Рішення № 120263211, 08.07.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2024 рокуСправа №160/5701/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

-скасувати рішення №047250017471 від 20.02.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплатити ОСОБА_1 з 11.02.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що станом на 11.02.2024 він набув повних 55 років, мав загальний стаж роботи 28 років 06 місяців 02 днів, в тому числі 17 років 5 місяці 8 днів пільгового стажу за Списком № 2. 11 лютого 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, рішенням № 047250017471 від 20.02.2024 було відмовлено в призначенні пільгової пенсії за віком за Списком № 2 з причини відсутності необхідного страхового стажу 29 років. Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає, що відповідачем безпідставно не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, де Конституційним Судом України зроблено висновок, що підлягають застосуванню ст.13, ч.2 ст. 14, п. «б» - «г» ст..54 Закону №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. З огляду на викладене, а також зважаючи досягнення необхідного 55-річного віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, наявності необхідного загального та пільгового стажу за Списком №2, що підтверджується трудовою книжкою, позивач вважає, що набув право на пенсію за віком на пільгових умовах, відмова у призначенні пенсії протиправна, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 05.03.2024 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5701/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , у тому числі пільгового, станом на дату звернення за призначенням пенсії (11.02.2024).

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

26.03.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи пенсійної справи позивача, та врахувати, що згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам.».

02.04.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає не погодження з доводами позивача та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону, мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і за наявності з 01.04.2022 по 31.03.2023 страхового стажу не менше 29 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Вік позивача - 55 років. За доданими до заяви документами до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано: період роботи газоелектрозварником, електрогазозварником з 13.01.1989 р. по 31.12.1991р., відповідно до пільгової довідки №125 від 20.04.2023р., оскільки відсутня довідка, що заявник в цей період роботи не був зайнятий на контактному, точковому і стиковому зварюванні та відсутня довідка, що АТ «Нікопольський завод феросплавів» працював неритмічно. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. За даними реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди. Належними документами підтверджено страховий стаж - 28 років 06 місяців 10 днів, пільговий стаж за Списком №2 підтверджений в порядку визначеному законодавством становить 17 років 5 місяців 8 днів, що не дає право призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З огляду на викладене, позовні вимоги необґрунтовані, тому підстави для задоволення позову відсутні.

До відзиву долучено копію пенсійної справи позивача.

У відзиві відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

Розглянувши подане відповідачем клопотання та наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає наступне.

Приписами частини першої статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з частиною п`ятою статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

За змістом пункту 1 частини першої статті 175 КАС України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 05.03.2024 встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов та доказів. Копія ухвали скерована сторонам засобами електронного зв`язку через Електронний суд та отримана відповідачем 07.03.2024.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України територія Житомирської області тривалий час була зоною бойових дій і за офіційними повідомленнями військового командуванням держави, дотепер зберігається загроза ракетних та авіаційних ударів, а ворог продовжує здійснювати артилерійські обстріли прикордонних районів, у зв`язку з чим працівники, які виконують обов`язки державної служби, періодично змушені переривати свою роботу та покидати робочі місця через оголошення по області повітряних тривог. Сукупність вказаних обставин викликали об`єктивну неможливість подачі відзиву у передбачені КАС України строки через незалежні від Головного управління причини.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та на час розгляду питання не припинив свою дію.

В силу положень частини першої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, судів.

Відповідно до статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII у умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

З огляду на викладене, виходячи із завдань адміністративного судочинства, а також з метою забезпечення реалізації процесуальних прав учасників справи в умовах воєнного стану, суд вбачає наявність підстав для поновлення відповідачу строку на виконання вимог ухвали суду від 05.03.2024 щодо подання відзиву на позов.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 24 травня 1996 року Нікопольським МВ УМВС України у Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

11.02.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

За результатом розгляду заяви позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.02.2024 №047250017471 було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Означене рішення відповідача обґрунтоване наступним:

