Рішення № 120340675, 10.07.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2024Справа № 910/17887/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма

"ЛАВРИНОВИЧ І ПАРТНЕРИ"

вул. Кловський узвіз 14/24, оф. 101, м. Київ, 01021

до Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни

АДРЕСА_1

про стягнення 906 713,95 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "ЛАВРИНОВИЧ І ПАРТНЕРИ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни (далі-відповідач) про стягнення 907 889,95 грн. заборгованості за Договором суборенди від 27.11.2013.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/17887/23 постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

11.01.2024 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

31.01.2024 через систему "Електронний суд" від Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДВОКАТСЬКА ФІРМА "ЛАВРИНОВИЧ І ПАРТНЕРИ" про стягнення 1 313 759,75 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.02.2024 зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДВОКАТСЬКА ФІРМА "ЛАВРИНОВИЧ І ПАРТНЕРИ" про стягнення 1 313 759,75 грн. з доданими до неї документами у справі №910/17887/23 повернуто заявнику.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.02.2024 залишено без розгляду клопотання Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни про витребування доказів та заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, відзив на позовну заяву, що зареєстровані канцелярією Господарського суду міста Києва 30.01.2024 за вх. № 07-11/9015/24, за вх. №07-11/9058/24 та 31.01.2024 за вх. №07-11/9550/24.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.02.2024 вирішено здійснювати розгляд справи №910/17887/23 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 06.03.2024.

29.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла ухвала Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 про повернення зустрічного позову у справі №910/17887/23 та витребування матеріалів справи №910/17887/23 у зв`язку з надходженням апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 про повернення зустрічного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 зупинено провадження по справі №910/17887/23 до перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 про повернення зустрічного позову в апеляційному порядку, передано матеріали справи №910/17887/23 до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 про повернення зустрічного позову.

Постановою Північного апеляційного Господарського суду від 01.04.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 по справі №910/17887/23 про повернення зустрічного позову - залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 по справі №910/17887/23 - залишено без змін.

25.04.2024 матеріали господарської справи №910/17887/23 повернулись до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 поновлено провадження у справі №910/17887/23; продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів та призначено підготовче засідання на 15.05.2024.

Протокольною ухвалою суду від 15.05.2024 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 12.06.2024.

17.05.2024 позивачем подано клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.

11.06.2024 відповідачем подані пояснення по справі.

Протокольною ухвалою суду від 12.06.2024 судом прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 03.07.2024.

28.06.2024 відповідачем подано клопотання про долучення додаткових доказів.

Щодо доказів, поданих відповідачем із клопотанням (поясненнями) від 28.06.2024 суд зазначає таке.

Так відповідач у своєму клопотанні (поясненнях) від 28.06.2024 заявляє вимогу про долучення до матеріалів справи та врахуванні при ухваленні рішення копій відповіді Управління Державної охорони України від 11.06.24 №19-1137-202; відповіді Управління Державної охорони України від 04.06.2024 про відсутність обмежень у пересуванні вул. Лютеранська, 21 в м. Києві; запитів адвоката Бившева С. від 06.06.2024 №4421/7 та від 30.05.2024; відповіді із Управлінння СБУ у м. Києві від 14.06.2024; листів ТОВ «Престиж-94» на ім`я ФОП Зимня В.В. від 17.08.2023 та 02.07.2023.

За приписами ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, з наведених норм вбачається, що відповідач зобов`язаний подавати до суду докази разом із позовною заявою, а у разі неможливості подання доказів у цей строк відповідач має повідомити про це суд та клопотати про надання додаткового строку для подання доказів.

Втім, відповідачем під час підготовчого провадження у справі не заявлялось жодних клопотань про надання додаткового строку для подання доказів.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що ухвалою від 24.11.2023 про відкриття провадження було визначено сторонам строк для подання, зокрема, додаткових письмових доказів (п. 7 резолютивної частини ухвали).

Приписами ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

За приписами частин 1, 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні клопотання (пояснень) від 28.06.2024 відповідачем не заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказів, як і не наведено жодних причин неподання відповідних доказів у встановлені законом та судом строки.

