Рішення № 120182197, 04.07.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2024 року Київ Cправа №320/8113/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області , в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо не нарахування та невиплати судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 доплат до посадового окладу за вислугу років в період з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року;

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";

3. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області здійснити нарахування та виплату доплат до посадового окладу за вислугу років судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 з період з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року;

4. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області у відповідності до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснити виплату недоотриманої частини суддівської винагороди судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 120 606 (сто двадцять тисяч шістсот шість) грн. 27 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею Іванківського районного суду Київської області, з 19.05.2017 по 12.12.2019 у зв`язку з кваліфікаційним оцінюванням та внаслідок закінчення п`ятирічного строку не здійснював правосуддя внаслідок обставин, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, мав право на отримання відповідних доплат за вислугу років.

Проте Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області не здійснювало позивачу виплати доплат до посадового окладу за вислугу років в період з 19.05.2017 по 04.12.2018.

19.01.2022 року позивач звернувся до відповідача з проханням виплатити йому відповідні доплати за вислугу років за період з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року зважаючи на висновки Конституційного суду в рішенні № 11-р/2018 від 04.12.2018 року, проте листом від 01.02.2022 №02-16/243/22 відповідачем відмовлено йому в такій виплаті.

Зазначає, що зважаючи на те, що позивач за період роботи на посаді судді Іванківського районного суду Київської області до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, не притягувався, вважає дії відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо не здійснення судді ОСОБА_1 виплати доплат до посадового окладу за вислугу років в період з 19.05.2017 по 04.12.2018 року протиправними та такими, що звужують зміст та обсяг гарантій незалежності судді у частині зменшення гарантованого розміру винагороди судді, створює загрозу для незалежності позивача як судді.

Крім того, зазначив, що з 01 січня 2020 року, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 135 та ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №1402-VIII (далі - Закону №1402-УІІІ), розмір його щомісячної суддівської винагороди складається з посадового окладу у вигляді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня 2020 року (тобто, посадового окладу у розмірі 63060 гривень, оскільки на підставі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2020 року складав 2102 гривні).

Наказом голови Іванківського районного суду Київської області № 2-К від 20.05.2019 року йому встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Тобто, з 01 серпня 2020 року розмір щомісячної суддівської винагороди судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 , що встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", склав 81978 (63060 + 18918) грн.

Проте, 18.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ, на підставі якого розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року, тобто 47 230 гривень.

Згідно довідки про нараховану та виплачену суддівську винагороду судді ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 30.09.2020 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області 01.02.2022 року, сума обмеження суддівської винагороди (за кодом 922 "різниця 10 МЗП") за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року склала 120606 грн. 27 коп.

Дії відповідача щодо не нарахування та невиплати судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 доплат до посадового окладу за вислугу років в період з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року та щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" позивач вважає протиправними та такими, що порушують його права і законні інтереси, тому звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

До суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України № 336/2012 від 18.05.2012 року "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено суддею Іванківського районного суду Київської області строком на п`ять років.

12.12.2019 року Указом Президента України від 12.12.2019 № 899/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Іванківського районного суду Київської області - безстроково.

Наказом Голови Іванківського районного суду Київської області від 19 травня 2017 року №6-К "Про припинення виплат", припинено доплати до посадового окладу судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 , у звязку з закінченням п`ятирічного строку повноважень на який його було призначено з 19 травня 2017 року.

Наказом Голови Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року №5-К "Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 ", судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 встановлено з 4 грудня 2018 року доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу, як такого, стаж роботи якого на посаді судді, станом на 04.12.2018 становить 9 років 6 місяців 17 днів.

Наказом Голови Іванківського районного суду Київської області від 20 травня 2019 року №2-К "Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 ", судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 встановлено з 20 травня 2019 року доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, як такого, стаж роботи якого на посаді судді, станом на 20.05.2019 становить 10 років 3 дні.

Наказом Голови Іванківського районного суду Київської області від 17 грудня 2018 року №6-К "Про призначення на посаду суді ОСОБА_1 ", наказано ОСОБА_1 вважати таким, що з 13 грудня 2019 року приступив до виконання обов`язків судді Іванківського районного суду Київської області безстроково, з посадовим окладом згідно штатного розпису. Продовжувати виплачувати ОСОБА_1 раніше встановлену щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, як такого, стаж роботи якого на посаді судді, станом на 13.12.2019 становить 10 років 12 місяців 30 днів

Отже, судом встановлено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області не здійснювало позивачу виплати доплат до посадового окладу за вислугу років в період з 19.05.2017 по 04.12.2018, у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку повноважень, на який його було призначено.

17.01.2022 позивач звернувся до відповідача з проханням виплатити йому відповідні доплати за вислугу років за період з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року зважаючи на висновки Конституційного суду в рішенні № 11-р/2018 від 04.12.2018 року, проте листом від 01.02.2022 №02-16/243/22 відповідачем відмовлено йому в такій виплаті, оскільки з 19 травня 2017 року була припинена доплата до посадового окладу, у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку повноважень, на який його було призначено.

Крім того, з 01 січня 2020 року, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 135 та ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №1402-VIII (далі - Закону №1402-VІІІ), розмір щомісячної суддівської винагороди судді Іванківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 складається з посадового окладу у вигляді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня 2020 року (тобто, посадового окладу у розмірі 63060 гривень, оскільки на підставі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2020 року складав 2102 гривні).

З 01 серпня 2020 року розмір щомісячної суддівської винагороди судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 , що встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", склав 81978 (63060 + 18918) грн.

Проте, 18.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ, на підставі якого розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року, тобто 47230 гривень.

Згідно довідки про нараховану та виплачену суддівську винагороду судді ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 30.09.2020 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області 01.02.2022 року, сума обмеження суддівської винагороди (за кодом 922 "різниця 10 МЗП") за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року склала 120606 грн. 27 коп.

Згідно листа Вищої ради правосуддя від 04.02.2022 №755/0/9-22, дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя з початку їх діяльності по 4 грудня 2018 року рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не ухвалювались.

Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 доплат до посадового окладу за вислугу років в період з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року та щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту:

"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Відповідно до частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Суд з цього приводу зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч.2 ст.130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

За таких обставин, суд дійшов висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивача.

При цьому, відповідач навіть після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, та доповненням Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч.2 ст.130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Натомість, останній (Закону України "Про судоустрій і статус суддів") жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді не містить.

Крім того, суд зазначає, що Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).

Норми права, які містяться у наведених вище статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

З матеріалів справи суд вбачає, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивача із застосуванням обмежень, визначених ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" здійснювалася у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, тобто нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Також, суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

Отже, суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що у свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Відповідно до довідки ТУ ДСА України у Київській області у період з квітня по серпень 2020 року суддівська винагорода позивача була обмежена, що є протиправним (а.с. 26).

Згідно вимог ч. 4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Варто зазначити, що ТУ ДСА України у Київській області, хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та здійснювати виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.

Саме ТУ ДСА України у Київській області, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі. Натомість відповідачем зазначений обов`язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області щодо обмеження виплати позивачу винагороди судді розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року у період з 18.04.2020 до 27.08.2020 та зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Київській області провести виплату суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у розмірі 120 606, 27 грн., з урахуванням виплачених сум.

Щодо не нарахування та невиплати судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 доплат до посадового окладу за вислугу років в період з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з тим, що позивачу з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року припинено нарахування та виплату доплат до посадового окладу судді.

Конституцією України та спеціальними законодавчими актами визначено гарантії незалежності суддів, що є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIІІ, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1,2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453-VІ у редакції Закону №192-VIII, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

За змістом положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

Суд зазначає, що питання виплати суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VIII "Про судоустрій і статус суддів " згідно частиною першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Як зазначено у частині другій статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Разом з тим, за змістом положень частини десятої статті 135 Закону №1402- VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

З аналізу вищевказаної норми слідує, що передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

При цьому, положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону від 12 лютого 2015 року №192-VIII, які визнані Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11 -р/2018 неконституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону №1402-VIІІ, а тому визнанню неконституційному повторно не підлягають.

Окрім цього, в обґрунтування Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 за N 11-р/2018, яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, було вказано, що Конституційний Суд України вважає, що Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).

Конституційний Суд України звертає увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453 у редакції Закону №192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом №1402.

Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, є несправедливим, невиправданим та не обґрунтованим.

Відповідачем надано письмові пояснення в яких вказано, що причиною припинення позивачу виплат доплат є нездійснення правосуддя.

Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону N 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Отож, враховуючи вищевказане, можна дійти висновку, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року N 11-р/2018.

Вказаний висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.10.2021 по справі №120/1655/21-а.

При цьому, докази притягнення позивача до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідками яких є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя відповідачем не надано.

Суд зазначає, що підхід відповідача до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на втримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Поширення відповідачем обмеження прав на отримання доплат до посадового окладу на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.

Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 вказує на недопустимість, навіть у законодавчому порядку, свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді у бік її зменшення; питання обмеження суддівської винагороди, проведене територіальним державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, взагалі виходить за межі відповідних владних повноважень, передбачених ч. 4ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Вищевказане відповідає положенням Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач не здійснював правосуддя через обставини, що не залежать від його волі, він має право на отримання доплат до посадового окладу з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду справи суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі, оскільки відповідач не довів правомірності своїх дій відносно позивача, а відтак, позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із даним адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ: 26268119) щодо не нарахування та невиплати судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) доплат до посадового окладу за вислугу років в період з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ: 26268119) щодо обмеження виплати судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року у період з 18.04.2020 до 27.08.2020, із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ: 26268119) здійснити нарахування та виплату доплат до посадового окладу за вислугу років судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з 19.05.2017 року по 04.12.2018 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ: 26268119) у відповідності до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснити виплату недоотриманої частини суддівської винагороди судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 120 606 (сто двадцять тисяч шістсот шість) грн. 27 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І.І.