Постанова № 12015373, 17.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2010 № 3/8

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Пашкіної С.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - не зявилися

від відповідача -Морозова Д.Г.

Слабінський А.О. представник за довіреністю ВМО № 335076 від 15.12.2009

від третьої особиМовчанок М.М. представник за довіреністю б/н від 30.06.2009

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.02.2010

у справі № 3/8 ( .....)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп"

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

третя особа позивача Відкрите акціонерне товариство "Магазин "Киянка"

про стягнення 70706,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача 53093,71 грн. боргу по оплаті за суборенду приміщення та компенсації за комунальні послуги та експлуатаційні витрати згідно договору суборенди № 1/А-0540 від 23.10.2008 за період з серпня по листопад 2009 року та 17620,36 грн. штрафних санкцій за прострочення платежів за суборенду приміщення та компенсацію за комунальні послуги та експлуатаційні витрати.

В обґрунтування заявлених майнових вимог позивач посилається на те, що станом на 25.11.2009, дату позовної заяви, договір суборенди, стягнення за яким є предметом розгляду у цій справі, продовжує діяти, а відповідач перебувати у приміщені, яке він одержав у суборенду за спірним договором, проте зобовязання в частині сплати орендних платежів не виконує.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти позову заперечує, посилаючись на те, що договір суборенди закінчив свою дію у строк, на який його було укладено, - 30.09.2010, а 29.09.2010 відповідач спірне приміщення звільнив, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача платежів за суборенду цього приміщення після закінчення строку дії договору суборенди є безпідставним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2010 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 28192,99 грн. боргу по суборендній платі, 5218,39 грн. по сплаті комунальних та експлуатаційних послуг, 880,52 грн. пені, 7446,76 грн. штрафу, судові витрати пропорційно задоволеним майновим вимогам.

Суд, частково задовольняючи вимоги за заявлений період заборгованості, виходив з недоведеності відповідачем факту звільнення ним 29.09.2009 орендованого приміщення через відсутність доказів передачі відповідачем позивачеві орендованого приміщення із складанням акту прийому-передачі.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить судове рішення змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній реакції: стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ТОВ „Меркс Груп” (м. Київ, Бессарабська площа, 7, літ. 4, ідентифікаційний код 34980420) 7000 грн. боргу по суборендній платі, 2124,68 грн. боргу по сплаті комунальних та експлуатаційних послуг, 165,66 грн. пені, 2100 грн. штрафу, 113,90 грн. витрат по сплаті державного мита та 38,02 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовити повністю.

До апеляційної скарги відповідачем доданий відповідний розрахунок суборендної плати та штрафних санкцій.

Тобто, відповідач частково, в розмірі 11390,34 грн., погоджується з наявністю в нього боргу перед позивачем за договором суборенди, але лише за період часу, до дати його закінчення, повністю заперечуючи проти задоволення вимог позивача про стягнення з нього плати після встановленої договором дати закінчення строку його дії.

Крім того, апелянт послався на те, що позивач не має правових підстав вимагати сплати заборгованості, що виникла протягом трьох останніх місяців суборенди, оскільки вона має відшкодуватись за рахунок внесеної відповідачем за умовами договору суборенди гарантійної суми 28 000 грн., якою повністю компенсується визначена судом за період липень-вересень 2009 року заборгованість у загальному розмірі 11390,34 грн., а решта у розмірі 16609,66 грн. Має бути повернута відповідачу.

Ухвалою від 19.02.2010 колегія суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф. прийняла апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до провадження, розгляд справи призначила на 03.03.2010.

Ухвалою від 03.03.2010 в звязку з неявкою представника позивача розгляд справи відкладений до17.03.2010 об 11-40.

16.03.2010 до канцелярії суду надійшли пояснення відповідача з доданими доказами на підтвердження відсутності відповідача на орендованій площі.

17.03.2010 об 11-15 до канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від 17.03.2010 № 17/256/985, в якому позивач з посиланням на те, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, просить апеляційний суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2010 у справі № 3/8 залишити без змін.

Позивач вважає безпідставними твердження відповідача, що договір суборенди припинив свою дію і вважає термін його дії продовженим до 27.08.2010. На думку позивача, у звязку з тим, що відповідач не повернув орендоване приміщення згідно акту приймання-передачі, договір продовжував діяти на момент звернення позивача до суду.

Посилання відповідача на обставини, повязані з перерахованою на виконання умов договору суборенди гарантійною сумою, позивач вважає безпідставними, адже повернення чи зарахування цієї суми повязане із закінченням терміну дії договору суборенди, якій, на думку позивача, не закінчився.

В судове засідання 17.03.2010 позивач представників не направив, наданий ним відзив на апеляційну скаргу врахований колегією суддів при вирішені спору сторін по суті.

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали, представник третьої особи проти апеляційної скарги заперечив.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

23.10.2008 позивач як Орендар та відповідач як Суборендар уклали договір суборенди № 1/А-0540 (далі Договір суборенди), згідно умов якого 03.11.2008 за актом приймання-передачі до Договору суборенди позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення загальною площею 55,00 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 9 на 1-му поверсі.

Власником приміщення що є предметом суборенди згідно розділу „Термінологія” Договору суборенди є ВАТ „Магазин „Киянка” третя особа по цій справі.

Пунктом 3.1 сторони узгодили, що Договір суборенди вступає в силу з моменту його підписання і діє до 30.09.2009.

Позивач вимагає стягнути з відповідача борг по оплаті суборенди приміщення та компенсації за комунальні послуги та експлуатаційні витрати, а також штрафні санкції за прострочення зазначених платежів, за період з серпня по листопад 2009 року, тобто за період часу як до, так і після встановленої п. 3.1 Договору суборенди кінцевої дати його дії, проти чого відповідач заперечує, наполягаючи на наявності в нього заборгованості лише за період до 30.09.2009.

За таких обставин, для вирішення спору сторін по суті колегія суддів вважає за доцільне розглянути майнові вимоги позивача до відповідача окремо за період, до визначеної сторонами в умовах Договору суборенди дати закінчення його дії, 30.09.2009, і окремо - після зазначеної дати.

Щодо майнових вимог позивача за період, після 30.09.2009, встановленої Договором суборенди дати закінчення його дії, слід зазначити наступне.

Позивач наполягає на законності своїх позовних вимог в цій частині, посилаючись у позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу на те, що в порядку ст. 284 Господарського кодексу України згідно п. 3.1.1 Договору суборенди термін дії Договору суборенди продовжено до 27 серпня 2010; що оскільки відповідач не повернув орендоване приміщення згідно акту приймання-передачі, як це встановлено ст. 9 Договору суборенди, то він продовжував діяти в момент звернення позивача до суду; що одностороннє розірвання Договору суборенди його умовами та нормами закону не передбачене, а враховуючи, що відповідач не скористався своїм правом вирішення спору щодо розірвання Договору суборенди у судовому порядку, на момент звернення позивача до суду Договір продовжував діяти, і відповідач зобовязаний виконувати свої обовязки, передбачені ним.

Частково задовольняючи вимоги позивача в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки в матеріалах справи відсутній підписаний обома сторонами акт приймання-передачі орендованого приміщення, складання якого передбачене п. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України та п. 4.2 Договору суборенди, і який, враховуючи, що договір згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, є підтвердженням передачі та, відповідно, звільнення обєкта суборенди, відповідачем не доведено факт звільнення ним 29.09.2009 орендованого приміщення, а відтак, згідно п. 4.3 Договору суборенди відповідач зобовязаний платити позивачу за суборенду до моменту фактичного звільнення обєкту оренди.

Проте, колегія суддів з твердженнями, що Договір суборенди продовжив свою дію після 30.09.2009, а відповідач має обовязок виконувати після цієї дати умови Договору суборенди і платити позивачу до моменту фактичного звільнення ним обєкту оренди, погодитися не може з огляду на таке.

Правовідносини, що виникли в сторін з умов Договору суборенди, в даному випадку регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Згідно ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України (ЦК України) до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на якій його було укладено.

