власність земельної ділянки з кадастровим номером 5621887700:01:001:0657, площею 0,1907 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є законним та прийнятим у встановленому законом порядку.

У поясненнях відповідач 2 зазначає, що не погоджується з наведеними позивачем твердженнями про його неправомірні дії, як щодо переміщення паркану, так і щодо порушення порядку проведення приватизації його земельної ділянки, та вважає такі позовні вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, зважаючи на наступне.

Відповідач 2 вказує, що згідно погосподарського обліку Соломіївської сільської ради (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), за ним рахувався будинок по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розміщено вказаний будинок, знаходилася у його користуванні та становить 0,25 га. Право власності на вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами зареєстроване 25 березня 2021 року.

При цьому, бажаючи приватизувати земельну ділянку, яка перебувала у його користуванні і на якій розташований будинок, він звернувся до Соломіївської сільської ради з відповідною заявою.

Рішенням Соломіївської сільської ради «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» №955 від 08 вересня 2020 року надано йому згоду на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Соломіївської сільської ради в АДРЕСА_1 .

Отримавши вказане рішення, він звернувся до ФОП ОСОБА_3 із заявою від 01 жовтня 2020 року, в якій просив виготовити технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Відповідачем 2 наголошено на тому, що під час погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, позивач відмовився підписувати Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання без повідомлення причини такої незгоди.

У зв`язку з чим, він звернувся до Дубровицької міської ради з відповідною заявою та просив погодити йому межі земельної ділянки. На підставі даної заяви, 13 січня 2021 року уповноваженими особами Дубровицької міської ради проведено обстеження меж земельної ділянки та складено відповідний акт.

31 березня 2021 року рішенням виконавчого комітету Дубровицької міської ради №45 «Про затвердження акту та погодження меж земельної ділянки в АДРЕСА_1 » погоджено йому межі земельної ділянки згідно кадастрового плану.

У подальшому, розглянувши його заяву та технічну документацію із землеустрою Дубровицька міська рада 27 травня 2021 року ухвалила рішення №269 про затвердження, в тому числі, технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу йому у власність земельної ділянки з кадастровим номером 5621887700:01:001:0657, площею 0,1907 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, відповідач 2 з упевненістю зазначає, що порядок приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки ним не порушено та спростовує твердження позивача.

Заразом, відповідач 2, з посиланням на норми законодавства, а також на практику Верховного Суду, зауважив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. У разі виникнення спору, сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Також непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Зважаючи на наведене, відповідачем 2 ствердно зазначено, що сам по собі факт неузгодження позивачем меж земельної ділянки під час оформлення ним технічної документації із землеустрою, за відсутності належних та достатніх доказів порушення межі та площі земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача, не є належною та достатньою підставою для визнання неправомірними рішення Дубровицької міської ради.

Що стосується тверджень позивача про самовільне переміщення паркану, відповідач 2 зауважив, що раніше користувачем земельної ділянки, яка на сьогодні належить позивачу, була його баба ОСОБА_4 . Межа між їхніми ділянками, яка є на сьогоднішній день, погоджувалася ще за її життя та ніколи не була предметом спору. Тому, посилаючись на історичність меж, позивач не надає жодного доказу в підтвердження цьому.

Зі свого боку відповідач 1 - Дубровицька міська рада, в особі міського голови ОСОБА_5 , скористалася наданим їй правом заперечувати проти позову та подала до суду письмові заперечення в яких висловлено позицію з приводу даного спору, яка заключається в тому, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі за безпідставністю, заодно вказуючи на ряд доводів, які, на думку відповідача 1, спростовують наведені позивачем факти.

Отже, у письмових запереченням Дубровицької міської ради зазначено наступне.

Перш за все, відповідачем 1 акцентовано увагу на норми ЗК України про підстави й порядок набуття громадянами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

При цьому наголошено, що погодження меж земельних ділянок є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованої на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Тому ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника, не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність, у даному випадку ОСОБА_2 , за обставин виготовлення відповідної технічної документації, а також не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Зазначає, що оскаржуване рішення прийняте колегіально відповідно до законодавства, а саме Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні), Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій».

Заразом звертає увагу на те, що позивач зазначає про те, що вступивши 28 жовтня 2021 року у правоволодіння житловим будинком в АДРЕСА_2 та будучи зацікавленим у приватизації земельної ділянки, звернувся з відповідною заявою до Соломіївської сільської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою і згідно заяви було прийнято рішення тією ж Соломіївською сільською радою від 25 серпня 2020 року за №929.

