Рішення № 12041875, 29.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

29 жовтня 2010 р. Справа 15/81-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК-оіл", м. Кіровоград

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер В-М", м. Вінниця

про стягнення 50834,21 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

За участю представників сторін

позивача: ОСОБА_3, довіреність № б/н від 11.08.2010 р.

відповідача: Ковганич В.К., довіреність № 2 від 01.06.2010р.

інша особа: ОСОБА_1, зав склад, паспорт АВ 219620 від 23.07.01р.

ВСТАНОВИВ :

16 серпня 2010 року на адресу господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК-оіл", м. Кіровоград до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер В-М", м. Вінниця про стягнення 50834,21 грн. (а.с. 5-7).

Одночасно 16 вересня 2010 року надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК-оіл", м. Кіровоград про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать ТОВ "Лідер В-М" (а.с. 37-38).

Ухвалою від 17 серпня 2010 року господарським судом Вінницької області порушено провадження у справі № 15/81-10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК-оіл", м. Кіровоград до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер В-М", м. Вінниця про стягнення 50834,21 грн. та призначено судове засідання на 16 вересня 2010 року (а.с. 1).

Ухвалою від 17 серпня 2010 року судом відхилено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК-оіл", м. Кіровоград про забезпечення позову в зв'язку з тим, що позивач не обґрунтував належним чином необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, не надав доказів в обґрунтування необхідності вжиття таких заходів (а.с. 2-4).

Ухвалами суду від 16 вересня 2010 року та 08 жовтня 2010 року розгляд справи відкладався для витребування додаткових письмових доказів (а.с. 76-77, 89-90).

18 жовтня 2010 року в судовому засіданні представниками сторін подано клопотання про продовження строку вирішення спору, суд задовільнив дане клопотання та оголосив перерву до 29 жовтня 2010 року (а.с. 106-107)

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в звязку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу, оскільки відповідно до ч.7 ст.81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу це право, а не обовязок суду.

В поданій позовній заяві позивач зазначає наступне:

23 березня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БМК-оіл" (надалі ТОВ "БМК-оіл", позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідер В-М" (надалі ТОВ "Лідер В-М", відповідач) укладено договір поставки. (а.с. 24)

Згідно п. 1.1. Договору позивач взяв на себе обов'язок передати у власність відповідачу пиломатеріали, а відповідач взяв на себе обов'язок оплатити їх вартість. Кількість та асортимент товару зазначається в Специфікаціях, що складаються покупцем та підтверджується шляхом підписання постачальником на умовах договору або в рахунках.

Пункт 2.1. Договору визначає, що позивач передає товар відповідачу на умовах "Доставлено на склад покупця" відповідно правил "Інкотермс" 2000.

Оплата товару зазначається в п. 3.2. Договору згідно якого відповідач оплачує товар на умовах відстрочення оплати, але не пізніше десяти робочих днів з моменту поставки відповідно виставленого постачальником рахунку. Рахунок виписується позивачем на підставі заявленої відповідачем кількості товару.

Позивач згідно договору поставив відповідачу 17.02 метри кубічних дубової дошки і 5.074 метри кубічних заготовки дубової на загальну суму 106387,57 грн., а відповідач сплатив частково 26 травня 2009 року - 49500 грн.(а.с. 57) і у відповідь на претензію 22 вересня 2009 року сплатив 19187,57 грн.

Борг відповідача перед позивачем за договором поставки складає 37700,00 грн.

Позивач крім основного боргу нарахував для стягнення з відповідача штрафні санкції у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно розрахунків позивача відповідач має сплатити 8540,12 грн. - пені; 1264,78 грн. - 3% річних та 3329,31 грн. - інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує щодо позовних вимог (а.с. 42).

Вивчивши матеріали справи заслухавши представників сторін, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів суд встановив наступне.

Статтею 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Стаття 174 ГК України передбачає підстави виникнення господарських зобов'язань зокрема такою підставою є господарський договір.