Умовами Договору суборенди сторони встановили 30.09.2009 кінцевим строком його дії, передбачивши можливість продовження строку суборенди.

Так, пунктом 4.5 Договору суборенди сторони передбачили, що у випадку належного виконання усіх положень даного договору Суборендар має переважне право укладання нового договору суборенди на новий строк або продовження строку суборенди, але на розсуд Орендаря та за наявності бажання Суборендаря, про яке він повинен повідомити Орендаря не менш, ніж за 60 календарних днів до закінчення строку суборенди.

Відповідач як Суборендар проти наявності в нього бажання укласти новий договір суборенди на новий строк або продовжити строк суборенди за Договором суборенди заперечує.

В той же час, пунктом 14.4 Договору суборенди сторони домовились, що всі доповнення, зміни, Додатки до даного Договору мають юридичну силу, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і належним чином підписані сторонами або їх повноважними представниками і є невідємною частиною даного Договору.

Будь-яких змін до Договору суборенди в частині строку його дії у прядку, встановленому його умовами, сторони не вносили.

За таких обставин, у позивача відсутні правові підстави стверджувати, що Договір суборенди після спливу узгодженого сторонами в його умовах строку дії є продовженим до 27.08.2010.

При цьому, посилання позивача у позові та у відзиві на апеляційну скаргу на ст. 284 ГК України, згідно п. 4 якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, до уваги колегією суддів не приймається з огляду на таке.

За правилами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Можливість укладання нового договору суборенди на новий строк або продовження строку суборенди сторони повязали з наявністю певних, визначених п. 4.5 Договору суборенди, умов, а також наявності бажання Суборендаря на продовження користування орендованим майном, що не суперечить положенням актів цивільного законодавства та вимогам розумності і справедливості.

Крім того, пунктом 4.5 Договору суборенди продовження строку суборенди сторони обумовили переглядом його умов та положень, в тому числі розміру плати за суборенду.

Посилання позивача на продовження дії Договору суборенди без перегляду його умов на такий самий строк і на тих самих умовах, які були в ньому передбачені, в звязку з відсутністю заяви однієї із сторін про припинення протягом одного місяця після закінчення строку його дії, в даному випадку є безпідставними.

Отже, колегія суддів виходить з того, що факт припинення 30.09.2009 дії Договір суборенди матеріалами справи належним чином доведений.

Відсутність акту приймання-передачі про повернення приміщення з суборендного користування, на чому зауважує позивач, не може розглядатися як обставина, наявність якої свідчить про безумовне продовження дії Договору суборенди після закінчення строку, на який його було укладено.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на безпідставність посилань позивача про наявність у Договорі суборенди п.3.1.1 зі змістом: „Термін користування Приміщенням починається з моменту підписання Акту приймання-передачі Приміщення, як це передбачено в статті 2 цього Догвору, і триває до 30 вересня 2008 року, крім випадків, зазначених у пункті 3.1.2. цього Договору”, оскільки такий пункт в умовах Договору суборенди відсутній, а також пункту 9 як такого, яким встановлений обовязок відповідача повернути орендоване приміщення згідно акту приймання-передачі, адже наявним у Договорі суборенд Розділом 9, який складається з пунктів 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, визначені умови зміни і дострокового припинення Договору суборенди.

Не може колегія суддів погодитися і з твердженням позивача, з яким погодився суд першої інстанції, що відсутність доказів передачі відповідачем позивачеві орендованого приміщення із складанням акту прийому-передачі свідчить про недоведеність факту звільнення відповідачем 29.09.2009 орендованого приміщення.

Згідно п. 4.2 Договору суборенди, в день закінчення строку дії даного Договору Суборендар передає Орендарю Обєкт суборенди, що оформлюється Актом прийому-передачі Обєкту суборенди (Акт № 2), який складається в двох примірниках та підписується Сторонами (їх уповноваженими представниками).

Такий акт в день закінчення строку дії Договору суборенди складений не був, проте відсутність акту приймання-передачі орендованого приміщення, на думку колегії суддів, не є безумовною підставою вважати, що відповідач після закінчення терміну дії Договору суборенди продовжує перебувати у цьому приміщенні.

Тим більше, що в матеріалах справи наявні документальні докази на підтвердження того, що орендоване приміщення відповідачем було звільнене саме 29.09.2009, які судом першої інстанції у рішенні не досліджувались.

Так, листом від 29.09.2009 на імя директора третьої особи, яка є власником майна, щодо якого укладено Договір суборенди, відповідач просив дозволу, у звязку із закінченням Договору суборенди, на вивіз меблів. Дозвіл був отриманий, про що свідчить резолюція на цьому листі „До виконання”, датована 30.09.2009.

Крім того, як свідчать матеріали справи, 29.09.2009 у Журналі прибуття і вибуття співробітників, ведення якого передбачене Положенням про охоронно-пропускний режим під час роботи ТЦ „Меблі. Киянка NOVA”, навпроти умовної назви суборендаря міститься напис „виїхали”, який повторюється у наступні дати 30.09.2009 і 01.10.2009.

Згідно зазначеного Положення, прохід (Вихід) в (з) ТЦ всіх співробітників, орендарів, суборендарів здійснюється через стаціонарний пост пропуску охорони, при предявленні спеціального пропуску. Співробітник охорони після перевірки пропуску робить запис у журналі прибуття і вибуття співробітників ТЦ із зазначенням часу прибуття або вибуття.

Положення про охоронно-пропускний режим під час роботи ТЦ „Меблі. Киянка NOVA” є Додатком № 7 до Договору суборенди, підписаним обома сторонами і завіреним їхніми печатками.

Згідно п. 13.1 Договору суборенди діяльність ТЦ в цілому та положення даного Договору підпорядковуються умовам, що встановлюються у Правилах і Положеннях ТЦ.

Згідно ст. 14.4 Договору суборенди всі Додатки до даного Договору, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і належним чином підписані сторонами або їх повноважними представникам, мають юридичну силу і є невідємною частиною даного Договору.

Враховуючи, що сторонами в умовах Договору суборенди передбачено обовязок підпорядковуватись умовам, що встановлюються Положенням про охоронно-пропускний режим під час роботи ТЦ „Меблі. Киянка NOVA”, зазначені умови перетворилися для сторін на узгоджені умови Договору суборенди.

За таких обставин, запис у Журналі прибуття і вибуття співробітників про те, що відповідач 29.09.2009 вибув з приміщення, що є обєктом оренди за Договором суборенди, і в наступні дні працівники відповідача через стаціонарний пост пропуску охорони на територію ТЦ не заходили, є належним доказом факту відсутності відповідача у спірному приміщенні починаючи з 30.09.2009.

В той же час, пунктом 4.3 Договору суборенди сторони погодили, що у випадку не передачі Суборендарем Орендарю Обєкту суборенди в день закінчення строку дії даного Договору, Суборендар сплачує плату за суборенду до моменту фактичного звільнення Обєкту суборенди.

Згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обовязку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, і умовами Договору суборенди і вимогами закону суборендна плата передбачена не як наслідок невиконання умов договору в частині складання акту приймання-передачі, а саме за користування орендованим приміщенням.

Згідно п. 2 ст. 14 ЦК України особа, не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи, що користуватися спірним приміщенням відповідач припинив 30.09.2009, вимоги платити за перебування в ньому після 30.09.2009, дати закінчення строку, на який було укладено Договір суборенди, є безпідставним.

Відповідач не повинен платити за користування приміщенням за період часу, коли він в ньому фактично не перебуває.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача боргу з суборендної плати за жовтень-листопад 2009 року в розмірі 22000 грн. та боргу з компенсації вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат за жовтень 2009 року в розмірі 3093,71 грн. підлягає скасуванню.

Щодо майнових вимог позивача за період до 30.09.2009 слід зазначити наступне.

В силу ч. 1 ст. 629 ЦК України, згідно якій договір є обов'язковим для виконання сторонами, по 30.09.2009 включно відповідач зобовязаний у повному обсязі виконувати свої договірні зобовязання в частині оплати суборенди та компенсації комунальних послуг та експлуатаційних витрат.

Відповідач у апеляційній скарзі проти законності та підставності стягнення з нього судом першої інстанції боргу та штрафних санкцій за цей період не заперечує, проте, колегія суддів не може погодитися з розрахунком розміру штрафу і пені, що його додав до апеляційної скарги відповідач, адже в цьому розрахунку невірно визначено періоди нарахування санкцій.

Колегія суддів з огляду на обставини і матеріали справи та надані представниками сторін пояснення дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно, у відповідності до наявних в матеріалах справи документальних доказів частково задовольнив вимоги позивача в цій частині, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по суборендній платі за серпень 2009 року в розмірі 7000 грн., 2100 грн. штрафу та 412,80 грн. пені за порушення договірного зобовязання в частині строків оплати суборенди, заборгованість по компенсації за комунальні та експлуатаційні послуги на загальну суму 2124,68 грн., з яких 1496,45 грн. - заборгованість за серпень 2009 року, 628,23 грн. - за вересень 2009 року, штраф на загальну суму 637,39 грн. (448,93+188,46) та пеню на загальну суму 78,90грн. (63,03+15,87) за порушення договірних зобовязань в частині строків компенсації і відмовив позивачеві у решті майнових вимог за цей період (а.с. 73-76).

Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому, сторони не позбавлені права вирішити спірні взаємовідносини щодо внесеної відповідачем за умовами Договору суборенди гарантійної суми 28 000 грн. у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В частині стягнення заборгованості і санкцій за період після закінчення строку, на який було укладено Договір суборенди, позивачем не доведено обставин, на які він послався як на підставу своїх вимог. Позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають як недоведені.

Згідно розяснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення від 02.02.2010 у справі № 3/8 господарського суду міста Києва підлягає зміні як таке, що прийняте виходячи з неповно зясованих та не доведених обставин, що мають значення для справи стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 7000 грн. боргу по суборендній платі, 2124,78 грн. боргу по компенсації комунальних та експлуатаційних послуг, 491,70 грн. пені, 2737,39 грн. штрафу на загальну суму 12353,87 грн., в решті вимог відмовляється.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача за подачу позовної заяви покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

Щодо витрат відповідач на подачу апеляційної скарги слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Рішенням від 02.02.2010 року у справі № 3/8 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 41738,66 грн.

Позивач рішення суду першої інстанції оскаржив частково, в сумі 30348,32 грн. (41738,66-11390,34), і сплатив при цьому 208,74 грн. державного мита, в той час як сплатити треба було 151,74 грн. (50% від 303,48). Тобто 57,00 грн. (208,74-151,74) позивачем сплачено зайво і підлягають поверненню.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 29384,79 грн. (41738,66-12353,87), витрати відповідача на державне мито за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми в розмірі 146,92 грн. (50% від 293,85 грн.) слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 83, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2010 у справі № 3/8 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2010 у справі № 3/8 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 02.22.2010 у справі № 3/8 в наступній редакції:

„ 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Меркс Груп (01004, м. Київ, Бессарабська площа, 7, літера „А”, ідентифікаційний код 34980420, р/р 26000010806911 в Київській міській філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 300023) 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп. боргу по суборендній платі, 2124 (дві тисячі сто двадцять чотири) грн. 78 коп. боргу по компенсації комунальних послуг та експлуатаційних витрат, 491 (чотириста девяносто одну) грн. 70 коп. пені, 2737 (дві тисячі сімсот тридцять сім) грн. 39 коп. штрафу, 123 (сто двадцять три) грн. 54 коп. витрат по сплаті державного мита та 41 (сорок одну) грн. 23 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.”

4. Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) з Державного бюджету України зайве сплачене за подачу апеляційної скарги державне мито в сумі 57 (пятдесят сім) грн. 00 коп. згідно квитанції № 186 від 11.02.2010, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Меркс Груп (01004, м. Київ, Бессарабська площа, 7, літера „А”, ідентифікаційний код 34980420, р/р 26000010806911 в Київській міській філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 300023 або з будьякого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 146 (сто орок шість) грн. 92 коп.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 3/8.

Головуючий суддя

Судді

29.03.10 (відправлено)