Постанова № 12049925, 26.08.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

26.08.2010 р. 12:53Справа № 2а-1165/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О. А., секретар судового засідання Васильєва А.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, вул. Г.Петрової, 2-А, м.Миколаїв, 54029 доВідповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю фінансово-виробнича компанія "АВ-Групп", вул.Чкалова, 110-а, кв.200, м.Миколаїв, 54000

Відповідача-2: Приватного підприємства "Агро Сеіл ФП-ДАШ";

Відповідача-3: Приватного підприємства "Ост-Вест-Компані АК", <Відповідач адресса > проСтягнення в доход держави 197 000 грн., за участю представників: позивач: Чабанюк В.С., довіреність №1487; Гусаревич В.М., довіреність №4/91/100; від відповідача 1: Демченко С.М. довіреність від 10.06.2010 року; від відповідача 2: не з'явився.

від відповідача 3: не з'явився.

ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва (позивач) пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю фінансово-виробнича компанія "АВ-Групп" (відповідач-1), Приватного підприємства "Агро Сеіл ФП-ДАШ" (відповідач-2), Приватного підприємства "Ост-Вест-Компани АК" (відповідач-3) з вимогою про:

- повернення товариству з обмеженою відповідальністю коштів, сплачених приватному підприємству "Ост-Вест-Компани АК" за договором від 01.09.2008р. №01/08 та додатковими угодами від 01.09.2008р. №1/08, від 02.10.2008р. №2/08, від 03.11.2008р. №3/08, від 10.11.2008р. №4/08, від 01.12.2008р. №5/08 на загальну суму 181 300 грн. та стягнення їх в дохід держави;

- повернення товариству з обмеженою відповідальністю коштів, сплачених приватному підприємству "Агро Сеіл ФП-ДАШ" за договором від 01.04.2009р. №01/09 та додатковими угодами від 01.04.2009р. №1/09, від 01.06.2008р. №2/09 на загальну суму 15 700 грн. та стягнення їх в доход держави;

В своїй позовній заяві ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва зазначає, що акти правочинів, вчинені ТОВ ФВК “АВ-Групп” з ПП “Агро Сеіл ФП-ДАШ” та ПП “Ост-Вест-Компани АК” є такими що порушують публічний порядок та згідно вимог ст.228 Цивільного Кодексу України є нікчемними.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач-1 позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення (а.с.63-66, 77-79) та зазначив, що акти правочину, вчинені ТОВ ФВК “АВ-Групп” з ПП “Агро Сеіл ФП-ДАШ” та ПП “Ост-Вест-Компани АК” є такими, що не порушують публічний порядок, позивачем не надано доказів укладення правочинів з метою порушення публічного порядку, до компетенції податкових органів не віднесено встановлення нікчемності будь яких правочинів, органи ДПС не відносяться до кола осіб яким надано право звертатися в суд з позовами про застосування наслідків нікчемності правочинів.

Відповідачі 2 та 3 до суду не з'явились, будь яких заяв, клопотань та витребуваних судом Ухвалою від 17.06.10р. документів не надали.

На підставі ч.4 статті 128 КАС України справа розглядається на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

встановив:

Державна податкова інспекція у Заводському районі м.Миколаєва звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить стягнути в доход держави кошти одержані, на думку позивача, за нікчемними правочинами, а саме:

- повернення товариству з обмеженою відповідальністю коштів, сплачених приватному підприємству "Ост-Вест-Компани АК" за договором від 01.09.2008р. №01/08 та додатковими угодами від 01.09.2008р. №1/08, від 02.10.2008р. №2/08, від 03.11.2008р. №3/08, від 10.11.2008р. №4/08, від 01.12.2008р. №5/08 на загальну суму 181 300 грн. та стягнення їх в доход держави;

- повернення товариству з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест-Компани АК" коштів, сплачених приватному підприємству "Агро Сеіл ФП-ДАШ" за договором від 01.04.2009р. №01/09 та додатковими угодами від 01.04.2009р. №1/09, від 01.06.2008р. №2/09 на загальну суму 15 700 грн. та стягнення їх в доход держави.

