Рішення № 12013191, 21.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/27521.09.10 За позовомАкціонерного товариства «Страхова компанія «Залізничні шляхи»

доВідкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»

третя особаОСОБА_1

простягнення в порядку регресу шкоди у розмірі 2098, 65 грн. Суддя Дідиченко М.А. Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:Чернова С.В. представник за довіреністю від 05.01.2010 року;

від відповідача:Старков Ч.О. представник за довіреністю від 01.07.2010 року;

від третьої особи:не зявились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Страхова компанія «Залізничні шляхи»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»про відшкодування в порядку регресу шкоди у розмірі 2 098, 65 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.02.2010 року у м. Полтаві по проспекту Першотравневому сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Шевроле Авео, державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1., та автомобіля марки Фольцваген Гольф, державний номер НОМЕР_2 яким керував ОСОБА_2. та який був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування засобів транспорту № 13/20 від 01.10.2009 року. Винним у настанні дорожньо-транспортної пригоди було визнано ОСОБА_1. Позивачем було виплачено власнику автомобіля марки Фольцваген Гольф, державний номер НОМЕР_2 страхове відшкодування у розмірі 1 798, 65 грн. Крім того, позивач поніс додаткові витрати, повязані із проведенням автотоварознавчого дослідження у розмірі 300, 00 грн. За твердженням позивача, відповідальність ОСОБА_1. була застрахована в НАСК «Оранта». У звязку з цим, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача в порядку регресу шкоди у розмірі 1 798, 65 грн. та понесених додаткових витрат, повязаних із проведенням автотоварознавчого дослідження у розмірі 300, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 07.09.2010 року.

Представник позивача у судовому засіданні 07.09.2010 року частково подав докази, витребувані ухвалою суду та заявив клопотання про витребування від органів статистики додаткових доказів.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 07.09.2010 року не зявились, вимоги ухвали суду від 26.07.2010 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Частиною 1 статті 38 ГПК України встановлено, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Згідно з ч. 3 ст. 38 ГПК України у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд вважає необхідним витребувати від Моторного (транспортного) страхового бюро України відомості щодо того, чи було застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1, як власника наземного транспортного засобу - «Шевроле Авео»д.н. НОМЕР_1 в ВАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»та у який період.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 року відкладено розгляд справи до 21.09.2010 року.

23.09.2010 року від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла відповідь на запит суду, відповідно до якого останній зазначив, що між відповідачем та ОСОБА_1. як власника транспортного засобу Шевроле Авео, д.н. НОМЕР_1 було укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/5965126, термін дії якого з 19.09.2009 року по 18.09.2010 року. Ліміт відповідальності по життю та здоровю 51000, 00 грн., ліміт по майну 35000, 00 грн., розмір франшизи 0 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 21.09.2010 року підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.09.2010 року суму боргу визнав частково, заперечував проти стягнення витрат, повязаних з проведенням експертизи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

З довідки відділу ДАІ м. Полтави УМВС України в Полтавській області та постанови Ленінського районного суду міста Полтави від 15.03.2010 року у справі № 3-367/10, вбачається, що 16.02.2010 року о 13 год. 40 хв., ОСОБА_1., керуючи автомобілем Шевроле Авео, державний номер НОМЕР_1, по проспекту Перщотравневому м. Полтави, не витримав безпечної швидкості руху та зустрічного бокового інтервалу при зустрічному розїзді, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем Фольксваген Гольф, д.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2., що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 15.03.2010 року у справі № 3-367/10 ОСОБА_1. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340, 00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль Фольксваген Гольф, державний номер НОМЕР_2 яким керував ОСОБА_2.

Пошкоджений автомобіль був застрахований на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 13/20 від 01.10.2009 року, укладеного між Акціонерним товариством «Страхова компанія «Залізничні шляхи»(надалі позивач) та Жаріним М.А.

Згідно з проведеним товарознавчим дослідженням, відповідно до звіту про оцінку майна, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Фольксваген Гольф, державний номер НОМЕР_2 внаслідок пошкодження при ДТП склала 2 203, 68 грн.

Як вбачається зі страхового акту № 80/10-88/10 від 25.02.2010 року позивачем було прийнято рішення про виплату ОСОБА_2. 1 798, 65 грн.

26.02.2010 року було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 1 798, 65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 349 від 26.02.2009 року.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як встановлено судом, транспортний засіб автомобіль Шевроле Авео, державний номер НОМЕР_1, яким спричинено шкоду автомобілю Фольксваген Гольф, державний номер НОМЕР_2 належить ОСОБА_1. (надалі третя особа).

Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що згідно з полісом № ВС/5965126 між ОСОБА_1. та Національною акціонерною страховою компанією «Оранта»(надалі відповідач) було укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (тип 1), відповідно до умов якого було застраховано цивільно-правову відповідальність третьої особи, при цьому забезпеченим транспортним засобом було визначено автомобіль Шевроле Авео, державний номер НОМЕР_1, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в сумі 35000,00 грн., франшизу встановлено в сумі 0 грн.

Умовами договору страховим випадком визначено подію, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором, що кореспондується зі статтею 6 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Відшкодувавши збитки завдані третьою особою позивач на підставі положень статті 27 Закону України «Про страхування»та статті 993 ЦК України став в межах сплаченої суми стороною-кредитором у зобовязанні, що виникло з делікту, замість потерпілого ОСОБА_2.

Тобто, позивач з моменту сплати шкоди за особу відповідальну за її спричинення став кредитором у деліктному зобовязанні отримавши право замість потерпілого водія вимагати відшкодування заподіяної шкоди від особи відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктами 1, 3 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За загальним правилом зобовязання не створює обовязку для третьої особи (стаття 511 ЦК України).

Водночас, згідно з частиною 7 статті 528 ЦК України виконання обовязку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобовязання не випливає обовязок боржника виконати зобовязання особисто.

Згідно з частинами 1, 2 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обовязок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Вказані норми містяться у розділі І «Загальні положення про зобовязання»книги пятої ЦК України і стосуються як договірних, так і недоговірних (у тому числі деліктних) зобовязань.

Відповідно до статті 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобовязання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з пунктом 4 частини 1 та частиною 3 статті 512 ЦК України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обовязку боржника третьою особою. Кредитор у зобовязанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Ні вище вказані договори страхування, ні закон не містять заборони на зміну кредитора у зобовязанні щодо відшкодування шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у Закритого акціонерного товариства Страхового дому «Європейський світ»виникло право вимоги до Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»у порядку регресу на підставі вказаних норм та статей 27 Закону України «Про страхування» та 993, 1194 ЦК України на відшкодування завданих внаслідок ДТП збитків у сумі 3887, 60 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у сумі 300, 00 грн.

Статтею 29 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що у звязку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, повязані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Як вбачається із вищевикладеного, законом не передбачено обовязку страхової компанії відшкодовувати витрати повязані за проведення автотоварознавчого дослідження.

Згідно із пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Отже, враховуючи вищевикладене страховик повинен відшкодувати лише вартість оціненої шкоди майну відповідно до лімітів відповідальності страховика.

Крім того, згідно до п. 34.2. ст. 34 Закону України «Про загальнообовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не зявився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоду. У такому випадку страховик зобовязаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи.

Таким чином, суд приходить до висновку, про відсутність обовязку компенсації витрат на проведення експертизи однієї страхової компанії перед іншою, оскільки витрати на проведення експертизи мають компенсуватися страховою компанією саме потерпілому за умови, якщо ним було замовлено та оплачено проведення відповідної експертизи.

Беручи до уваги зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування підлягають частковому задоволенню у сумі 1 798, 65 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1187, 1191 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75; код ЄДРПОУ 00034186) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Залізничні шляхи»(36000, м. Полтава, вул. Шевченка, 3; код ЄДРПОУ 22523595) страхове відшкодування у розмірі 1 798 (одна тисяча сімсот девяносто вісім) грн. 65 коп., 87 (вісімдесят сім) грн. 42 коп. державного мита та 202 (двісті дві) грн. 28 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяДідиченко М.А. дата підписання 27.09.2010 року