Рішення № 12013802, 19.08.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01033, м.Київ-33, вул. Комінтерну, 16 тел.230-31-77

Іменем України

РІШЕННЯ

"19" серпня 2010 р. Справа № 18/125-10

Розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки», м. Київ

до Державного спеціалізованого підприємства «Центр переробки та захоронення техногенних відходів «Техноцентр»Державної корпорації «Українське державне об’єднання «Радон», м. Чорнобиль

про стягнення 77854,24 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

за участю представників сторін:

від позивача: Жуляєв В.В., Чагарна Г.І.

від відповідача: Гладченко В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки»(далі – позивач) до Державного спеціалізованого підприємства «Центр переробки та захоронення техногенних відходів «Техноцентр»Державної корпорації «Українське державне об’єднання «Радон» (далі – відповідач) про стягнення 77854,24 грн.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали суду від 03.08.2010 року та призначено справу до розгляду на 19.08.2010 року.

В судовому засіданні 19.08.2010 року позивач позовні вимоги підтримав. Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги визнав, зазначив, що заборгованість виникла у зв’язку з недостатнім бюджетним фінансуванням.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Правовідносини сторін у справі врегульовані укладеним 26.08.2008 року між Державним підприємством «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки»та Державним спеціалізованим підприємством «Центр переробки та захоронення техногенних відходів «Техноцентр»Державної корпорації «Українське державне об’єднання «Радон»Договором № 01/113-08 про створення науково-технічної продукції.

Згідно з умовами вищевказаного Договору Державне підприємство «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки»прийняло на себе зобов’язання провести державну експертизу з ядерної та радіаційної безпеки документації: «Звіт по аналізу безпеки сховищ І-ї черги комплексу виробництв по дезактивації, транспортуванню, переробці та захороненню радіоактивних відходів з територій, забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (кодова назва «Вектор») та проектної документації стосовно змін, що внесені до проектів сховищ ТРВ-1, ТРВ-2, а Державне спеціалізоване підприємство «Центр переробки та захоронення техногенних відходів «Техноцентр»Державної корпорації «Українське державне об’єднання «Радон»прийняти і оплатити роботу.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв виконані роботи по першому етапу на суму 58140 грн., що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт № 213-09 від 08.09.2009 року.

Згідно з п. 2.2 Договору оплата за виконання робіт проводиться на підставі підписаного акту здачі-приймання робіт в 30-денний термін. Згідно Додаткової угоди від 09.04.2009 року № 1 затверджено нове технічне завдання та погоджено новий Календарний лан виконання робіт.

Однак відповідач, своєчасно та в повному обсязі свої зобов’язання не виконав, що ним в ході розгляду спору не заперечено та не спростовано.

У зв’язку з чим, позивач з метою досудового врегулювання спору, звертався до відповідача з листом за вих. № 003/1039 від 27.04.2010 року та претензією № 005/1369 від 02.06.2010 року.

В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 58140 грн. заборгованості обґрунтована з огляду на встановлені судом обставини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобов’язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. При цьому, ст. 229 Господарського кодексу України встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції.

У зв’язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що за його розрахунком складає 3662,82 грн., та 3 % річних від простроченої суми, що за його розрахунком складає 1400,14 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимога позивача про стягнення 3662,82 грн. інфляційних та 1400,14 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України просить стягнути з відповідача 10581,48 грн. пені та 4069,80 грн. штрафу.

Відповідно до ч. 1 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що в разі порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок позову, судом встановлено, що пеня та штраф нараховані позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, тому вимога про їх стягнення підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд Київської області,

ВИРІШИВ:

1.           Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Центр переробки та захоронення техногенних відходів «Техноцентр»Державної корпорації «Українське державне об’єднання «Радон»(07270, Київська обл., м. Чорнобиль, вул. Радянська, 41, код 23570533) на користь Державного підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки» (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, 35/37, код 14282338) 58140 грн. основного боргу, 10581,48 грн. пені, 3662,82 грн. інфляційних втрат, 1400,14 грн. 3 % річних, 4069,80 грн. штрафу, 780 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. (двісті тридцять шість) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя