Рішення № 12015079, 25.10.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

25 жовтня 2010 року справа № 5020-11/168 За позовом:           Приватного підприємства „МГК-БУТ”

          (99006, м.Севастополь, вул. Маринеско, буд.6, кв.109)

до:           Приватного підприємства „Марія”

(99029, м.Севастополь, вул.Шабаліна, 6)

про           стягнення заборгованості у розмірі 17668,68 грн.

суддя Дмитрієв В.Є.

За участю представників:

позивача - Карпенко Г.О., довіреність б/н від 21.09.2010, ПП „МГК-БУТ”;

відповідача - не з’явився, ПП „Марія”.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство „МГК-БУТ” (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до приватного підприємства „Марія” (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 17668,68 грн., з яких основна заборгованість –15180,00 грн., пеня – 1446,05 грн., неустойка –866,40 грн., збитки від інфляції –176,23 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконувались обов’язки щодо оплати отриманого за договором № 3 від 01.02.2009 товару.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 29.09.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-11/168.

У судовому засіданні 25.10.2010 представник позивача заявив клопотання про зменшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача 17557,12 грн., з яких: основна заборгованість –15180,00 грн., пеня –1446,05 грн., 3% річних –754,84, збитки від інфляції –176,23 грн.

Проте, судом встановлено, що у вказаній заяві позивачем не зазначений період стягнення 3% річних у розмірі 754,84 грн. у зв’язку з чим перевірити розрахунок вказаної суми не вбачається за можливе, а тому зазначена заява не приймається судом.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв’язку з позначками „за закінченням терміну зберігання”, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючі те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Представнику позивача у судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2009 між приватним підприємством „МГК-БУТ” (Постачальник) та приватним підприємством „Марія” (Покупець) було укладено договір поставки товару № 3 (далі –Договір) (а.с. 7-8).

Відповідно до розділу 1 Договору постачальник зобов’язується передавати покупцю за його замовами продукцію (у подальшому - товар), а покупець зобов’язується приймати товар та оплачувати його вартість у порядку та за умовами, визначеними даним Договором. Кількість та ціна поставленої продукції визначаються у рахунках-фактурах та (або) витратних накладних, які є невід’ємною частиною даного Договору.

Відповідно до пункту 1.3 Договору він вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2009.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 15180,00 грн., що підтверджується копією витратної накладної № РН-0000013 від 16.02.2009, яка долучена до матеріалів справи (а.с. 11).

Вказана накладна скріплена печаткою відповідача та підписана уповноваженим представником відповідача за довіреністю, копія якої також долучена до матеріалів справи, (а.с. 12).

За твердженням позивача, зобов’язання з постачання товару виконувались ним належним чином та своєчасно, але оплата за отриманий товар відповідачем здійснена не була, у зв’язку з чим заборгованість останнього перед позивачем станом на момент вирішення спору склала 15180,00 грн.

Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач стверджує, що строк оплати за отриманий за накладною № РН-0000013 від 16.02.2009 товар сплинув 23.02.2009.

Проте, відповідно до пункту 3.1 Договору оплата товару, який передається за даним Договором, здійснюється протягом 7-ми робочих днів з моменту поставки. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 7 Договору, або шляхом оплати готівкою через касу постачальника.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що строк оплати за вказаною накладною закінчився 26.02.2009.

Станом на момент вирішення спору докази погашення відповідачем заборгованості у розмірі 15180,00 грн. відсутні.

З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги про стягнення вказаної суми обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, зобов’язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що у випадку затримання платежів за прийнятий товар понад 10 календарних днів, покупець додатково до суми боргу сплачує постачальнику процент за невиконаним грошовим зобов’язанням у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожний день користування грошовими коштами.

Таким чином, сторонами у Договорі передбачений інший розмір процентів річних, ніж зазначений у статті 625 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача проценти річних у розмірі 866,40 грн. за період 570 днів –з 23.02.2009 по 23.09.2010.

Проте, судом встановлено, що строк оплати за накладною № РН-0000013 від 16.02.2009 закінчився 26.02.2009, а кількість днів за період з 26.02.2009 по 23.09.2010 складає 575 днів, у зв’язку з чим розмір процентів річних складає 8728,50 грн. за наступним розрахунком:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір відсотків за кожний день простроченняСума відсотків річних за період прострочення

1518026.02.2009 - 23.09.20105750.1 %8728.50

Крім того, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у розмірі 176,23 грн. за період з лютого 2009 року по вересень 2010 року.

Проте, при проведенні судом перевірки розрахунку індексу інфляції, суд встановив, що сума індексу інфляції розрахованого позивачем, складає 176,23 грн., а по розрахунку суду сума збитків від інфляції за період з березня 2009 по вересень 2010 року складає 2352,90 грн.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі

березень 2009 –вересень 2010151801.1552352.9017532.90

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Але, відповідного клопотання від заінтересованих сторін не надходило.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти річних у розмірі 866,40 грн. та збитки від інфляції у розмірі 176,23 грн.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України (далі –Кодексу) штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1446,05 грн.

Частиною першою статті 546 Кодексу передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 547 Кодексу правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 Кодексу).

Відповідно до частини другої статті 551 Кодексу якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 №543/96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки договір поставки товару № 3 від 01.02.2009, укладений між сторонами спору, не містить положення відносно відповідальності сторін у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, а також договором не встановлений розмір неустойки і іншої угоди з цього приводу сторонами не укладалося, вимога позивача відносно стягнення суми пені у розмірі 1446,05 грн. задоволенню не підлягає.

Крім того, у тексті позовної заяви позивачем заявлене клопотання в порядку статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України про відшкодування витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката по справі у розмірі 1500,00 грн. Вказані витрати підтверджуються договором про надання адвокатських послуг №3 від 14.09.2010 саме по цьому спору (а.с. 27), корінцем квитанції № 46 від 14.09.2010 (а.с. 26), актом приймання-передачі виконаних робіт від 21.09.2010 (а.с. 28) та копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 119 від 21.09.2004.

Згідно з роз’ясненням Вищого господарського суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” витрати позивачів та відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також послуги адвоката, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 44, 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства „Марія” (99029, м.Севастополь, вул.Шабаліна, 6, код ЄДРПОУ 32520980, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Приватного підприємства „МГК-БУТ” (99006, м.Севастополь, вул. Маринеско, буд.6, кв.109, код ЄДРПОУ 34790634, відомості про рахунки в установах банків відсутні) основну заборгованість у розмірі 15180,00 грн., проценти річних у розмірі 866,40 грн., збитки від інфляції у розмірі 176,23 грн., витрати по сплаті державного мита у розмірі 162,23 грн., витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 216,69 грн., витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката по справі у розмірі 1377,24 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Суддя                                                   В.Є. Дмитрієв

Рішення оформлено відповідно до

вимог статті 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 27.10.2010