Постанова № 12041467, 28.10.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 жовтня 2010 року 10:01 № 2а-12272/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.

за участю представників сторін:

від позивача Степаненко А.В. (директор, діє на підставі статуту; НОМЕР_1), Панчук І.А. (довіреність від 11.10.2010 р.)

від відповідача Миськів Н.В. (довіреність від 01.03.2010 року № 1535/9/10-008),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінайті»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва з вимогами визнати неправомірними дії відповідача щодо неприйняття декларацій з податку на додану вартість за квітень та травень 2010 року, декларації з податку на прибуток підприємств за 1 півріччя 2010 року, про зобовязання відповідача відобразити звітність в системі автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а також з вимогою скасувати податкове повідомлення рішення № 0012881502/0 від 03.08.2010 року.

Ухвалою суду від 26.08.2010 року позовну заяву залишено без руху у звязку з її невідповідністю вимогам статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків до 17.09.2010 року.

На виконання вимог вказаної ухвали та на усунення визначених недоліків, 17.09.2010 року позивачем подано заяву за змістом якої позивач сформулював позовні вимоги наступним чином: визнати дії Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва, що полягають у відмові у прийнятті податкової звітності, а саме: декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2010 року, декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року, неправомірними.

Крім того, позивач просить зобовязати відповідача прийняти вище визначену податкову звітність.

У звязку з цим, ухвалою суду від 23.09.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд справи на 12.10.2010 року, в якому було оголошено перерву до 21.10.2010 року у звязку з витребуванням додаткових доказів за результатами проведення якого також оголошувалась перерва до 28.10.2010 р. з метою надання сторонами додаткової інформації по справі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.05.2010 року та 09.08.2010 року звернувся до відповідача з метою подачі декларацій з податку на додану вартість відповідно за квітень та травень 2010 року, а також декларації з податку на прибуток підприємств за 1 півріччя 2010 року, однак відповідач відмовився приймати звітність, що є порушенням вимог законодавства та спричиняє нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, зазначаючи, що відповідно до п.п. 4.1.2. Закону України Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а також пунктів 4.3., 4.5. Методичних рекомендацій, затверджених наказом ДПА України від 31 грудня 2008 року № 827, він вправі не визнати податкову звітність, якщо вона подана з порушенням правил її заповнення.

Зокрема, відповідач вказує (заперечення від 12.10.2010 р.), що подана позивачем декларація з ПДВ за квітень 2010 року некоректно заповнена, а саме відсутні реквізити податкового документу, декларація підписана за допомогою факсиміле, у звязку з чим вона не була визнана на стадії прийняття та платнику запропоновано подати нову декларацію.

Щодо декларації з ПДВ за травень 2010 року відповідач зазначає, що в поданій позивачем декларації заповнено рядок 16.1. (самостійне виправлення помилки), однак звітний період, за який виправляється помилка не вказано.

Щодо декларації з податку на прибуток підприємств за 1 півріччя 2010 року відповідач зазначає, що така декларація взагалі не подавалась.

Тобто, виходячи з суті вимог і заперечень, позивач посилається на неправомірність відмови у прийнятті податкової звітності, а податковий орган посилається на право не визнавати подану податкову звітність.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування»платники податків і зборів (обовязкових платежів), зокрема, зобовязані вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, повязані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обовязкових платежів).

Згідно з підпунктом 1.11 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (надалі - Закон № 2181) під податковою декларацією розуміється документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обовязкового платежу).

Відповідно до абзацу першого п/п. 4.1.2. пункту 4.1. статті 4 Закону № 2181 прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом.

Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку (абзац 2 п/п. 4.1.2. Закону № 2181).

Як встановлено під час судового розгляду справи виходячи із пояснень сторін, з урахуванням пояснень відповідача від 12.10.2010 р., внутрішньої службової записки відповідача № 476/28-319 від 07.10.2010 року, 20 травня 2010 року позивач звернувся до відповідача з метою подання податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, у прийнятті якої позивачу було відмовлено службовою особою відповідача Холкіною Н.С. Факт відмови у прийнятті зазначеної декларації відповідачем не заперечується.

Виходячи з положень абзацу першого та третього п/п. 4.1.2. пункту 4.1. статті 4 Закону № 2181, відповідно до яких декларація приймається без будь-яких передумов та відмова у її прийнятті забороняється, дії відповідача щодо неприйняття у відповідача 20.05.2010 року декларації з ПДВ за квітень 2010 року, факт чого підтверджено під час судового розгляду, є протиправними, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання в частині позовних вимог про зобовязання відповідача прийняти зазначену декларацію, суд виходить з наступного.

Відповідно до абзацу другого п/п. 4.1.2. Закону № 2181 якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

У звязку з неприйняттям відповідачем у позивача вищезгаданої декларації 20.05.2010 року вказана декларація була направлена на адресу відповідача поштою цінним листом з описом вкладення та отримана останнім 26.05.2010 року, що підтверджується відповідачем.

Проте, як встановлено під час розгляду справи позивач при направленні вищезгаданої декларації поштою позивач не долучив заяви на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови.

За таких обставин декларація з ПДВ за квітень 2010 року не може вважатися поданою податковому органу в момент її вручення пошті з огляду на недотримання вимог п/п. 4.1.2. Закону № 2181, які є передумовою визнання декларації поданою в момент вручення її пошті із заявою щодо обставин неприйняття декларації.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначена декларація була фактично отримана відповідачем 26.05.2010 р. за вх. № 97382, а отже, з урахуванням вищенаведених висновків суду, саме з цієї дати вищезгадана декларація вважається поданою належним чином.

Враховуючи те, що зазначена декларація фактично прийнята відповідачем, суд не вбачає правових підстав для зобовязання відповідача прийняти її повторно, у звязку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується наступного невизнання відповідачем цієї декларації, як податкової декларації, суд відзначає наступне.

Відповідно до абзацу пятого п/п. 4.1.2. пункту 4.1. статті 4 Закону № 2181 податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Тобто, за змістом цієї норми, податкова декларація набуває статус такої, що невизнана за умови письмового повідомлення платника податків про таке невизнання, що є обовязком податкового органу, що в свою чергу зумовлює кореспондуюче з цим обовязком податкового органу право платника податку: або подати нову декларацію, або оскаржити дії/рішення податкового органу.

При цьому, згідно з п. 4.3. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 (із змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 р. за № 702/10982 (надалі Порядок-1), таке звернення надсилається поштою з повідомленням про його вручення.

На підтвердження вчинення такого повідомлення щодо декларації позивача з ПДВ за квітень 2010 року відповідачем надано лист від 28.05.2010 року № 13270/10/28-304 в якому вказується про невизнання вищезгаданої декларації з тих підстав, що її не підписано головним бухгалтером.

Проте, під час судового розгляду справи відповідач не надав суду доказів направлення цього листа поштою та його вручення відповідачу. Згідно з поясненнями представника відповідача, це поштове відправлення було відправлено простою кореспонденцією, що свідчить про порушення встановленого порядку направлення вищезгаданих повідомлень. Крім того, як встановлено під час розгляду справи, посада головного бухгалтера на підприємстві не передбачена, а його функції виконує директор. Як вбачається із зазначеної декларації, вона підписана керівником та головним бухгалтером в одній особі в особі керівника, що не дає підстав вважати її такою, що не підписана посадовими особами позивача. За таких обставин, декларація позивача з податку на додану вартість за квітень 2010 року не набула статусу невизнаної та підлягає врахуванню податковим органом з дати її фактичного подання, якою є 26.05.2010 р.

Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині, що стосується обставин, повязаних з поданням декларації позивача з ПДВ за квітень 2010 року, а саме дії відповідача по відмові у прийнятті зазначеної декларації 20.05.2010 року слід визнати протиправними, а в частині зобовязання повторно прийняти зазначену декларацію відмовити.

Що стосується декларації з ПДВ за травень 2010 року.

Як вбачається з наданих відповідачем матеріалів та пояснень його представника податкова декларація позивача з податку на додану вартість за травень 2010 року була подана 21.06.2010 року та зареєстрована за вх. № 108516.

Позивач під час розгляду справи не надав доказів відмови у прийнятті податковим органом декларації позивача з ПДВ за травень 2010 року протягом строку встановленого для подання цієї декларації відповідно до положень п/п. «а» 4.1.4. п. 4.1. статті 4 Закону № 2181.

З пояснень представника податкового органу та наданих ним заперечень також не вбачається, що податковий орган відмовляв у прийнятті зазначеної декларації протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Виходячи з положень п/п. «а»4.1.4. Закону № 2181 щодо строків подання декларації, приймаючи до уваги те, що останній день подання декларації припадав на вихідний день (20.06.2010 року), то, відповідно до п.п. 4.1.5. Закону № 2181, останній день своєчасного подання декларації припадав на 21.06.2010 року, а отже декларація позивача з ПДВ за травень 2010 року є такою, що подана 21.06.2010 року з дотриманням строку для її подання, тобто своєчасно.

Враховуючи те, що факт відмови податкового органу у прийнятті декларації з ПДВ за травень 2010 року не підтверджено і ця декларація фактично подана 21.06.2010 року (з дотриманням строку) підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача по відмові у прийнятті декларації з ПДВ за травень 2010 року та зобовязання повторно прийняти вищезгадану декларацію не має.

Під час розгляду справи також встановлено, що згідно із службовою запискою № 487/15-210 цій декларації присвоєно статус «не визнано як податкову декларацію»у звязку з тим, що в ній заповнено рядок 16.1. (самостійне виправлення платником помилки), але не вказано звітний період, за який виправляються помилки. Проте, як встановлено під час розгляду справи, відповідач не надсилав позивачу повідомлення про невизнання цієї декларації в порядку передбаченому абзацу пятого п/п. 4.1.2. Закону № 2181.

Як вбачається з матеріалів справи, такий статус їй присвоєно лише виходячи із даних внутрішнього документообігу відповідача, без повідомлення позивача. У звязку з недотриманням порядку, передбаченого абзацу пятого п/п. 4.1.2. пункту 4.1. статті 4 Закону № 2181, суд приходить до висновку, що зазначена декларація була своєчасно подана та не набула статусу невизнаної та підлягає врахуванню податковим органом з дати її подання, якою є 21.06.2010 року, як дата своєчасного подання декларації.

Щодо обставин подання позивачем декларації з податку на прибуток підприємств за перше півріччя 2010 року, суд встановив наступне.

До матеріалів справи позивачем надано копію зазначеної декларації датованої 06.08.2010 року.

В позовній заяві позивач зазначає, що він звернувся до відповідача з метою подачі цієї декларації 09.08.2010 року, однак йому було відмовлено у прийнятті зазначеної декларації. Проте, під час розгляду справи позивач не надав будь-яких доказів щодо такої відмови.

Згідно пояснень податкового органу, за результатами додаткової перевірки тверджень позивача, встановлено, що дана декларація взагалі не надходила до податкового органу.

Позивач в свою чергу зазначає, що оскільки, як він доводить, податкова декларація не була прийнята відповідачем, позивач, згідно його додаткових пояснень наданих у судовому засіданні 21.10.2010 року, надіслав її поштою на підтвердження чого позивач надав квитанцію ФН НОМЕР_2 від 10.08.2010 р., опис вкладення від 10.08.2010 р. та повідомлення про вручення 25.08.2010 року цього листа відповідачу.

Оцінюючи надані позивачем докази на підтвердження факту надіслання цієї декларації позивачем, суд встановив, що:

-квитанція ФН НОМЕР_2 від 10.08.2010 р. свідчить про те, що поштове відправлення із зазначеним описом вкладення направлено не на адресу податкового органу, а на імя та за адресою позивача,

-надане на підтвердження вручення відповідачу цього відправлення повідомлене свідчить про направлення певного поштового відправлення на адресу відповідача не 10.08.2010 року, як зазначає позивач, а 20.08.2010 року. При цьому відтиски поштового штемпелю та штрих-коди на повідомленні про вручення свідчать, що приймання та передачу поштового відправлення здійснювали поштові відділення Київ-210 та Київ-213, а не Київ-222, як вказує позивач і вбачається з опису вкладення, тобто повідомлення про вручення стосується іншого відправлення на адресу відповідача, а не вищезгаданої декларації.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що вказана в опису вкладенні декларація з податку на прибуток підприємств за 1 півріччя 2010 року не направлялась поштою на адресу відповідача.

Крім того, як встановлено під час розгляду справи, позивач не надсилав до податкового органу заяви, передбаченої абзацом другим п/п. 4.1.2. Закону № 2181, яка б підтверджувала факт відмови у прийнятті декларації податковим органом.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що доводи позивача з приводу неприйняття у нього вказаної вище декларації спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами, у звязку з чим суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині, що стосується обставин, повязаних з поданням позивачем декларації з ПДВ за квітень 2010 року, а саме про визнання протиправними дій відповідача по відмові у прийнятті зазначеної декларації 20.05.2010 року.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва, які полягають у неприйнятті 20 травня 2010 року декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року товариства з обмеженою відповідальністю «Фінайті»(ідентифікаційний код 36081550; адреса 04074, м. Київ, вул. Новозабарська 2/6 офіс 314).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Кармазін О.А.