Визначення майново-господарського зобов'язання дає ч. 1 ст. 175 ГК України: майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України..

Отже з огляду на дані статті можна зробити висновок, що між сторонами спору має місце майново-господарське зобов'язання.

23 березня 2009 року між сторонами спору укладено договір поставки.

Стаття 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічна правова позиція щодо договору поставки викладена в ст. 265 ГК України, а саме: за договором поставки одна сторона - постачальник - зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві - товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

Як з'ясувалось в ході розгляду справи між позивачем та відповідачем відбулись дві поставки товару - 24 березня 2009 року і 24 червня 2009 року.

Перша поставка між сторонами відбулась без будь-якого документального супроводження, лише 26 травня 2009 року позивачем на адресу відповідача було направлено рахунок-фактуру № СФ-0000048 на суму 49500,00 грн. яку відповідач оплатив 26 травня 2009 року в повному обсязі (а.с. 56, 57).

Однак, як з"ясувалось в судовому засіданні, того ж дня позивач направив відповідачу рахунок-фактуру за тим же номером на суму 106387,57 грн. (а.с. 25). Зазначена сума є загальною за обидві поставки товару і включає в себе 49500,00 грн., які відповідач сплатив.

Позивач поставив відповідачу 17,02 метра кубічних дошки і 5,074 метра кубічних заготовки дубової на загальну суму 106387,57 грн.

В матеріалах справи міститься видаткова накладна № РН-0000043 від 24 червня 2009 року на суму 106387-57 грн. (а.с. 26).

Суд звертає увагу на те, що видаткова накладна № РН-0000043 оформлена не належним чином, тобто в ній не зазначено через кого одержано даний товар (доручення на особу- одержувача), відсутній підпис одержувача.

Однак в матеріалах справи наявна довіреність № 21 від 24 червня 2009 року видана на заступника директора Кирилка А.В. в якій зазначено, що він має право на отримання від ТОВ "БМК-оіл" цінностей за рахунком-фактурою № 48 від 26 травня 2009 року та вказаний перелік цінностей які належить отримати (17.02 метри кубічні - дошки дубової та 5.0174 - заготовки дубової) (а.с. 30).

Можна зробити висновок, що хоча накладна і не містить всіх необхідних реквізитів, отримання товару ТОВ "Лідер В-М" підтверджується іншими документами які знаходяться в матеріалах справи, зокрема листом № 40 від 24 червня 2009 р. (а.с. 29). До того ж представники відповідача не заперечують щодо загальної кількості поставленої продукції на їх склад.

В відзиві відповідачем повідомлено (а.с. 42), що 24 березня 2009 року була оприбуткована на склад заготовка дубова в кількості 2.342 метра кубічних, а 24 червня 2009 року прийнята на склад заготовка дубова в кількості 2.505 метра кубічних. Зазначає, що продукцію на склад приймала завідуюча складом ОСОБА_1 і підтверджує те, що на протязі березня - червня 2009 року від ТОВ "БМК-оіл" на адресу ТОВ "Лідер В-М" було постановлено 17.02 метри кубічних дошки дубової та 5.074 метри кубічних заготовки дубової.

До відзиву додано лист із зошиту, із якого вбачаються відомості щодо кількості прийнятої на склад заготовки дубової і проставлені дати 24 березня 2009 року та 24 червня 2009 року (а.с. 47).

Відповідач у відзиві зазначає, що продукція оприбутковувалась завідуючою складом ОСОБА_1

Суд звертає увагу, що із пояснень наданих ОСОБА_1 (а.с. 46) та наказу № 50-1-к від 04 листопада 2009 р. (а.с. 73) вбачається, що завідуючою складом вона працювала з 01 листопада 2009 року, до вказаної дати вона працювала в ТОВ "Кедр-КВ" з 01 квітня 2007 року верстатником підприємства і одночасно виконувала обов"язки завідуючої складом. Суду не представлені документи про надання повноважень ОСОБА_1 на прийняття продукції, яка поставлялась ТОВ "Лідер В-М".

ОСОБА_1 в поясненнях зазначає, що облік товару - дубової доски та заготовки, яка надходила на склад вела в спеціально заведеному зошиті. 24 березня 2009 року вона обліковувала доставку на склад заготовку дубову в кількості 2.342 метри кубічних, потім обліковувала другу поставку від ТОВ "БМК-оіл" і зазначає, що прийняла на склад 11.981 метри кубічних доски дубової.

Суд звертає увагу, що із записів ОСОБА_1 в зошиті вбачається інша кількість прийнятої заготовки дубової не 2.342 метри кубічних, як вкзано в поясненні, а 4.847 метри кубічних.

Із пояснень ОСОБА_1 - поставлено було більше 5 метрів кубічних дошки дубової бракованої. Брак заключався в тому, що в ній було багато серцевини, тріщин, відхилений розмір по товщині, гниль, великі сучки. Облік забракованої продукції ОСОБА_1 не вела.

ОСОБА_1 зазначає, що приблизно в серпні 2009 року бракована дошка, яка була поставлена ТОВ "БМК-оіл" була забрана громадянином по імені Сергій, що працював разом із представником ТОВ "БМК-оіл" Дмитром. Сергій вивіз автотрансопртом дошку браковану, але документів на відвантаження не складали.

Коментуючи пояснення ОСОБА_1, суд вважає за необхідне звернути увагу, що ТОВ "Лідер В-М" не може чітко пояснити, яку кількість якісної продукції оприбуткували на склад, так як в одному випадку ця цифра - 4847 метри кубічних, і одночасно фігурує цифра 11.981 метри кубічних. А в листі № 40 від 24 червня 2009 року (а.с. 29) зазначена кількість оприбуткованої продукції на склад дошки дубової - 17.02 метри кубічних, заготовки дубової 5.074 метри кубічних.

Із зошита, який вела ОСОБА_1 вбачається, що вона приймала заготовку дубову, доречі нічого не йдеться про прийомку дошки дубової. В поясненнях ОСОБА_1 вказано, що прийняла 11.981 метрів кубічних дошки дубової.

Не обліковувалась кількість забракованої продукції.

З наведеного можна зробити висновки, що фізична особа ОСОБА_1 приймала продукцію без належних повноважень, докази про наявність у неї повноважень на прийомку продукції суду не представлені. Окрім того, із письмових пояснень ОСОБА_1 та витягу із зошита, в якому вона вела записи щодо кількості поставленого товару, не можна зрозуміти, яку все ж таки кількість товару вона прийняла, в зв"язку з наясністю розбіжностей у названих письмових доказах.

Висновки щодо кількості та назви оприбуткованої ТОВ "Лідер В-М" продукції можна зробити лише з листа № 40 від 24 вересня 2009 року (а.с. 29), довіреності № 21 від 24 червня 2009 року (а.с. 30), з відзиву відповідача (а.с. 42).

Суду представлений і той факт, що забракована продукція була забрана фізичною особою по імені Сергій, що приїхав разом із Дмитром, який був начебто представником ТОВ "БМК-оіл", і вивезена автотранспортом. Будь-які документи на відвантаження доски не оформлялись. Із пояснень ОСОБА_1 вбачається, що забракованої доски було більше 5 метрів кубічних.

Суд звертає увагу, що ні Дмитро, ні Сергій не мали належних повноважень від ТОВ "БМК-оіл".

01 серпня 200 р. позивач направив відповідачу претензію про сплату суми боргу - 56887-57 грн.(а.с. 31).

Відповідач у відзиві зазначив, що направив позивачу 13 серпня 2009 року (вих. № 47) відповідь на претензію та дві копії видаткової накладної (повернення) № ВП 000001 від 04 серпня 2009 року на повернення товару - дошки дубової в кількості 5.176 метра кубічних на суму 30005,26 грн. Однак позивач даний факт заперечує (а.с. 51).

В підтвердження своїх тверджень відповідач надав суду лист від 13 серпня 2009 року (вих. № 47), видаткову накладну (повернення) № ВП 000001 від 04 серпня 2009 року (з підписом лише відповідача) (а.с. 51) та витяг з зошиту поштових відправлень де записано про відправлення поштою даного листа та видаткової накладної (а.с. 91).

З наданих письмових доказів не вбачається належного доказу направлення відповідачем позивачу зазначених документів, а також суд звертає увагу на неналежне оформлення відповідачем видаткової накладної (а.с.51).

Частина 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак в наданій відповідачем видатковій накладній не зазначено посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а лише зазначено "одержувач ТОВ "БМК-оіл" тел. НОМЕР_1 ОСОБА_2". І як було вказано вище, фізична особа ОСОБА_2 не мав довіреності від ТОВ "БМК-оіл" на здійснення господарських операцій.

Тобто матеріалами справи стверджено, що відсутні докази, які підтерджують відправку ТОВ "БМК-оіл" забракованої продукції. Із матеріалів наданих відповідачем вбачається, що забракована продукція була передана Сергію і Дмитру, які не мали відповідних повноважень на її отримання і звісно не доставили товар на ТОВ "БМК-оіл".

Відповідач в відзиві пояснює, що платіжним доручення № 228 від 22 вересня 2009 року перерахував ТОВ "БМК-оіл" 19187-57 грн.

Відтак сума боргу склала 37700-00 грн. (а.с. 43), яку і просить стягнути позивач з відповідача.

В відзиві відповідач підкреслює, що сторони усно домовились між собою, що поставлений неякісний товар, брак, може бути знищений чи використаний на розсуд покупця (а.с. 43), що спростовується вимогами позивача.

Згідно ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (поставки). У разі відсутності в договорі умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу (поставки) був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Стаття 678 ЦК України передбачає правові наслідки передання товару неналежної якості, а саме: покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення

вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися

неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.

Відповідно до ст. 680 ЦК України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк.

Як зазначено в ст. 690 ЦК України якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця. Продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк. Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право реалізувати товар або повернути його продавцеві. Витрати покупця у зв'язку із зберіганням товару, його реалізацією або поверненням продавцеві підлягають відшкодуванню продавцем. При цьому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві за вирахуванням сум, що належать покупцеві. Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (поставки).

Дані статті Цивільного кодексу кореспондуються з статтями 268, 269 Господарського кодексу України, де зазначено, що якість поставлених товарів, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів. Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Судом встановлено, що: приймання продукції, за якістю мало відповідати вимогам законодавства та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного

призначення та товарів народного споживання за якістю, яка затверджена постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 25.04.66р. № П-7, що застосовується відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91р. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР".

Як зазначено в даній Інструкції: при виявлені неякісної продукції відповідач мав призупинити приймання товару і скласти Акт, в якому зазначається кількість оглянутої продукції та характер виявлених недоліків. Відповідач був зобов'язаний викликати для подальшого прийняття товару представника позивача для складання двухстороннього Акту. В разі неявки представника постачальника в зазначений строк, перевірка якості товару здійснюється представником відповідної галузевої інспекції з якості товару або експертом бюро експертних експертиз. В тому випадку коли за місцем знаходження товару не має зазначеної інспекції та бюро експертних експертиз, а постачальник за викликом отримувача не з'явився перевірка здійснюється за участю компетентного представника іншого підприємства уповноваженого на це своїм керівництвом. Одностороннє приймання товару за якістю допускається лише в тому випадку коли постачальник дав згоду на одностороннє приймання товару за якістю. Такої згоди із матеріалів справи не вбачається.

Відповідно до даної Інструкції приймання товару за якістю повинні проводити компетентні особи. Керівник підприємства, заступник, матеріально відповідальні особи а також особи які ведуть облік, зберігання та приймання і відпуск матеріальних цінностей підприємтсва-отримувача не мають права здійснювати перевірку якості товару. А згідно Акту наданого відповідачем (а.с. 58) до складу комісії з приймання продукції по якості увійшли : директор підприємства, головний бухгалтер, менеджер (працівники підприємства відповідача).

Пункт 29 Інструкції зазначає, що за результатами приймання продукції за якістю з відповідними представниками складається Акт щодо фактичної якості отриманої продукції. Акт має бути складений в день закінчення даної перевірки.

Відповідачем не зазначено в якій кількості виявлено неякісну продукцію по кожній з поставок, так як мало місце дві поставки товару з великим проміжком часу.

В силу ст. 687 ЦК України, перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу (поставки), зокрема, щодо якості товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Перша поставка товару на склад відповідача відбулась 24 березня 2009 року, а Акт про виявлення браку відповідачем складений 24 червня 2009 року (а.с. 58) та з порушенням норм діючого законодавства.

Отже можна зробити висновок, що відповідач належним чином не прийняв поставлену від ТОВ "БМК-оіл" продукцію відповідно до договору поставки від 23 березня 2009 року, порушив вимоги законодавства щодо прийняття та оформлення неякісної продукції, неякісну продукцію взагалі віддав невідомим особам Дмитру і Сергію, а відтак не довів належними доказами відсутність своєї вини з приводу невиконання зобов"язання.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення 37700,00 грн. основного боргу за договором поставки підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Позивачем крім основного боргу заявлено до стягнення 8540,12 грн. - пені.

Стосовно вимог про стягненні пені в сумі 8540,12 грн. судом встановлено, що в п. 4.2. договору поставки від 23 березня 2009 року сторонами передбачено, що постачальник має право нарахувати, а покупець зобов'язується сплатити неустойку у вигляді пені в розмірі 0,5% за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Штрафні санкції нараховуються за весь час прострочення оплати і на суму, що належить до оплати.

Суд звертає увагу на те, що позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що не суперечить ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якою встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною.

Разом з тим стосовно вказаної вимоги суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд взяв до уваги ступінь виконання відповідачем зобов'язання, незначність прострочення виконання зобов'язання та нерозмірність штрафних санкцій наслідкам правопорушення.

Враховуючи викладені обставини в сукупності, суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України, 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 10,00 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1264,78 грн. - 3% річних та 3329,31 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши в судовому засіданні надані розрахунки, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 1264,78 грн. - 3% річних не вірні.

Тому суд зробивши власний розрахунок, вимог позивача, щодо 3% річних дійшов висновку про задоволення 1257,00 грн. - 3% річних.

А в сумі 7,78 грн. - 3% річних відмовити, як безпідставно заявлених, без урахування строків виконаних зобов'язань та часткових проплат боргу.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних процесів судом виявлено наявність у ньому помилок, які полягають в наступному.

Як вбачається із розрахунку позивач обраховував інфляційні втрати за кожен місяць окремо збільшуючи щомісячно розмір простроченого платежу на суму наданих відповідачу послуг за відповідний місяць.

Однак вказана методика не відповідає рекомендаціям по обрахунку інфляційних втрат вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" виходячи з яких для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Аналогічний підхід рекомендується застосовувати і у випадках коригування розміру боргу під час проведення нарахування, що вбачається із наведеного у вказаному листі прикладу розрахунку.

Крім того, слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його

найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 року, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Таким чином, виходячи із приписів які містяться в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р та наказі Держкомстату від 27.07.2007 року, № 265, правильним буде обраховувати інфляційні втрати шляхом множення індексів інфляції за місяці, які складають період заборгованості для визначення середнього значення індексу інфляції для кожної із сум заборгованості окремо.

Тобто, в даному випадку слід інфляційні втрати на суму заборгованості яка повинна сплачуватись у визначений строк розраховувати визначивши середнє значення індексу інфляції за період з початку виникнення заборгованості до того періоду коли така заборгованість фактично погашається із врахуванням часткових проплат.

Провівши перерахунок інфляційних втрат за періоди вказані позивачем із врахуванням сум заборгованості (з липня 2009 року по вересень 2009 року та з жовтня 2009 року по липень 2010 року) із врахуванням виявлених помилок судом в результаті отримано 2595,45 грн. інфляційних втрат.

З огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення 3329,31 грн. (тобто більше ніж отримано судом при перерахунку) суд відмовляє в стягненні 733,86 грн. інфляційних втрат як заявлених позивачем безпідставно.

Також 10 серпня 2010 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 було укладено договір про надання адвокатських послуг, згідно умов якого позивач доручив, а ОСОБА_3 зобов'язався надати адвокатські послуги в об'ємі та на умовах передбачених цим договором. У п. 4.1. договору, сторони узгодили вартість робіт у розмірі 6000,00 грн. (а.с. 33). Позивач в повному обсязі розрахувався за адвокатські послуги, що підтверджується платіжним дорученням № 155 від 12 серпня 2010 року на суму 6000,00 грн. (а.с. 9), а Адвокат в свою чергу виконав робіт на суму 6000,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 11 серпня 2010 року (а.с. 34).

Згідно з ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Особа, яка порушила зобов'язання, не довела відсутність своєї вини.

Як визначає ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні

бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того судом встановлено, що позивач при звернені до суду сплатив витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 283,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 153 від 12 серпня 2010 року (а.с. 11).

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1258 від 21 грудня 2005 року "Про затвердження порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" розмір оплати складає 236,00 грн.

Внесення витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1258 від 21 грудня 2005 року "Про затвердження порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів".

Витрати на держмито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати на послуги адвоката при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п. 6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судових витрат, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Також, при розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз. 2 п. 4.2 та абз. 7 п. 8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, судові витрати у цій частині не повертаються.

18 жовтня 2010 року в судовому засіданні подано клопотання ТОВ "Лідер В-М" про зупинення провадження у справі та направлення матеріалів справи до слідчих органів МВС України у Кіровоградській області.

Зазначене клопотання розглянуто в судовому засіданні 29 жовтня 2010 року і відхилено, оскільки суд не вбачає, що поставлені в клопотанні питання слідчим органам суттєво впливають на вирішення спору по суті заявлених вимог.

Наданих сторонами письмових доказів достатньо для вирішення спору по суті.

29 жовтня 2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4, 4-1, 4-2, 4-3, 4-5, 4-6, 4-7, 12, 15, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 81-1, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовільнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер В-М" (м. Вінниця, вул. Гонти, 96, р/р 26006221438700 в філії АКБ "Укрсиббанк" м. Вінниця МФО 351005, код ЄДРПОУ 03588548) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК-оіл" (м. Кіровоград, проспект Правди, 12, кв. 71 р/р 260067767 в "Райффайзен Банк Аваль" м. Кіровоград, МФО 323538, код ЄДРПОУ 33962594) - 37700,00 грн. основного боргу; 10,00 грн. пені; 1257,00 грн. - 3 % річних; 2595,45 грн. - інфляційних втрат; 5912,46 грн. - витрат на послуги адвоката; 500,93 грн. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 232,56 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "БМК-оіл" (м. Кіровоград, проспект Правди, 12, кв. 71 р/р 260067767 в "Райффайзен Банк Аваль" м. Кіровоград, МФО 323538, код ЄДРПОУ 33962594) 47,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу зайво сплачених платіжним дорученням № 153 від 12 серпня 2010 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 15/81-10.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 03 листопада 2010 р.

віддрук 3 прим.:

1 - до справи

2 - ТОВ "БМК-оіл" м. Кіровоград, проспект Правди, 12, кв. 71

3 - ТОВ "Лідер В-М" м. Вінниця, вул. Гонти, 96