Рішення № 120279828, 09.07.2024, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2600/23

Провадження № 2/369/894/24

РІШЕННЯ

Іменем України

09.07.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Соловюк В.І.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_3 до Головного управління розвідки Міністерства оборони України про скасування наказу та витребування майна з чужого незаконного володіння

в с т а н о в и в:

У лютому 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що наказом начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 26.10.2022 №87ДСК було примусово відчужено на потреби Головного управління розвідки Міністерства оборони України квартири; вказаний наказ, на думку позивача, є незаконним, так як рішення про примусове відчуження майна було прийнято неуповноваженим органом, без відповідних правових підстав, а під час примусового відчуження була порушена процедура відчуження.

Вважає, що відповідач не має права на примусове відчуження майна, оскільки не являється військовим командуванням, якому надано право на примусове відчуження майна; наказ №87ДСК, виданий 26.10.2022 відповідачем, є протиправним, оскільки в даному конкретному випадку відсутня суспільна необхідність у витребуванні майна житлового фонду квартир; акти про примусове відчуження майна власником майна підписані не були, тому, в силу ч.5 ст.6 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» відповідач не набув права власності на спірні квартири.

Оскільки, на думку позивача, наказ №87ДСК, виданий 26.10.2022 відповідачем, незаконний, тому держава в особі відповідача є незаконним володільцем майна позивача, а тому позивач має право заявити позов на підставі ч.1 ст.387 ЦК України «Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним».

Зважаючи на вказане, позивач просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 26.10.2022 за №87ДСК про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану;

визнати недійсними та скасувати акти про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2023 б/н;

витребувати з чужого незаконного володіння Головного управління розвідки Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 43966883) у власність ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нерухоме майно квартири, що знаходяться за адресами:

- АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681133232080, номер об`єкта в РПВП: 29938640);

- АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681087232080, номер об`єкта в РПВП: 299386880);

- АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681193632080, номер об`єкта в РПВП: 32694662);

- АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681189132080, номер об`єкта в РПВП: 32694348);

- АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681183832080, номер об`єкта в РПВП: 32716077);

- АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681177132080, номер об`єкта в РПВП: 32716094);

- АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681160932080, номер об`єкта в РПВП: 32716312);

- АДРЕСА_8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681151432080, номер об`єкта в РПВП: 32708875);

- АДРЕСА_9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681142732080, номер об`єкта в РПВП: 32727474);

- АДРЕСА_10 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681134232080, номер об`єкта в РПВП: 32714312);

- АДРЕСА_11 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681115132080, номер об`єкта в РПВП: 32695148);

- АДРЕСА_12 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681126032080, номер об`єкта в РПВП:32706040);

- АДРЕСА_13 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681194732080, номер об`єкта в РПВП 32706087);

- АДРЕСА_14 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681187632080, номер об`єкта в РПВП 32706189);

- АДРЕСА_15 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681182532080, номер об`єкта в РПВП: 32706241);

- АДРЕСА_16 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681168932080, номер об`єкта в РПВП: 32718975);

- АДРЕСА_17 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681159132080, номер об`єкта в РПВП: 32719073);

- АДРЕСА_18 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681143432080, номер об`єкта в РПВП: 32727417);

- АДРЕСА_19 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681108632080, номер об`єкта в РПВП: 32727443);

- АДРЕСА_20 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681097232080, номер об`єкта в РПВП: 32711511).

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2023 року відкрито провадження по справі, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

28.11.2023 року до суду поданий відзив Головного управління розвідки Міністерства оборони України на позовну заяву. Не погоджуючись з позовом відповідач зазначив, що дійсно, керуючись положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ГУР МО України 26.10.2022 видано наказ №87ДСК «Про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану», згідно з яким прийнято рішення про здійснення примусового відчуження вищезазначених об`єктів нерухомого майна, яке було погоджено Київською обласною військовою адміністрацією 14.12.2022; на підставі наказу були складені та за встановленим законом порядком оформлені акти від 23.12.2022 року про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану; 11.01.2023 року відбулася державна реєстрація права власності Відповідача на спірні об`єкти нерухомості, записи про що внесено до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

При цьому, як зазначає відповідач, його повноваження здійснювати примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану визначені спеціальним Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», який не містить будь-яких інших умов для реалізації таких повноважень (в тому числі й окремих рішень Президента України), аніж власне рішення самого військового командування та його погодження з органами місцевого самоврядування чи державною адміністрацією або виконавчими органами відповідної місцевої ради; при реалізації відповідачем процедури відчуження спірних об`єктів нерухомості на користь держави не було обмежено конституційне право на житло яких-небудь фізичних осіб; вилучення спірних квартир з власності позивача не стало надмірним тягарем для ОСОБА_3 , не призвело до погіршення умов його проживання, адже майно не використовувалося як житло, не приносило якогось доходу попередньому власнику і не використовувалося ним; ОСОБА_3 і так не мав права користуватися і розпоряджатися квартирами, що відчужені на користь держави, в силу накладення на них арешту; за таких обставин відчуження саме такого майна, від якого позивач не отримував безпосередньої користі, вказує на дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи; спірну нерухомість відчужено з правом відшкодування після закінчення періоду воєнного стану, що свідчить про врахування інтересів не лише держави та суспільства, а й ОСОБА_3 , тобто про дотримання балансу між загальними інтересами суспільства та правами конкретної особи; у випадку, якщо за результатами судового розгляду кримінального провадження судом не буде ухвалено рішення про застосування спеціальної конфіскації або призначення конфіскації майна як виду покарання, то власник або володілець вилучених об`єктів нерухомого майна матиме можливість скористатися компенсаційними правовими механізмами, які передбачають повне відшкодування вартості вилученого майна в умовах воєнного стану відповідно до Закону.

Також відповідач зазначив, що позивачем не надано суду жодного документу, який би свідчив про підстави набуття самим позивачем прав на спірну нерухомість, та не доведено, що такі підстави є законними; що стосується права власності відповідача, то воно набуте у чіткій відповідності із нормами чинного законодавства, на підставі Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Таким чином, на думку відповідача, підстави для витребування майна у ГУР МО України відсутні. Просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 березня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов ОСОБА_3 у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову ОСОБА_3 заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 26 жовтня 2022 року начальником Головного управління розвідки Міністерства оборони України, на підставі Закону України «Про розвідку», «Про правовий режим воєнного стану», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), з метою забезпечення виконання Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України бойових завдань в умовах правового режиму воєнного стану, прийнято наказ №87ДСК «Про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану», пунктом 1 якого наказано здійснити примусове відчуження об`єктів нерухомого майна, які належать на праві приватної власності ОСОБА_3 , згідно з Переліком об`єктів нерухомості, які примусово відчужуються (додаток 1 до наказу).

Відповідно до п. 3 наказу № 87ДСК від 26.10.2022, зазначені в додатках 1 і 2 до наказу об`єкти нерухомого майна примусово відчужуються з подальшим відшкодуванням їх вартості в порядку, передбаченому законодавством України.

Згідно з п. 4 наказу № 87ДСК від 26.10.2022, уповноважено директора Департаменту логістики Головного управління розвідки Міністерства оборони України скласти та підписати акти про примусове відчуження об`єктів нерухомого майна, зазначених у додатках 1 і 2 до наказу, в порядку, передбаченому законодавством України.

У додатку № 1 до наказу начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 26.10.2022 №87ДСК наведено перелік об`єктів нерухомості, які примусового відчужуються, зокрема:

квартира за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681133232080;

квартира за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681087232080;

квартира за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681193632080;

квартира за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681189132080;

квартира за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681183832080;

квартира за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681177132080;

квартира за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681160932080;

квартира за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681151432080;

квартира за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681142732080;

квартира за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681134232080;

квартира за адресою: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681115132080;

квартира за адресою: АДРЕСА_12 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681126032080;

квартира за адресою: АДРЕСА_13 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681194732080;

квартира за адресою: АДРЕСА_14 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681187632080;

квартира за адресою: АДРЕСА_15 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681182532080;

квартира за адресою: АДРЕСА_16 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681168932080;

квартира за адресою: АДРЕСА_17 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681159132080;

квартира за адресою: АДРЕСА_18 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681143432080;

квартира за адресою: АДРЕСА_19 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681108632080;

квартира за адресою: АДРЕСА_20 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681097232080.

23 грудня 2022 року Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України, за погодженням з Київською обласною військовою адміністрацією від 14.12.2022 №8656/02/09-N-2022/11-34 ДСК, в особі директора Департаменту логістики Головного управління розвідки Міністерства оборони України Пасічука Михайла Миколайовича, згідно з рішенням начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України наказом від 26.10.2022 №87ДСК, за погодженням з Київською обласною військовою адміністрацією від 14.12.2022 №8656/02/09-N-2022/11-34 ДСК, у зв`язку з введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022воєнного стану та його продовженням Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, здійснено примусове відчуження 20 об`єктів нерухомого майна, власником яких був ОСОБА_3 , про що складено відповідні акти про примусове відчуження або вилучення майна.

За результатами оцінки спірних об`єктів нерухомого майна складено Звіт з оцінки майна №1374 від 16.12.2022.

Судом встановлено, що акти про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2022 на 20 спірних об`єктів нерухомості підписані директором Департаменту логістики Головного управління розвідки Міністерства оборони України Михайлом Пасічуком, скріплені відтиском печатки відповідача, погоджені головою Київської обласної військової адміністрації Олексієм Кулебою та скріплені відтиском печатки Київської обласної військової адміністрації.

Водночас, зі змісту актів про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2022 на 20 спірних об`єктів нерухомості вбачається, що останні з боку власника об`єктів нерухомості ОСОБА_3 , не підписані.

У подальшому, 15 лютого 2023 року відбулася державна реєстрація за Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України права власності на спірні 20 об`єктів нерухомого майна, записи про що внесено до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до ст.393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Частиною першою статті 21 ЦК Українипередбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №903/857/18.

Так, підставами для визнання акта недійсним (незаконним) є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі

На думку позивача, рішення про примусове відчуження майна було прийнято неуповноваженим органом, прийняте без відповідних правових підстав, під час примусового відчуження була порушена процедура примусового відчуження майна, а в діях відповідача з примусового відчуження належного позивачу нерухомого майна відсутня суспільна необхідність.

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Приписами статті 319 ЦК Українипередбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

За положеннями ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з приписами статті 353 ЦК України, у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-ІХ, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, Указом від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, Указом від 7 листопада 2022 року №757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року №2738-ІХ, Указом від 6 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року «2915-ІХ, Указом від 1 травня 2023 року №254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року №3057-ІХ, Указом від 26 липня 2023 року №451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року №3275-ІХ, Указом від 6 листопада 2023 року №734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року №3429-ІХ, Указом від 5 лютого 2024 року №49/2024, затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року №3564-ІХ, Указом від 6 травня 2024 року №271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року №3684-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Станом на дату розгляду даної справи воєнний стан в Україні триває.

Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 визначено, що на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану.

Так, статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

За визначенням ч. 1 ст.1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», примусове відчуження майна - це позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Правовою основою примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.

З аналізу викладених норм чинного законодавства вбачається, що відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування разом із військовими адміністраціями.

Стосовно посилань позивача на те, що Головне управління розвідки Міністерства оборони України не має право на примусове відчуження майна, оскільки не являється військовим командуванням, якому надано право на примусове відчуження майна, оскільки, на думку позивача, є державним органом та не відноситься до військового командування в розумінні Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», термін «військове командування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» або Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану», залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.

Статтею 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначеновизначено, що військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні та тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з`єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Військове командування - Головнокомандувач Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі(начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про розвідку», розвідувальні органи України - державні органи, уповноважені цим Законом здійснювати розвідувальну діяльність з метою захисту національних інтересів України від зовнішніх загроз. Сили і засоби розвідки - співробітники розвідувальних органів та особи, залучені до конфіденційного співробітництва з цими органами, органи військового управління розвідки та військові частини розвідки, підрозділи, підприємства, установи, організації, заклади, засоби та структури прикриття, будівлі, приміщення, транспортні засоби, інформаційні системи та бази даних, технічні засоби розвідки, озброєння, боєприпаси, військова та спеціальна техніка, спеціальні технічні засоби, інше майно, кошти в національній та іноземній валютах, які використовуються для здійснення розвідувальної діяльності або для організації чи забезпечення її здійснення, а також сили і засоби інших суб`єктів розвідувального співтовариства у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 статті 9 Закону України «Про розвідку», розвідувальний орган Міністерства оборони України здійснює розвідувальну діяльність у воєнній сфері, сферах оборони, військового будівництва, військово-технічній та кібербезпеки. Суб`єктом системи воєнної розвідки є такі складові розвідувального співтовариства, зокрема розвідувальний орган Міністерства оборони України, який є головним органом управління в системі воєнної розвідки і в межах повноважень та в порядку, визначених цим Законом та актами Президента України, координує діяльність суб`єктів воєнної розвідки та залучає визначені пунктами 2 і 3 цієї частини суб`єкти, а в особливий період - інші складові сил оборони до виконання покладених на такий розвідувальний орган завдань та здійснення визначених цим Законом функцій.