Вік заявника 55 років. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список №2), становить 29 років. Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список №2), становить 12 років 06 місяців. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону: на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи. Результати розгляду документів, доданих до заяви: відповідно до пільгової довідки № 125 від 20.04.2023р. до пільгового стажу не зараховано період роботи газоелектрозварником, електрогазозварником з 13.01.1989р. по 31.12.1991р., оскільки відсутня довідка, що заявник в цей період роботи не був зайнятий на контактному, точковому і стиковому зварюванні, відсутня довідка, що АТ «Нікопольський завод феросплавів» працював неритмічно. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. Згідно реєстру застрахованих осіб враховано всі періоди трудової діяльності, зокрема з 01.01.1999. Страховий стаж особи становить 28 років 06 місяців 10 днів. Пільговий стаж особи становить 17 років 05 місяців 08 днів. Враховуючи викладене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутності необхідного страхового стажу на дату звернення (29 років).

Не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за Списком №2, викладеної у рішенні від 20.02.2024 №047250017471, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Частиною першою статті 24 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».

Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Разом з цим, суд зазначає, що пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів є ідентичними.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».

Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: п. б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам».

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

«Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність».

Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII, визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

При цьому, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу для жінок, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Також, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру страхового стажу, розбіжність у величині показника загального страхового стажу для призначення пенсії складає 5 років і становить 25 років для чоловіків та 20 років для жінок - за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 30 років для чоловіків та 25 років для жінок - за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

З огляду на викладене, враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача у спірних правовідносинах є підхід, коли страховий стаж має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 25 років.

За таких обставин, у справі, що розглядається, застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

У межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності прийняття відповідачем рішення від 20.02.2024 №047250017471 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, прийнятого за результатами розгляду його заяви від 11.02.2024.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відмова у призначені пенсії обґрунтована єдиною підставою - відсутністю на час звернення за призначенням пенсії (11.02.2024) необхідного загального стажу - 29 років.

Як убачається з матеріалів справи, спір між сторонами щодо страхового та пільгового стажу позивача відсутній.

Згідно із розрахунком стажу (форма РС-право) номер ПС: 047250017471 страховий стаж позивача станом на дату звернення (11.02.2024) становить 28 років 6 місяців 10 днів, пільговий стаж за Списком №2 17 років 5 місяці 8 день, до якого зараховано такі періоди: з 01.01.1992 по 22.11.1999 (7 років 10 місяців 22 дні), з 25.11.1999 по 31.12.2003 (4 роки 1 місяць 7 днів), з 01.01.2004 по 09.06.2009 (5 років 6 місяців 0 днів).

Отже, на час звернення із заявою про призначенням пенсії 11.02.2024 позивач досяг 55-річного віку, мав 28 років 6 місяців 10 днів страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 17 років 5 місяців 8 днів, що згідно із пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) та Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є обов`язковими необхідними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, тому суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з підстав недостатності у позивача страхового стажу, відповідач діяв протиправно.

Щодо доводів відповідача про те, що станом на час звернення 11.02.2024 позивач не мав необхідного страхового стажу для призначення пенсії за Списком №2 за чинним пенсійним законодавством - за Законом №1058-IV, суд повторно зазначає.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII є чинним.

Обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Позивач працював на посадах за Списком №2, тобто на роботах у важких і шкідливих умовах, починаючи з 01.01.1992 (згідно із розрахунком форми РС-право), відтак мав легітимні очікування щодо настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію на пільгових умовах, тому у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (пункт «б» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII).

Враховуючи викладене, рішення від 20.02.2024 №047250017471 про відмову позивачу в призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 винесене Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 КАС України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 11.02.2024, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 через відсутність страхового стажу, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії від 11.02.2024 досяг необхідного пенсійного віку, мав необхідний страховий стаж та пільговий стаж за Списком №2, тому у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач досягнув пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах 23.03.2023, а звернувся із заявою про призначення пенсії 11.02.2024, тобто поза межами трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, пенсія за віком має бути призначена з дня звернення за пенсією, тобто з 11.02.2024.

За таких обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 11.02.2024, оскільки рішенням саме цього суб`єкта владних повноважень порушено права та інтереси позивача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341; місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, буд.7), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341; місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, буд.7) від 20.02.2024 №047250017471 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341; місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, буд.7) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 11.02.2024.

Стягнути Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341; місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, буд.7) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова