Постанова № 12048994, 19.10.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2010 р. справа № 2а-22462/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 год. 05 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монохім», м. Макіївка

до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку

про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2010 року № 0000051730/2 про нарахування податку з доходів найманих працівників в сумі 175,48 грн. та штрафних санкцій в сумі 350,96 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Рябініна С.М. за дов. від 6 вересня 2007 року

від відповідача: не зявився

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Монохім» заявлено позов до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2010 року № 0000051730/2 про нарахування податку з доходів найманих працівників в сумі 175,48 грн. та штрафних санкцій в сумі 350,96 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для нарахування податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників внаслідок не підтвердження вартості витрат на відрядження спірним податковим повідомленням-рішенням, оскільки працівнику підприємства було компенсовано вартість електронного авіаквитка, який працівник придбав за власні кошти. Для підтвердження понесених витрат, у відповідності до «Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу», затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14 березня 2006 року № 187, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 червня 2006 року за № 706/12580, працівником надано роздрук маршруту. Електронний купон, що є складовою частиною електронного квитка, існує тільки у вигляді запису у базі даних авіакомпанії і тому не може бути наданий. Позивач зазначає, що згідно вказаних Правил, у разі використання електронного квитка, надається документ для посадки, який працівником не представлений. Але бухгалтерією отриманий командировочний лист з відмітками перебування особи у відрядженні в м. Києві, та зворотний електронний квиток з документами на посадку. Зазначене підтверджує, що працівник перебував у відрядженні, у звязку з цим відсутні підстави вважати, що придбання квитка є особистим майновим доходом. Тому просить позов задовольнити.

Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі його представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Надав до суду письмові заперечення проти позову, зі змісту яких вбачається, що відповідач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до норм чинного законодавства. Зазначає, що перевіркою встановлено, що працівником підприємства до звіту про використання коштів на відрядження для підтвердження витрат на проїзд не надано частину електронного авіаквитка документ для посадки на літак по маршруту м. Донецьк м. Київ (посадочний талон від 7 липня 2009 року) в порушення пункту 1.7. та пункту 1.12. розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року № 218/2658та пунктів 1.2., 1.15. статті 1, пункту 2.1. статті 2, підпункту 3.1.1. пункту 3.1., пункту 3.4. статті 3, підпункту 4.2.15. пункту 4.2. статті 4, пункту 7.1. статті 7, підпунктів 8.1.1., 8.1.2. пункту 8.1. статті 8, пункту 9.10. статті 9, пункту 16.1. статті 16, пункту «а» пункту 17.2.. статті 17, пункту «а» і «б» пункту 19.2. статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV, не віднесено до загального оподаткованого доходу працівника підприємства за липень 2009 року кошти, одержані під звіт у розмірі 994,40 грн., які документально не підтверджені та не утримано податок з доходів фізичних осіб у сумі 175,48 грн. актом перевірки встановлено, що працівником підприємства до авансового звіту не надано документ, який підтверджував би витрати на проїзд та засвідчував би факт проїзду частину електронного авіаквитка по маршруту м. Донецьк м. Київ, а саме оригінал відривної частини посадкового талону. Враховуючи наведене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представника позивача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Монохім» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Харцизької міської ради 24 грудня 1993 року, включене до ЄДРПОУ за номером 23110757, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Харцизьку з 25 грудня 2003 року (арк. справи 10, 32).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Серед прав, наданих податковим органом, передбачено здійснення планових та позапланових виїзних перевірок. Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових та позапланових виїзних перевірок визначені статтею 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Так, відповідно до статті 11-1 цього Закону, плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Стаття 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначає умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок. Згідно зазначеної норми посадові особи органів державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Судом встановлено, що планова виїзна перевірка проводилась згідно та направлення на перевірку № 576 від 27 листопада 2009 року та № 595 від 10 грудня 2009 року, які вручені позивачу.

Вручення копії наказу керівника податкового органу платнику податків про проведення планової виїзної перевірки законом не вимагається.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що планова виїзна перевірка проведена у відповідності до вимог чинного законодавства, проте, суд вважає за доцільне здійснити аналіз наявності чи відсутності порушень з боку позивача норм податкового законодавства.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2008 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої складено акт № 3399/23-2/23110754 (арк. справи 33 39).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 26 січня 2010 року № 0000051730/0 за порушення пунктів 1.2., 1.15. статті 1, пункту 2.1. статті 2, підпункту 3.1.1. пункту 3.1., пункту 3.4. статті 3, підпункту 4.2.15. пункту 4.2. статті 4, пункту 7.1. статті 7, підпунктів 8.1.1., 8.1.2. пункту 8.1. статті 8, пункту 9.10. статті 9, пункту 16.1. статті 16, пункту «а» пункту 17.2.. статті 17, пункту «а» і «б» пункту 19.2. статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV та пункту 1.7. та пункту 1.12. розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року № 218/2658та, у звязку з чим визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників 175,48 грн. 32 коп. та застосовану суму штрафної санкції 350,96 грн. (арк. справи 42).

Під час адміністративного оскарження первісно прийнятого податкового повідомлення-рішення до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку, скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін. За наслідками розгляду первинної скарги, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000051730/1 від 9 квітня 2010 року (арк. справи 41).

Під час адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення № 0000051730/1 від 9 квітня 2010 року до Державної податкової адміністрації у Донецькій області, скарга позивача також залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін. За наслідками розгляду вторинної скарги, відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0000051730/2 від 16 червня 2010 року, яке є предметом оскарження (арк. справи 9).

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом при перевірці звітів про використання одержаних коштів, наданих на відрядження або під звіт, встановлено, що працівником підприємства ОСОБА_2 до складу первинних документів надано: авансовий звіт № 1-00000031 від 8 липня 2009 року на суму 2018,80 грн., електронний авіаквиток по маршруту м. Донецьк м. Київ у сумі 1988,80 грн., посвідчення про відрядження б/н про перебування у м. Києві 7 липня 2009 року, наказ про відрядження № 3-ком від 7 липня 2009 року до м. Києва на 1 день, електронний квиток у складі електронно роздрукованого маршруту до авіаквитка № 8974796722336, посадочний талон від 7 липня 2009 року. відшкодування витрат у сумі 2018,80 грн. перераховано до особового рахунку працівника та отримано працівником згідно відомості № 12 від 9 липня 2009 року у сумі 4312,80 грн.

Проте, на момент перевірки встановлено, що до складу авансового звіту не надано до авансового звіту частину електронного авіаквитка посадочний талон від 7 липня 2009 року по маршруту м. Донецьк м. Київ.

За змістом акту перевірки, податковий орган вважає, що відсутність оригіналу відривної частини посадочного талону є свідченням того, що працівником не підтверджено вартість витрат на проїзд у відповідності до пункту 1.12. Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, а роздрук маршруту не є підтверджуючим первинним документом і має лише інформативний характер.

Згідно із пунктом 1.11. Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі Інструкція № 59), відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання жилого приміщення і добові. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку. Разом із звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і документи в оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.

Відповідно до пункту 1.12. Інструкції № 59, витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо.

Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Відповідно до норм зазначеної Інструкції, підтверджуючими документами є розрахункові документи відповідно до Законів України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР, до переліку розрахункових документів віднесені касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, а також проїзні документи, які із змісту положень статті 9 цього Закону є бланками суворого обліку, порядок виготовлення яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку» від 19 квітня 1993 року № 283.

Згідно із розділом 3 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14 березня 2006 року № 187, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 червня 2006 року за № 706/12580, роздрук маршруту - документ (документи), який перевізник видає пасажиру, що подорожує за електронним квитком, і в якому містяться прізвище пасажира, інформація щодо рейсу та повідомлення.

Електронний квиток - електронний документ, який включає роздрук маршруту, електронні купони і, у разі використання, документ для посадки.

Електронний купон - частина електронного квитка, яка використовується для перевезення на відповідному рейсі, або інший документ, який його замінює, що зберігається у базі даних автоматизованої системи бронювання перевізника.

Купон - відривний талон на рейс і/або електронний купон.

З аналізу наведених норм вбачається, що електронний квиток не входить до переліку розрахункових або платіжних документів, встановлених законом, для правомірного віднесення до сум валових витрат, пов'язаних з його придбанням. Тому платнику податку необхідно підтвердити зазначені витрати відповідними розрахунковими або платіжними документами, які б підтверджували здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі.

Тобто, у разі оформлення електронного авіаквитка підзвітна особа до авансового звіту, окрім розрахункових документів, має додати оригінали відривної частини посадкового талону пасажира.

В матеріалах справи міститься роздрук маршруту від 3 липня 2009 року (арк. справи 24) та відривний талон на рейс із зазначенням виходу А1, часу посадки - 20:25 та місця пасажиру 12F (арк. справи 24).

Особою, що була у відрядженні, згідно із вимогами пунктів 1.11., 1.12. Інструкції № 59 має надаватися звіт про використання коштів, наданих на відрядження, до якого повинні додаватися оригінали документів, які засвідчували б факти проїзду.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 надано звіт про використання коштів, виданих на відрядження чи під звіт № 1-00000031 від 8 липня 2009 року на суму 4306,8/0 грн. (арк. справи 28), до якого додається посвідчення про відрядження з відмітками про прибуття та вибуття (арк. справи 27), роздрук маршруту від 3 липня 2009 року (арк. справи 24) та відривний талон на рейс із зазначенням виходу (арк. справи 24).

Крім того, на запит позивача до ЗАТ «Київське агентство повітряних сполучень» повідомлено, що 3 липня 2009 року в агентстві був придбаний білет на прізвище ОСОБА_2 по маршруту Донецьк Київ на 7 липня 2009 року. Білет не мінявся та не приймався до повернення (арк. справи 25).

Відповідно до підпункту 9.10.1. пункту 9.10. статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку.

Згідно із абзацом 2 підпункту 9.10.3. пункту 9.10. статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 9.10.1 цього пункту, та платник податку сплачує штраф, встановлений абзацом першим цього підпункту.

Відповідно до підпункту 4.2.15. пункту 4.2. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону.

Податковим органом в ході перевірки не встановлено факту надміру витрачених коштів, отриманих на відрядження та не повернутих у встановлені законодавством строки, що є підставою включення цих коштів до складу загального місячного оподатковуваного доходу.

Матеріалами справи підтверджено, що працівником кошти в сумі 2018,80 грн. не отримувались, оскільки витрати вона здійснювала за власні кошти, які в подальшому були відшкодовані підприємством, про що свідчить звіт про використання коштів на відрядження, до якого додано посвідчення про відрядження і документи, що підтверджують вартість понесених, у зв'язку з відрядженням витрат, як того вимагають норми Інструкції № 59.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність документів, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, оскільки працівником підприємства позивача у підтвердження підстав відшкодування витрат на переліт надано роздрук маршруту, який є частиною електронного квитка, що видається перевізником пасажиру, що подорожує за електронним квитком, а також відривний талон на посадку.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем, як субєктом владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено підстави донарахування спірним податковим повідомленням рішенням податку з доходів найманих працівників в сумі суму 175,48 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 350,96 грн.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування оподаткованого доходу, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Монохім» до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2010 року № 0000051730/2 про нарахування податку з доходів найманих працівників в сумі 175,48 грн. та штрафних санкцій в сумі 350,96 грн. задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 червня 2010 року № 0000051730/2 про нарахування податку з доходів найманих працівників в сумі 175,48 грн. та штрафних санкцій в сумі 350,96 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Монохім» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 (три) гривні 40 (сорок) копійок.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 19 жовтня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 22 жовтня 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.