Наказом Міністерства оборони України від 20.05.2016 №270 «Про затвердження переліків органів військового управління, в яких передбачено посади державної служби» із змінами, зокрема затверджено Перелік органів військового управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, в пункті 3 якого зазначене Головне управління розвідки Міністерства оборони України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №181-р «Питання запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні» затверджено План запровадження та забезпечення заходів здійснення правового режиму воєнного стану в Україні, в п. 5 якого передбачено заходи щодо примусового відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про це відповідних документів встановленого зразка на час введення воєнного стану, згідно з яким орган, відповідальний за запровадження заходу згідно із законом - рада оборони відповідного регіону або військові адміністрації (у разі утворення) військове командування, органи, що залучаються до здійснення заходу є: Мінагрополітики, Міненерго, Мінреінтеграції, Мінмолодьспорт, Мінстратегпром, Мінцифри, Мінекономіки, МВС, Міндовкілля, МЗС, Мінінфраструктури, МКІП, МОН, МОЗ, Міноборони, Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінветеранів, Мінфін, Мін`юст, Управління державної охорони, АТ Укрзалізниця, Агентство відновлення, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні (районні) держадміністрації військові адміністрації (у разі їх утворення), органи місцевого самоврядування всіх рівнів, Держмитслужба.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» утворено Київську обласну військову адміністрацію, у зв`язку з чим Київська обласна державна адміністрація набула статусу військової адміністрації з рядом додаткових завдань та повноважень, що покладаються на неї Законом України «про правовий режим воєнного стану»та іншими нормативно-правовими актами, зокрема, щодо запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Проаналізувавши норми вищевказаних законодавчих актів, суд дійшов висновку, що Головне управління розвідки Міністерства оборони України відноситься до утвореного відповідно до законів України органу військового управління та за рішенням начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, погодженим відповідальним за запровадження відповідного заходу згідно із законом органом, наділений повноваженнями запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану» заходи з примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану.

Отже, в даному випадку Київська обласна військова адміністрація та Головне управління розвідки Міністерства оборони України є тими суб`єктами, які наділені повноваженням по визначенню потреби держави в умовах правового режиму воєнного стану, відтак уповноважені вирішувати питання про примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану.

Стосовно посилань позивача на порушення відповідачем під час примусового відчуження належного позивачу нерухомого майна статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободсуд зазначає наступне.

У своїх висновках Європейського суду з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободполягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним, п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом ведення в дію «законів», верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах ««Амюр» проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Пунктом 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 107 рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободполягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.03.2003 у справі «Полторацький проти України»).

Отже, право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне є абсолютним та може бути обмежене на умовах, передбачених законом.

Суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема приписи ч. 5 ст. 41, 64 Конституції України, ст. 319, ч. 3 ст. 321та ч. 2 ст. 353 Цивільного кодексу України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачають норми, за яких право на вільне володіння майном може бути обмежене, протелише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Суд також наголошує на тому, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів використання відповідачем примусового відчуженого нерухомого майна з іншою метою, ніж з метою забезпечення виконання Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України бойових завдань в умовах правового режиму воєнного стану в Україні.

