Постанова № 12042679, 19.10.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.10 р.                     Справа № 22/452а

Господарський суд Донецької області у складі судді Кододової О.В., при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом – Приватного підприємства «Албір», м. Маріуполь

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень–рішень від 14.12.06р. № 0000062344/0 та № 0000112344/0.

за участю представників сторін:

від позивача – Касьянов М.М. (за дорученням від 20.04.2009р.)

від відповідача – Дмітриєва О.О. (довіреність №69 від 01.06.2010р.)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Приватним підприємством «Албір», м. Маріуполь до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень –рішень від 14.12.06 р. № 0000062344/0 та № 0000112344/0.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.12.2006 року за даним позовом було відкрито адміністративне провадження у справі відповідно до пунктів 6,7 розділу VII „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають чинному законодавству, прийняті відповідачем не законно, відтак підлягають визнанню їх недійсними.

Позивач зазначає, що у відповідності до п.6.2. ст..6 Закону України «Про податок на додану вартість» при експорті послуг, супутніх експорту товару, ставка ПДВ складає «0» відсотків від бази оподаткування, при цьому Закон не обмежує коло осіб, які можуть здійснювати експорт супутніх послуг та застосовувати нульову ставку ПДВ. Позивач зазначає, що відповідач помилково визначає, що ключовою підставою оподаткування по ставці 20 відсотків виходячи із норм п.6.5 ст.6 Закону України «Про ПДВ». У даному випадку на думку позивача необхідно керуватися спеціальною нормою, передбаченою п.6.2. ст.6 Закону України «Про ПДВ».

Відповідач у запереченнях на позовну заяву від 19.10.2010року (т.2,а.с.37) проти позову заперечує та зазначає, що позивач не здійснював супутніх послуг визначених в ч.2 ст.274 Митного кодексу України, а відповідно до вимог договорів здійснював лише транспортне – експедиційне обслуговування вантажів, контроль за здійсненням технології перевантажувальних робіт. Відповідач зазначає, що послуги з навантаження, розвантаження, транспортування, експедирування, страхування вантажів, порти та інші підприємства здійснюють обслуговування товарів, що експортуються, а не здійснюють безпосередньо експорт таких товарів, право на застосування нульової ставки до операцій з надання перерахованих та подібних їм послуг, відсутнє.

          Ухвалою господарського суду Донецької області від 17 січня 2007року зупинено провадження у справі №22/452а до розгляду господарським судом Донецької області справи №41/382а, прийняття рішення по справі та набрання ним законної сили.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 03 листопада 2008року справу №22/452а передано на розгляд судді Кододовій О.В.

Ухвалою від 25 серпня 2010року господарським судом Донецької області поновлено провадження в адміністративній справі №22/452а.

Ухвалою від 09.09.2010року суд закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 20.09.2010року.

Під час розгляду справи здійснювалася фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів.

У судовому засіданні були дослідженні всі первинні документи долучені до матеріалів справи .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами додаткові докази судом встановлено наступне.

В період з 27.11.2006року по 01.12.2006року Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя була проведена перевірка Приватного підприємства «Албір» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за вересень 2006року, за результатами якої складено акт від 08.12.2006р. №2262/23-7/31317706 (т.1, а.с. 8-30).

За результатами проведеної перевірки відповідачем з боку позивача встановлені наступні порушення:

- п.1.14 ст.1 п.6.2, п.6.5 ст.6,п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР ПП «Албір» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за вересень в розмірі – 81630,00грн.;

- п.1.14 ст.1 п.6.2, п.6.5 ст.6,п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР ПП «Албір» занижено податок на додану вартість за вересень в сумі – 73313,00грн.

За результатами акту перевірки відповідачем прийняті та направлені позивачу податкове повідомлення-рішення :

- податкове повідомлення-рішення від 14.12.2006р. № 0000062344/0 (т.1 а.с.7), яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість в розмірі 97907,00 грн., в тому числі: за основним платежем –75313,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 22594,30 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 30.10.2006р. № 0000112344/0, яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість по декларації за вересень 2006р. у розмірі 81630,00 грн. (т.1 а.с.6).

Як вбачається з матеріалів справи (т.1 а.с.87-151, т.2 а.с.1-13) позивачем - Приватним підприємством “Албір” на підставі укладених з нерезидентами договорів про транспортно-експедиційне обслуговування від 23.06.2006р. № 7/06, від 06.04.2004 року № 07-04/04, від 03.02.2006р. №1/02-06, від 01.07.2005р. № 01-07, від 04.11.2003р. №22-11/03, від 08.07.2002р. №20-07/02, від 26.02.2004р. №33, від 23.12.2004р. №25-6/106/12, та на підставі договору доручення від 04.11.2003 року № 21-11/03 за період червень 2006 року були надані нерезидентам: ВАТ «Торговий дім АДК», компанії „ALLIED CARBON LLP” (Великобританія), VERACO LLC (США) компанії „CHEMFERT LTD”, фірмі “Metcoal S.A.” (Женева, Швейцарія), Московському представництву фірми „Юніферт Інтернасіональ” (Ліван) послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів. З метою виконання своїх зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами позивач укладав договори на проведення робіт з навантаження та перевантаження вантажів з резидентами України –Державним підприємством “Маріупольський морський торговий порт” (м. Маріуполь) від 23.12.2004р. № 25-6/106/12.

Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення та виконання зазначених договорі, а пір стосується правомірності формування позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість при здійсненні цих господарських операцій.

Позивач просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 14.12.2006р. № 0000062344/0, від 30.10.2006р. № 0000112344/0.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або Інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга є за своїм змістом роботою, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Учасниками транспортно-експедиторської діяльності є клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Приватним підприємством від свого імені, але за дорученням і за рахунок контрагентів-нерезидентів було укладено з підприємствами-резидентами України договори про надання послуг з навантаження та перевантаження товарів, що згідно до ст.1011 Цивільного кодексу України є комісійною діяльністю.

Відповідно до п.1.14 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” супутні послуги - це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, відповідно до ст. 274 Митного кодексу України, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

З огляду на вищезазначені норми послуги з навантаження та перевантаження товарів є послугами, супутніми експорту.

Згідно п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить “0” відсотків до бази оподаткування.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач – ПП «Албір» надавав послуги, супутні експорту товарів і на законних підставах застосовував нульову ставку оподаткування.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Донецької області від 09 червня 2010 року по справі № 41/382а (т.1 а.с.64-66) за результатами акту перевірки від 07.11.2006р. №1987/23-7/31317706 визнано недійсними податкове повідомлення –рішення Жовтневої МДПІ від 15.11.2006р. № 0000052320/0, яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість в розмірі 50173,50 грн., в тому числі: за основним платежем –38595,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 11578,50 грн. та податкове повідомлення-рішення від 15.11.2006р. № 0000042320/0, яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість по декларації за серпень 2006р. у розмірі 133116,00 грн.

Згідно постанови від 11 березня 2009року судом, при розгляді справи № 40/382а досліджувались ті ж самі обставини, що є предметом дослідження у справі № 22/452а, та судом було встановлено, що послуги з навантаження та перевантаження товарів є послугами, супутніми експорту.

Зазначена постанова господарського суду Донецької області залишена без змін згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2010року (т.1,а.с.62-63).

При розгляді справи № 41/382а досліджувався серпень 2006року за результатами акту перевірки від 07.11.2006р. №1987/23-7/31317706, який передував вересню 2006року що є предметом розгляду даної справи. У акті від 08.12.2006р. №2262/23-7/31317706 (т.1, а.с.14-21) є посилання на попередній акт перевірки, висновки якого у будь – якому випадку впливають на висновки наступного акту в частині визначення залишку від’ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду – розділ 23 декларації, що складає 81630грн. (т.1,а.с.32). Відтак, спростування висновків попереднього акту перевірки обумовлюють по ланцюгу безпідставність висновків акту перевірки від 08.12.2006р. №2262/23-7/31317706.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАСУ) обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно до приписів статті 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п.1 ст.2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно до ст.71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Між сторонами відсутній спір щодо надання позивачем послуг транспортно - експедиційного обслуговування (ТЄО) та вантажно – перевантажні роботи. Відповідач наводить всі ці операції у акті перевірки (т.1 а.с.16 – 21). Дані операції підтверджуються первинними документами (т.1 а.с. 87-151, т.2 а.с.1-13) які були досліджені у судовому засіданні. Відповідно до ч.3 ст.72 КАСУ обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Спір між сторонами стосується щодо правомірності формування податкового кредиту по цим операціям.

          Судом не приймається до уваги посилання відповідача на те, що супутні послуги надавалися на митній території України і тому повинна застосовуватися ставка податку на додану вартість у розмірі 20% за тих підстав, що відповідач у акті перевірки підтверджує (т.1,а.с.23-30), що вартість цих послуг виставлялася нерезидентам у фінальних рахунках. Згідно приписів п.1.14 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” супутні послуги - це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Статтями 259, 260 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом ціна, що була сплачена або підлягає сплаті за товари, які переміщуються через митний кордон України, і обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.

Відповідно до статті 274 Митного кодексу України митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

Суд дійшов висновку, що послуги транспортно - експедиційного обслуговування (ТЄО) та вантажно – перевантажні роботи товару є супутніми експорту, відображені в інвойсах, номери яких зазначені у вантажних митних деклараціях, що відповідно, надає платнику податків право на застосування 0 % ставки по податку на додану вартість, а включення декларантом до вантажно-митної декларації їх вартості, як складової митної вартості експортованого товару, дає підстави для оподаткування цих послуг відповідно до пункту 6.2 статті 6 Закону N 168/97-ВР за нульовою ставкою.

Відповідач належними доказами не довів правомірність прийняття спірних повідомлень – рішень від 14.12.06 р. № 0000062344/0 та № 0000112344/0. З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень рішень від 14.12.06 р. № 0000062344/0 та № 0000112344/0 суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Верховний суд України у постановах від 25 березня 2009року та 24 березня 2009року виклав свою правову позицію, що чинним законодавством, на момент виникнення спірних правовідносин, чітко передбачено, що супутні експорту товарів послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 0.

Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Повний текст постанови проголошений 19.10.2010року у присутності представників сторін після виходу суду з нарадчої кімнати.

Керуючись ст.1, 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність”, ст.1011 Цивільного кодексу України, ст. 274 Митного кодексу України, ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 72, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –                              

П О С Т А Н О В И В :

Позов Приватного підприємством «Албір», м. Маріуполь до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових про визнання недійсними податкових повідомлень –рішень від 14.12.06 р. № 0000062344/0 та № 0000112344/0 задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 14.12.06 р. № 0000062344/0 та №0000112344/0.

Присудити Приватному підприємству «Албір», м. Маріуполь (87510, м.Маріуполь, вул. Гагаріна 114, р/р 26000900175622 у Маріупольській філії Першого українського міжнародного банку, МФО 335742, ЗКПО 31317706) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова виготовлена у повному обсязі 25.10.2010 року.

Суддя