У якості доказів нікчемності зазначених угод позивач наводить наступні акти:

- Акт №676/23-8/36191513 від 09.11.2009р. «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП “Агро Сеіл ФП-ДАШ” з питань встановлених розбіжностей за результатами автоматизованого співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за період з 21.01.2009р. по 31.07.2009р. (а.с.6-12). Зазначений акт складений Каховською об'єднаною державною податковою інспекцією (м.Каховка, Херсонська область);

- Акт №609/23-8/35931395 від 19.10.2009р. «Про результати документальної невиїзної перевірки приватного підприємства «Ост-Вест-Компані АК»з питань встановлених розбіжностей за результатами автоматизованого співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за період з 16.07.2008 року по 31.12.2008 року. (а.с.13-19). Зазначений акт складений Каховською об'єднаною державною податковою інспекцією (м.Каховка, Херсонська область);

- Акт №166/231-00/30282814 від 25.01.2010р. «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ ФВК «АВ-Групп»щодо правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту по операціям з ПП “Агро Сеіл ФП-ДАШ” за квітень, червень 2009 року та із ПП «Ост-Вест-Компані АК»за вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 року (а.с.20-29).

На підставі клопотання позивача судом (ухвала від 17.06.10р.) було витребувано з відповідачів первинні документи (договори з додатками, акти виконаних робіт та інші на підтвердження товарності операцій). Зазначена ухвала суду не була виконана сторонами.

Крім того, слід зазначити, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 01.03.2010 року (а.с.51-52) приватне підприємство «Ост-Вест-Компані АК»припинено.

Заслухавши представників сторін та дослідивши надані сторонами докази суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Згідно положень ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Згідно ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно постанови пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року дано роз'яснення, щодо правочинів, які порушують публічний порядок і є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок відповідно до ст.228 ЦКУ:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Позивачем не надано суду будь яких доказів щодо наявності вини у осіб які б мали наміри порушити публічний порядок.

Відповідно до ст.215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність установлена законом.

Доведення нікчемності правочину можливе лише з посиланням на норму закону, яка передбачає нікчемність правочину.

Такі випадки нікчемності правочинів встановлені статтями 27, 121, 126, 219, 221, 224, 226, 228, 247, 249, 547, 586, 614, 633, 661, 698, 719, 720, 739, 780, 787, 867, 981, 898, 998, 1008, 1055, 1056, 1059, 1060, 1061, 1107, 1109, 1111, 1113, 1118, 1122, 1136, 1137, 1139, 1142, 1157, 1242, 1257, 1307 Цивільного кодексу України.

Про нікчемність умови господарського зобов'язання мова йде також у ст.207 ГК України.

Проте у даному випадку йдеться про нікчемність не всього господарського зобов'язання, а лише його частини, що може бути підставою для застосування ст.208 ГКУ, в якій визначені наслідки визнання недійсним господарського зобов'язання у цілому.

Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

Обов'язок щодо сплати податків та подання податкової звітності не зазначається в угодах між сторонами, оскільки такого не вимагає цивільне законодавство.

Згідно з чинним законодавством України перерахування податку до бюджету - це податкове зобов'язання кожного окремо взятого платника податків і не стосується договірних відносин між суб'єктами господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦКУ нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.

З огляду на ч.2 ст.215 ЦКУ підстави недійсності правочину, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер.

Проаналізувавши зміст наданих позивачем актів суд встановив, що висновки про нікчемність операцій (правочинів) відповідачів є необґрунтованим, оскільки позивачем не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені відповідачами угоди нікчемними правочинами. Висновки позивачем зроблені без дослідження первинних документів та самих оспорюваних правочинів. Посилання позивача на частини 1, 5 ст.203, ст.215, частину 1 ст.216 є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними у судовому порядку.

Доводи позивача, що зазначені угоди укладені відповідачами з метою ухилення від оподаткування, штучного створення умов для ухилення від відповідальності за несплату податків, в тому числі і при виконанні спірних господарських зобов'язань, суд визнає такими, що не знайшли свого підтвердження за матеріалами справи.

В адміністративних справах субєкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Позивач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що відповідачі порушили вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяли з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Санкції, встановлені частиною першою ст.208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків. При цьому зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а отже є адміністративно-господарськими та можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Разом з цим, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій за порушення, що мали місце у вересні грудні 2008 року (щодо ПП «Ост-Вест-Компані АК»), лише у лютому 2010 року, тобто після спливу встановлених ст.250 Господарського кодексу України строків, наявні додаткові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог ДПІ.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.ст.70 та 71 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно статті 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, ДПІ у Заводському районі не наведено доказів в чому полягає спрямованість правочинів на порушення публічного порядку.

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими, не підкріплені належними та достатніми доказами, заявлені поза межами строків передбачених ст.250 ГК України для застосування адміністративно-господарських санкцій та, у зв'язку з цим, не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі відсутні.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені позову відмовити

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови

Суддя О. А. Зіньковський

постанова складена у повному обсязі

02.09.2010 р.