Постанова № 12041294, 25.10.2010, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2010 р.

10 год.10 хв.Справа № 2-а-1504/10/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Морської Г.М.,

при секретарі: Гричановська А.В.,

за участю:

представника позивача - Оніщенко І.О.,

представника відповідача - Шевченка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатек-Україна"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегатек - Україна» (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі - відповідач) у якому просить суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.03.2010р. № 0000942301/0 та № 0000932300, якими позивачеві збільшено податкові зобовязання з податку на прибуток на 17190,0грн., у тому числі за основним платежем на 13926,0 грн. та з податку на додану вартість на 27181,5 грн., у тому числі за основним платежем на 18121,0 грн.

Спірні податкові повідомлення-рішення складені на підставі висновків акту планової, документальної, виїзної перевірки позивача від 10.02.2010р. № 483/23-4/34655671.

Позивач просить суд скасувати спірні податкові повідомлення-рішення, посилаючись на те, що вини складені відповідачем на підставі невірного тлумачення норм податкового законодавства України, а відтак є незаконними та підлягають скасуванню.

Позивач вважає, що головною умовою включення витрат до складу валових у Декларації з податку на прибуток є їх звязок з господарською діяльністю платника податків та використання їх з метою отримання доходу, що підлягає оподаткуванню. Саме тому, на думку позивача, відповідач не має право обмежувати його у структурі та розмірі витрат у тому числі і на транспортування придбаних товарів.

Відповідач проти позову заперечує, вважає висновки акту перевірки складеними на підставі належного застосування норм чинного податкового законодавства і тому просить суд відмовити позивачеві у задоволені його позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступні обставини.

Спірні податкові повідомлення-рішення від 04.03.2010р. № 0000942301/0 та № 0000932300 складені на підставі висновків акту планової, документальної, виїзної перевірки позивача від 10.02.2010р. № 483/23-4/34655671.

За актом перевірки на збільшення зобовязань позивача з податку на прибуток вплинуло виявлення порушення податкового законодавства щодо завищеного декларування валових витрат позивача на 122449,0 грн., що у свою чергу дозволило відповідачеві перекрити задекларовані позивачем за 9 місяців 2009р. збитки у сумі 66742,0 грн. та визначити прибуток, що підлягає оподаткуванню у сумі 55707,0 грн.

Відповідно до акту перевірки від 10.02.2010р. відповідачем валові витрати позивача за 9 місяців 2009 року зменшено у звязку з виключенням з їх складу витрат по доставці товару покупцям на загальну суму 122449,0 грн.

Відповідач, посилаючись на п. 1.31, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1. пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР ), вважає, що позивач при здійснені постачання товарів зобовязаний був на вартість витрат по доставці товарів збільшити вартість проданих товарів, або отримати від покупця компенсацію вартості послуг по доставці цих товарів.

На думку відповідача, з точки зору раціональності підприємницької діяльності, отримання позивачем послуг по перевезенню товарів автомобільним транспортом не виключається (заборона отримання таких послуг була б кваліфікована втручанням у підприємницьку діяльність), однак, з точки зору держави, яка започаткувала правила оподаткування, витрати позивача на ці послуги не є обовязково спричиненими його господарською діяльністю.

Позивач вважає, що проведення зазначених витрат є штучним та здійснено з метою зменшення обєкту оподаткування з податку на прибуток.

Позивач з даним висновком відповідача не згоден і вважає, що Законом № 334/94-ВР головною умовою віднесення понесених витрат до складу декларації з податку на прибуток є зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника податків та належне документальне підтвердження натуральних та вартісних показників розміру цих витрат.

За актом перевірки позивач у 2009 році користувався послугами інших субєктів підприємницької діяльності для здійснення транспортних перевезень для потреб власної господарської діяльності позивача, загальна сума проведених витрат складає 122449,0 грн.

Для здійснення транспортних перевезень позивач користувався послугами ТОВ МФП «Екофарм» та ФОП «ОСОБА_1», оплата вартості наданих послуг проведена у повному розмірі. За наданими суду документами найманий транспорт позивачем використовувався для транспортування придбаних товарів та для доставки реалізованого товару покупцям.

Протягом 2009 року головним споживачем товару позивача було ТОВ «Технопласт». Постачання товару цьому контрагенту позивача відбувалось на підставі договору поставки від 03.02.2009р. №02/02/09.

Оскільки договір від 02.02.2009р. не передбачав умови та порядок перевезення проданого товару споживачу ТОВ «Технопласт», було укладено додаткові угоди, які врегульовували прогалини стосовно способу поставки товарів та проведення розрахунків за поставлені товари.

За додатковими угодами, позивач оплачує транспортні витрати по доставці товарів, а покупець ТОВ «Технопласт», в свою чергу, відшкодовує понесені витрати по доставці товарів. Відшкодування проводиться протягом 20 днів після закінчення кожного календарного року на підставі рахунків позивача. Аналогічна додаткова угода була укладена із покупцем товарів ТОВ «Петропласт».

Таким чином, додаткові угоди передбачали відшкодування понесених витрат на поставку товарів по закінченню календарного року дії основних договорів поставки товарів.

Крім того, позивач користувався послугами сторонніх СПД по транспортному обслуговуванню при транспортуванні придбаного ними товару, який призначався для подальшого продажу в межах господарської діяльності позивача.

Надані суду документи свідчать, що договори на придбання позивачем зазначених товарів містили узгоджену ціну цих товарів і не передбачали їх поставки продавцем цих товарів.

Відповідно до Закону України « Про підприємництво» від 07.02.1991р. № 698-ХІІ підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

За ст. 5 Закону № 698-ХІІ одним із принципів здійснення підприємницької діяльності на території України є самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства.

По товарам позивача, за якими були спірними витрати на транспортування не встановлено законодавчих обмежень та державного регулювання ціноутворення при їх продажу.

Тому суд вважає, що позивач мав довільно визначати вартість реалізованих товарів, враховуючи ринкові механізми формування ціни (попит, пропозиція, якість та інше). Отже позивач при поставці товарів мав право визначати ціну товару, враховуючи його доставку покупцеві, а понесені витати на транспортне обслуговування включати до складу валових витрат.

Однак звертає увагу на себе той факт, що додатковими угодами передбачалась компенсація вартості транспортних послуг позивача покупцями по закінченні календарного року. Таким чином фактично склалась невідповідність у часовому проміжку понесених витрат з їх компенсацією покупцями.

Відповідно до пп. 11.3.1. п.11.3 ст.11 Закону №334 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

На підставі зазначеного суд вважає, що фактичним наданням постачальником позивачу транспортних послуг є дата надання відповідного рахунку транспортною організацією, а позивачем постачальнику - дата фактичного відвантаження товарів. Отже позивач мав право включити транспортні послуги до складу валових витрат і одночасно збільшити валові доходи на вартість цих послуг оскільки за умовами договорів передбачалась їх компенсація покупцями.

Таким чином, у кінцевому рахунку позивач занизив оподатковуваний прибуток на вартість транспортних послуг, які ним було перепродано покупцям при постачанні їх товарів.

Висновки відповідача щодо неправомірного включення до складу валових витрат вартості транспортних перевезень вплинули і на висновок щодо правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, сплаченого постачальникам транспортних послуг позивачеві.

Відповідач вважає, що оскільки надання транспортних послуг не повязане з веденням господарської діяльності позивача, то він не мав право на віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого постачальникам транспортних послуг.

За актом перевірки відповідачем не піддається сумніву достовірність та правильність складення податкових накладних, які засвідчують нарахування (сплату) ПДВ при наданні транспортних послуг і тому суд притримується позиції сторін щодо достовірності та правильності складення цих податкових накладних.

Як зазначено вище суд вважає, що транспортні витрати позивача повязанні з веденням його господарської діяльності тому ПДВ за цими витратами може бути віднесено до податного кредиту позивача. Однак при визначені зобовязань з податку на додану вартість підлягає врахуванню те, що позивач за додатковими угодами мав отримати від покупців товарів компенсацію вартості транспортних витрат по доставці товарів, тому що при отримані компенсації у позивача мало виникнути податкове зобовязання з ПДВ.

За нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР датою виникнення зобовязань платника податків з ПДВ є дата отримання коштів або фактичного відвантаження товарів (робіт, послуг) тому позивач при відвантажені товарів покупцям мав визначити податкове зобовязання з ПДВ на вартість компенсації транспортних витрат, при цьому зобовязання з ПДВ мало виникнути у позивача під час фактичного надання транспортних послуг покупцям товарів, а не з дати надання рахунку на необхідність сплати цих послуг покупцями товарів. На думку суду додаткові угоди на здійснення транспортних перевезень ТОВ «Технопласт» та ТОВ «Петропласт» регулювали спосіб проведення розрахунків за наданні транспортні послуги та не могли регулювати і не регулюють порядок відображення у податковому обліку цих операцій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач протягом 2009 року занизив оподатковуваний прибуток на 122449,0 грн. та зобовязання з податку на прибуток на 66742,0 грн. , а також не сплатив до бюджету зобовязання з податку на додану вартість у сумі 27181,5 грн.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Мегатек-Україна" у задоволенні позовних вимог до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 04.03.2010р. № 0000942301/0 та № 0000932301/0.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01 листопада 2010 р..

Суддя Морська Г.М.

кат. 2.11.1