Рішення № 120351542, 12.07.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2024 року 640/17197/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у м. Києві щодо обмеження виплати середнього заробітку на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ;

- зобов`язати ГУ ДПС у м. Києві нарахувати та стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві на користь позивача середній заробіток в сумі 51 105, 84 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Ухвалою від 25.05.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно позбавлено позивача середнього заробітку на підставі частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), оскільки вказане положення законодавства на позивача не розповсюджується з підстав перебування ним у складі добровольчого формування, а не на військовій службі.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що у межах спірних правовідносин він діяв відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач працює на посаді головного державного інспектора в ГУ ДПС у м. Києві.

Позивачем на добровільній основі із командиром добровольчого формування №1 Чабанівської територіальної громади Фастівського району Київської області укладено Контракт від 14.03.2022 № 25 добровольця територіальної оборони добровольчого формування №1 Чабанівської територіальної громади Фастівського району Київської області (далі - Контракт). Контракт є строковим та укладається строком на три роки.

Наказом ГУ ДПС у м. Києві від 18.04.2022 № 260-о «Про увільнення від роботи працівників Головного управління ДПС у м. Києві» позивача увільнено від роботи на час проходження військової служби із збереженням займаної посади та середнього заробітку.

Наказом ГУ ДПС у м. Києві від 19.07.2022 № 661-0 «Про внесення змін у накази Головного управління ДПС у м. Києві», у зв`язку з набранням чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», вирішено внести зміни до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 18.04.2022 №260-о «Про увільнення від роботи працівників Головного управління ДПС у м. Києві», а саме слова «із збереженням займаної посади та середньої заробітної плати» замінити словами «із збереженням міста роботи та займаної посади».

Враховуючи викладене, відповідач припинив нарахування середньої заробітної плати позивачу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків встановлені статтею 119 КЗпП України.

Згідно з редакцією частин першої, третьої статті 119 КЗпП України, чинній на день укладання позивача контракту добровольця територіальної громади, передбачалося, що:

«На час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, гарантії для працівників визначені у частинах 1 та 3 статті 119 КЗпП є різними, оскільки частиною 1 гарантовано право працівника на збереження місця роботи і середнього заробітку на час виконання державних або громадських обов`язків, не пов`язаних із проходженням працівником військової служби, проте як частиною 3 цієї статті передбачені працівникам гарантії під час проходження військової служби.

В свою чергу, 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі також - Закон № 2352-ІХ), яким у частині 3 статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Тобто, положення щодо відсутності збереження середнього заробітку стосується суб`єктів, визначених частиною 3 статті 119 КЗпП України, а саме, які проходять військову службу.

Суд зауважує, що зміст Контракту не конкретизує частину статті 119 КЗпП України, яка розповсюджується на добровольця.

Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що у наказі ГУ ДПС у м. Києві від 18.04.2022 № 260-о, а саме в його преамбулі зазначено посилання на статтю 119 КЗпП України, як на підставу увільнення, разом з тим, посилання на конкретну частину статті 119 КЗпП України у преамбулі наказу відсутнє.

Суд звертає увагу, що вказаний наказ є чинним та не скасованим судом або відповідачем, позивачем не оскаржується, докази протилежного сторонами суду не подано, з огляду на що, на правомірність щодо наявності чи відсутності підстав для увільнення позивача від роботи судом не перевіряється.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 06.12.1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі також - Закон № 1932-ХІІ) участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

У частині 3 статті 12 Закону №1932-ХІІ зазначено, що інші військові формування, утворені відповідно до законів України, беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони та руху опору, сприяють забезпеченню правового режиму воєнного стану.

Визначення військового формування міститься у статті 1 Закону № 1932-ХІІ та означає створену відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Згідно із статтею 18 Закону №1932-ХІІ територіальна оборона України організовується та здійснюється відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву» з урахуванням особливостей, визначених законодавством про оборону, мобілізацію та правовий режим воєнного стану.

Так, добровольче формування територіальної громади згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 16.07.2021 року № 1702-ІХ «Про основи національного спротиву» (далі також - Закон № 1702-ІХ) - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.

Відповідно до абзаців 4 - 6 частини 2 статті 8 Закону № 1702-ІХ (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи національного спротиву» щодо надання можливості територіальній обороні виконувати завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій» від 03.05.2022 № 2237-IX (далі - Закон № 2237-IX) діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

У разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану всі добровольчі формування територіальних громад переходять в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

На час дії воєнного стану за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України добровольчі формування територіальних громад повністю або частково можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами визначеної зони територіальної оборони, а також направлятися до районів ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 15 Закону № 1702-ІХ командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України визначає перелік військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчих формувань територіальних громад, які залучаються до посилення охорони та захисту сухопутних ділянок державного кордону України.

За приписами абзацу 1 статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі також - Закон № 1934-XII) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до статті 3 Закону №1934-XII Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Відтак, із внесенням змін згідно із Законом №2237-IX, який набрав чинності 12.06.2022, під час воєнного стану добровольчі формування територіальних громад переходять у підпорядкування командирів військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України, та за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України вони повністю або частково можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами визначеної зони територіальної оборони, а також направлятися до районів ведення бойових дій.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач перебуває в утвореному згідно із законом добровольчому формуванні територіальної оборони згаданої вище територіальної громади, що перебуває у підпорядкуванні командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України під час дії воєнного стану згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022.

За приписами частини 2 статті 8 Закону №1702-ІХ порядок утворення, комплектування, функціонування, підстави та порядок розформування добровольчих формувань територіальних громад визначаються Положенням про добровольчі формування територіальних громад, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом.

У разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану всі добровольчі формування територіальних громад переходять в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

На час дії воєнного стану за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України добровольчі формування територіальних громад повністю або частково можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами визначеної зони територіальної оборони, а також направлятися до районів ведення воєнних (бойових) дій.

З аналізу указаних законодавчих норм убачається, що добровольче формування територіальної громади є воєнізованим підрозділом, а не військовим формуванням. Здійснення діяльності добровольчих формувань під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а також перехід їх за певних умов в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України не свідчить про перебування членів добровольчих формувань у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 160/1543/21.

Крім того, на підтвердження позиції, що перебування у складі добровольчих формувань не є військовою службою, свідчать змісти пунктів 6, 7 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1449, згідно з якими:

«Членство у добровольчому формуванні не звільняє від обов`язку проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Під час мобілізації добровольці територіальної оборони, які за станом здоров`я придатні до військової служби у воєнний час та мають військово-облікову спеціальність, за потреби призиваються для комплектування військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил та інших складових сил оборони за територіальним принципом.».

Суд зауважує, що докази саме призиву позивача, як придатної до військової служби, у матеріалах справи відсутні.

Отже, твердження відповідача щодо при рівняння членства позивача у складі добровольчого формування до проходження військової служби останнім, є помилковим.

Крім того, з урахуванням вказаної правової позиції Верховного Суду суд доходить до висновку, що положення частини 3 статті 119 КЗпП України як станом на день прийняття наказу про увільнення позивача від роботи, так і станом на день прийняття наказу ГУ ДПС у м. Києві від 19.07.2022 № 661-0 «Про внесення змін у накази Головного управління ДПС у м. Києві», не підлягали застосуванню до позивача, оскільки останній не є суб`єктом, визначеним у частині 3 статті 119 КЗпП України в жодній з редакції цього Кодексу.

В свою чергу, з огляду на встановлене, висновується, що відсутність у наказі відповідача, яким увільнено позивача від роботи на період проходження служби у складі добровольчого формування, посилання на конкретну частину статті 119 КЗпП України, дає підстави вважати, що позивач отримує середній заробіток на підставі частини 1 статті 119 КЗпП України, оскільки інші частини не є релевантними до застосування.

Таким чином, дії відповідача щодо застосування до позивача частини 3 статті 119 КЗпП України, що позбавило позивача права на отримання середнього заробітку є протиправними.

При цьому, оскільки у даному випадку мала сама активна протиправна поведінка з боку відповідача, суд, враховуючи наведене вище, вважає, що підлягають задоволенню заявлені позовні вимоги саме шляхом визнання протиправними дій ГУ ДПС у м. Києві щодо обмеження виплати позивачу середнього заробітку на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, оскільки такі зміни були внесені саме до частини 3 статті 119 КЗпП України, яка не підлягає застосуванню до позивача.

Крім того, у даному випадку, з метою найбільш повного захисту прав та інтересів позивача, що б мінімізувало його необхідність повторного зверненням за їх захистом до суду, вбачається необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДПС у м. Києві від 19.07.2022 № 661-0 «Про внесення змін у накази Головного управління ДПС у м. Києві» в частині внесення змін до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 18.04.2022 № 260-о «Про увільнення від роботи працівників Головного управління ДПС у м. Києві», що стосуються ОСОБА_1 .

Таким чином, обґрунтованими є похідні вимоги позивача щодо стягнення на його користь з ГУ ДПС у м. Києві середнього заробітку у сумі 51 105, 84 грн, розрахованого за формулою: СЗ/К2*Кі, де

Кі - кількість днів за які не нараховувався середній заробіток, з 19 липня 2022 по 21 вересня 2022;

К2 - кількість днів у червні 2022, за які було нараховано середній заробіток;

СЗ - середній заробіток за червень 2022, згідно з розрахункового листа за червень 2022.

При цьому, така вимога підлягає задоволенню саме шляхом стягнення суми на користь позивача, а не нарахування, що є найбільш повною гарантією захисту прав та інтересів позивача.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо обмеження виплати середнього заробітку ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 19.07.2022 № 661-0 «Про внесення змін у накази Головного управління ДПС у м. Києві» в частині внесення змін до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 18.04.2022 № 260-о «Про увільнення від роботи працівників Головного управління ДПС у м. Києві», що стосуються ОСОБА_1 .

Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 51 105, 84 грн (п`ятдесят одна тисяча сто п`ять гривень вісімдесят чотири копійки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.