Рішення № 12014705, 04.10.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.10 Справа№ 7/146

за позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Яричів»

до відповідача 1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача 2 товариства з обмеженою відповідальністю «Русь»

про стягнення заборгованості

ціна позову: 145503,99грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Сорочик В.Ю.

Представники:

від позивача - Назаркевич В.М., довіреність в матеріалах справи;

від відповідача 1 не зявився;

від відповідача 2 не зявився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Яричів»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Русь»про стягнення заборгованості; ціна позову: 145503,99грн., в тому числі 122708,71грн. основного боргу, 8727,56грн. пені, 5527,10грн. інфляційних нарахувань, 8540,62грн. 12% за невиконання зобовязання.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема, розрахунком заборгованості, дистрибюторським договором №02-15/10 від 15.10.2009р., видатковим накладними №8425 від 28.10.2009р. на суму 7088,54грн., №8717 від 09.11.2009р. 43187,71грн., №8846 від 17.11.2009р. 22793,81грн., №9168 від 30.11.2009р. 13180,73грн., №9653 від 23.12.2009р. 36457,92грн., свідоцтвом про державну реєстрацію Позивача, свідоцтвами про державну реєстрацію Відповідачів, договором поруки №04-15/10 від 15.10.2010р., вимогою про оплату №16/07-01 від 16.07.2010р., довіреністю на право здійснення представництва, квитанціями з відмітками банку про оплату державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, поштовими квитанціями про надіслання кореспонденції Відповідачам, ст.ст.526, 549, 553, 554, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 230 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Львівської області №7/146 від 29.07.2010р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 16год. 10хв. 04.08.2010р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області №№7/146 від 04.08.2010р. та від 10.09.2010р.

Строк вирішення спору продовжено на підставі поданого представником Позивача клопотання, враховуючи винятковість випадку та особливості розгляду спору, відповідно до ухвали господарського суду Львівської області №7/146 від 10.09.2010р. до 04.10.2010р. включно.

Представнику Позивача оголошено права та обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень), зазначалось, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28 Господасрького процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав повністю.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; витягом про включення Позивача в ЄДРПОУ станом на 21.06.2010р.; копію дистрибюторського договору №02-15/10 від 15.10.2010р.; копію видаткової накладної №9653 від 23.12.2009р. на суму 36457,92грн.; копію довідок про включення Відповідача 1 та Відповідача 2 в ЄДРПОУ станом на 13.08.2010р.; заяву про продовження строку озгляду спору; копію довідки про включення Позивача в ЄДРПОУ станом на 12.08.2010р.; оригінал довідки про включення Відповідача 2 в ЄДРПОУ станом на 13.08.2010р.

Відповідач 1 явку в судові засідання особисто чи представника жодного разу не забезпечив. Був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань. Вимог ухвал господарського суду по даній справі, в тому числі щодо подання відзиву на позовну заяву, не виконав.

Представник Відповідача 2 в судові засідання жодного разу не зявився. Був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань. Вимог ухвал господарського суду по даній справі, в тому числі щодо подання відзиву на позовну заяву, не виконав.

Конверти з ухвалами господарського суду Львівської області по даній справі, надіслані Відповідачу 2 за адресою 83077, м.Донецьк, вул.Туманяна, 12, кв.12, повернулись із зазначенням у поштовій довідці причини повернення за закінченням терміну зберігання.

У звязку з чим, ухвалами господарського суду Львівської області зобовязано Позивача надати довідку про перебування відповідача в ЄДРПОУ.

Відповідно до наявної в матеріалах справи оригіналу довідки з ЄДРПОУ серії АД №№416368-416371 за період з 01.02.2005р. станом на 13.08.2010р., місцезнаходження товариства з обмеженою відповідальністю «Русь»- 83077, м.Донецьк, вул.Туманяна, 12, кв.12.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 122708,71грн. основного боргу.

15.10.2009р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем 2 (Дистрибютор) укладено дистрибюторський договір №02-15/10 (далі Договір), від повідно до п.1.1 якого, Сторони домовились про співпрацю з метою реалізації товарів Постачальника на ринку; в межах цією співпраці Постачальник зобовязується постачати Дистрибютору у власність Товари, а Дистрибютор зобовязується приймати поставлені Товари, здійснювати подальший їх продаж, та за результатами роботи надавати Постачальнику звіти в порядку та на умовах, передбачених цим Договором та додатками до нього.

Відповідно до п.2.4 Договору, оплата за поставлені Товари проводиться щляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки Товару.

Згідно п.п.7.1, 7.2 Договору, даний Договір діє з моменту його укладення Сторонами по 31.12.2009р.; у разі, якщо жодна із Сторін за 30 днів до закінчення строку дії Договору не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору, то Договір вважається продовженим на них же умовах на наступний рік.

В матеріалах справи відсутні та Сторонами не наведені доводи та не надані докази письмового повідомлення Сторонами Договору про припинення дії Договору.

Відповідно до видаткових накладних №8425 від 28.10.2009р. на суму 7088,54грн., №8717 від 09.11.2009р. на суму 43187,71грн., №8846 від 17.11.2009р. на суму 22793,81грн., №9168 від 30.11.2009р. на суму 13180,73грн., №9653 від 23.12.2009р. на суму 36457,92грн., Позивачем поставлено Відповідачу 2 Товар на загальну суму 122708,71грн.

Відповідно до доводів позовної заяви, Відповідач розрахунку за поставлений та перееданий йому у власність Товар не провів.

В матеріалах справи відсутні та Сторонами не наведені доводи та не подані докази здійснення Відповідачем 2 повної чи часткової оплати за переданий у власність Товар, чи інших обставин, які б заперечували зобовязання Відповідача.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, та те, що в матеріалах справи відсутні та Сторонами не наведені доводи та не подані докази, які б спростовували позовні вимоги, чи докази, які б свідчили про повне чи часткове погашення боргу в сумі 122708,71грн., враховуючи представлені докази та доводи мотивувальної частини рішення, суд приходить до висновку, що вимога Позивача щодо стягнення 122708,71грн. боргу підлягає до задоволення.

Щодо стягнення 8727,56грн. пені.

Позивач в розрахунку до ціни позову надає розрахунок пені, проведений за період з 09.12.2010р. по 15.07.2010р. по боргу, відповідно до даних видаткових накладних за кожною поставкою Товару, та з врахуванням даних облікової ставки Національного банку України за відповідні періоди.

Перевіривши правильність розрахунку, суд зазначає, що такий проведений Позивачем невірно, та з допущеними неточностями у зазначенні вихідних даних.

Так, датою поставки Товару за накладною №8425 Позивачем зазначено 15.10.2009р., при тому, що датою накладної №8425 є 28.10.2009р.

Крім того, як зазначалось вище у мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу, відповідно до п.2.4 Договору, оплата за поставлені Товари проводиться щляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки Товару. При визначенні початкової дати нарахування пені Позивачем невраховано, що кількість календарних днів у місяцях жовтні та грудні 2009р. становила 31 день. Наведена обставина (щодо кількості календарних днів у місяцях жовтні та грудні 2009р.) визнається судом загальновідомою, та згідно ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, не потребує доказування.

При цьому суд зазначає, що отримана внаслідок перерахунку сума пені є більшою, аніж заявлено Позивачем в позовних вимогах, а за відсутності відповідної заяви, передбаченої п.2 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Відповідно до п.5.2 Договору, встановлено відповідальність Дистрибютора за затримку оплати за поставлені Товари, а саме Дистрибютор зобовязується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплачених Товарів за кожен день затримки.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до Постанови Національного банку України від 10.08.2009р. N468, розмір облікової ставки з 12.08.2009р. становить 10,2500%, згідно Постанова НБУ від 07.06.2010р. N259 з 08.06.2010р. 9,5000%, відповідно до Постанова НБУ від 07.07.2010р. N320 з 08.07.2010р. 8,5000%.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі п.5.2 Договору, позовні вимоги щодо стягнення 8727,56грн. пені підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 8540,62грн. 12% річних за невиконання зобовязання та 5527,10грн. інфляційних нарахувань.

Позивач в розрахунку до ціни позову надає розрахунок 12% річних за невиконання зобовязання та інфляційних нарахувань, розраховані за період з 09.12.2009р. по 15.07.2010р. (12% річних), та інфляційні нарахування (суми боргу 43187,71грн., 7088,54грн. грудень 2009р.-березень 2010р., 22793,81грн., 13180,73грн. січень-березень 2010р., 36457,92грн. лютий-березень 2010р.), відповідно до даних видаткових накладних за кожною поставкою Товару, та з врахуванням величини відсотків 12%, та величин індексів інфляції за відповідні періоди.

Перевіривши правильність розрахунку, суд зазначає, що такий проведений Позивачем невірно, та з допущеними неточностями у зазначенні вихідних даних.

Так, датою поставки Товару за накладною №8425 Позивачем зазначено 15.10.2009р., при тому, що датою накладної №8425 є 28.10.2009р.

Крім того, як зазначалось вище у мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу, відповідно до п.2.4 Договору, оплата за поставлені Товари проводиться щляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки Товару. При визначенні початкової дати нарахування Позивачем невраховано, що кількість календарних днів у місяцях жовтні та грудні 2009р. становила 31 день. Наведена обставина (щодо кількості календарних днів у місяцях жовтні та грудні 2009р.) визнається судом загальновідомою, та згідно ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, не потребує доказування.

Також, при розрахунку інфляційних нарахувань Позивачем не враховано, що індекс інфляції у кожному місяці за період, який розраховується, інший, а дати виникнення боргу не збігаються з першими днями кожного із зазначених Позивачем місяців. Відповідно, інфляційні втрати повинні розраховуватись пропорційно кількості днів існування боргу, в першому із місяців виникнення такого, до загальної кількості днів у кожному із місяців. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань дорущено арифметичні помилки.

Крім того, при розрахунку 12% річних по поставках за накладними №8717, №8425, Позивачем невірно розраховано кількість днів прострочення, яка не відповідає кількості днів протягом зазначеного Позивачем періоду прострочення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.5.2 Договору, у випадку затримки оплати за поставлені Товари, Дистрибютор зобовязується сплатити Постачальнику 12% річних.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі п.5.2 Договору, перевіривши правильність розрахунку заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 12% річних за прострочення платежу підлягають до задоволення в розмірі 8089,02грн., в частині стягнення 451,60грн. 12% річних слід відмовити; позовні вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань підлягають до задоволення в розмірі 5327,99грн., в частині стягнення 199,11грн. інфляційних нарахувань слід відмовити.

Щодо стягнення заборгованості з Вдповідачів солідарно.

15.10.2009р. між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем 1 (Поручитель) укладено договір поруки №04-15/10 (далі Договір поруки), відповідно до п.1 якого, предметом цього договору є забезпечення виконання грошових зобовязань Відповідача 2 (Боржник) перед Кредитором, які виникнуть в майбутньому на підставі укладеного між Кредитором та Боржником дистрибюторського договору №02-15/10 від 15.10.2010р.

Згідно п.3 Договору поруки, Поручитель та Боржник відповідають перед Кредитором солідарно.

Відповідно до п.8 Договору поруки, договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє протягом строку дії Основного договору. Як зазначалось вище в мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу, зідно п.п.7.1, 7.2 Договору, даний Договір діє з моменту його укладення Сторонами по 31.12.2009р.; у разі, якщо жодна із Сторін за 30 днів до закінчення строку дії Договору не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору, то Договір вважається продовженим на них же умовах на наступний рік. Враховуючи наведене, в тому числі дію Основного договору (про що зазначалось в мотивувальній частині рішеня щодо стягнення основного боргу) (по тексту Договір), Договір поруки є діючим.

Відповідно до ст.541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо; солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, 12%річних, пені та інфляційних нарахувань, 122708грн. 71коп. боргу, 8727грн. 56коп. пені, 8089грн. 02коп. 12% річних, 5327грн. 99коп. інфляційних нарахувань підлягають стягненню солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Позивача.

Відповідно до вимог ст.47 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

04.10.2010 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 08.10.2010 року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідачів солідарно та пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 45, 47, 33-35, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 179, 193, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 11, 509, 525, 526, 530, 541, 543, 549, 599, 610-612, 625, 629 Цивільного кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити частково.

2. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Русь»(83077, Донецька обл., м.Донецьк, вул.Туманяна, 12, кв.12, ідентифікаційний код 31184758) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів»(80463, Львівська обл., Камянка-Бузький р.-н, с.Старий Яричів, вул.Заводська, 1, ідентифікаційний код 34928161) 122708грн. 71коп. боргу, 8727грн. 56коп. пені, 8089грн. 02коп. 12% річних, 5327грн. 99коп. інфляційних нарахувань, 1148грн. 53коп. державного мита, 234грн. 94коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті частини позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя