Ухвала суду № 12016631, 21.10.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 29/319-А Головуючий у 1-й інстанції: Усатенко І.В.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" жовтня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого Бєлової Л.В.,

суддів: Бистрик Г.М.,

Кучми А.Ю.

при секретарі Комісаренко В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу позивача Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 24.10.2007 року по справі за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва до Приватного підприємства «Ра-Рур», Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, стягнення коштів , -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2007 року позивач - Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Ра-Рур», Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3, в якому просила:

- визнати правочин (шляхом обміну документами: накладна № 26/3 від 26.03.2004 року, податкова накладна № 26/3 від 26.03.2004 року, квитанція до прибуткового касового ордеру № 25/3 від 25.03.2004 року) укладений між ПП «Ра-Рур»та СПД ОСОБА_3, недійсним на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України та застосувати наслідки, передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України;

- зобовязати ПП «Ра-Рур»повернути СПД ФО ОСОБА_3 кошти, отримані за правочином у сумі 2440,00 грн.;

- стягнути з СПД ФО ОСОБА_3 на користь держави вартість товару, отриманого за угодою згідно накладної № 26/3 від 26.03.2004 року на загальну суму 2440,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 24.10.2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявленого ним позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що необхідно закрити провадження в частині позовних вимог про визнання угоди недійсною, в решті постанову залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, приватне підприємство «Ра-Рур»зареєстроване Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, рішення про реєстрацію № 08600 від 10.11.2003, код ЄДРПОУ 32661903, свідоцтво платника ПДВ № 35614978 від 08.12.2003.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 (далі СПД ОСОБА_3) зареєстрований Оболонською районною в м. Києві державною адміністрацією, рішення про реєстрацію № 21808 від 01.12.2003, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

26.03.2004 між ПП «Ра-Рур»та СПД ОСОБА_3 шляхом обміну документами було укладено угоду на реалізацію товару.

Згідно накладної №26/3 від 26.03.2004 року ПП «Ра-Рур»передало СПД ОСОБА_3 товар на загальну суму 2440,00 грн., з яких 406,67 грн. податок на додану вартість.

На виконання умов спірного договору ПП «Ра-Рур»виписало на адресу СПД ОСОБА_3 податкову накладну №26/3 від 26.03.2004 на загальну суму 2440,00 грн., з яких 406,67 грн. податок на додану вартість.

Розрахунки за спірним договором між відповідачем-1 та відповідачем-2 були проведені у повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією до прибуткового касового ордеру №26/03 від 26.03.2004 в сумі 2440,00 грн.

Таким чином, факт виконання зазначеної угоди сторонами підтверджується матеріалами справи та не спростовується поданими доказами.

Позивач звертаючись з вимогою про визнання угоди недійсною посилається на наявність у відповідача-1 умислу спрямованого на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, нікчемним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину недійсним судовому розгляду не підлягають.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції не було враховано, що обставини на які посилається позивач та якими обґрунтовано недійсність зобов'язань за оспорюваною угодою, на його думку, свідчать про укладення угоди з метою що завідомо суперечить інтересам держави.

Водночас правочин, вчинений з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є таким, що порушує публічний порядок, а отже нікчемним. Як зазначено у частині 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про те, що позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним у судовому порядку розгляду не підлягають.

За таких обставин, враховуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про закриття провадження по даній справі в частині визнання недійсною угоди між ПП «Ра-Рур»та СПД ОСОБА_3.

З приводу позовних вимог щодо зобовязання ПП «Ра-Рур»повернути СПД ФО ОСОБА_3 кошти, отримані за правочином у сумі 2440,00 грн. та стягнення з СПД ФО ОСОБА_3 на користь держави вартість товару, отриманого за угодою згідно накладної № 26/3 від 26.03.2004 року на загальну суму 2440,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9, відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у своїй позовній заяві просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, укладеного між відповідачами.

Вирішуючи спір про визнання угод недійсними з підстав укладення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільству, в усіх випадках потребують встановлення та доведення обставин, що підтверджують наявність умислу в діях хоча б однієї зі сторін.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, відповідачі діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду враховує і той факт, що позивачем ДПІ у Оболонському районі м. Києва не доведено наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності субєктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Сторонами по даній справі не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України, яка б набрала законної сили.

Надані позивачем докази в підтвердження того, що за результатами перевірки відповідача-2 позивачем було встановлено факт порушення ним податкового законодавства колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду оцінює критично та зазначає, що ця обставина не є беззаперечною підставою визнання недійсними всіх угод укладених платником податків, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 року зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обовязкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Окрім того, товар, який став предметом купівлі-продажу оспорюваної угоди, не виключено із цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень стосовно його виготовлення та купівлі-продажу.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін оспорюваної угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, повязаних із стягненням виконаного.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, укладеного між відповідачами, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

ГК України містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні ст. ст. 238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

При цьому колегія суддів зазначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладено відповідачами у березні 2004 року.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки позивач звернувся до суду у травні 2007 року, тобто після одного року після вчинення відповідачами, як стверджує позивач, правопорушення, то за таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу пропущення строків для застосування до відповідачів адміністративної санкції у вигляді конфіскації.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог про зобовязання ПП «Ра-Рур»повернути СПД ФО ОСОБА_3 кошти, отримані за правочином у сумі 2440,00 грн. та стягнення з СПД ФО ОСОБА_3 на користь держави вартість товару, отриманого за угодою згідно накладної № 26/3 від 26.03.2004 року на загальну суму 2440,00 грн., у звязку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції в цій частині не вбачається.

Керуючись ст. ст. 157, 160, 198, 200, 203, 205, 206 КАС України, суд ,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу позивача Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 24.10.2007 року задовольнити частково.

Провадження по справі в частині позовних вимог Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва до Приватного підприємства «Ра-Рур», Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 про визнання укладеного між відповідачами правочину недійсним закрити.

В решті постанову Господарського суду м. Києва від 24.10.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвала складена в повному обсязі 22.10.2010 року.

Головуючий суддяЛ.В.Бєлова

Судді: