Рішення № 12014569, 28.10.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.10                                                                                 Справа № 17/253

За позовом Приватного сільськогосподарського підприємства “Агро-98”, с. Красноріченське Кремінського району Луганської області

до Дочірнього підприємства “Комерційний центр УСПП” Північно-Донбаського регіонального відділення Українського союзу промисловців і підприємців, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 123426 грн. 83 коп.

          Суддя Фонова О.С.

                                         Представники:

від позивача: Чорнобай О.Є. - адвокат (свідоцтво № 729 від 20.11.02), довіреність № б/н від 07.10.2009;

від відповідача:Сутковий А.М. - повірений, довіреність № б/н від 06.10.2009.

          Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача боргу в сумі 90267 грн. 68 коп., інфляційних нарахувань у сумі 7221 грн. 41 коп. та 24% річних у сумі 25937 грн. 74 коп. на підставі ст.556 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні 25.10.2010, відповідно до статті 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 28.10.2010 на 14 год. 20 хв.

Від представника позивача в судовому засіданні 28.10.2010 надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення пені в сумі 15670,72 грн. Також у вказаній заяві він уточнив період нарахування втрат від інфляції, та зазначив, що період складає з листопада 2009 року по вересень 2010 року.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в позові повністю, з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши обставини справи, надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, суд

встановив:

Між Дочірнім підприємством “Комерційний центр УСПП” Північно-Донбаського регіонального відділення Українського союзу промисловців і підприємців (відповідач у справі), як Позичальником, та АБ «Український комунальний банк», як Банком, було укладено кредитний договір № 106/07-Ю від 16.08.2007 (далі - Договір) відповідно до п. 1.1 якого, в редакції додаткової угоди від 15.08.2008, Банк зобов’язався надати відповідачу кредит в сумі 85000,00 грн. на придбання комп’ютерної оргтехніки, прес-форм для виробництва дискових затворів, придбання дослідного зразка вогнегасника, сплату послуг друкарні, послуг поштового відділення та виплати заробітної плати, податків та загальнообов’язкових платежів на строк по 13.02.2009 зі сплатою 24% річних.

Відповідно до п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди від 18.08.2008, забезпеченням своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом є застава: зерна озимої пшениці в кількості 300 тон, яка належить майновому поручителю ПСП «Агро-98»(позивач у справі).

В забезпечення зобов’язань за кредитним договором позивач та Банк укладають договір застави від 18.08.2008, згідно якого передають у заставу банку зерна озимої пшениці в кількості 300 тон, яка належить майновому поручителю ПСП «Агро-98», на підставі накладної № 288 від 14.08.2008.

Пунктом 1.5 договору застави встановлено, що в разі невиконання або неналежного виконання Позичальником (відповідачем) своїх зобов’язань за кредитним договором № 106/07-Ю від 16.08.2007 та додаткових угод від 15.08.2008 та 18.08.2008, та всіх послідуючих додаткових угод до кредитного договору, Банк як заставодержатель звертає стягнення на заставлене майно позивача, як заставодавця, для відшкодування суми заборгованості за кредитом, відсотками за користування кредитом, комісійної винагороди а також відшкодування неустойки (штрафу, пені), якщо вони будуть нараховані.

У зв’язку з невиконанням своїх зобов’язань відповідачем за кредитним договором, АБ «Український комунальний банк»звернувся до позивача 21.07.2009 листом №834 з вимогою погасити існуючу заборгованість позивача перед банком.

З метою недопущення звернення стягнення на заставлене майно позивач, здійснив погашення заборгованості відповідача перед АБ «Український комунальний банк»у сумі 90267,68 грн.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 18.10.2009 № 137 про здійснення погашення боргу у сумі 90267,68 грн., які позивач сплатив банку як поручитель.

У зв’язку з тим, що відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не сплатив, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення боргу у сумі 90267,68 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування в сумі 7221,41 грн. за період з 28.07.2009 по 07.10.2010 та 24% річних в сумі 25937,74 грн. з посиланням на ст.ст.536 та 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених вище.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Позивачем невірно визначено правову кваліфікацію правовідносин сторін, як порука, що регулюються параграфом 3 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, в тому числі на підставі договору застави, регулюються параграфом 6 Цивільного кодексу України –«Застава».

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Предметом застави відповідно до статті 576 Цивільного кодексу України може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

До правовідносин сторін також застосовується Закон України „Про заставу” №2654-XII від 02.10.1992.

Статтею 1 вказаного закону встановлено, що застава –це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Як зазначено у статтях 3-4 Закону України „Про заставу”, заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Згідно частини 3 статті 26 Закону України „Про заставу”, якщо заставодавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов’язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов’язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави.

Як встановлено в частині 5 статті 20 Закону України „Про заставу”, до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами регулюються правовими нормами щодо застави.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави, виконав замість відповідача зобов’язання по кредитному договору щодо сплати суми кредиту 85000,00 грн. та відсотків у сумі 5267,68 грн. та звернувся до відповідача з вимогою від 18.10.2009 № 137 про сплату вказаних сум, однак відповідачем оплату боргу здійснено не було.

У зв’язку з викладеним, вимога про стягнення з відповідача боргу в сумі 90267,68 грн., який виник у зв’язку з виконанням зобов’язання на користь Банку замість боржника, є такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідача 24 % річних на підставі статей 536 та 1048 Цивільного кодексу України суд зазначає наступне.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Заставодавець, що виконав зобов’язання забезпечене заставою перед заставодержателем, має право вимагати у боржника виконання цього зобов’язання в межах виконаного.

До даних правовідносин не може застосовуватись статті 536 та 1048 Цивільного кодексу України, оскільки в договорі застави або іншому договорі між сторонами у справі не встановлено розмір відсотків, які боржник повинен сплатити заставодавцю у разі виконання ним зобов’язання боржника перед заставодержателем.

Норми статті 1048 Цивільного кодексу України взагалі регулюють правовідносини з позики, а не застави. Жодною нормою права не встановлено, що виконання заставодавцем зобов’язання боржника перед заставодержателем тягне за собою виникнення відносин з позики.

З урахуванням викладеного, в частині стягнення з відповідача 24% річних в сумі 25937,74 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до статті 22, 78 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач має право відмовитись від позову повністю або частково. У зв’язку з чим господарський суд роз’яснює сторонам наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цієї дії у представників сторін.

Стосовно стягнення пені у сумі 15670,72 грн. представником позивача подано заяву про відмову від позову в цій частині.

Позивачу було роз’яснено наслідки зазначеної процесуальної дії, перевірено наявність повноважень на відмову від позову. Суд приймає часткову відмову позивача від позову оскільки така відмова не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до п. 4 статті 80 ГПК України провадження у справі підлягає припиненню у разі відмови позивача від позову та прийняття такої відмови судом.

За таких обставин, провадження у справі в частині стягнення пені у сумі 15670,72 грн. слід припинити.

Позивач також просить стягнути інфляційні нарахування в сумі 7221,41 грн. 00 коп. за період з листопада 2009 по вересень 2010 року.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з віднесенням судових витрат на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 78, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Комерційний центр УСПП” Північно-Донбаського регіонального відділення Українського союзу промисловців і підприємців, м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Новікова, буд. 23, ідентифікаційний код 30195947, на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Агро-98”, с. Красноріченське Кремінського району Луганської області, вул. Привокзальна, буд. 1, ідентифікаційний код 25362767, борг в сумі 90267,68 грн., інфляційні нарахування в сумі 7221,41 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 974,89 грн. 50 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 174,92 грн., видати наказ.

3. В частині стягнення пені у сумі 15670,72 грн. провадження у справі припинити.

4. В решті позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 02.11.2010.

Суддя                                                                       О.С. Фонова