Також суд зауважує, що клопотання про поновлення пропущеного строку відповідачем подано до суду 08.07.2024.

Суд зазначає, що одними із основних засад (принципів) господарського судочинства є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Пунктами 4, 5 ч. 5 вказаної статті передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на вищевикладене, з огляду на те, що відповідачем належним чином не обґрунтовано неможливість подання рішення копій відповіді Управління Державної охорони України від 11.06.24 №19-1137-202; відповіді Управління Державної охорони України від 04.06.2024 про відсутність обмежень у пересуванні вул. Лютеранська, 21 в м. Києві; запитів адвоката Бившева С. від 06.06.2024 №4421/7 та від 30.05.2024; відповіді із Управлінння СБУ у м. Києві від 14.06.2024; листів ТОВ «Престиж-94» на ім`я ФОП Зимня В.В. від 17.08.2023 та 02.07.2023 у встановлений строк, а клопотання про поновлення строку для подання доказів було заявлено лише 08.07.2024, суд відхиляє заяву відповідача про долучення доказів, викладену ним у змісті клопотання (пояснень) від 28.06.2024 та зазначає, що оскільки господарським процесуальним законодавством не передбачено можливості повернення судом документів (доказів), поданих із пропуском строку, подані відповідачем докази долучаються до матеріалів справи, однак не беруться судом до уваги при вирішенні спору по суті.

В судовому засіданні 03.07.2024 судом оголошено перерву до 10.07.2024.

У судове засідання, призначене на 10.07.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 10.07.2024 здійснювався розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 10.07.2024 судом заслухане вступне слово представників позивача та відповідача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позову.

У судовому засіданні 10.07.2024 судом здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, в яких представники позивача та відповідача виступили з промовами (заключним словом).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 10.07.2024 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Отже, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У тимчасовому оплатному користуванні ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» перебуває нежитлове приміщення, групи приміщень № 24 (в літері А), загальною площею 113,7 кв.м., яке розташоване на першому поверсі будинку № 21 по вулиці Лютеранській в місті Києві.

Наведене підтверджується Договором оренди нежитлових приміщень № 26/11-0-1 від 26.11.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корецькою І.С. за реєстровим № 1901. Державна реєстрація Договору проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом 13452742 від 26.11.2013.

Згідно п. 3.1. Договору оренди, строк оренди становить з 01.12.2013 по 30.11.2023.

Пунктом 6.1.5. вказаного Договору передбачено право ТОВ «Адвокатська фірма Лавринович і Партнери» передавати зазначене приміщення в суборенду іншим особам без отримання додаткової згоди орендодавця.

Так, 27.11.2013 між ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» як Орендарем та фізичною особою-підприємцем Мороз Русланою Олександрівною як Суборендарем було укладено Договір суборенди нежитлових приміщень № СО-17, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірхою І.С. за реєстровим № 2136 (надалі - «Договір суборенди»).

Відповідно до п. 2.1. Договору суборенди Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування приміщення визначене в п. 1.1. даного Договору, в порядку, передбаченому даним Договором.

Пунктом 1.1. Договору суборенди визначено, що «Приміщення» - об`єкт нерухомого майна, а саме: частина нежитлового приміщення, загальною площею 113,7 кв.м., групи приміщень № 24 (в літері А), що розташовані на першому поверсі будинку № 21 по вулиці Лютеранській в місті Києві, що складає: 35,0 кв.м. та перебувають у власності Лавринович С.Г. (надалі - орендодавець) на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корецькою І.С. 17.08.2005 за № 1702 (номер в Державному реєстрі правочинів 778379), зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 12.09.2005 в реєстрову книгу № 64п-142 за № 5448). Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 222839380000, номер запису про право власності 3543941, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 13436323, сформованим 26.11.20.13 Державним реєстратором права на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корецькою І.С. (надалі - «Приміщення»).

У відповідності до п. 3.1., договір суборенди набирає чинності з 01 грудня 2013 року і діє до 30 листопада 2023 року або до його розірвання Сторонами в порядку, передбаченому даним Договором.