Окрім цього, судом взято до уваги пояснення відповідача стосовно того, що саме в умовах війни реалізація примусового відчуження об`єктів приватної власності є обґрунтованою і законною. З метою забезпечення виконання ГУР МО України воєнних завдань в умовах правового режиму воєнного стану вирішено здійснити примусове відчуження майна, яке, більше того, перебувало під арештом в рамках досудового розслідування та, у випадку притягнення осіб до відповідальності за результатами кримінального провадження, мало бути конфісковане в дохід держави.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу», при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Як зазначив відповідач, внаслідок руйнувань, спричинених ракетними ударами в лютому та квітні 2022 року, було знищено чотири будівлі, що належали до фонду службового житла ГУР МО України, в яких проживало 162 сім`ї військовослужбовців ГУР МО України, які виконують бойові завдання з відсічі збройної агресії російської федерації, що також підтверджено наявними в матеріалах справи відповідними доказами. Спірні об`єкти нерухомості планується включити до фонду службового житла та розподілити між військовослужбовцями ГУР МО України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в умовах правового режиму воєнного стану, та не забезпечені житлом.

У справі ЄСПЛ «Джеймс та інші проти Об`єднаного Королівства» від 21 лютого 1986 року заявники стверджували, що критерій «інтереси суспільства» при розгляді норми, яка стосується позбавлення права власності, дотримується лише у тому випадку, якщо власність вилучається для суспільного використання у спільних інтересах всього суспільства, і що, як наслідок, перехід права власності від однієї особи до іншої лише в інтересах останнього при жодних умовах не може вважатися таким, що здійснений в «інтересах суспільства». ЄСПЛ вирішив, що порушення ст. 1 Протоколу №1 було відсутнім, ґрунтуючись на тому, що хоч позбавлення власності, яке здійснюється лише з метою передачі тієї чи іншої приватної вигоди іншій приватній особі не може вважатися здійсненим «в інтересах суспільства», примусова передача майна від однієї приватної особи іншій може, залежно від обставин, становити собою законну мету сприяння таким суспільним інтересам. Заволодіння власністю для реалізації законної соціально-економічної або іншої політики може здійснюватися «в інтересах суспільства», навіть якщо суспільство в цілому не використовує цю власність або ж не користується її благами.

Що стосується дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи суд зауважує, що позивачем не доведено жодними доказами покладення на нього надмірного тягаря внаслідок реалізації процедури примусового відчуження спірних об`єктів нерухомості. Також не знайшли свого підтвердження аргументи позивача щодо того, що спірні квартири були житлом, перебували у власності третіх осіб та були продані без належного переоформлення прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження майна це позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

В даному випадку спірну нерухомість відчужено з правом відшкодування після закінчення періоду воєнного стану, що свідчить про врахування інтересів не лише держави та суспільства, а й позивача, тобто про дотримання балансу між загальними інтересами суспільства та правами конкретної особи.

Таким шляхом досягнута кінцева мета конфіскації майна, як виду покарання, яка є тотожною кінцевій меті примусового відчуження майна під час воєнного стану та передбачає перехід майна у власність держави. Тому передача спірного майна державі не вплине на дієвість кримінального провадження.

Водночас, у випадку, якщо за результатами судового розгляду кримінального провадження судом не буде ухвалено рішення про застосування спеціальної конфіскації або призначення конфіскації майна як виду покарання, то власник або володілець вилучених об`єктів нерухомого майна матиме можливість скористатися компенсаційними правовими механізмами, які передбачають повне відшкодування вартості вилученого майна в умовах воєнного стану відповідно до Закону.

Відповідно доч.1,5,6ст.81ЦПК Україникожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77, 78 ЦПК Україн и належнимиє докази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Судне бередо увагидокази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_3 не доведено в установленому порядку обставини, які ним повідомлені, а відповідач, у свою чергу, в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, спростував та надав належні докази на заперечення відомостей, повідомлених позивачем.

Варто також зазначити, що спірний наказ №87ДСК від 26.10.2022 стосується не лише майна, що належало ОСОБА_3 , а й майна, належного Товариству з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ КЛАБ», у зв`язку із чим визнання незаконним та скасування наказу в повному обсязі суперечить принципу судового захисту лише порушеного права позивача.

З урахуванням усього зазначеного вище, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 26.10.2022 №87ДСК «Про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану» відповідає вимогам чинного законодавства України, виданий компетентним суб`єктом та за наявності відповідних правових підстав, а під час примусового відчуження належного позивачу нерухомого майна відповідачем була дотримана процедура примусового відчуження майна, передбачена Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», у зв`язку із чим суд не вбачає підстав для визнання незаконним та скасування наказу начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 26.10.2022 за №87 ДСК «Про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану».

Що стосується позовної вимоги про визнання недійсними та скасування Актів про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2023 суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», під час примусового відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім`я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).

Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.

Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи акти про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2022, судом встановлено, що акти відповідають Бланку акта про примусове відчуження або вилучення майна, що виготовлений за єдиним зразком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 №998 «Про питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Вказані акти також відповідають вимогам щодо змісту, передбаченим ч. 1 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Акти про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2022 на 20 спірних об`єктів нерухомості підписані директором Департаменту логістики Головного управління розвідки Міністерства оборони України Михайлом Пасічуком, скріплені відтиском печатки відповідача, погоджені головою Київської обласної військової адміністрації Олексієм Кулебою та скріплені відтиском печатки Київської обласної військової адміністрації.

Водночас, як було встановлено судом при розгляді справи, зі змісту актів про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2022 на 20 спірних об`єктів нерухомості вбачається, що останні з боку власника об`єктів нерухомості ОСОБА_3 , не підписані. З приводу цього суд зазначає таке.

Згідно частини 2 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.

Водночас, частиною 5 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного и надзвичайного стану», у разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі. У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна. Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику.

З вищенаведених норм Закону вбачається, що акт про примусове відчуження або вилучення майна може бути складений як за участі власника майна, так і без участі такої особи. У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна.

Суд наголошує на тому, що Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» не передбачено ні способу повідомлення власника майна про дату та час складення акта про примусове відчуження або вилучення майна, ні вимоги щодо обов`язку повідомлення власника майна про складення такого акта, у зв`язку чим відсутні підстави для визнання незаконними спірних актів про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2022 на 20 об`єктів нерухомості.

Розглядаючи позовні вимоги позивача в частині витребування з чужого незаконного володіння Головного управління розвідки Міністерства оборони України у власність ОСОБА_3 нерухомого майна, судом встановлено та зазначається наступне.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК Українипередбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України,держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З аналізу вищенаведених положень матеріального закону слідує, що обов`язковою умовою для витребування власником майна з чужого незаконного володіння є відсутність правової підстави для вибуття такого майна від власника.

Як було встановлено судом та вбачається зі змісту наказу начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України № 87ДСК від 26.10.2022, наказ прийнятий відповідно до Законів України «Про розвідку», «Про правовий режим воєнного стану», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), з метою забезпечення виконання Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України бойових завдань в умовах правового режиму воєнного стану.

Отже, у даному випадку наявна правова підстава для вибуття спірного нерухомого майна із володіння позивача, а саме: вимоги ч. 5 ст. 41 Конституції України, Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», ст. 23 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та п. 3 указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022з подальшими змінами, якими передбачено можливість примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного.

Оскільки як станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом, так і станом на дату розгляду даної справи правова підстава, згідно якої спірні об`єкти нерухомого майна були примусово відчужені у позивача, не відпала, суд дійшов висновку про відсутність підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння.

При цьому, приписами статті 9 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначено, що право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.

Відповідно до частини 2 статті 10 вказаного Закону, компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 11 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» також встановлено, що для отримання наступної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно, його колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму воєнного стану звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місце відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна.

Водночас, питання про повернення примусово відчуженого майна врегульовано статтею 12 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Так відповідно до змісту ст. 12 вказаного Закону, у разі якщо після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку. Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно. Одночасно особа зобов`язується повернути грошову суму, яка була нею одержана у зв`язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна. Колишній власник майна, яке було примусово відчужене, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

З вищенаведеної статті вбачається, що у разі, якщопісля скасування правового режиму воєнногостану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку.

Повернення майна є правовим наслідком припинення надзвичайних обставин, які стали підставою для його примусового відчуження. Право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб.

Законом передбачено, що право особи звертатись до суду з вимогою щодо повернення примусово відчуженого майна обумовлене припиненням існування надзвичайної обставини, яка стала підставою для такого відчуження за умови збереження такого майна.

Тобто, позивач наділений правом вже після скасування правового режиму воєнного стану на території України вимагати повного відшкодування вартості відчуженого майна або вимагати повернення такого майна за умови, якщо воно збереглося.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволення поданого позову.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Головного управління розвідки Міністерства оборони України про скасування наказу та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 09 липня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