Отже, із зазначеного слідує, що позивач зареєстрував право на нерухоме майно після ухвалення рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації, що говорить про невідповідність прийнятого рішення, що визначено ст. 120 ЗК України. Таку ж позицію позивач застосував до відповідача 2, а виявляється сам і порушив дану норму.

Також зазначає, що викладена позивачем інформація щодо численних його звернень до колишньої сільської ради про незаконне захоплення суміжним землекористувачем ОСОБА_2 частини земельної ділянки не знайшла свого підтвердження. Позивачем не надано жодного документу, в якому засвідчується, що таке звернення розглядалося (акти обстежень, протоколи розгляду, відповіді на звернення, рішення, тощо). Це може свідчити лише про відсутність у позивача будь-яких документів, які засвідчили б розмір присадибної земельної ділянки (ширина та довжина), що унеможливлює взагалі розгляд такого роду спорів. При цьому позиція позивача про історичні межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 не підтверджена жодним доказом, окрім його слів.

Крім того, в запереченні зазначено, що позивач долучив до позовної заяви графічні матеріали, зокрема абрис ділянки по АДРЕСА_2 та план земельної ділянки по АДРЕСА_1 , тим самим засвідчив, що порушення, вказані у позові, а саме те, що відповідач 2 "забрав" частину земельної ділянки позивача, відсутні, так як опис меж вказаних земельних ділянок здійснені згідно їх фактичного користування.

У свою чергу, ОСОБА_2 , враховуючи наявні документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, відповідно до ЗК України, Закону України "Про землеустрій", розробив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та уклав договір на виконання робіт з відповідною ліцензованою установою. Межі земельної ділянки встановлювались по факту їх використання відповідачем 2 та позивачем, враховуючи, що суміжні земельні ділянки розділені існуючою огорожею. Позивач, при цьому, тільки словесно заперечував дії відповідача 2, тим самим порушував його право на приватизацію земельної ділянки.

Звертає увагу на той факт, що при розроблені вищевказаної документації відповідачем 2, позивач відмовився від підписання акту прийому-передачі межових знаків на зберігання (погодження меж), як суміжний землекористувач, обґрунтовуючи так званими "історичними межами" земельної ділянки, однак вкотре не надав жодного тому доказу. При розгляді відповідною комісією даного спору, позивач жодного разу не був присутній, а замість нього була його мама, яка також на словах стверджувала про "історичні" межі земельної ділянки. Тому, з метою дотримання принципу рівності прав власності на землю громадян, було прийняте рішення виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 31 березня 2021 року №45, яким затверджено акт обстеження меж земельної ділянки відповідача 2. Позивача було повідомлено про прийняте рішення та про те, що він має право його оскаржити в установленому порядку.

До того ж, наголошує на тому, що позивачу ще з 2020 року було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою і яку він не розробив, на відміну від відповідача 2.

Також в запереченні вказано, що позивач у позові посилається на ч. 3 ст. 106 ЗК України, однак зазначена стаття не має жодного відношення до позовних вимог.

У той же час, позивач зіслався на Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затверджену наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, яку трактує тільки з власної вигоди, не вказавши на те, що в цій Інструкції є п. 3.8 в якому зазначаються випадки, коли межові знаки не встановлюються, а саме в абз. 4 вказується, що на бажання власника (користувача) - у разі якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо).

У даному випадку межі земельних ділянок позивача та відповідача 2 розділені огорожею, що і слугує межовим знаком згідно технічної документації із землеустрою на земельну ділянку за кадастровим номером 5621887700:01:001:0657.

Підсумовуючи зазначене, відповідачем 1 вказано, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його права користування земельною ділянкою внаслідок прийняття міською радою оскаржуваного рішення, а непідписання позивачем меж земельної ділянки не є підставою для визнання цього рішення недійсним.

Вищевказане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за безпідставністю.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мазурок В.С. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, вважаючи позов правомірним та обґрунтованим наявними у матеріалах справи доказами. Просив позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

На судове засідання 22 липня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мазурок В.С. подав заяву про розгляд справи без його та позивача участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задоволити.

Представник відповідача Дубровицької міської ради - Пшенична К.Д. у судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. Водночас представник відповідача просила врахувати наведені у письмових запереченнях обставини та факти при ухваленні рішення.

До початку судового засідання, яке призначено 22 липня 2024 року від представника відповідача Дубровицької міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі представника Дубровицької міської ради за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, у якій просить розглянути справу без його участі. У задоволенні позовних вимог просив відмовити, у зв`язку з безпідставністю .

Заслухавши пояснення сторін, пояснення експерта, дослідивши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право, в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено ст.ст. 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі ст. 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Згідно з положеннями ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

З метою захисту своїх прав, позивач звернувся до суду із вимогою про визнання недійсним рішення Дубровицької міської ради №269 від 27 травня 2021 року в частині затвердження технічної документації та про передачу у власність відповідачу 2 - ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 5621887700:01:001:0657 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки даним рішенням порушуються його права на належну йому земельну ділянку, яка є суміжною із вказаною земельною ділянкою.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ст. 41 Конституції України).

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Водночас, ч. 1 ст. 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України).

Положення ч. 2 ст. 120 ЗК України та ч. 1 ст. 377 ЦК України закріплюють принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

За приписами зазначених норм, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.

Тобто, перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно, до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

Отже, як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті своєї баби ОСОБА_4 , що підтверджується доданими копіями рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 вересня 2015 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію 28 жовтня 2021 року права власності на вказаний житловий будинок, сформованого 02 листопада 2021 року та технічного паспорту на житловий будинок, виготовленого 27 жовтня 2021 року (а.с.11, 12, 13-17).

Як зазначено у доданій позивачем ОСОБА_1 виписці з погосподарської книги від 26 листопада 2021 року №1279 (а.с.18) у його користуванні за вказаною вище адресою, також знаходиться земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка), яка становить 0,03 га.

Заразом встановлено, що 25 березня 2021 року в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесені відомості про право власності відповідача 2 ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 , що стверджується витягом із вказаного реєстру, сформованого 29 березня 2021 року та технічним паспортом на житловий будинок, який виготовлений станом на 02 березня 2021 року (а.с.61, 63).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 19 квітня 2021 року (а.с.66) вбачається, що у користуванні відповідача 2 ОСОБА_2 знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 5621887700:01:001:0657, площею 0,1907 га, за вказаною вище адресою, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, на яку 08 червня 2021 року було зареєстровано право власності із внесенням відомостей в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг з вказаного реєстру, сформований 10 червня 2021 року (а.с.62).

Так, статтями 116, 118 ЗК України, в редакції, яка діяла на момент заяв позивача та відповідача 2 про надання дозволу на виготовлення технічної документації, визначено підстави й порядок набуття громадянами та юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно положень ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України передбачено, що саме сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема регулювання земельних відносин відповідно до закону (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Так, 29 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до Соломіївської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в АДРЕСА_2 (а.с.19).

За результатом розгляду вказаної заяви, рішенням Соломіївської сільської ради №929 від 25 серпня 2020 року (а.с.21) надано згоду на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Соломіївської сільської ради в АДРЕСА_2 .

У свою чергу, відповідач 2 ОСОБА_2 також звернувся до Соломіївської сільської ради із аналогічною заявою, яка була розглянута та рішенням Соломіївської сільської ради №955 від 08 вересня 2020 року (а.с.67) надано згоду на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 орієнтовною площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Соломіївської сільської ради в АДРЕСА_1 .

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою визначає Закон України "Про землеустрій", який спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Статтею 25 Закону України "Про землеустрій", в редакції, яка діяла на момент постановлення вищевказаних рішень сільської ради, визначено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Вказаною статтею визначені види документації із землеустрою, в які входять, в тому числі технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Саме статтею 50 Закону України "Про землеустрій" визначається перелік матеріалів, які включаються у проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, що, зважаючи на вказані норми законодавства та на їх виконання, відповідач 2 - ОСОБА_2 01 жовтня 2020 року звернувся із заявою до ФОП ОСОБА_3 про виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.99).

Кінцевим результатом робіт визначено встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками, про що вказується у технічному завданні затвердженому ОСОБА_2 та погодженому виконавцем ФОП ОСОБА_3 01 жовтня 2020 року (а.с.100).

Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України, в редакції, що діяла на момент погодження меж земельної ділянки, формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Статтею 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи каталогу координат земельної ділянки, межі якої встановлюються в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 (а.с.102, 103) площа такої земельної ділянки становить 1,1907 га.

У відповідності до ст. 55 Закону України "Про землеустрій", у вищезазначеній редакції, встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Проте, як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 відмовився погоджувати межі земельної ділянки відповідача 2 - ОСОБА_2 , як суміжний землекористувач та, відповідно, відмовився підписувати Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Причиною, що слугувала відмовою, позивач пояснює те, що відповідач 2 - ОСОБА_2 захопив частину його земельної ділянки та самовільно переніс паркан на його сторону.

З приводу даної ситуації та задля її вирішення, позивач ОСОБА_1 звертався як до Соломіївської сільської ради, так і до Дубровицької міської ради, що підтверджується доданими ним копіями заяв від 20 серпня 2020 року, 25 серпня 2020 року, 27 січня 2021 року та 24 березня 2021 року (а.с.22-25).

З аналізу вказаних заяв вбачається, що зміст таких зводиться до того, що на присадибній земельній ділянці померлої ОСОБА_4 відбувається самовільне захоплення землі сім`єю ОСОБА_2 , а тому необхідна допомога у погодженні меж земельних ділянок з поверненням їх до первинного стану.

Однак, ні при зверненні до суду, ні в ході судового розгляду, позивачем ОСОБА_1 не було надано суду доказів первинного стану його земельної ділянки для того, щоб ствердно підтвердити вказані ним у заявах обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 158 ЗК України, в редакції, що діяла на момент вирішення питання погодження меж земельної ділянки відповідача 2 ОСОБА_2 , земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах вирішують органи місцевого самоврядування.

Тому, відповідач 2 - ОСОБА_2 , зважаючи на категоричну відмову позивача ОСОБА_1 погоджувати межі його земельної ділянки, для вирішення даного спору, звернувся до Дубровицької міської ради, як правонаступника Соломіївської сільської ради.

Результатом вирішення даного спору є рішення Дубровицької міської ради №45 від 31 березня 2021 року, яким, на підставі норм ЗК України та Закону України "Про місцеве самоврядування", з урахуванням акту обстеження меж земельної ділянки від 13 січня 2021 року погоджено ОСОБА_2 межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 , згідно кадастрового плану:

- від А до Б - землі загального користування ( АДРЕСА_1 );

- від Б до В - землі гр. ОСОБА_6 ;

- від В до Г - землі загального користування (польова дорога);

- від Г до А - землі ОСОБА_1 .

Вказаним рішенням також рекомендовано сторонам спору ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дотримуватися добросусідських відносин, передбачених гл. 17 ЗК України.

Того ж дня, 31 березня 2021 року, складено Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який був погоджений власником земельної ділянки ОСОБА_2 , виконавцем робіт ОСОБА_3 , спеціалістом землевпорядником Соломіївської сільської ради ОСОБА_7 та суміжним землекористувачем ОСОБА_6 (а.с.104).

При цьому, підпис ОСОБА_1 , як суміжного землекористувача, у Акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання, відсутній.

Зі змісту п. 1 даного Акту вбачається, що межі земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , площею 0,1907 га, наданої власнику земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), співпадають з існуючою огорожею (по сторонах АБ, БВ, ВГ, ГА згідно плану), а поворотні точки 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 закріплені існуючими стовпами, тому на бажання власника, керуючись п. 3.8 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №356 від 18 травня 2010 року, межові знаки не встановлені у цих поворотних точках.

Так, п. 3.8 Інструкції визначено, що межові знаки не встановлюються на бажання власника (користувача) - у разі якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо)

Разом з тим, суд критично відноситься до твердження позивача ОСОБА_1 про те, що його належним чином ніхто не повідомляв про визначення меж земельної ділянки ОСОБА_2 , що призвело до встановлення ОСОБА_2 меж земельної ділянки та закріплення її межовими знаками без його погодження, як суміжного землекористувача та, як результат, без урахування об`єктивних даних про дійсний розмір та конфігурацію земельної ділянки, яка підлягала приватизації, оскільки такий факт не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи та був спростований як іншими учасниками справи, так і самим позивачем при наведенні своїх обґрунтувань і заперечень.

Так, постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) надано висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Аналогічний правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду України від 28 березня 2018 року №681/1039/15-ц; постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 350/1137/16-ц (провадження № 61-14260св18).

За таких обставин, ненадання позивачем згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути підставою для відмови в затвердженні таких меж та затвердження, в подальшому, технічної документації із землеустрою.

Порядок складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначений положеннями ст. 55 Закону України "Про землеустрій", зміст якої наведено вище у відповідній редакції.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками на той час визначався Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376.

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції №376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.

При цьому стаття 198 ЗК України, на яку посилається позивач у позові, лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами.

Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах №350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та №514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19), постанові Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 404/3048/18 (провадження № 61-19228св19).

Так, на думку ВП ВС у процесі оформлення права на земельну ділянку достатньо не підписати Акт погодження меж із суміжними землекористувачами та власниками земельної ділянки, а лише запропонувати їм це зробити. Якщо сусід відмовляється це зробити, то це його конституційне право на вільне волевиявлення та реалізація належних йому прав, або іншими словами: "ніхто не може нікого заставити щось підписувати". Головне тут, на думку ВП ВС те, що підписання або непідписання Акту погодження меж із суміжними землекористувачами та власниками земельної ділянки не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, тому не може вплинути на саму процедуру приватизації.

При добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акту погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.

Вказаний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18).

Особливу увагу суд також звертає на те, що в ході розгляду даної цивільної справи не знайшли свого підтвердження посилання позивача на те, що через неправомірні дії відповідача 2 ОСОБА_2 , що полягали у переміщенні паркану на його земельну ділянку, виконавцем робіт із землеустрою призвело до неправильного встановлення його межі, а тому між ним та ОСОБА_2 існує спір щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 5621887700:01:001:0657.

Саме на вказану обставину покликався позивач як на підставу свого порушеного права у спірних правовідносинах, і саме неврахування факту наявності такого земельного спору і є фактичною підставою позовних вимог, оскільки, на його думку, Дубровицька міська рада всупереч своїм повноваженням та встановленим нормам законодавства своїм рішенням №269 від 27 травня 2021 року затвердила відповідачу 2 ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою та передала йому у власність земельну ділянку, межі якої є спірними.

Отже, із вказаних позивачем та встановлених у ході судового розгляду обставин, суд приходить до висновку, що першопричиною звернення до суду вбачається все ж таки наявність спору позивача щодо погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 .

Однак всі твердження позивача в цій площині спростовуються матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_2 (а.с.95-112), де містяться задокументовані дані черговості проведення всіх необхідних дій, у межах чинного на той час законодавства, для встановлення меж вказаної земельної ділянки.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що відповідачем 2 ОСОБА_2 здійснено усі дії, визначені законодавством для приватизації земельної ділянки і, як результат, виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка була затверджена рішенням Дубровицької міської ради №269 від 27 травня 2021 року, а земельна ділянка, у затверджених межах, передана відповідачу 2 ОСОБА_2 у власність.

Чого не можна сказати про позивача ОСОБА_1 , оскільки, як зазначалося вище, ще 25 серпня 2020 року рішенням Соломіївської сільської ради №929 була надана згода на вироблення технічної документації, проте, як станом на дату звернення до суду - 13 січня 2022 року, так і на день постановлення рішення у справі, така не виготовлена і суду не представлена.

При цьому, варто зважати на вимоги ч. 7 ст. 186 ЗК України, у редакції, яка діяла на день затвердження технічної документації, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Аналізуючи наявний у матеріалах справи витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформований 19 квітня 2021 року (а.с.66) можна ствердити, що документація із землеустрою ОСОБА_2 пройшла перевірку на відповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, зважаючи на наступне.

Так, на вимогу ст. 21 Закону України "Про державний земельний кадастр", у редакції, що була чинною на день формування вказаного вище витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про межі земельної ділянки, в тому числі на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених ст. 79-1 ЗК України, при їх формуванні та на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до ст. 107 ЗК України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Частиною 4 ст. 24 Закону України "Про державний земельний кадастр", у вказаній редакції, визначено перелік документів, які подаються для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви перевіряє відповідність документів вимогам законодавства та за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації (ч. 5 ст. ст. 24 Закону України "Про державний земельний кадастр").

Зокрема, підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, як про це значиться у частині 6 вказаної статті, є невідповідність поданих документів вимогам законодавства.

Таким чином, зважаючи на те, що відомості про земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру, подані ОСОБА_2 документи, відповідали вимогам законодавства.

Однак, маючи сумніви у правильності дій Дубровицької міської ради щодо затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 , позивачем було подано клопотання про проведення судової земельно-технічної експертизи, яке судом задоволено та призначено вказану експертизу, проведення якої доручено експертам ПП "Експерт-Рівне-Консалт".

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що "у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивача порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста".

У висновку за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №220815/1_ФМ, складеному 05 жовтня 2022 року (а.с.82-94), експерт Фурсович М.О. , який має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю - 10.6 "Дослідження об`єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів", зазначає, що дослідження проводилось на місці знаходження об`єкта експертизи методом огляду об`єкта експертизи, його обмірів і фотофіксації.

При наданні висновку експерт зазначив, що фактичне землекористування земельною ділянкою з кадастровим номером 5621887700:01:001:0657, площею 0,1907, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 відповідає правовстановлюючим документам, документації із землеустрою на земельну ділянку та нормативно-правовим актам.

Водночас, у висновку зазначив, що технічна документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 5621887700:01:001:0657, площею 0,1907, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 та її затвердження не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативно-правовим актам з питань землеустрою та землекористування.

При цьому вказав, що така невідповідність полягає у наступному:

- відсутня схема прив`язки межових знаків до об`єктів і контурів місцевості/абриси (кроки);

- відсутній список межових знаків, переданих на зберігання;

- відсутній підпис суміжного землевласника (землекористувача) ОСОБА_1 .

З висновку вбачається, що основними нормативними документами, що містять вимоги до технічної документації щодо складання та затвердження державних актів на право власності на земельну ділянку та які були використані експертом в ході дослідження, є Земельний кодекс України, Закон України "Про землеустрій", Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

Заразом варто зазначити, що у відповідності до ст. 110 ЦПК України, законодавцем визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, вказані недоліки технічної документації, які експертом зазначаються у висновку, спростовуються наведеними у рішенні суду обставинами та нормами законодавства, які регулюють спірні правовідносини, в тому числі і тими, які були використані експертом.

У той же час, суд вважає за необхідне, звернути увагу учасників справи на той факт, що експертизи з питань землеустрою виконуються судовими експертами, які атестовані за спеціальністю 10.20 "Дослідження з питань землеустрою".

Із зазначеного слідує, що висновок, за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, наданий експертом, який не має спеціальної кваліфікації на проведення такого роду експертиз.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ураховуючи наведене, вказаний висновок експерта Фурсович М.О. не може бути належним та допустимим доказом у справі. Відтак, у зв`язку із наведеним вище, у суду немає підстав враховувати пояснення експерта, надані в судовому засіданні за клопотанням відповідача 1, з приводу наведених невідповідностей технічної документації із землеустрою, оскільки його пояснення ніяким чином не впливають на встановлені судом обставини, достовірність яких закріплюється нормами законодавства та не змінять його кваліфікацію.

Таким чином, зважаючи на те, що в ході розгляду справи не знайшли підтвердження наведені позивачем обставини, якими він обґрунтовував свої вимоги, у суду є всі підстави для відмови у задоволенні даних вимог.

Разом з тим, вирішуючи даний спір, суд вважає за необхідне також навести обґрунтування щодо ефективності обраного позивачем способу захисту у даній справі.

Перш за все, варто зважати на те, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, щоб забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

За викладених вище обставин, суд приходить до висновку про те, що вимога про визнання недійсним рішення Дубровицької міської ради від 27 травня 2021 року №269 в частині затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки не є ефективним способом захисту позивача у цій справі, зокрема, задоволення такої вимоги не призведе до відновлення його права на володіння земельною ділянкою в тих межах, які він вважає "історичними", оскільки оскаржуване ним рішення за умови його невідповідності закону, не тягне правових наслідків, на які спрямовує позивач.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у статтях 12 і 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та положення законодавства, яким урегульовано спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що позивач, крім того, що не довів порушення його прав у зв`язку з ухваленням оспорюваного рішення міської ради, також обрав неправильний спосіб захисту своїх прав і інтересів, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.

За вказаних обставин в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстави для стягнення судового збору з відповідачів відсутні.

При цьому, позивачем при подачі позову до суду було також подано клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Вказане клопотання позивача ухвалою суду від 03 лютого 2022 року задоволено та відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 992,40 грн. до ухвалення судового рішення у справі.

Тому, оскільки рішення суду ухвалено не на користь позивача, а саме відмовлено у задоволенні його позову, тому стягнення суми судового збору, який мав би бути сплачений при зверненні до суду, необхідно стягнути з позивача.

Витрати за проведення судової земельно-технічної експертизи суд залишає за позивачем, оскільки саме ним ініціювалось питання про проведення такої експертизи.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України:

отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;

код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;

банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001;

код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_1 ,ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт громадянина України ID-картка № НОМЕР_3 від 16 вересня 2021 року.

Відповідач 1: Дубровицька міська рада, вул. Воробинська, буд.16, м.Дубровиця Сарненський район Рівненська область, код ЄДРПОУ 05390997.

Відповідач 2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий 20 лютого 2001 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду Оборонова І.В.