Згідно пункту 2.2. Договору суборенди, Приміщення передається в суборенду за Актом прийому-передачі Приміщення, до якого додається План-схема Приміщення.

Приміщення передається Суборендарю протягом двох робочих днів після виконання Суборендарем зобов`язання передбаченого п. 4.2.2. цього Договору.

Згідно п. 4.1. Договору суборенди, Орендар зобов`язується передати Приміщення в суборенду Суборендарю протягом 2-ох днів з моменту виконання Суборендарем зобов`язань, передбачених п. 4.2.2. цього Договору. При цьому Сторони підписують Акт прийому-передачі Приміщення.

Відповідно до п. 4.2. Договору суборенди, сторони погодились, що місячний розмір суборендної плати становитиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США за 1 (один) квадратний метр Приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 грн за 1 юдин) квадратний метр Приміщення.

На суму, що зазначена в п. 4.2. даного Договору суборенди, нараховується податок на додану вартість, за ставкою, передбаченою діючим на момент здійснення платежів законодавством України (п. 4.2.1. Договору суборенди).

В п. 7.1. Договору суборенди, сторони погодилися, що Суборендар використовуватиме приміщення за цільовим призначенням, а саме для розміщення салону краси, роздрібної торгівлі косметичними товарами та туалетними приналежностями, аксесуарами для волосся, продажу безалкогольних напоїв та надання послуг мобільного харчування.

Також, в п. 4.2.2. Договору суборенди сторони погодили, що Суборендар протягом 5-ти календарних днів після підписання цього Договору вносить на користь Орендаря суборендну плату за перший місяць суборенди, що наступає після спливу строку, протягом якого Суборендар звільняється від сплати орендної плати згідно п. 4.3. Договору, а також Гарантій платок у розмірі суборендної плати за один календарний місяць, передбаченому п. 4.2. Договору. За домовленістю Сторін, Гарантійний платіж використовується (А) для погашення заборгованості Суборендаря перед Орендарем у випадку виникнення її в процесі виконання цього Договору, (Б) для оплати вартості суборенди за останній місяць суборенди Приміщень, та (В) для зарахування у рахунок оплати штрафу, передбаченого п. 11.6 цього Договору.

Відповідно до п. 4.2.3. Договору суборенди, суборендна плата нараховується: за перший місяць оренди (місяць, що наступає після спливу строку, протягом якого Суборендар звільняється від сплати орендної плати згідно п. 4.3. Договору) - з першого до останнього числа місяця;

за наступні місяці суборенди (за винятком першого та останнього місяців) - з першого до останнього числа місяця.

за останній місяць суборенди - з першого числа останнього місяця до дати повернення Суборендарем Приміщень за актом прийому-передачі, у розмірі пропорційно до розміру суборендної плати за повний місяць суборенди.

Пунктом 4.5. Договору суборенди передбачено, що розрахунки між Сторонами, відповідно до даного Договору здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України, відповідно до офіційного курсу гривні до долару США, який встановлюється НБУ, на момент виставлення Орендарем Суборендарю відповідного рахунку.

Згідно з п. 4.6. Договору суборенди, Суборендар сплачує суборендну плату (окрім суборендної плати за перший місяць та суборендної плати за місяці, у рахунок сплати суборендної плати за які зараховується Гарантійний платок, передбачений п. 4.2.2. Договору) авансом щомісячно до 15 числа поточного місяця, на підставі рахунку, що виставляється Орендарем та передається Суборендарю не пізніше 3-го числа поточного місяця.

Окрім суборендної плати. Суборендар додатково оплачує (компенсує) Орендарю вартість комунальних та експлуатаційних послуг, що надаються відповідними комунальними службами, зокрема, послуг енергопостачання та водопостачання, теплопостачання та інші витрати, включаючи плату за вивіз сміття, прибирання снігу/льоду, озеленення прибудинкової території, плату за утримання будинку в залежному технічному стані та інші витрати на підставі засобів обліку споживання і лічильників) електроенергії та водоспоживання та відповідних рахунків, виставлених Орендарю відповідними комунальними чи іншими службами.

Відповідно до п. 5.1.1. Договору суборенди. Орендар має прав на отримання помісячної оплати Вартості суборенди, визначеної даним Договором, на умовах і в порядку, що передбачені Договором.

Пунктом 6.2. Договору суборенди передбачено обов`язки Суборендаря, до яких, серед інших, належать: вчасно сплачувати всі платежі, передбачені цим Договором 6.2.2.).

На виконання п. 4.2.2. Договору суборенди, Суборендар 28.11.2013 сплатив Орендарю платіж в розмірі суборендної плати за перший місяць суборенди та Гарантійний платіж в розмірі 23 499,84 грн.

Враховуючи виконання Суборендарем умов п. 4.2.2. Договору, 02.12.2013 Сторонами складено Акт прийому-передачі Приміщення, згідно якого Орендар передає, а Суборендар приймає у платне строкове користування за Договором суборенди № CO-17 (надалі 27.11.2013 об`єкт нерухомого майна, а саме: частину нежитлового приміщення, групи приміщень № 24 (в літері А), яке розташоване на першому поверсі будинку № 21 по вул. Лютеранській в м. Києві, площею 35,0 кв.м.

Таким чином, фізична особа-підприємець Мороз P.O. на підставі укладеного та посвідченого у нотаріальному порядку Договору суборенди отримала у своє фактичне користування частину нежитлового приміщення в буд. 21 по вул. Лютеранській в м. Києві, площею 35,0 кв.м., строком з 02.12.2013 по 30.11.2023, і відповідно прийняла на себе зобов`язання сплачувати Орендарю суборендну плату у порядку і спосіб, визначені вказаним Договором.

Окрім того, 30.01.2022 між Орендарем та Суборендарем було укладено Угоду про знесення змін № 15 до Договору суборенди № СО-17 від 27.11.2013 (надалі - Угода № 15»), Зокрема, Орендар погодився на 1 (один) рік зменшити розмір раніше визначеної суборендної плати, а саме, відповідно до п. 1.1. Угоди № 15 Сторони домовились п. 4.2. Договору суборенди викласти в наступній редакції:

« 4.2. Сторони погодились, що місячний розмір суборендної плати починаючи з 01.01.2022 р. по 21.12.2022 р. становитиме 523 (п`ятсот двадцять три) гривні за 1 (один) квадратний метр Приміщення, переданого в суборенду.

Починаючи з 01.01.2023 місячний розмір суборендної плати складатиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США (тридцяти п`яти доларів США) за 1 (один) квадратний метр Приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 (двісті сімдесят вісім гривень дев`яносто п`ять копійок) за 1 (один) квадратний метр Приміщення».

Отже, враховуючи положення пунктів 4.2. та 4.2.1. Договору суборенди, з врахуванням змін згідно Угоди № 15, місячний розмір суборендної плати:

протягом 2022 року складав 21 966,00 грн (35,0 кв.м. * 523,00 грн * 20% ПДВ);

а починаючи з 01.01.2023 - 53 755,84 гри (35,0 кв.м. * 35,00 доларів США * 20% ПДВ).

Як вказує Позивач, до лютого 2022 р. (включно) фізична особа-підприємець Мороз P.O. (Суборендар) свої зобов`язання перед Орендарем по сплаті суборендної плати згідно Договору суборенди № СО-17 від 27.11.2013 виконувала належним чином, що підтверджується банківськими виписками.

Починаючи з березня 2022 р. фізична особа-підприємець Мороз P.O. як Суборендар (надалі - Відповідач) почала допускати порушення умов Договору суборенди в частині належного виконання свого обов`язку щомісячно сплачувати на користь ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» як Орендаря (надалі - Позивач) суборендну плату за користування частиною Приміщення, площею 35,0 кв.м.

Так, з березня 2022 р. по жовтень 2023 р. (включно) Відповідачка користувалась Приміщенням, проте, не зважаючи на чинність Договору не здійснила жодного платежу по сплаті визначеної ним суборендної плати, у зв`язку із чим у неї виникла заборгованість перед Позивачем, а саме: за березень 2022 р. у розмірі 21 966,00 грн; за квітень 2022 р. у розмірі 21966,00 грн; за травень 2022 р. у розмірі 21 966,00 грн; за червень 2022 р. у розмірі 21966,00 грн; за липень 2022 р. у розмірі 21 966,00 грн; за серпень 2022 р. у розмірі 21 966,00 грн; за вересень 2022 р. у розмірі 21 966,00 грн; за жовтень 2022 р. у розмірі 21 966,00 грн; за листопад 2022 р. у розмірі 21 966,00 грн; за грудень 2022 р. у розмірі 21 966,00 грн; за січень 2023 р. у розмірі 53 755,84 грн; за лютий 2023 р. у розмірі 53 755,84 грн; за березень 2023 р. у розмірі 53 755,84 грн; за квітень 2023 р. у розмірі 53 755,84 грн; за травень 2023 р. у розмірі 53 755,84 грн; за червень 2023 р. у розмірі 53 755,84 грн; за липень 2023 р. у розмірі 53755,84 грн; за серпень 2023 р. у розмірі 53 755,84 грн; за вересень 2023 р. у розмірі 53 755,84 грн; за жовтень 2023 р. у розмірі 53 755,84 грн, а всього на загальну суму 757 218,40 грн.

Разом з тим, з огляду на наявний у Позивача Гарантійний платіж, який було внесено Відповідачкою 28.11.2013 згідно п. 4.2.2. Договору в розмірі 23 499,84 грн, він зарахований Позивачем в рахунок погашення заборгованості зі сплати суборендної плати за березень 2022 р., а саме в повному розмірі 21 966,00 грн, та частково за квітень 22 р. в розмірі 1 533,84 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач вказує, що ні в строки передбачені умовами Договору, ні на день подачі цього позову Відповідач розрахунки за оренду приміщення не здійснив.

Спір між сторонами судового процесу виник в результаті порушення відповідачем грошового зобов`язання за Договором. Відповідач в установлений Договором не здійснив сплату на користь позивача орендної плати в сумі 733 718,56 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами спору Договір за своєю правовою природою є договором піднайму (суборенда), тому, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 Господарського кодексу України.

Положеннями статті 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом з матеріалів справи та по суті не заперечується сторонами у справі, Відповідачка орендоване нею з 27.11.2013 нежитлове приміщення протягом спірного періоду не полишала, будь-яких вимог/пропозицій не направляла, за актом приймання-передачі Позивачу приміщення не повертала, Договір суборенди нежитлових приміщень №СО-17 між сторонами не розривався, зміни до нього після 30.01.2022 (остання угода № 15) сторонами не вносились, тобто Відповідачка подовжувала користуватись приміщенням сплачуючи (компенсуючи) витрати на комунальні послуги.

Оскільки, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по договору №СО-17 від 27.11.2013 за період з березня 2022 по жовтень 2023 настав до прийняття рішення по суті справи, заборгованість відповідача з орендної плати у розмірі 733 718,56 грн. підтверджена матеріалами справи, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Жодного підтвердження факту сплати відповідачем на користь позивача заборгованості за Договором в період з березня 2022 по жовтень 2023 в сумі 733 718,56 грн. сторонами спору до суду не подано.

Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 733 718,56 грн.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 139 015,19 грн., 3% річних в сумі 14 775,46 грн. та інфляційних втрат в сумі 19 204,74 грн.

Приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, вимога про сплату відповідачем заборгованості в спірний період складена позивачем 23.11.2023 за № 23/11-01.

Водночас, всупереч вимогам пункту 4.6 Договору, доказів передачі відповідачу рахунків на оплату в спірний період у встановлений строк позивачем до суду не подано.

Таким чином, за висновками суду, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором у спірний період настав після вимоги позивача від 23.11.2023 № 23/11-01, яка була надіслана відповідачеві разом з рахунками по суборендній платі за період з березня 2022 по жовтень 2023.

Приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором у спірний період настав після вимоги позивача від 23.11.2023 № 23/11-01, тобто у відповідача не виникло прострочення виконання грошового зобов`язання у спірний період у встановлений Договором строк.

Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 139 015,19 грн., 3% річних в сумі 14 775,46 грн. та інфляційних втрат в сумі 19 204,74 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Заперечення відповідача викладені в поданому до суду відзиві судом відхилені з огляду на наступне:

- письмових угод між сторонами спору про припинення користування відповідачем Приміщенням, або звільнення останнього від обов`язку здійснення оплати за Договором матеріали справи не містять. Також відсутні будь-які докази (листування, заяви свідків тощо) наявності чи принаймні обговорення питання зменшення суборендних платежів чи звільнення від їх оплати;

- доводи відповідача щодо відсутності податкового обліку позивачем операцій за Договором не стосуються предмету спору.

- відповідач помилково ототожнює поняття цільове призначення та використання об`єкту суборенди. Користування об`єктом суборенди полягає не лише в наданні відповідачем послуг, передбачених розділом 7 Договору, а і, зокрема, у зберіганні матеріальних цінностей відповідача і до моменту звільнення Приміщення відповідач вважається таким, що користується ним, навіть якщо не здійснює свою діяльність.

Посилання відповідача на справу №910/7206/23 (суддя Чинчин О.В.) визнається судом юридично неспроможними, оскільки нерухоме майно, що було предметом спору у вказаній справі належить до комунально власності територіальної громади міста Києва, на відміну від предмету спору у вказаній справі.

Окрім того, заперечення відповідача проти позову з посиланням на ту обставину, що відповідач не сплатив позивачу орендну плату вказавши, що він звільняється від сплати орендної плати в силу приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України, оскільки у спірний період був позбавлений можливості використовувати об`єкт оренди, суд розглянув та відхилив, з огляду на наступне.

Так, частиною 6 статті 762 ЦК України визначено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. При цьому, у частині 6 статті 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження.

Аналогічна правова позиція відображена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі №914/2264/17, від 08.07.2021 у справі №910/8040/20 та від 12.04.2023 у справі №910/14244/20.

Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також, згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Так, Розділом 13 договору унормовано, що сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за даним договором, якщо таке невиконання або неналежне виконання є наслідком дії обставин нездоланної сили (форс-мажорних обставин), що виникли після підписання даного договору, мають надзвичайний характер, та які ця сторона не могла ні передбачити, ні подолати загальноприйнятими засобами.

З наведеного слідує, що у ст. 617 ЦК України та Розділу 13 договору оренди передбачено, що особа звільняється саме від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від обов`язку його виконання

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання ним свого обов`язку зі сплати орендної плати.

Крім того, судом не приймаються до уваги доводи відповідача, що останній звільнений від сплати орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України, оскільки протягом спірного періоду не користувався орендованим приміщенням з огляду на наступне.

Частиною 6 ст. 762 ЦК України встановлено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

При цьому, норма права, закріплена в ч. 6 ст. 762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Верховний Суд у постанові від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17 констатує, що для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за ці обставини.

Разом із тим, ФОП Мороз не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона не користувався орендованим приміщенням, більше того відповідачем не надано суду доказів повідомлення позивача про невикористання орендованого приміщення.

Суд зауважує, що зміст доводів відповідача свідчить про помилкове ототожнення ним неможливості використання орендованого майна, тобто повну відсутність доступу до майна (що не було ним доведено у даній справі) з неможливістю отримання прибутку в очікуваному розмірі у спірний період, що не підпадає під дію норми частини 6 статті 762 ЦК України.

За таких обставин, приймаючи дане рішення за наслідками оцінки в своїй сукупності перебігу спірних правовідносин сторін за Договором, їх поведінки, зібраних в матеріалах справ доказів та пояснень учасників справи суд виходить з наступного.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме: змінено назву статті 79 такого Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що дійсно між сторонами склалися правовідносини із оренди нерухомого майна, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, в той час як недобросовісність відповідача полягає у несплаті орендних платежів за договором.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "ЛАВРИНОВИЧ І ПАРТНЕРИ" підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "ЛАВРИНОВИЧ І ПАРТНЕРИ" (вул. Кловський узвіз 14/24, оф. 101, м. Київ, 01021; ідентифікаційний код: 34728765) 733 718,56 грн. заборгованості та 11 005,78 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти вимог - відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.07.2024

Суддя М.О. Лиськов