Рішення № 12043596, 27.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/34127.09.10 За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю «Метапромсервіс»

До           Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Сайгак»

Про визнання недійсними платіжних доручень, стягнення 17000,00 грн.

Суддя Т.Ю.Трофименко

Представники:

Від позивача          Цапик А.В. по довіреності № 64-1 від 10.02.2009р.

Від відповідача          не з?явився

В засіданні приймали участь

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метапромсервіс»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Сайгак»про визнання недійсними платіжних доручень від 24.11.2008р. на суму 5000,00 грн., від 27.11.2008р. на суму 1000,00 грн. від 12.12.2008р. на суму 6000,00 грн., від 23.12.2008р. на суму 5000,00 грн., а також стягнення 17000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2010р. порушено провадження у справі № 36/341, розгляд справи призначено на 27.09.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні 27.09.2010р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

В засідання суду, призначене на 27.09.2010р., представник відповідача не з’явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду, викладених в ухвалі суду від 31.08.2010р., не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвала суду направлялась на адресу відповідача, зазначеною в позовній заяві та Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АД № 604894, наданому представником позивача.

На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, суд-

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метапромсервіс»(далі позивач, клієнт) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Сайгак»(далі відповідач, бухгалтер) 10.06.2008р. укладено договір про надання послуг бухгалтерського обслуговування № 1/06/08.

Договір укладено строком на 11 місяців, він набуває чинності з 10.06.2008р. (пункт 5.1 договору).

Оплата клієнтом послуг бухгалтера, згідно з п. 3.1 договору, провадиться платіжним дорученням клієнта до кінця кожного місяця, у якому провадиться бухгалтерське обслуговування на підставі рахунку, виставленого бухгалтером.

Відповідно до п. 3.2 договору вартість послуг бухгалтера за даним договором визначається рахунком-фактурою.

При укладенні договору (п. 3.5) сторони домовились, що вони щомісячно підписують акти здачі-приймання виконаних робіт.

З матеріалів справи вбачається, що позивач платіжними дорученнями від 24.11.2008р. на суму 5000,00 грн., від 27.11.2008р. на суму 1000,00 грн. від 12.12.2008р. на суму 6000,00 грн., від 23.12.2008р. на суму 5000,00 грн. перерахував на рахунок відповідача 17000,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Положення цієї глави, відповідно до ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Положеннями ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

З матеріалів справи вбачається, що обумовлені договором № 1/06/08 від 10.06.2008р. рахунки-фактури позивачу на виставлялися, акти здачі-приймання виконаних послуг сторонами не підписувалися. Отже, суд приходить до висновку, що відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 17000,00 грн. безпідставно.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Це стосується відповідача, який належними засобами доказування повинен був довести, що ним він повернув безпідставно одержані від позивача кошти.

Оскільки відповідач безпідставно набуті від позивача грошові кошти в розмірі 17000,00 грн. позивачу не повернув, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 17000,00 грн. визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про визнання недійсними платіжних доручень від 24.11.2008р. на суму 5000,00 грн., від 27.11.2008р. на суму 1000,00 грн. від 12.12.2008р. на суму 6000,00 грн., від 23.12.2008р. на суму 5000,00 грн., то вона задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Спір у справі в цій частині позовних вимог виник у зв'язку з тим, що позивач вважає, що зазначені платіжні доручення є недійними.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, серед переліку наведених норм чинного законодавства України відсутній такий спосіб захисту права як визнання платіжних доручень недійсними, відсутній також механізм виконання такого рішення суду.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна спиратись на підставу позову.

Як вбачається з Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. № 13, господарський суд встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Витрати, понесені позивачем по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Сайгак» (03115, м. Київ, вул. Службова, 4, код ЄДРПОУ 35978077) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метапромсервіс»(03049, м. Київ, вул. Курська, 10, код ЄДРПОУ 35965602) 17000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 170 (сто сімдесят) грн. 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Суддя                               Трофименко Т.Ю.

Повний текст рішення складено 30.09.2010р.