Постанова № 12016193, 15.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2010                                                                                           № 16/62

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Андрієнка В.В.

суддів:           

За участю представників:

позивача: Шуляковська Ю.Г., довіреність б/н від 01.02.10р.,

відповідача: Артюхов Є.С., довіреність б/н від 20.06.10р.,

Колдоба М.В., довіреність б/н від 29.06.10р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Вітрікс-Комфорт”

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.04.2010

у справі № 16/62 ( .....)

за позовом                               Представництва „ДОГУШ ІНШААТ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ”

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Вітрікс-Комфорт”

про                                                   визнання п.8.1 договору поставки № 28/11-09 від 09.11.2009 недійсним та зобов"язання поставити товар на суму 582993,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2010 року у справі №16/62 позов задоволено повністю.

Визнано п. 8.1. договору поставки товару № 28/11-09 від 09.09.09, підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Вітрікс Комфорт” та Представництвом „ДОГУШ ІНШААТ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ” недійсним.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Вітрікс Комфорт” (код ЄДРПОУ 35262284, адреса: м. Київ, вул. Ялтинська, 5б, Київ, вул. Харківське шосе 152, к. 2, оф. 435) на користь представництва „ДОГУШ ІНШААТ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ” (код ЄДРПОУ 26608236, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 36-В) 582993( п’ятсот вісімдесят дві тисячі дев’ятсот дев’яносто три) грн. 11 коп. основного боргу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Вітрікс-Комфорт” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2010 року по справі №16/62, ухвалити по суті нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог, заявник посилається на те, що рішення суду в частині стягнення з відповідача грошових коштів, що були сплачені як передоплата по Договору, на підставі ст. 1212 ЦКУ (як майно, що набуте без будь-якої правової підстави) є незаконним, оскільки не ґрунтується на дійсних обставинах справи внаслідок неповноти з’ясування всіх обставин справи.

Крім того, заявник вважає, що відсутні законні підстави для визнання п. 8.1. укладеного договору недійсним.

Позивач просив оскаржуване рішення залишити в силі, з огляду на його законність.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2010 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Вітрікс-Комфорт” було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.07.2010 року.

01.07.2010 року розгляд справи було відкладено на 15.07.2010 року.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

09.09.2009 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір поставки №28/11-09 (далі - Договір) за умовами якого, відповідач зобов’язався в порядку та на умовах цього Договору поставити та передати у власність позивача Товар, а позивач, в свою чергу, зобов’язався прийняти та оплатити його.

Зазначеним Договором між позивачем та відповідачем були погодженні всі істотні умови Договору внаслідок чого кожна Сторона за Договором набула для себе певних прав та обов’язків.

Як вбачається з п. 2.1. Договору, Сторонами було визначено приблизну ціну Договору, яка становить 1376675,00 гривень. А, згідно п.2.3 Договору сторони також погодили, що Загальна сума Договору визначається як Загальна вартість Специфікацій, що є невід’ємними частинами зазначеного Договору.

Згідно п. 2.4. Договору позивач здійснює передоплату у розмірі 50% від вартості відповідної Специфікації у день підписання Сторонами відповідної Специфікації.

11.09.2009 року Сторонами була підписана Специфікація на загальну суму 1376674,79 гривень.

На підставі підписаної Сторонами Специфікації, 17.09.2009 року позивачем на рахунок відповідача була перерахована передоплата за Договором у розмірі 688337,39 гривень, що становить 50% вартості Специфікації, що стверджується платіжним дорученням від 17.09.2009 року № 711 та випискою по особовому рахунку № 26008000105601 за 17.09.2009 року.

Так, на усне прохання позивача 25.09.2009 року відповідачем було поставлено позивачу товар, а останнім його було прийнято лише частково на суму 105344,28 гривень, що стверджується видатковою накладною від 25.09.2009 року № 1/37.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Задовольняючи даний позов, суд І інстанції дійшов висновку про те, що зміст п. 8.1. Договору суперечить нормам Цивільного та Господарському кодексів України.

Проте, з такими висновком суду не можна погодитись з огляду на наступне.

За змістом ст. 203 ЦК України до підстав визнання недійсності правочинів належать: по-перше, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; по-друге, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; по-третє, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; по четверте, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Проте, будь-яких вищезазначених обставин, які б давали підстави для визнання п. 8.1. укладеного Договору недійсним – відсутні.

Що ж стосується твердження суду про нікчемність п. 8.1. Договору, то слід зазначити, що у відповідності до ч.2 ст. 207 ГКУ недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця.

Таким чином, з положення вищезазначначеної статті можна зробити висновок про те, що нікчемними можуть визнаватися правочини за наявності певних ознак:

по-перше, якщо було укладено типовий договір або договір приєднання;

по-друге, якщо договір передбачає односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця.

При цьому, даний Договір не є типовим або договором приєднання.

Що ж стосується односторонньої відмови від Договору, то положення даної статті у даному випадку не може бути застосоване, оскільки воно передбачає наявність у сторони права на односторонню відмову від правочину незалежно від наявності або відсутністю будь-яких істотних для цього підстав (наприклад, таких як невиконання чи неналежне виконання своїх обовязків). Такі твердження лише підтверджуються загальними положеннями законодавства, що передбачають односторонню відмову від Договору.

Так, у відповідності до п.1 ст. 188 ГКУ, розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Це саме стверджується і ст. 651 ЦКУ, згідно якої розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, з вищезазначених статей вбачається наявність права на односторонню відмову від Договору, якщо таке право передбачене Договором.

Згідно п.8.1. Договору у разі неналежного виконання Покупцем умов даного Договору Постачальник може в односторонньому порядку відмовитись від Договору у повному обсязі або частково. Договір є розірваним або зміненим з моменту отримання Покупцем відповідного повідомлення Постачальником.

Отже, сторонами було погоджено та визначено в Договорі право відповідача на односторонню відмову від Договору. При цьому, обов’язковою умовою такої відмови від Договору мало бути неналежне виконання позивачем своїх обов’язків за Договором.

Враховуючи дане, відповідач і скористався вищезазначеним правом на односторонню відмову від Договору. При цьому одностороння відмова була зумовлена саме фактом невиконання Позивачем своїх зобов’язань. Все це лише стверджується наступним.

Згідно п. 3.2. Договору передача (поставка) Товару Постачальником та прийняття його Покупцем, згідно відповідної підписаної Сторонами Специфікації повинні бути проведені протягом 17 календарних днів з моменту надходження на рахунок Постачальника передоплати згідно п. 2.4. Договору.

Так, 17.09.2009 року Позивачем на рахунок Відповідача була перерахована передоплата за Договором у розмірі 688337,39 гривень, що становить 50% вартості Специфікації.

Відповідно до п.2.5 Договору Постачальник зобов’язаний вчасно (за один тиждень до дати поставки Товару) повідомити Покупця (факсимільним чи будь-яким іншим шляхом) про готовність Товару до відвантаження та дату поставки Товару Покупцю.

Проте, у зв’язку із усним зверненням Позивача до відповідача з проханням поставити товар у найкоротші строки, 25.09.2009 року відповідач здійснив поставку Товару в повному обсязі. Проте, не зважаючи на свої прохання позивач без будь-яких на те причин та обґрунтувань прийняв лише частину товару на суму 105344,28 гривень. Іншу частину товару позивач відмовився прийняти.

У відповідності до п. 3.2. Договору передача (поставка) Товару Постачальником та прийняття його Покупцем, згідно відповідної підписаної Сторонами Специфікації повинні бути проведені протягом 17 календарних днів з моменту надходження на рахунок Постачальника передоплати згідно п. 2.4. Договору.

Відповідно до п.2.5 Договору Постачальник зобов’язаний вчасно (за один тиждень до дати поставки Товару) повідомити Покупця (факсимільним чи будь-яким іншим шляхом) про готовність Товару до відвантаження та дату поставки Товару Покупцю.

Так, 07.10.2009 року позивачем був отриманий Лист-повідомлення №06102009 від 06.10.2009 р., в якому відповідач зазначив про готовність Товару до поставки, а також, зазначив про можливість отримання позивачем Товару 12.10.2009 року. Даний факт стверджується відміткою позивача на Листі-повідомленні про його отримання та про що не заперечували в судовому засіданні представники позивача.

Як вбачається з п.2.5. Договору, Покупець зобов’язаний в день отримання від Постачальника повідомлення про дату поставки Товару в письмовій формі підтвердити Постачальнику свою готовність прийняти Товар в термін, вказаний Постачальником, або повідомити Постачальника про неможливість прийняти Товар (із зазначенням причин) і погодити іншу дату поставки.

Проте, в порушення умов п.2.5. Договору, позивач не повідомив відповідача про підтвердження готовності прийняття Товару в строк, передбачений вищезазначеним Листом-повідомленням, а також, причини неможливості прийняття Товару.

Так, незважаючи на вищезазначене, відповідачем повторно було направлено Позивачу Лист-повідомлення від 26.10.2009 року №26102009, в якому відповідач повторно повідомив позивача про готовність Товару до поставки, а також, зазначив про можливість отримання Товару позивачем. Даний факт стверджується відміткою позивача на Листі-повідомленні про його отримання.

Проте, незважаючи на це, позивач в порушення умов укладеного Договору проігнорував звернення Відповідача та не повідомив останнього про підтвердження готовності прийняття Товару в строк, передбачений Договором, а також, причини неможливості прийняття Товару.

Крім цього, згідно п.2.5. Договору позивач здійснює наступний (остаточний) платіж у розмірі 50% від вартості відповідної Специфікації протягом 5 (п’яти) банківських днів з моменту повідомлення Постачальником Покупця про готовність Товару до відвантаження, шляхом безготівкового банківського переказу на рахунок Постачальника.

Так, позивач своє зобов’язання щодо перерахування наступного (остаточного) платежу на рахунок відповідача у розмірі 50% вартості Специфікації не виконав, у зв’язку з чим позивач порушив умови Договору та внаслідок чого відповідач не мав можливості виконати свого обов’язку по поставці товару.

За умовами п.3.5 Договору передача Товару відповідачу здійснюється лише після отримання на рахунок Відповідача (Постачальника) оплат, згідно п.п. 2.4 та 2.5 даного Договору, що становить 100% вартості відповідної Специфікації.

Як вбачається із п. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З положень даної статті вбачається, що особа має право вимагати повернення коштів виключно у випадках його набуття без будь-яких на те правових підстав.

Проте, як вбачається з матеріалів даної справи, спір виник виключно з договірних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Так, у відповідності до ст. 626 ЦК України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ст. 179 ГКУ).

Відповідно до п.1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Вбачається, що між сторонами було укладено Договір, в якому останні погодили всі істотні умови, в тому числі і наслідки невиконання позивачем своїх зобов’язань та відмови від Договору зі сторони відповідача.

У зв’язку з неналежним виконанням позивачем своїх договірних зобов’язань, Відповідач в односторонньому порядку, як це визначено п. 8.1 Договору, відмовився від його шляхом направлення Позивачу про це відповідного листа. При цьому, між позивачем та відповідачем в такому випадку було досягнуто згоди щодо наслідків відмови від Договору. Так, згідно п. 4.10 Договору у випадку відмови від прийняття Товару, Постачальник не повертає Покупцю сплачених коштів по даному Договору.

Наведене також передбачено п. 4 ст. 653 ЦК України, згідно якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2010 р. підлягає скасуванню в повному обсязі як необґрунтоване та незаконне, а в позові належить відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Вітрікс-Комфорт” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2010 року по справі № 16/62 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з представництва „ДОГУШ ІНШААТ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ” (код ЄДРПОУ 26608236, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 36-В) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Вітрікс Комфорт” (код ЄДРПОУ 35262284, адреса: м. Київ, вул. Ялтинська, 5б, Київ, вул. Харківське шосе 152, к. 2, оф. 435) 3000,00 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.

4. Зобов’язати Господарський суд міста Києва видати відповідний наказ.

5. Справу № 16/62 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

23.07.10 (відправлено)