Єдиний державний реєстр судових рішень
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Вінниця
03 липня 2024 р. Справа № 120/19157/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,
Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області від № 025650008582 від 15.11.2023 року про відмову у нарахуванні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій за віком на день її призначення.
Ухвалою від 27.12.2023 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було, хоча копія ухвали від 27.12.2023 була доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 27.12.2023, що підтверджується відповідною довідкою.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, як одержувач пенсії за віком.
Матеріали справи містять копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , в якій вказано наступні періоди роботи позивача:
- з 06.09.1982 року по 11.06.1984 року працювала на посаді вихователя ясла-садочку Хмелерадгоспу «Сигнал»;
- з 01.08.1984 року по 03.01.1986 року працювала на посаді музичного вихователя Калинівського дит. садочку № 1;
- з 07.01.1986 року по 06.03.1986 року працювала на посаді вихователя ясла-садочку №18;
- з 14.03.1986 року по 30.06.1986 року працювала на посаді вихователя ясла-садочку №18 ст. Козятин Південно-Західної залізниці;
- з 14.07.1986 року по 07.07.1987 року працювала на посаді муз. вихователя ясла-садочку № 18 ст. Козятин Південно-Західної залізниці;
- з 07.07.1986 року по теперішній час працювала на посаді муз. вихователя ясла- садочку № 24 ст. Козятин Південно-Західної залізниці (назву закладу змінено на підставі рішення Козятинської ради № 264 від 27.06.2001 р. дитячий садок № 24 передано у комунальну власність територіальної громади міста і проведено зміну назви д/з № 24 ст. Козятин на д/з № 1 м. Козятин з 01.09.2001 р., а з 08.06.2022 року відповідно до рішення 25 сесії 8 скликання Козятинської міської ради № 872 назву змінено на комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти № 1 Козятинської міської ради Вінницької області».
Крім того, відповідно до довідки № 80 від 10.10.2023 року виданої управлінням освіти та спорту Козятинської міської ради КЗ «Заклад дошкільної освіти № 1» Козятинської міської ради Вінницької області в якій зазначено, що ОСОБА_1 працювала на посаді музичного керівника з 04.10.1989 року (наказ № 15 від 04.10.1989 року згідно трудової книжки в книзі реєстрації наказів наказ відсутній) по теперішній час, але у трудовій книжці особа призначена на посаду музичної виховательки, № 456 від 27.10.2023 року та № 457 від 30.10.2023 року надані архівом Козятинської дирекції залізничних перевезень Південно-Західної залізниці про те, що ОСОБА_1 працювала на посаді музичної виховательки. Варто зазначити, що копії первинних документів, що підтверджують факт переведення на посаду музичного керівника відсутні.
Позивач звернулась до відповідача із заявою про отримання грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Разом із тим, отримала відмову, яка мотивована тим, що відсутній страховий стаж 30 років, так як посада музичної виховательки, яка відносяться до позашкільних навчальних закладів на яких працювала заявниця відсутні у переліку закладів і установ освіти, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Основного Закону України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
В даному випадку, відмовляючи позивачу в призначенні спірної допомоги, відповідач зазначив, що посада музичної виховательки не передбачена переліком, затвердженим постановою КМ України від 04.11.1993 року №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років".
Разом із тим, суд критично оцінює такі посилання представника відповідача, з огляду на наступне.
Згідно з приписами ст. 28 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-XII (чинного до 28.09.2017) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Так, позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту" і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні (ст. 4 Закону України "Про позашкільну освіту").
Статтею 12 Закону України "Про дошкільну освіту" та пунктом 6 Положення про заклад дошкільної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року № 305 передбачено, що до дошкільних навчальних закладів відносяться ясла, ясла-садки, дитячий садок, ясла-садок, будинок дитини, дитячий будинок, ясла-садок сімейного типу, ясла-садок-комбінованого типу, центр розвитку дитини.
Пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV(далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж"» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Згідно пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Суд звертає увагу, що порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до п. 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Kабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (даліПорядок №1191), до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, в тому числі, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років»(далі - Порядок № 909).
Відповідно до п.5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року відповідно доЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченогост. 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"- "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Відповідно до довідки № 80 від 10.10.2023 року виданої управлінням освіти та спорту Козятинської міської ради КЗ «Заклад дошкільної освіти № 1» Козятинської міської ради Вінницької області в якій зазначено, що ОСОБА_1 працювала на посаді музичного керівника з 04.10.1989 року (наказ № 15 від 04.10.1989 року згідно трудової книжки в книзі реєстрації наказів наказ відсутній) по теперішній час, але у трудовій книжці особа призначена на посаду музичної виховательки.
Згідно з положеннями статті 62 Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Підпунктом 8 пункту 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що документами, що підтверджують право на виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону є: трудова книжка, копія наказу (розпорядження) про звільнення або відомості про трудову діяльність із реєстру застрахованих осіб. У тих випадках, коли в трудовій книжці або відомостях про трудову діяльність у реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація, що підтверджує роботу на посадах і в закладах, установах державної та комунальної форми власності, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення», від 04 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», додаються уточнюючі довідки закладів, установ або їх правонаступників, інші документи, що підтверджують такі відомості.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено "Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (Перелік № 909), яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років: у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах - учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Разом з тим, відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров`я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач-дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
Враховуючи викладене, суд вважає, що посада педагогічного працівника з врахуванням постанов Kабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 та положень постанови Kабінету Міністрів України від 14.06.2000№ 963 поширюється і на посаду "музичний вихователь".
Суд вважає, що у спірних правовідносинах визначальною обставиною є, зокрема, робота позивача на момент призначення пенсії за віком саме на посаді педагогічного працівника. При цьому, така посада педагогічного працівника повинна бути передбачена з врахуванням постанов Kабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 та положень постанови Kабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963.
Суд зазначає, що позивачу призначена пенсія за віком, станом на день досягнення пенсійного віку, позивач працювала у закладах та установах державної та/або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та стаж роботи на таких посадах на момент досягнення пенсійного віку становив понад 30 років.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивач має усі необхідні умови для призначення та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, яка передбачена п. 7-1 Перехідних положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка на момент призначення пенсії за віком працювала на посаді педагогічного працівника.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, оскільки позивач перебуває на обліку в ГУПФУ у Вінницькій області, то належним способом захисту буде зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Сумській області понесені нею судові витрати зі сплати судового збору, оскільки оскаржуване рішення прийняте саме ГУ ПФУ в Сумській області.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 15.12.2023 року, квитанцію від 15.12.2023 року про оплату 6000 грн., ордер на надання правничої (правової) допомоги від 15.12.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 000419 від 28.02.2019.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу учасників справи на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На думку суду, надані адвокатом послуги, охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.
Крім того, дана адміністративна справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в Сумській області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 025650008582 від 15.11.2023.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, код ЄДРПОУ 21108013)
СуддяКрапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар:
Судове рішення № 120151828, Вінницький окружний адміністративний суд було прийнято 03.07.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 120/19157/23. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: