Постанова № 12016305, 26.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2010                                                                                           № 13/72

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

за первісним позовом

від позивача:          Фурман В.В. – дов. №1 від 11.01.2010р.;

від відповідача: Пасека В.І. – дов. №4 від 26.01.2010р.;

за зустрічним позовом

від позивача:           Пасека В.І. – дов. №4 від 26.01.2010р.;

від відповідача: Фурман В.В. – дов. №1 від 11.01.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Племінний завод "Шляховий"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.05.2010

у справі № 13/72 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Агросфера"

до                                                   ВАТ "Племінний завод "Шляховий"

про                                                   стягнення 182410,31 грн.

за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства „Племінний завод Шляховий”

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросфера”

про                     визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Агросфера” (далі – позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Племінний завод Шляховий” (далі – відповідач за первісним позовом) 182 410,31 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов’язань з оплати вартості поставленого йому товару за Договором купівлі-продажу №925-К від 21.04.2008р. (далі – Договір)(том справи – 1, аркуші справи – 2-47).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач за первісним позовом, зокрема, зазначав наступне:

- згідно з п.5.1 Договору право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару, супровідних документів та підписання накладних на передачу товару. Укладений договір є договором купівлі-продажу з умовами передплати та продажу товару в кредит;

- позивач передав відповідачу товар та виставив до сплати рахунки №28467/925к від 18.04.2008р. на суму 87 632,81 грн. та №30050/925к від 20.05.2008р. на суму 53 518,89 грн.;

- згідно з видатковими накладними №210463/01 від 21.04.2008р. та №210578/01 від 21.05.2008р., довіреностей на отримання матеріальних цінностей серії ЯОЛ №080117 від 21.04.2008р. та серії ЯОЛ №080125 від 21.05.2008р. відповідач отримав товар на 87 632,80 грн. та 53 518,89 грн. відповідно, однак здійснив лише часткову оплату товару на суму 58531 грн.;

- зважаючи на відмову відповідача за первісним позовом в добровільному порядку погасити заборгованість, позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, індексацію, пеню та відсотки по товарному кредиту.

Відповідач за первісним позовом проти позовних вимог заперечував, наголошуючи на тому, що окрім товару, визначеного в специфікації до Договору, йому було передано товар, поставка якого сторонами не передбачалась, а також наголошував на невірному розрахунку позивачем за первісним позовом розміру своїх позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2010р., на підставі ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України, справу було передано на розгляд до Господарського суду міста Києва (том справи – 1, аркуш справи – 97).

В процесі судового розгляду відповідач за первісним позовом звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати Договору купівлі-продажу №925-К від 21.04.2008р. недійсним, мотивуючи це тим, що у Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросфера” відсутня ліцензія на право здійснення операцій з кредитування, тоді як оспорюваний Договір містить умови про кредит, у зв’язку з чим названий договір не відповідає вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 1057, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, та має бути визнаний недійсним відповідно до вимог ст. 227 Цивільного кодексу України. Також відповідач за первісним позовом просив суд відмовити в задоволенні вимог про стягнення індексації у зв'язку з курсовою різницею та застосувати строк спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені (том справи – 2, аркуші справи – 33-42).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2010р. у справі №13/72 первісний позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 82690,69 грн. основного боргу, 55517,94 грн. індексації, 31808,97 грн. процентів за товарним кредитом, 9758,33 грн. пені, 179,78 грн. державного мита, 232,59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти вимог первісного позову було відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю (том справи – 2, аркуші справи – 89-96). При цьому, місцевий господарський суд посилався на наступні обставини:

- відповідач за первісним позовом свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару на момент звернення позивача (за первісним позовом) до суду виконав не в повному обсязі, сплативши лише 58 531,00 грн. за товар поставлений по накладним №210463/01 і №210578/01, тоді як згідно з розд.1 Специфікації №1 до договору сторони визначили строк повної оплати товару до 01.10.2008р. Отже прострочення почалось з 02.10.2008р. і сума заборгованості склала 82 690,69 грн.;

- відповідач за первісним позовом просив застосувати спеціальну позовну давність до вимог про стягнення пені, але суд зазначив, що оскільки по накладним №210463/01 від 21.04.2008р. та №210578/01 від 21.05.2008р. покупець розраховувався періодично і останній його платіж в сумі 10 000,00 грн. був здійснений 21.01.2009р., перебіг строку позовної давності перервався в цій даті;

- угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом;

- оспорюваний договір підписаний з боку продавця комерційним директором Широких О.С., з боку покупця директором Чепіжко В.І., повноваження названих осіб не оспорені, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб від імені яких вони діяли. Окрім того, Договір містить положення про предмет, порядок поставки, визначення ціни, порядок здійснення розрахунків, зобов'язання сторін, умови забезпечення зобов'язань, кредиту, порядок вирішення суперечок та строк дії договору;

- товарний кредит за своєю суттю є комерційним, втім є різновидом договору купівлі-продажу, здійснюється не за самостійним договором, а є забезпеченням зобов'язання, не являється банківською операцією не вимагаючи наявності будь-якого спеціального дозволу - ліцензії. Стороною договору не є банківська установа, що виключає необхідність в наявності у продавця ліцензії;

- договір купівлі-продажу №925к від 21.04.2008р. відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства; особи, які уклали зазначений договір мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а також те, що оспорюваний договір купівлі-продажу вчинено у формі, встановленій законом, у зв’язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, Відкрите акціонерне товариство „Племінний завод Шляховий” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2010р. у справі №13/72 скасувати частково, прийняти нове рішення, яким вимоги первісного позову задовольнити частково, присудити до стягнення з відповідача на користь позивача 68876,61 грн. основного боргу, 7581,58 грн. індексації, 26516,79 грн. процентів за користування товарним кредитом, в задоволенні вимог про стягнення пені відмовити. Зустрічний позов задовольнити повністю (том справи – 2, аркуші справи – 102-120).

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:

- в рамках специфікації №1 було поставлено товар на суму 127 407,61 грн. (без урахування Екстрему 360 літрів на суму 13 744,08 грн. з ПДВ, оскільки його поставка не обумовлена Специфікацією №1);

- поставка Екстрему 360 літрів здійснена позивачем за межами умов договору, тому термін оплати за даною поставкою не настав, оскільки не був обумовлений сторонами. На порядок та строки проведення розрахунків за 360 літрів Екстрему не розповсюджують свої дії норми умов договору в частині строку, порядку оплати за договором, та відповідальності за порушення строків оплати;

- фактично відповідачем за первісним позовом проведено оплату товару, зазначеного в Специфікації №1, на суму 58 531,00 грн., залишок несплаченого становить 68 876,61 грн.;

- рішення про стягнення суми 13 744,08 грн. за 360 літрів Екстрему винесено без належних доказів того, що Екстрем зазначено в специфікації №1, дане рішення не ґрунтується на умовах договору, що в подальшому призвело до безпідставного нарахування на цю суму (13 744,08 грн.) пені та відсотків;

- відповідач за первісним позовом визнає суму основного боргу в рамках договору в розмірі 68 876,61 грн.;

- оскільки сторони не передбачили нарахування суми індексації до того як проведено платіж за договором, то стягнення судом суми індексації в розмірі 47936,36 грн. по рядку 5 розрахунку суперечить умовам договору та вчинено в порушення умов договору так як дата платежу не є тотожною із датою складання позову та таку дату як складання або подання позову сторони не встановили в п.4.6 Договору як подію, відповідно до якої відповідач за первісним позовом має право нараховувати індексацію на залишок заборгованості за договором;

- в Договорі відсутня домовленість сторін щодо нарахування індексації на суму основного боргу, у зв’язку з чим вимоги про стягнення індексації в розмірі 47 936,36 грн. суперечать умовам п.4.6 Договору і судове рішення в цій частині підлягає скасуванню;

- суд, відмовляючи в застосуванні наслідків спливу позовної давності, виходив з того, що відповідач вчинив дію, що свідчила про визнання ним свого боргу, у зв’язку з чим строк позовної давності відповідно до норм ч.1 ст. 264 Цивільного кодексу України переривався та розпочався знову. Підставою для такого висновку суду стало перерахування відповідачем за первісним позовом 10 000,00 грн. 21.01.2009р., але такий висновок суду суперечить змісту ч.1 ст. 264 Цивільного кодексу України, оскільки перебіг позовної давності стосовно нарахування пені перервався 21.01.2009р., однак переривався виключно стосовно тільки 10 000,00 грн., які перерахував відповідач за первісним позовом. Відносно залишку заборгованості за Договором відповідач за первісним позовом зазначав про те, що він не вчиняв дій, які можуть розцінюватись судом як визнання всієї суми боргу, на яку позивач за договором нарахував пеню. Належним доказом вчинення такої дії могла бути визнана відповідачем за договором претензія, в якій було б зазначено, що він визнає за собою борг за Договором в сумі 82 690,69 грн. зважаючи на відсутність такого доказу в матеріалах справи, відповідач за первісним позовом стверджує про те, що за вимогою про стягнення суми пені термін позовної давності минув 01.10.2009 року, позов подано до суду 29.10.2009 року, тобто через 28 днів після закінчення терміну позовної давності, що, на думку апелянта, є підставою для відмови у задоволені позову в цій частині та застосування наслідків спливу терміну позовної давності за заявою сторони (відповідача за первісним позовом), зробленої до винесення судом рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2010р. апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.07.2010р. (том справи – 2, аркуші справи 98-99).

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Суліма В.В. (том справи – 2, аркуш справи – 121)

08.07.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача (за первісним позовом) надійшов відзив на апеляційну скаргу (том справи – 2, аркуші справи – 124-157) та клопотання №284/07/10 від 08.07.2010р. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання.

Представник відповідача за первісним позовом заперечував проти клопотання щодо відкладення розгляду справи на іншу дату, зазначаючи про необґрунтованість останнього.

Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити в задоволенні клопотання позивача за первісним позовом та розпочати розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

В процесі судового розгляду у суду виникла необхідність в заслуховуванні пояснень позивача за первісним позовом з приводу обставин, викладених в апеляційній скарзі, окрім тих, які були ним наведені у відзиві на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 26.07.2010р. (том справи - 2, аркуші справи – 161-162).

В судовому засіданні 26.07.2010р. представник відповідача за первісним позовом підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2010р. у справі №13/72 скасувати частково, прийняти нове рішення, яким вимоги первісного позову задовольнити частково, присудити до стягнення з відповідача на користь позивача 68876,61 грн. основного боргу, 7581,58 грн. індексації, 26516,79 грн. процентів за користування товарним кредитом, в задоволенні вимог про стягнення пені відмовити. Зустрічний позов задовольнити повністю та визнати недійсним договір купівлі-продажу №925к від 21.04.2008р..

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 26.07.2010р. проти апеляційної скарги заперечував з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в задоволенні скарги, однак при цьому просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2010р. у справі №13/72 в частині відмови в задоволенні вимог первісного позову та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі. В усних поясненнях, наданих в судовому засіданні 26.07.2010р., представник позивача за первісним позовом зазначив про те, що безпосередньо апеляційна скарга на оскаржуване рішення місцевого господарського суду позивачем за первісним позовом не подавалась, але останній визнав можливим викласти свої заперечення з приводу часткової відмови йому Господарським судом міста Києва в задоволенні первісного позову та відповідні вимоги з цього приводу до суду апеляційної інстанції саме у відзиві на апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

21 квітня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Агросфера” (далі – позивач за первісним позовом, продавець) та Відкритим акціонерним товариством „Племінний завод „Шляховий” (далі – відповідач за первісним позовом, покупець) було укладено договір купівлі-продажу №925-К (далі - Договір) (том справи – 1, аркуші справи – 8-9).

Згідно з умовами Договору (розділи 1, 3, 5) продавець зобов'язався передати, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити вартість засобів захисту рослин (далі – товар), відповідно до умов даного Договору (додаткових угод та специфікацій до нього). Конкретний асортимент, ціна, дата поставки, умови оплати товару наведено в специфікаціях до даного Договору, які є його невід'ємною частиною. Загальна сума Договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього Договору. Право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару, супровідних документів та підписання накладних на передачу товару.

21 квітня 2008 року сторонами була складена Специфікація №1, в якій визначений перелік товару із зазначенням його ціни, кількості, вартості, розміру передплати і дати кінцевої оплати товару (том справи – 1, аркуш справи – 10).

Відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 Договору умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікаціях до Договору. Товарний кредит з відстрочкою платежу по даному Договору надається на умовах сплати 0,01% річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір не встановлений умовами оплати товару по специфікаціях до Договору.

В розділі 4 Договору сторони погодили умови оплати, згідно з якими нарахування процентів по Договору здійснюється на суму товарного кредиту, тобто на суму вартості товару, що передався на умовах товарного кредиту, за період з моменту фактичного відвантаження товару, до моменту сплати покупцем суми вартості товару отриманого на умовах товарного кредиту. Нарахування процентів здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця. Продавець виставляє рахунок-фактуру на суму нарахованих процентів, а також підписується акт виконаних робіт між сторонами. Період нарахування процентів з дні фактичного надання товарного кредиту в перший період, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Момент фактичного відвантаження товару - дата вказана у видатковій накладній. При розрахунку процентів день надання та погашення товарного кредиту вважається, як один день, при цьому день надання товарного кредиту включається до розрахунку, а день погашення не включається. При розрахунку процентів кількість днів в місяці приймається за фактичну кількість днів, а в році - 365. У випадку прострочення погашення товарного кредиту, проценти нараховуються на суму заборгованості за товарним кредитом і за весь період прострочення до моменту погашення товарного кредиту. Моментом погашення вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Сплата нарахованих процентів здійснюється покупцем у строк, який визначається, зокрема, датою погашення (сплати) товарного кредиту. Товар вважається оплаченим покупцем у момент надходження грошей на розрахунковий рахунок продавця. Оплата товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях. У випадку збільшення на дату платежу офіційного курсу долара США до гривні більше, ніж на 2 % від його офіційного курсу встановленого НБУ на момент підписання Договору. Покупець зобов'язаний сплатити продавцю проіндексовану суму відповідного платежу по договору. Проіндексована сума платежу встановлюється як (А1/А0ЧСП=ПСП, де А1-офіційний курс долара на дату платежу, АО-офіційний курс долара на дату підписання Договору, СП-сума поточного платежу, ПСП-проіндексовано сума платежу.) Покупець також, має право розрахуватися по даному Договору достроково.

Згідно з п.7.2 Договору в разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються проценти за користуванням товарним кредитом з розрахунку 0,1% за кожен день прострочення оплати.

В п.11.1 Договору передбачено, що останній набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2008р., а в частині розрахунків – до повного виконання покупцем своїх зобов’язань за цим Договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ст. 693 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як було встановлено під час судового розгляду, спірний договір є договором купівлі-продажу з умовами передплати та продажу товару в кредит.

На виконання умов Договору позивач за первісним позовом виставив відповідачу за первісним позовом до сплати рахунки №28467/925к від 18.04.2008р. на суму 87 632,81 грн. та №30050/925к від 20.05.2008р. на суму 53 518,89 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 15-16).

Окрім того, відповідно до видаткових накладних №210463/01 від 21.04.2008р., №210578/01 від 21.05.2008р. та довіреностей на отримання матеріальних цінностей серії ЯОЛ №080117 від 21.04.2008р., серії ЯОЛ №080125 від 21.05.2008р. позивач за первісним позовом передав, а відповідач за первісним позовом отримав товар на 87 632,80 грн. та 53 518,89 грн., разом – 141151,69 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 11-14).

Натомість відповідач за первісним позовом здійснив лише часткову оплату вартості отриманого товару у загальній сумі 58531,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та платіжними дорученнями (том справи – 1, аркуші справи – 17-29, 66-73).

Посилання відповідача за первісним позовом на квитанції №44 та №46 від 16.12.2008р., як на підтвердження перерахування позивачеві коштів за спірним Договором у розмірі 44352,00 грн. не може бути прийнято судом до уваги, оскільки вищевказані кошти були перераховані громадянином Морозенком Ю.В. на підставі рахунку б/н від 16.12.2008р. за гранувіт, натомість належних доказів отримання відповідачем за первісним позовом гранувіту надано не було, так само як і доказів сплати Морозенком Ю.В. коштів від імені та в інтересах відповідача за первісним позовом.

Відносно твердження апелянта про те, що на підставі накладної №210463/01 від 21.04.2008р. передано товар (Естерон 360л на суму 13 744,08 грн.), поставка якого не була обумовлена специфікацією до Договору, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що названий товар був прийнятий відповідачем за первісним позовом (покупцем) без будь-яких зауважень, про що свідчать як довіреність на отримання матеріальних цінностей серії ЯОЛ №080117 від 21.04.2008р., так і часткова оплата.

Окрім того, згідно з нормами ст. 670 Цивільного кодексу України у разі, якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Відповідач за первісним позовом не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до позивача за первісним позовом, як продавця, з приводу поставки товару, необумовленого в Специфікації до Договору.

Згідно з п.1 Специфікації до Договору (умови поставки) покупець повинен був в строк до 21.04.2008р. перерахувати на поточний рахунок продавця суму попередньої оплати у розмірі вказаному в Специфікації. На залишок заборгованості Продавець надав покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу, відповідно до якого решту 80% від суми вартості всього товару по Специфікації покупець повинен сплатити до 01.10.2008р.

Як було встановлено судом, у погодженому сторонами порядку та строки відповідач за первісним позовом не розрахувався з позивачем за первісним позовом, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на дату звернення з позовом до суду становила 82620,69 грн.

Місцевий суд в своєму рішенні вірно зазначив як вартість поставленого товару, так і розмір грошових коштів, які надійшли від відповідача за первісним позовом, однак внаслідок арифметичної помилки, допущеної під час здіснення підрахунків, вказав суму основного боргу у розмірі 82690,69 грн. замість 82620,69 грн.

Оскільки відповідачем за первісним позовом не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження сплати заборгованості, апеляційний суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 82620,69 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, необхідно зазначити, що в своїй апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом не заперечує проти існування у нього заборгованості, а зазначає лише про безпідставне, на його думку, включення до суми основного боргу за спірним Договором вартості поставки йому товару, не зазначеного в Специфікації до Договору. Однак, як уже зазначалось вище, оскільки відповідач за первісним позовом отримав товар у більшій кількості, ніж було обумовлено в Договорі і Специфікації до нього, та не повернув вказаний надлишковий товар продавцю (позивачу за первісним позовом), в силу вимог ст. 670 Цивільного кодексу України він зобов'язаний оплатити такий товар за встановленою для нього ціною.

Окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом індексацію, проценти за користування кредитом та пеню, нараховані у відповідності до п.п.4.2, 4.3, 4.6, 7.1, 7.2 Договору.

З цього приводу апеляційним судом було встановлено, що згідно з ч.2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

Дана норма кореспондується зі ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.2 ст. 694 Цивільного кодексу України).

В ст. 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.

Таким чином, передумовою для стягнення заборгованості з урахуванням (індексації), а фактично курсової різниці, є встановлення сторонами у зобов'язанні грошового еквіваленту в іноземній валюті. Як уже зазначалось вище, відповідно до умов Договору вартість товару встановлюється згідно специфікації, які є його невід'ємною частиною. При цьому, в Специфікації встановлено ціну в USD і гривні, а в рахунках, виставлених до сплати, та видаткових накладних сума вказана в гривнях.

Сторонами погоджено ціну товару та визначено грошове зобов'язання в гривні. Зважаючи на те, що Договір в частині поставки товару за обумовленою ціною виконаний, зміна ціни через курсову різницю допускається як така, що була передбачена сторонами. З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог первісного позову в частині стягнення індексації в сумі 55 517,94 грн.

