Постанова № 12016019, 14.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2010                                                                                           № 21/2

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача: Герасимів А.Й. ( за довіреністю), Гудій В.В. ( за довіреністю)

від відповідача: Швець Б.В. ( за довіреністю), Новіков І.І. ( за довіреністю),

від третьої особи: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Українські екологічні технології"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.02.2010

у справі № 21/2 ( .....)

за позовом                               Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит"

до                                                   ТОВ "Українські екологічні технології"

третя особа відповідача           ТОВ "Деревообробна компанія "Прикарпаття"

про                                                   звернення стягнення на предмет застави - 3876840,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2009 року ПАТ „Банк „Національний кредит” (позивач) звернулось до ТОВ „Українські екологічні технології” (відповідач) з позовом до господарського суду міста Києва в якому просить звернути на користь позивача стягнення на обладнання відповідача, що знаходиться за адресою : Івано-Франківська обл.. Рожнятівський район, с. Брошнів, вул.. І.Франка, 2Б шляхом надання позивачу права самостійної реалізації, а саме:

Судові витрати покласти на відповідача.

          Рішенням господарського суду міста Києва від 26.02.2010 у справі № 21/2 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українські екологічні технології”(м. Київ, вул. Кіквідзе, 18, код ЄДРПОУ 33151001) в межах предмету застави на користь Публічного акціонерного товариства “Банк Національний кредит”(04053, м. Київ, вул. Тургенівська, 52/58, код ЄДРПОУ 20057663) 1500000,00 (один мільйон п’ятсот тисяч грн. 00 коп.) грн. суму основного боргу, суму відсотків за користування кредитом в розмірі 335444,09 (триста тридцять п’ять тисяч чотириста сорок чотири грн. 09 коп.) грн., 185482,88 (сто вісімдесят п’ять тисяч чотириста вісімдесят дві грн. 88 коп.) грн. суму пені за прострочення сплати кредиту, 72645,75 (сімдесят дві тисячі шістсот сорок п’ять грн. 75 коп.) грн. суму пені за несвоєчасну сплату відсотків, суму з управління фінансовим кредитом у розмірі 13000,00 (тринадцять тисяч грн. 00 коп.) грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави за Договором застави №32-007 від 19.03.2007р. від 12.09.2007р., а саме:

що знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., Рожнятівський р-н, село Брошнів, вул. Івана Франка, 2-Б, шляхом проведення публічних торгів та направлення коштів, отриманих від реалізації предмета застави в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Деревообробна компанія “Прикарпаття”перед Публічним акціонерним товариством “Банк Національний кредит” за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №28-007 від 19.03.2007р., встановивши початкову ціну предмета застави у розмірі, вказаному в договорі застави, як оцінена сторонами вартість предмета застави”.

          Стягнуто з відповідача 25500,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва у справі №21/2 від 26.02.2010 р. про звернення стягнення на предмет застави повністю.

В обґрунтування своїх вимог в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини та матеріали справи які мають значення для справи. А саме: при винесенні рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідач не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, а також той факт, що спір щодо стягнення заборгованості вже був розглянутий господарським судом Івано - Франківської області, ПАТ „Банк Національний кредит” ставить собі за мету отримати повторне стягнення боргу за тими ж самими правовідносинами.

Крім того, в доповненнях до апеляційної скарги, наданих 6.07 та 14.07.2010р., апелянт посилався на те, що відносно ТОВ “ДОК “Прикарпаття” порушено справу про банкрутство, а тому у відповідності до п.2 ст.14 Закону України „ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі,- не розглядаються і вважаються погашеними.

Таким чином, апелянт вважає, що відповідно до вимог ст.593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов”язання, забезпеченого заставою, а тому подвійне стягнення за одним і тим грошовим зобов”язанням за практикою господарського судочинства України є неможливим.

09.07.2010 р. через відділ діловодства від третьої особи надійшла заява в якій зазначає, що у зв’язку з неможливістю прибути в судове засідання слухання справи № 21/2 просить здійснювати без його участі. Крім того, повідомляє суд, що заборгованість перед ПАТ „Банк Національний кредит” в сумі 2106572,72 грн. не включена в реєстр вимог кредиторів банкрута та не погашена, виконавчих документів щодо примусового стягнення вказаної суми не надходило.

Колегія суддів порадившись на місць, дійшла висновку, що вказана заява третьої особи підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи у відсутності представника третьої особи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2007р. між ПАТ “Банк Національний кредит” та ТОВ “Деревообробна компанія “Прикарпаття” укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №28-007, відповідно до умов якого позивач надає ТОВ “Деревообробна компанія “Прикарпаття” кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 1500000,00 грн. (ліміт кредитної лінії), на умовах, передбачених цим Договором.

За умовами п. 2.2. Кредитного договору дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту –18.03.2008р.

Відповідно до п. 2.3. Кредитного договору кредит надається із наступним цільовим призначенням: на поповнення обігових коштів.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “ДОК “Прикарпаття” зобов’язання щодо повернення кредитних коштів не виконало.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2009р. задоволено позовні вимоги ПАТ “Банк Національний кредит” та стягнуто з ТОВ “Деревообробна компанія “Прикарпаття” заборгованість за Кредитним договором №28-007 від 19.03.2007р.: 2106572,72 грн., в тому числі заборгованість по кредиту –1500000,00 грн., заборгованість по відсотках –335444,09 грн., пеню за прострочення сплати кредиту –185482,88 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків –72645,75 грн., заборгованість по платі за надання та управління фінансовим кредитом –13000,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2010р. рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2009р. змінено частково, виключивши з його резолютивної частини абзац 4 повністю, в решті рішення суду залишено без змін.

19.03.2007р., з метою забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором №28-007 від 19.03.2007р., позивач та відповідач ТОВ “Українські екологічні технології” уклали договір застави №32-007 від 19.03.2007р.

Відповідно до вказаного договору застави, останній забезпечує вимоги позивача, що випливають з Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №28-007 від 19.03.2007р., укладеного між позивачем та ТОВ “ДОК “Прикарпаття”, за умовами якого останній зобов’язаний повернути позивачу до 18.03.2008р. кредит у розмірі 1500 000,00 грн., відсотки за користування ним у розмірі 18% річних, плату за надання та управління фінансовим кредитом у розмірі 1000,00 грн. щомісячно, у тому числі відсотки за неправомірне користування кредитом у розмірі 28% річних, сплатити неустойку (пеню, штраф), а також відшкодувати позивачу всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання ТОВ “ДОК “Прикарпаття умов Кредитного договору, у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним договором.

Згідно з п. 1.2. Договору застави №32-007 від 19.03.2007р. предметом застави є обладнання (основні засоби), а саме:

Пунктом 1.3. Договору застави передбачено, що майно належить відповідачу на праві власності, що підтверджується довідкою №1203-1 від 12.03.2007р.

Згідно п. 1.4. Договору застави сторони цього Договору оцінюють майно у 3750000,00 грн. (балансова вартість майна становить 3750 234,71 грн.).

Відповідно до п. 1.6. Договору майно знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., Рожнятівський р-н, с. Брошнів, вул. І. Франка, 2Б.

Згідно пункту 3.1.4. Договору застави позивач за умови невиконання ТОВ “ДОК “Прикарпаття” зобов’язань за Кредитним договором, має право звернути стягнення на предмет застави та реалізувати його.

Як вбачається з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Статтею 572 ЦК України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (правом застави).

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про заставу” застава –це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Статтею 19 Закону України “Про заставу” передбачено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 20 Закону України “Про заставу”, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

З вищезазначеного договору застави вбачається, що позивачу в заставу передано рухоме майно. Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, визначається Законом України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

Відповідно до ст. 24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Статтею 25 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:

1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;

2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимог обтяжувача;

3) заходи щодо забезпечення збереження забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізацій, якщо такі необхідні;

4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;

6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що законом передбачена можливість реалізації предмета застави шляхом продажу обтяжувачем предмета застави з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах. Однак, з метою захисту інтересів відповідача, недопущення порушення його прав, суд першої інстанції правомірно застосував такий спосіб реалізації предмета застави, як проведення публічних торгів.

          Посилання апелянта на ту обставину, що господарський суд міста Києва, належним чином не повідомив відповідача про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.

          Так, відповідно до ухвали про порушення провадження у справі від 18.12.2009 року, суд першої інстанції належним чином повідомив відповідача про час та місце слухання справи, направивши на адресу яка зазначена в позовній заяві (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18) ухвалу про призначення розгляду справи. Також, слід звернути увагу на той факт, що така ж адреса зазначена і в апеляційній скарзі відповідача.

          Окрім того, матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції чотири рази відкладав розгляд справи, направляв на адресу відповідача ухвали про відкладення, жодна ухвала не повернулась до господарського суду міста Києва з відміткою „ТОВ „Українські екологічні технології” за адресою не знаходиться”. Клопотань про зміну адреси відповідача до суду не надходило.

          За таких обставин, колегія суддів, дійшла висновку, що посилання апелянта на ту обставину, що господарський суд міста Києва не повідомляв відповідача про час та місце розгляду справи не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи достатньо належних доказів, для спростування доводів апелянта.

Крім того, колегія не бере до уваги твердження апелянта, вважає його помилковим, про припинення основного зобов”язання у зв”язку із пропуском місячного строку, передбаченого ст.14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що згідно ст.ст.161, 216 ЦК України зобов”язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В даному випадку, судами встановлено, що кредитний договір не виконано. Розмір заборгованості за кредитним договором сторонами не заперечується, тому припинення зобов’язання по кредитному договору не мало місця.

Слід, також, відмітити, що в частині припинення заставного зобов’язання Законом України “Про заставу” передбачається перелік спеціальних підстав для припинення застави, а саме: в разі припинення забезпеченого заставою зобов’язання; загибелі заставленого майна, набуття заставодержателем права власності на заставлене майно; примусового продажу заставленого майна, закінчення терміну дії права, що складає предмет застави та інших випадках припиненням зобов”язань встановлених законом.

Крім того, судова колегія враховує те, що в якості заставодавця виступила третя особа- ТОВ „ Українські екологічні технології”, а тому факт порушення справи про банкрутство, не включення даної вимоги до реєстру вимог до боржника та невиконання зобов”язань про кредитному договору є правовою підставою для пред”явлення вимоги про погашення заборгованості по кредиту за рахунок майна, що є предметом застави, а не твердженням про те, що застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов”язання.

Стаття 19 Закону України „ Про заставу” передбачає право заставодержателя задовольнити свої вимоги в повному обсязі за рахунок заставленого майна, що значиться на момент фактичного задоволення, включаючи проценти / а у випадках, передбачених законом чи договором- неустойку/, необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Вказана правова позиція викладена Вищим господарським судом України у справі №7/18/46 в постанові від 12.10.2004р.

В пункті 3 Листа Вищого господарського суду України від 19.03.2002р.,звертається увага на те, що вимоги до боржника, які не підлягають задоволенню в межах провадження зі справи про банкрутство або не були заявлені кредиторами або заявлені ними після закінчення встановленого статтею 14 Закону місячного строку, який не відновлено господарським судом у встановленому порядку, можуть бути предметом позову.

Позовне провадження за цими вимогами може бути порушено господарським судом за наявності підстав, передбачених ГПК.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим, законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2010р. у справі №21/2 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Українські екологічні технології” - без задоволення.

3.Матеріали справи №21/2 повернути до господарського суду міста Києва.          

Головуючий суддя                                                                      

Судді