Рішення № 12046652, 20.10.2010, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" жовтня 2010 р.Справа № 18/1540-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільська меблева фабрика" м. Тернопіль-Біла

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Хмельницький

про стягнення 8914 грн. основного боргу, 40968,75 грн. пені, 759,81 грн. три відсотки річних, 268,03 грн. індексу інфляції

Суддя Саврій В.А.

Представники сторін:

позивач: не з'явився

відповідач: не з'явився

З оголошенням перерви.

Суть спору: Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 8914 грн. основного боргу, 40968,75 грн. заборгованості згідно п. 5 угоди відповідно до угоди №7 від 21.12.07р., 759,81 грн. три відсотки річних, 268,03 грн. індексу інфляції, 5000 грн. витрат на правову допомогу. В обґрунтування вимог посилається на ст.ст. 538,691,ч.2 ст. 625, ч.1 ст. 693 ЦК України, 1.1,2 ст. 193 ГК України.

Повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, проте надіслав заяву про уточнення назви позивача, а саме товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільська меблева фабрика" м. Тернопіль-Біла. Дана заява приймається судом, тому позивачем вважається товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільська меблева фабрика" м.Тернопіль-Біла.

Позивачем в письмових поясненнях від 14.10.10р. щодо правової природи стягнення заборгованості згідно п.5 угоди відповідно до угоди №7 від 21.12.07р. посилається на ч.4 ст. 231 ГК України.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позов з документальним обґрунтуванням доводів не надав.

Відповідно до ст.75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:

Між позивачем (Виробник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 м. Хмельницький (Замовник) 21.12.07р. було укладено угоду №7, згідно якої Виробник зобов'язується виготовити відповідачу виставкову продукцію 1. спальний гарнітур "Елегант" в комплекті: ліжко 1600*2000 , тумбочки - 2 шт., трюмо - 1 шт., шафа 4-х дв. - 1 шт.; 2.Кутовий сервант з вітражем. (п.1 угоди).

Порядок розрахунків: аванс від загальної вартості в розмірі не менше 50%. Повний розрахунок за готову продукцію проводиться протягом 3-х календарних місяців з дня отримання виробів. Доставка і монтаж оплачується додатково. (п.2 договору).

Згідно п.3 угоди ціни на товари, продукцію: спальня - 20460 грн., кутовий буфет - 5083 грн.

Термін виготовлення замовлення 1,5 місяці з дня замовлення. (п. 4 угоди).

Згідно п. 5 угоди при порушенні терміну виготовлення замовлення "Виробником" або терміну оплати "Замовником" за кожен день прострочки сплачується винною стороною 0,5% від загальної вартості продукції.

На виконання умов договору Позивач відпустив фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 спальню та кутовий сервант на загальну суму 25543 грн., що підтверджується накладною №965 від 25.12.07р..

Відповідач провів оплату наданих послуг на суму 12800 грн. (21.12.07р.) та 3829 грн. (29.12.09р.).

Претензії позивача №7 від та №31 від 25.03.10р. відповідачем залишені без відповіді та задоволення.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 8914 грн. основного боргу, 40968,75 грн. штрафних санкцій згідно п. 5 угоди відповідно до угоди №7 від 21.12.07р., 759,81 грн. три відсотки річних, 268,03 грн. індексу інфляції, 5000 грн. витрат на правову допомогу.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне:

У відповідності до ч.2 п.1 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Положеннями ст.173 Господарського кодексу передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами ст.627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач взяті на себе зобов'язання по своєчасній оплаті послуг не провів, сплативши лише 12800 грн. (21.12.07р.) та 3829 грн. (29.12.09р.).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи наданий позивачем розрахунок, при перерахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, судом враховується, що позивачем обгрунтовано заявлено до стягнення 795,81 грн. 3% річних за період з 26.03.08р. по 14.06.10р. та 268,03 грн. втрат від індексу інфляції за період з 26.03.08р. по 14.06.10р..

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 268,03 грн. інфляційних нарахувань, 759,81 грн. три проценти річних заявлені правомірно, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню. Доказів , які б спростовували вимоги позивача суду не надано.

Відповідно до ст. 199 ГК України виконання господарського зобовязання забезпечується засобами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобовязань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обороті. До відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи із змісту ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобовязання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобовязання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Обовязок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання передбачено ст. 230 ГК України.

Так, даною статтею передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.2 ст. 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, вирішуючи питання про стягнення пені судом враховується, що згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідач повинен був розрахуватись із позивачем починаючи з 26.03.08р. У договорі не зазначено, що пеня нараховується за весь період прострочення платежу. Отже правомірно нараховувати пеню починаючи з 26.03.08р. по 26.09.08р. Таким чином правомірно нарахованою сумою пені із врахуванням норм Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” є 1544,52 грн.

Тому в частині стягнення з відповідача на користь позивача неправильно нарахованої пені в сумі 39424,23 грн. належить відмовити за обставин викладених вище.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме щодо стягнення 8914 грн. основного боргу, 268,03 грн. інфляційних нарахувань, 759,81 грн. три проценти річних та 1544,52 грн. пені.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5000 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат, в тому числі, входять витрати пов'язані з оплатою послуг адвоката. Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Позивач перерахував адвокату ОСОБА_2 5000 грн. згідно видаткового касового ордеру №5464 від 13.10.10р.

Однак, при вирішення питання про стягнення витрат за вказані послуги суд зобовязаний прийняти до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження; вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат, враховуючи норми ст. 22 ГПК України щодо добросовісного користування належними правами. Така ж правова позиція викладена у листі Вищого господарського суду від 14.12.07р. №01-8/973 ”Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права”.

Доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката позивачем не надано, суд вважає, що обґрунтований розмір вартості послуг адвоката, що підлягають стягненню з відповідача, з врахуванням складності справи становить 2000 грн.

У звязку із частковим задоволенням позову відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У звязку із частковим задоволенням позову судові витрати по справі: держмито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення, витрати на послуги адвоката (у визначеному судом розмірі 2000 грн.) покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам згідно ст.49 ГПК України.

При цьому згідно п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” позивачу належить повернути з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 74,78 грн., сплаченого згідно платіжного доручення від 23.07.10 № 155 на суму 74,78 грн.

Керуючись ст.ст.1,12,33,44,49,82,84,85,116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільська меблева фабрика" м. Тернопіль-Біла до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Хмельницький про стягнення 8914 грн. основного боргу, 40968,75 грн. пені, 759,81 грн. три відсотки річних, 268,03 грн. індексу інфляції задоволити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільська меблева фабрика" м. Тернопіль-Біла, вул. Білецька,56 (код 14028982) 8914 грн. (вісім тисяч дев'ятсот чотирнадцять гривень) основного боргу, 759,81 грн. (сімсот п'ятдесят дев'ять гривень 81 коп. ) три проценти річних, 268,03 грн. (двісті шістдесят вісім гривень 03 коп.) індексу інфляції, 1544,52 грн. (одна тисяча п'ятсот сорок чотири гривні 52 коп.) пені, 114,86 грн. (сто чотирнадцять гривень 86 коп.) витрат по оплаті державного мита та 53,25 грн. (п'ятдесят три гривні 25 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 451,24 грн. (чотириста п'ятдесят одна гривня 24 коп. ) витрат на послуги адвоката.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільська меблева фабрика" м. Тернопіль-Біла, вул. Білецька,56 (код 14028982) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 74,78грн. (сімдесят чотири гривні 78 коп.), сплачене згідно платіжного доручення від 23.07.10 №365 на суму 583,89 грн.

Видати довідку.

Суддя

Віддруковано 3 примірники: 1 в справі, 2 позивачу, 3- відповідачу