Згідно з п.п.7.1, 7.2 Договору у випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у специфікації до Договору, покупець оплачує продавцю штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати. Покупець зобов'язаний сплати проценти за користуванням товарним кредитом з дати прострочення розрахунку 0.1% за кожен день прострочення.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вказані вимоги підлягають частковому задоволенню, однак вважає невірним розрахунок суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не приймались до уваги часткові поплати відповідачем за первісним позовом вартості поставленого товару, тоді як при розрахунку за основу береться саме сума заборгованості, яка змінюється в залежності від того, чи було здійснення її погашення (проплата) та в якому розмірі.

Згідно з ч.5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього кодексу від дня, коли товари мали бути оплачені, до дня фактичної оплати товару покупцем.

Одним із способів захисту порушених прав продавця, у випадку прострочення покупцем оплати товару є стягнення процентів, що нараховуються на прострочену суму відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, строк нарахування процентів починається від дня, коли товар мав бути оплачений, і закінчується днем його фактичної оплати.

Позивачем за первісним позовом було заявлено вимоги про стягнення процентів за користування товарним кредитом за період 01.10.2008р. по 21.10.2009р.

Насамперед, суд вважає за необхідне зазначити про те, що прострочення відповідача за первісним позовом розпочалось лише з 02.10.2008р. Що ж до періоду нарахування, то в даному випадку його визначив сам позивач за первісним позовом, а суд не може з власної ініціативи виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони та збільшувати період, за який підлягають стягненню грошові кошти.

Таким чином, згідно з розрахунком апеляційного господарського суду відповідач за первісним позовом повинен сплатити на користь позивача за первісним позовом проценти за користування товарним кредитом за період 02.10.2008р. по 21.10.2009р. у сумі 33336,34 грн.

Вимоги про стягнення пені також підлягають частковому задоволенню і за розрахунком апеляційного господарського суду на користь позивача за первісним позовом за період з 02.10.2008р. по 30.03.2009р. підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 10815,55 грн.

Відносно заяви відповідача за первісним позовом про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення пені, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

В ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно зі ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з матеріалів справи, по накладним №210463/01 від 21.04.2008р. та №210578/01 від 21.05.2008р. відповідач за первісним позовом, як покупець, розраховувався періодично і останній його платіж в розмірі 10 000,00 грн. був здійснений 21.01.2009р.

За таких обставин, виходячи з норм ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг строку позовної давності перервався 21.01.2009р. і розпочався заново. Зважаючи на те, що первісний позов було надіслано до Господарського суду Миколаївської області 03.11.2009р., про що свідчить відбиток календарного штампу відділення поштового зв’язку, та зареєстровано Відділом документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області 06.11.2009р. (вх.№6352 від 06.11.2009р.), позивач за первісним позовом звернувся до суду з вимогами про стягнення пені в межах законодавчо визначеного для цього строку, у зв’язку з чим твердження відповідача за первісним позовом відносно пропуску строку позовної давності за вищевказаними вимогами є необґрунтованими.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд констатує, що вимоги первісного позову є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 82620,69 грн. основного боргу, 55517,94 грн. індексації, 33336,34 грн. процентів за товарним кредитом та 10815,55 грн. пені. В іншій частині вимоги є документально непідтвердженими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Відносно вимог зустрічного позову про визнання недійсним Договору купівлі-продажу №925к від 21.04.2008р., апеляційним судом було встановлено наступне.

В обґрунтування своїх вимог, відповідач за первісним позовом посилається на те, що в порушення вимог ст. ст. 1057, 1054 Цивільного кодексу України та ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” позивач за первісним позовом, не маючи спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення банківських операції для операцій з кредитування, уклав спірний договір, умовами якого передбачено продаж товару в кредит. З урахуванням наведеного, відповідач за первісним позовом вважає, що названий Договір купівлі-продажу №925к від 21.04.2008р. має бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 227 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Як уже зазначалось вище, між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу з умовами передплати та продажу товару в кредит, правовідносини за яким врегульовані положеннями про поставку, купівлю-продаж та продаж товару в кредит.

В ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний відповідачем за первісним позовом Договір, підписаний з боку продавця (позивача за первісним позовом) комерційним директором Широких О.С., з боку покупця (відповідача за первісним позовом) - директором Чепіжко В.І. та скріплені печатками товариств.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказані вище особи не мали достатнього обсягу повноважень на підписання Договору та/або оспорення їх повноважень ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду надано не було.

Окрім того, Договір містить всі необхідні умови для такого виду договорів, а саме: положення про предмет; порядок поставки; визначення ціни; порядок розрахунків із визначенням строків розрахунків; зобов'язання сторін; умови забезпечення зобов'язань; кредиту; порядок вирішення суперечок та строк дії договору; найменування і місцезнаходження сторін.

У відповідності ст. 694 Цивільного кодексу України товарний кредит є різновидом договору купівлі-продажу. Особливістю такого договору є те, що покупець розраховується з відстроченням платежу та сплачує відсотки

В ст. 1057 Цивільного кодексу України передбачено, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. Такий договір може бути безпроцентним, а може містити положення і про проценти при відстроченні платежів та за прострочення плати.

Загалом, в залежності від того, що є предметом кредиту, існує два види - фінансовий та товарний. При цьому, товарний кредит являє собою надання товарів однією особою іншій на умовах угоди, що передбачає відстрочку кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсотки. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником) незалежно від часу погашення заборгованості (пп.11.1.2 п.11.1 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”).

Відповідно до п.5 ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Товарний кредит за своєю суттю є комерційним, втім є різновидом договору купівлі-продажу, здійснюється не за самостійним договором, а є забезпеченням зобов'язання, не являється банківською операцією не вимагаючи наявності будь-якого спеціального дозволу - ліцензії.

Стороною договору не є банківська установа, що виключає необхідність в наявності у продавця ліцензії.

Таким чином, зважаючи на вищенаведені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу №925к від 21.04.2008р. відповідає вимогам діючого законодавства, а особи, які уклали зазначений договір, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, у зв’язку з чим правові підстави для визнання вказаного договору недійсним у суду відсутні.

Згідно зі ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач за первісним позовом не надав належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Однак, за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції було допущено арифметичну помилку при визначенні суми основного боргу, а також здійснено розрахунок вимог про стягнення пені, індексації платежів та процентів на заборгованість по товарному кредиту без врахування часткових проплат, здійснених відповідачем за первісним позовом у період з жовтня 2008 року по січень 2009 року включно, що свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, однак Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2010р. по справі №13/72 має бути частково змінено відносно визначення суми вимог, які підлягають задоволенню, з інших підстав ніж ті, про які зазначав відповідач за первісним позовом в своїй апеляційній скарзі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, судові витрати за звернення з первісним позовом до суду покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а за зустрічним позовом – на позивача за зустрічним позовом.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідача за первісним позовом, судові витрати по сплаті державного мита за подання скарги відшкодуванню не підлягають і покладаються на апелянта (відповідача за первісним позовом).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Племінний завод Шляховий” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2010р. по справі №13/72 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Племінний завод „Шляховий” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 14, корпус В, код ЄДРПОУ 00854891, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросфера” (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 3132009910, р/р №26003001300072 в ВАТ „АКТАБАНК” м. Дніпропетровськ, МФО 3307394) 82620,69 грн. (вісімдесят дві тисячі шістсот двадцять гривень 69 копійок) - основного боргу, 55517,94 грн. (п’ятдесят п’ять тисяч п’ятсот сімнадцять гривень 94 копійки) - індексації, 33336,34 грн. (тридцять три тисячі триста тридцять шість гривень 34 копійки) - процентів за товарним кредитом, 10815,55 грн. (десять тисяч вісімсот п’ятнадцять гривень 55 копійок) - пені, 1822,91 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять дві гривні 55 копійок) - державного мита та 235,83 грн. (двісті тридцять п’ять гривень 83 копійки) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти вимог первісного позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.”.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

4. Матеріали справи №13/72 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

30.07.10 (відправлено)