Рішення № 12051778, 29.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.09.10 р.                     Справа № 9/177                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Делком Україна”, м.Дніпропетровськ

до відповідача Державного підприємства „Вугільна компанія „Краснолиманська”, м.Родинське

про стягнення заборгованості в розмірі 11572грн.79коп.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: Оранський П.Г. – представник (за довіреністю б/н від 01.09.2010р.);

від відповідача: Морозова Н.В. – юрисконсульт (за довіреністю №01/11-799 від 06.04.2010р.).

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Делком Україна”, м.Дніпропетровськ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Державного підприємства „Вугільна компанія „Краснолиманська”, м.Родинське, про стягнення заборгованості в розмірі 11572грн.79коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 10800грн.00коп., пені в розмірі 463грн.44коп., 3% річних в розмірі 147грн.35коп. та інфляційних витрат в розмірі 162грн.00коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №11 від 19.02.2010р., специфікацію №1 до наведеного договору, видаткову накладну №РН-0000055 від 15.03.2010р., довіреність №162 від 11.03.2010р., рахунок-фактуру №СФ-0000053 від 19.02.2010р., банківську виписку від 10.03.2010р., лист-вимогу вих.№86/юр від 12.08.2010р.

Відповідач 29.09.2010р. надав відзив на позовну заяву №01/11-157 від 28.09.2010р., відповідно до якого останній визнає позов частково в сумі основного боргу – 10800грн.00коп. та просить суд розстрочити виконання рішення суду на три місяці у рівних частинах.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

19.02.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Делком Україна”, м.Дніпропетровськ та Державним підприємством „Вугільна компанія „Краснолиманська”, м.Родинське укладений договір №11, відповідно з яким постачальник (позивач) зобов’язується поставити та передати у власність покупця (відповідача) продукцію власного виробництва:– оболонка пристрою іскробезпечного сполучення УИС з клемними колодками комплексу УТШ, а покупець – прийняти його та оплатити на умовах, узгоджених в даному договорі (п.1.1 договору).

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами виникли господарські правовідносини щодо поставки товару за договором постачання №11 від 19.02.2010р.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що товар у відповідності з даним договором постачається на адресу покупця на умовах поставки, які сторони обумовили у специфікаціях, на протязі 20 днів з моменту надходження 50%-ої попередньої оплати від покупця на р/р постачальника (якщо інше не передбачено у специфікаціях).

Специфікацією №1 до договору сторонами визначено, що товар за специфікацією постачається на умовах EXW (у відповідності з правилами ІНКОТЕРМС у діючий редакції).

За твердженням позивача, на виконання умов договору, останнім на адресу відповідача була здійснена поставка товару на загальну суму 21600грн.00коп., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000055 від 15.03.2010р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Таким чином, суд вважає, що фактичне отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на вищезазначеній видатковій накладній в графі „Отримав(ла)” та довіреністю №162 від 11.03.2010р. (копія довіреності наявна в матеріалах справи) та прийнята відповідачем без заперечень.

На сплату товару, що підлягає поставці, позивачем виставлений рахунок-фактура №СФ-0000053 від 19.02.2010р. (копія рахунку залучена до матеріалів справи).

Наразі у матеріалах справи відсутні докази направлення (виставлення) відповідачу наведеного рахунку та зазначений рахунок не містить посилань на договір №11 від 19.02.2010р., проте позивачем до матеріалів справи додана копія банківської виписки від 10.03.2010р., з якої вбачається, що відповідач здійснив 50% передплату за продукцію згідно рахунку №СФ-0000053 від 19.02.2010р. та договору №11 від 19.02.2010р. в розмірі 10800грн.00коп.

Пунктом 4.4 договору сторони передбачили, що покупець здійснює 50% попередню оплату за поставлену за даним договором партію товару, 50% що залишились на протязі 3 банківських днів з моменту поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, який вказаний у розділі 11 даного договору.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином кінцевим строком оплати товару за видатковою накладною №РН-0000055 від 15.03.2010р. є 18.03.2010р.

За твердженням позивача, всупереч вимогам договору та закону відповідач не оплатив залишкову вартість отриманого товару, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 10800грн.00коп.

Виходячи з чого, позивач 12.08.2010р. направив на адресу відповідача лист-вимогу вих.№86/юр від 12.08.2010р. з вимогою сплатити заборгованість, яка, за твердженням, залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Зобов’язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду за останнім утворилась заборгованість в розмірі 10800грн.00коп.

Одночасно, як зазначено вище, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав суму основного боргу в розмірі 10800грн.00коп.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. В даному випадку дії відповідача, пов’язані із визнанням позову в частині основного боргу, не суперечать закону та не порушують права та інтереси інших осіб.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованість в розмірі 10800грн.00коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, враховуючи визнання відповідачем вказаної заборгованості, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Делком Україна”, м.Дніпропетровськ в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 10800грн.00коп. обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 463грн.44коп.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов’язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи зі змісту п.7.1 договору сторони передбачили, що порушення кожної зі сторін зобов’язань за даним контрактом тягне за собою сплату винною стороною добросовісній стороні неустойки за прострочення строку оплати за товар в розмірі облікової ставки НБУ, але не більше 5% від належної до сплати суми.

На підставі вищезазначеного пункту договору позивачем нарахована пеня за договором №11 від 19.02.2010р. в розмірі 463грн.44коп. за період прострочення з 19.03.2010р. по 31.08.2010р.

Розглянувши розрахунок позивача, суд вважає за необхідне перерахувати зазначену суму з огляду на те, що при розрахунку пені позивачем допущені арифметичні помилки в частині розрахунку кількості днів прострочення сплати заборгованості.

Таким чином, належний до стягнення розмір пені становить 460грн.40коп. за період з 19.03.2010р. по 31.08.2010р., у зв’язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 147грн.35коп. та інфляційних витрат в розмірі 162грн.00коп.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, сума 3% річних становить суму в розмірі 147грн.35коп. за період прострочення з 19.03.2010р. по 31.08.2010р. та інфляційних витрат становить суму в розмірі 162грн.00коп. за період прострочення з квітня 2010р. по липень 2010р.

Перевіривши арифметичний розрахунок позивача щодо 3% річних, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 147грн.35коп. за період прострочення з 19.03.2010р. по 31.08.2010р. підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 146грн.46коп. за наведений період.

Стосовно стягнення інфляційних витрат, суд зазначає, що розрахунок відповідної суми здійснений позивачем за період з квітня 2010р. по липень 2010р.

Однак, відповідно до повідомлень Державного комітету статистики України від 08.05.2010р., 08.06.2010р., 08.07.2010р., 10.08.2010р. – індекс споживчих цін (індекс інфляції) у квітні 2010р. становив 99,7%; у травні 2010р. становив 99,4%; у червні 2010р. становив 99,6%; у липні 2010р. становив 99,8 %, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 162грн.00коп.. суперечать вимогам чинного законодавства, а тому підлягають залишенню без задоволення.

Як зазначено вище, у відзиві на позовну заяву №01/11-157 від 28.09.2010р.відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду на три місяці у рівних частинах.

У підтвердження своїх вимог посилається на те, що відповідач знаходиться у дуже складному фінансовому становищі.

Відповідно до ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розстрочка виконання судового рішення в розумінні статті 121 ГПК України може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Водночас, заявником (боржником) не доведено суду винятковості обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду. Не доведено недостатність або відсутність коштів у боржника станом на дату подання відповідної заяви, а також не представлено доказів (документів) щодо неможливості зарахування коштів на його рахунок у подальшому. Одночасно суд зазначає, що законні права та інтереси позивача щодо стягнення заборгованості не мають бути залежні від господарської діяльності відповідача з іншими контрагентами.

Боржником також жодним чином не обґрунтовано трьохмісячний термін, на який слід розстрочити виконання судового рішення.

Інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності процедури виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б слугувати підставою для розстрочки виконання рішення суду – заявником не надано.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на три місяці у рівних частинах по справі №9/177 є необґрунтованим, недоведеним, а тому таким, що підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 78, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Делком Україна”, м.Дніпропетровськ до відповідача, Державного підприємства „Вугільна компанія „Краснолиманська”, м.Родинське, про стягнення заборгованості в розмірі 11572грн.79коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 10800грн.00коп., пені в розмірі 463грн.44коп., 3% річних в розмірі 147грн.35коп. та інфляційних витрат в розмірі 162грн.00коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Вугільна компанія „Краснолиманська” (за адресою: м.Родинське, м.Красноармійськ, Донецька область, 85310, р/р 26003301241 в Філії Красно армійське відділення №2863 ВАТ „Державний Ощадний банк України”, МФО 394233, код ЄДРПОУ 31599557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Делком Україна” (за адресою: вул.Лазаряна, 3, м.Дніпропетровськ, 49010, р/р 26005301109801 у філії АБ „Південний” в м.Дніпропетровську, МФО 306458, код ЄДРПОУ 35043933) суму основного боргу в розмірі 10800грн.00коп., пеню в розмірі 460грн.40коп., 3% річних в розмірі 146грн.46коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 114грн.07коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 232грн.62коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 29.09.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                               

Повне рішення складено 04.10.2010р.