Постанова № 12015673, 01.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2010                                                                                           № 50/161-8/395

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерство оборони України

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.02.2010

у справі № 50/161-8/395 ( .....)

за позовом                               Державне господарське об"єднання Концерн "Техвоєнсервіс" в особі філії Концерну "Техвоєнсервіс" "Черкаський автомобільний ремонтний завод"

до                                                   Міністерство оборони України

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 136949,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 104.382,00 грн., що становить заборгованість за ремонт двох автомобілів на підставі нарядів № 348 від 30.06.2006 р. та № 351 від 30.06.2006 р. та 18.997,52 грн. пені, 7.306,74 грн. штрафу, 6.262,92 грн. трьох відсотків річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.10.2008 р. у справі № 50/161 у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.08.2009 р. у справі № 50/161 касаційну скаргу Державного господарського об’єднання Концерн “Техвоєнсервіс” в особі філії Концерну “Техвоєнсервіс” “Черкаський автомобільний ремонтний завод” задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 10.10.2008 р. у справі № 50/161 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Представник позивача під час нового розгляду справи уточнив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача 104.382,00 грн. основного боргу, 20.406,68 грн. збитків від інфляції за період з серпня 2008 р. по грудень 2009 р., 4.624,27 грн. трьох відсотків річних за період з 01.08.2008 р. по 26.11.2009 р., 7.306,74 грн. 7 % штрафу, 19.206,29 грн. пені за період з 01.08.2008 р. по 31.01.2009 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 р. у справі № 50/161-8/395 позов задоволено частково, стягнуто з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; код 00034022) на користь Державного господарського об’єднання Концерн “Техвоєнсервіс” в особі філії Концерну “Техвоєнсервіс” “Черкаський автомобільний ремонтний завод” (18000, м. Черкаси, вул. Енгельса, 277; код 34870920) 104.382 (сто чотири тисячі триста вісімдесят дві) грн. основного боргу, 4.143 (чотири тисячі сто сорок три) грн. 82 коп. трьох відсотків річних, 20.354 (двадцять тисяч триста п’ятдесят чотири) грн. 49 коп. збитків від інфляції, 97 (дев’яносто сім) грн. 53 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнуто з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; код 00034022) в доход Державного бюджету України державного мита в розмірі 1.288 (одну тисячу двісті вісімдесят вісім) грн. 80 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт стверджує про те, що місцевим судом:

- невірно надано правову оцінку щодо підстав виникнення між сторонами правовідносин;

- не надано оцінки факту відсутності держаного контракту на виконання оборонного замовлення;

- не надано оцінки наявним у справі нарядам, калькуляціям, актам тощо;

- безпідставно стягнуто з відповідача 3% річних та інфляційні збитки за відсутності між сторонами укладеного договору;

- безпідставно порушено провадження за позовною заявою, оскільки позивачем не було сплачено держаного мита.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Міністерства оборони України і порушено апеляційне провадження у справі № 50/161-8/395.

Представник скаржника у судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Згідно з розділом IX Декларації "Про державний суверенітет України" та ст. 17 Конституції України як незалежна і суверенна держава Україна будує свої власні Збройні Сили, які є її гарантом незалежності і суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України" вони є військовим формуванням, на яке покладаються ці функції.

Стаття 15 цього Закону визначає, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до Указу Президента України від 15.12.1999 р. № 1752/99 „Про систему центральних органів виконавчої влади" та Закону України „Про джерела фінансування органів державної влади", до системи органів державної влади належать Кабінет Міністрі України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство Оборони України, яке відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Указу Президента України № 888/97 від 21.08.1997 р. "Про затвердження Положення про Міністерство Оборони України" та ст.ст. 1, 6 вказаного "Положення про МО України" є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Згідно з п. п. 18, 20 цього положення Міністерство оборони України утворює, реорганізує і ліквідує у встановленому порядку підприємства, установи, організації, контролює їх діяльність та керує економічною і фінансовою роботою в ЗС України.

Як зазначено у ст. 13 Закону України "Про оборону України", Збройні Сили України організаційно складаються з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів, а згідно з ч. 2 ст. 10 цього ж Закону забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України проводиться державними підприємствами, що створюються у встановленому Міністерством оборони України порядку, до яких, як підтверджується матеріалами справи, також належить ДГОК “Техвоєнсервіс”.

Статтями 3, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління ЗС України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб'єктами господарської діяльності у ЗС України є військові об'єднання, військові частини, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Згідно зі ст. 8 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України" кошти, одержані від здійснення військовими частинами (установами, організаціями) господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України, при цьому порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України, визначається Міністерством фінансів України та Міністерством оборони України.

Державне господарське об’єднання Концерн “Техвоєнсервіс” є складовою частиною Міністерства оборони України та підпорядковується йому.

Відповідно протоколу № 4 від 13.03.2006 р. наради з керівним складом центрального апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України для забезпечення виконання плану проведення ремонтно-відновлювальних робіт було запропоновано роботи здійснювати через Концерни з використанням надлишкового ОВТ.

З цією метою було прийнято рішення визначити перелік надлишкового майна за його кількісним та якісним станом, яке буде використане для забезпечення виконання плану проведення ремонтно-відновлювальних робіт, та передати це майно Концернам (підприємствам) до їх статутних фондів. Крім того, забезпечити укладання угод на виконання ремонтно-відновлювальних робіт як за рахунок коштів державного бюджету, так і за рахунок власних надходжень від господарської діяльності Концернів.

До ДГО Концерн "Техвоєнсервіс" Міністерство оборони України передало 1568 одиниць автомобільної техніки за залишковою вартістю на загальну суму 15.026.841,28грн.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції при прийнятті рішення звернув увагу на вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 11.08.2009 р., а саме: на надання оцінки наявним у матеріалах справи нарядам 1140, 1170 (а. с. 39-42), калькуляціям (а. с. 27, 33), актам (а. с. 39-40), договору (а. с. 57) та іншим доказам і взяв до уваги норми статей 11, 202, 509, 526 ЦК України та статей 173, 179, 193 ГК України.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дію (сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (ст. 11 ЦК України).

Розглядаючи справу по суті, колегія суддів бере до уваги наступні фактичні обставини.

Як підтверджується матеріалами справи, 23.11.2005 р. за розпорядженням начальника Центрального автомобільного управління озброєння ГУЛ КСП Збройних Сил України до ДП «ЧАРЗ» надійшло два автомобіля КРАЗ-255Б четвертої категорії для капітального ремонту за рахунок Міністерства оборони України. Автомобілі КРАЗ-255Б номер шасі 417565 та номер шасі 431429 були відремонтовані і залишалися на території ДП «ЧАРЗ».

Згідно з рішенням начальника Генерального штабу Збройних Сил України начальник ЦАВТУ листом від 26.03.2006 р. звернувся до Генерального директора ДГО Концерн "Техвоєнсервіс" щодо видачі автомобілів КРАЗ-255 - 2 одиниці з ДП МО України "125 Черкаський автомобільний ремонтний завод", які знаходилися на підприємстві після ремонту.

Генеральним директором ДГО Концерн "Техвоєнсервіс" на ім'я Директора ДП МО України "Черкаський автомобільний ремонтний завод" було направлено лист №225/к/666-2 від 30.06.2006 р. про видачу автомобілів КРАЗ-255 (2 одиниці) для потреб Збройних Сил України (т. с. 1, а. с. 25). При цьому в листі вказано, що видати слід автомобілі після капітального ремонту з резерву Центрального автомобільного управління озброєння Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України.

На підставі цього листа начальником ЦАВТУ було виписано наряди № 351 від 30.06.2008 р. та 348 від 30.06.2008 р. (в матеріалах справи) на передачу автомобільної техніки арсеналам.

Апелянт стверджує, що видані відповідачем наряди № 348 від 30.06.2006 р. та №351 від 30.06.2006 р. не містять вимог щодо того, що позивач повинен відремонтувати вищезазначену техніку. Крім того, договори на ремонт даних автомобілів між позивачем і відповідачем взагалі не укладалися.

Апелянт також зазначає, що позивач в своїх звітах вказує кількість ОВТ, відремонтованої для Збройних Сил України за рахунок коштів від реалізації автомобільної техніки, переданої до статутного фонду, що свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем.

Начальник ЦАВТУ листом від 26.03.2006 р. звернувся до генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» з проханням видати два автомобілі КРАЗ-255Б, які були направлені до ДП «ЧАРЗ» для капітального ремонту за нарядами № 1188 від 23.11.2005 р. (т. с. 1, а. с. 42/2, т. с. 2, а. с. 19) та № 1190 від 23.11.2005 р. (т. с. 1, а. с. 42; т. с. 2, а. с. 18).

Генеральним директором Концерну «Техвоєнсервіс» на ім'я директора ДП «ЧАРЗ» було направлено лист № 225/К/666-2 від 30.06.2006 р. (т. с. 1, а. с. 25) про видачу автомобілів КРАЗ-255Б в кількості двох одиниць після капітального ремонту. На підставі цього листа начальником ЦАВТУ було виписано наряди № 351 від 30.06.2006 року (т. с. 1 арк. 7) та № 348 від 30.06.2006 р. (т. с. 1, а. с. 4) на отримання автомобілів КРАЗ-255Б категорії № 2 в кількості двох одиниць.

Відремонтована автомобільна техніка була передана замовнику за довіреністю серія ЯЛП № 461888 від 14.07.2006 р. (том 1 арк. 5) року та довіреністю серія ЯМЛ № 852136 від 29.08.2006 р. (т. с. 1, а. с. 8) .

Представником замовника (в/ч А 0543) Онищук В.А., що діяв на підставі довіреності серії ЯЛП № 461888 від 14.07.2006 р. (т. с. 1, а. с. 5), було підписано акт приймання-передавання автомобільної техніки від 19.07.2006 р. (т. с. 2, а. с. 24), в якому йдеться про те, що ДП «ЧАРЗ» надало послуги з ремонту автомобіля КРАЗ-255Б номер шасі 417565 на загальну суму 60.378,00 грн. та передало зазначену техніку представнику замовника. Також представниками замовника та виконавця було підписано видаткову накладну від 19.07.2006 року № РН-000977 (том 1 арк. 6).

Представником замовника (в/ч А 4068) Ягронюк С.М., що діяв на підставі довіреності серія ЯМЛ № 852136 від 29.08.2006 р. (т. с. 1, а. с. 8), було підписано акт приймання-передавання автомобільної техніки від 14.09.2006 р. (том 2 арк. 25), в якому йдеться про те, що ДП «ЧАРЗ» надало послуги з ремонту автомобіля КРАЗ-255Б номер шасі 431429 на загальну суму 44.004,00 грн. та передало зазначену техніку представнику замовника. Також представниками замовника та виконавця було підписано видаткову накладну № РН-001029 від 01.09.2006 р. (т. с. 1, а. с. 9).

ДП «ЧАРЗ» надало Міністерству оборони України рахунок-фактуру № 15 від 15.09.2006 р. (т. с. 2, а. с. 26) для оплати послуг по капітальному ремонту автомобілів КРАЗ-255Б в кількості 2 одиниці на загальну суму 104 382,00 грн. зазначений рахунок на сьогоднішній день не оплачено.

Філією Концерну «Техвоєнсервіс» «ЧАРЗ» 27.06.2008 р. було повторно направлено на адресу Міністерства оборони України рахунок-фактуру від 27.06.2008 року на суму 104 382,00 грн. із супровідним листом щодо сплати існуючої заборгованості.

Відповідачем було отримано зазначений лист і рахунок, що підтверджується повідомленням про вручення, проте вимоги щодо сплати не виконано.

Позивачем на виконання розпорядження начальника Генерального штабу за нарядами № 348 від 30.06.2006 р. та № 351 від 30.06.2006 р. були виконані роботи з капітального ремонту двох автомобілів КрАЗ з резерву Центрального автомобільного управління озброєння Головного управління логістики командування сил підтримки ЗСУ.

Загальна вартість робіт склала 104.382,00 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими накладними від 19.07.2006 р. № РН-000977 та від 01.09.2006 р. № РН-001029, актами приймання-передавання автомобільної техніки від 14.09.2006 р., від 19.07.2006 р.

Відремонтована автомобільна техніка була передана замовнику за довіреністю ЯЛП № 461888 від 14.07.2006 р. та довіреністю ЯМЛ № 852136 від 29.08.2006 р.

Відповідач повинен був оплатити позивачу витрати на ремонт вищезазначених автомобілів, але не оплатив їх і станом на день розгляду справи місцевим судом заборгованість відповідача становила 104.382,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем існували правовідносини (зобов’язання), які виникли на підставі вищевказаних розпорядчих документів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимог, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Позивач направив відповідачу лист вих.. № 357 від 27.06.2008 р. з вимогою оплатити вартість проведеного ремонту згідно рахунку, який додавався, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 27.06.2008 р., яке отримане відповідачем 15.07.2008 р. (в матеріалах справи).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи те, що апелянт в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, місцевий суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 104.382,00 грн. заборгованості за виконаний капітальний ремонт двох автомобілів правомірна та підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просив суд, з урахуванням поданих уточнень позовних вимог, стягнути з відповідача 20.406,68 грн. збитків від інфляції за період з серпня 2008 р. по грудень 2009 р., 4.624,27 грн. трьох відсотків річних за період з 01.08.2008 р. по 26.11.2009р., 7.306,74 грн. 7 % штрафу, 19.206,29 грн. пені за період з 01.08.2008 р. по 31.01.2009 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Враховуючи те, що між позивачем та відповідачем правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені та штрафу не були вчинені у письмовій формі, підстави для нарахування та стягнення з відповідача 7.306,74 грн. 7 % штрафу та 19.206,29 грн. пені за період з 01.08.2008 р. по 31.01.2009 р. відсутні, а тому в цій частині у задоволенні позовних вимог місцевим судом цілком обґрунтовано відмовлено.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача виникло зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт з капітального ремонту двох автомобілів. Відповідач не виконав своїх зобов'язань, а саме не сплатив вартість виконаних позивачем робіт, не надав доказів, які спростовували б розмір нарахованих позивачем трьох відсотків річних в розмірі 4.624,27 грн. та збитків від інфляції в розмірі 20.406,68 грн., зазначених позивачем в розрахунку (перевіреному колегією суддів).

Місцевий суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних за період з 01.08.2008 р. по 26.11.2009 р. підлягає задоволенню частково в сумі 4.143,82 грн., вимога ж позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції за період з серпня 2008 р. по грудень 2009 р. підлягає задоволенню частково в сумі 20.354,49 грн., в іншій частині вимог про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та збитків від інфляції позивачу слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 104.382,00 грн. основного боргу, 4.143,82 грн. трьох відсотків річних, 20.354,49 грн. збитків від інфляції, відповідач не довів протилежного, а тому суд дійшов правомірного висновку, що позов підлягає задоволенню частково в сумі 128.880,31 грн. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи те, що позивачем при подачі позову не було сплачено державне мито (а лише збір на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), місцевий суд оскаржуваним рішенням цілком правомірно стягнув з Міністерства оборони України на користь Державного господарського об’єднання Концерн “Техвоєнсервіс” в особі філії Концерну “Техвоєнсервіс” “Черкаський автомобільний ремонтний завод” 97 (дев’яносто сім) грн. 53 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та стягнув з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; код 00034022) в доход Державного бюджету України державне мито в розмірі 1.288 (одну тисячу двісті вісімдесят вісім) грн. 80 коп.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 р. у справі № 50/161-8/395 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 р. у справі № 50/161-8/395 – без змін.

2. Матеріали справи № 50/161-8/395 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді