Рішення № 12012972, 20.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/17520.09.10 За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Безпека-бізнес І Б.”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Рабен Україна”

про стягнення 372307,85 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Рабен Україна”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Безпека-бізнес І Б.”

про стягнення заборгованості в порядку регресної вимоги в розмірі 169730, 00 грн.

                                                                       Суддя           Грєхова О. А.

Представники:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Кожухарьов П.С.- представник по довіреності від 12.08.2010р., Терещенко М.В.- представник по довіреності від 29.06.2010р., Чубук Т.М.- представник по довіреності від 09.08.2010р.

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Слюсар І.М.- представник по довіреності № 25/Ю від 22.03.2008р.

СуТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Рабен Україна” заборгованості за Договором про надання охоронних послуг № 07 від 16.06.2008р. в розмірі 372307,85 грн., в тому числі 132626,48грн. –основного боргу, 4469,33грн. –пені, 81289,82 грн. –неодержаного прибутку, 150000,00 грн. –матеріальної компенсації моральної шкоди, 3686,22 грн. –державного мита та 236,00 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Свою позовну заяву позивач обґрунтував тим, що на виконання Договору № 07 від 16.06.2008р. надав відповідачу охоронні послуги, а відповідач свого обов’язку щодо оплати за охоронні послуги не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2010р. порушено провадження по справі № 53/175, розгляд справи призначено на 07.06.2010р. та відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.

          У зв’язку з нез’явленням в судове засідання 07.06.2010р. представників сторін розгляд справи було відкладено на 21.06.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні 21.06.2010р. надав суду письмові пояснення з приводу заявленого неодержаного прибутку, в яких зазначив, що відповідач листом про припинення співпраці звільнив позивача від виконання обов’язків по охороні, а раніше припинив оплату послуг за Договором. Відповідно до п. 3.2.8 Договору відповідач повинен був письмово за 30 днів повідомити позивача про дату розірвання Договору, проте цього зроблено не було, а тому позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача суми неодержаного прибутку в розмірі 81289,82 грн.

Також представник позивача в судовому засіданні 21.06.2010р. надав суду письмові пояснення з приводу заявленої матеріальної компенсації моральної шкоди, в яких зазначив, що відповідач своїми діями, а саме надання неправдивої інформації про позивача, перешкодив укладанню договору між позивачем та іншими юридичними особами.

          Ухвалою суду від 21.06.2010р. судом прийнято до розгляду зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Рабен Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Безпека-бізнес І Б” про стягнення заборгованості в порядку регресної вимоги в розмірі 169730, 00 грн.

          Зустрічну позовну заяву позивач по зустрічному позову обґрунтував тим, що в ході інвентаризації майна, яке охороняло підприємство позивача за первісним позовом по Договору № 07 від 16.06.2008р. виявлено недостачу товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з чим позивачу за зустрічним позовом були завдані матеріальні збитки в розмірі 169730,02 грн.

          Ухвалою суду від 21.06.2010р. відкладено розгляд справи на 16.08.2010р. та продовжено розгляд справи за клопотанням сторін.

          Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 16.08.2010р. надав суду письмові пояснення в яких зазначив, що позивач застрахував свою відповідальністю перед відповідачем на суму 500000,00 грн. на випадок нанесення шкоди товарно-матеріальними цінностям третіми особами.

          Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 16.08.2010р. надав суду письмові заперечення на зустрічну позовну заяву, в яких зазначив, що Договором № 07 від 16.06.2008р. не передбачено право регресу; позивачу за первісним позовом не було направлено повідомлення про створення комісії у зв’язку з проведеною інвентаризацією якої виявлено недостачу товарно-матеріальних цінностей; в матеріалах зустрічного позову відсутні докази неналежного виконання обов’язків по Договору № 07 від 16.06.2008р. позивачем за первісним позовом; позивачем за зустрічним позовом систематично порушувалися правила навантаження і розвантаження товарно-матеріальних цінностей без присутності охорони на рампах; позивач за зустрічним позовом знімав охорону з постів для перерахунку товарно-матеріальних цінностей; позивач за зустрічним позовом не звертався до відповідача за зустрічним позовом про зникнення коробок і палет, оскільки охорона не несе відповідальності за вміст коробок і палет, а лише за їх кількість; в акті про недостачу товарно-матеріальних цінностей не було вказано з чиєї вини виникла недостача.

          В судовому засіданні 16.08.2010р., відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 20.09.2010р.

          В судове засідання 20.09.2010р. представник позивач з’явився, первісний позов підтримав в повному обсязі та заперечив на зустрічний позов.

В судове засідання 20.09.2010р. представник відповідача з’явився, зустрічний позов підтримав в повному обсязі та заперечив на первісний позов.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 20.09.2010р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача за первісним та зустрічним позовами, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Щодо заявленого первісного позову.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

16.06.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 07 на надання охоронних послуг, який підписано представниками та посвідчено печатками сторін, належним чином засвідчена позивачем копія якого наявна в матеріалах справи.

Умовами договору № 07 від 16.06.2008р. сторони погодили, що протягом дії Договору Виконавець (позивач) зобов’язується забезпечити недоторканість майна, що находиться на території об’єктів Замовника (відповідач), які охороняються персоналом охорони, шляхом здійснення ними позмінного чергування при фізичній охороні об’єктів (п. 1.1); виконавець зобов’язався організувати та забезпечити належну охорону об’єкта замовника із зберіганням на ньому майна та товарно-матеріальних цінностей замовника від розкрадання, пошкодження та знищення, а також вжити необхідних заходів у разі виникнення на об’єкті стихійного лиха, аварій, катастроф та інших надзвичайних подій за відсутності протиправних дій щодо об’єктів охорони (п. 2.1.1); замовник зобов’язався своєчасно, але не пізніше 10 числа місяця наступного за оплачуваним, вносити плату за надані послуги виконавцю (п. 2.2.13); підтвердженням повного виконання договірних зобов’язань є акт про надання послуг, складений згідно з вимогами п. 2.1.14. Договору і підписаний обома сторонами (п. 5.4).

01.09.208р. між сторонами у справі також було укладено Додаток № 6 до Договору в якому сторони домовилися про розмір договірної ціни на надання послуг.

П. 5.2 Договору встановлено, що оплата за послуги охорони здійснюється Замовником не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавалися послуги з охорони об’єкта, на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі рахунку-фактури Виконавця в сумі, визначеній сторонами відповідно до Протоколу узгодження договірної ціни та акту про надання послуг, складеного не пізніше останнього числа місяця, у якому були надані послуги.

Відповідно до п. 8.1 Договір набуває чинності з дня його підписання Сторонами строком на один рік діє до 16.06.2009р. Якщо за один місяць до закінчення строку дії Договору ні одна із сторін не вимагатиме його припинення, або переукладання, тоді він залишається в силі на попередніх умовах і на той же строк.

Замовник має право розірвати Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це виконавця не менше ніж за 30 днів (п. 3.2.8 Договору).

Листом від 19.01.2010р. відповідач повідомив позивача про припинення подальшої співпраці з позивачем з 21.01.2010р. та звільнення позивача від зобов’язання виконувати свої обов’язки охорони згідно п. 3.1.2 Договору від 30.01.2010р.

Суд не приймає цей лист як доказ розірвання Договору в односторонньому порядку в силу вимог п. 3.2.8 Договору, оскільки лист відповідача про звільнення позивача від зобов’язання виконувати свої обов’язки з охорони згідно з п. 3.1.2 Договору від 30.01.2010р. датований 19.01.2010р. А в силу п. 3.2.8 Договору Замовник має право розірвати Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це виконавця не менше ніж за 30 днів.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку що в спірний період надання та отримання послуг з охорони Договір надання охоронних послуг № 07 від 16.06.2008р. діяв.

На доказ надання послуг відповідачу на суму 132626,48 грн. по Договору надання охоронних послуг № 07 від 16.06.2008р. позивач надав суду акт виконання робіт за січень 2010р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач по справі виставляв відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000003 від 21.01.2010р. на суму 132626,48 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач у своїй позовній заяві та у наданих суду поясненнях представника повідомив, що ним належним чином виконані договірні зобов’язання, а саме надані відповідачу охоронні послуги, тоді як відповідач зобов’язання щодо оплати за отримані послуги не виконав, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 132626,48 грн., яку позивач просить стягнути як основний борг.

Досліджуючи подані позивачем в обґрунтування позовних вимог докази суд встановив, що акт виконання робіт за січень 2010р. на суму 132626,48 грн. підписаний лише позивачем.

На доказ направлення та отримання відповідачем акту виконання робіт за січень 2010р. на суму 132626,48 грн. та рахунку-фактури № СФ-0000003 від 21.01.2010р. на суму 132626,48 грн. позивач надав суду фіскальний чек поштового відділення № 4485 від 02.03.2010р. та повідомлення про вручення поштового відправлення від 02.03.2010р.

Відповідач не підписав акт виконання робіт за січень 2010р. на суму 132626,48 грн., вказані в акті послуги не оплатив, зауважень щодо послуг вказаних в акті виконання робіт за січень 2010р. на суму 132626,48 грн. не надав.

Отже, незважаючи на те, що акт приймання наданих послуг не підписаний відповідачем, з його боку заперечень щодо обсягів та якості наданих послуг не зроблено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач в односторонньому порядку безпідставно не сплачує надані позивачем послуги.

З огляду на викладене суд вважає що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 132626,48 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався до відповідача з претензією про оплату заборгованості № 76 від 02.03.2010р. На доказ направлення претензії позивач надав суду фіскальний чек поштового відділення № 4485 від 02.03.2010р. та повідомлення про вручення поштового відправлення від 02.03.2010р.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. При цьому частиною 1 ст. 902 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості наданих послуг (п. 5.2. Договору), проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору за надані позивачем послуги належним чином не розрахувався.

Таким чином, враховуючи що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Безпека-бізнес І Б” щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Рабен Україна” основного боргу у розмірі 132626,48 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється в письмовій формі.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов’язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій –неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Позивач також просить стягнути з відповідача 4469,33 грн. пені за порушення умов договору у період з 11.02.2010р. по 11.04.2010р. за 60 днів.

Як вбачається з пункту 6.6 Договору замовник несе відповідальність за несвоєчасну оплату послуг з охорони об’єкта та в разі прострочення платежу сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Таким чином, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4469,33 грн.

Позивач в позовній заяві заявив про стягнення з відповідача 81289,82 грн. –неодержаного прибутку, 150000,00 грн. –матеріальної компенсації моральної шкоди.

В обґрунтуванні неодержаного прибутку та матеріальної компенсації моральної шкоди позивач посилається на статті 224 та 225 Господарського кодексу України.

В статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збиткам розуміються, зокрема, витрати, зроблені управненою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За правилами статті 611 ЦК України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Вказана норма кореспондується з частиною 1 статті 218 ГК України відповідно до якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до статті 623 ЦК України боржник який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. При визначені не одержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов’язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов’язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов’язання було виконано боржником.

Підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність особи); шкода, завдана такою поведінкою; причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань (виключає його відповідальність).

При дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлена вимога позивача про стягнення з відповідача матеріальної компенсації моральної шкоди в розмірі 150 000 грн. не є збитками.

Також необхідно зазначити, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача матеріальної компенсації моральної шкоди з інших правових підстав.

Щодо заявленої позивачем 81289,82 грн. –неодержаного прибутку необхідно зазначити наступне.

Неодержаний прибуток позивач обґрунтовує бухгалтерською довідкою та листом відповідача про припинення договірних зобов’язань по Договору надання охоронних послуг № 07.

Бухгалтерська довідка є внутрішнім документом підприємства і не може прийматися судом як доказ завдання позивачу збитку.

Щодо листа про припинення договірних зобов’язань по Договору надання охоронних послуг № 07, то суд не вважає данні дії протиправною поведінкою. Оскільки відповідно до умов Договору охоронних послуг № 07 відповідач може відмовитися від виконання зобов’язань в односторонньому порядку.

Досліджуючи матеріали справи суд встановив, що позивач не надав суду доказів (документальне підтвердження) вини відповідача, у зв’язку з чим позивач не отримав 81289,82 грн. неодержаного прибутку.

Таким чином, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовної заяви в частині заявлених 81289,82 грн. неодержаного прибутку.

Щодо заявленого зустрічного позову необхідно зазначити наступне.

Зустрічну позовну заяву позивач по зустрічному позову обґрунтував тим, що в ході інвентаризації майна, яке охороняло підприємство позивача за первісним позовом по Договору № 07 від 16.06.2008р. недостачу товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з чим позивачу за зустрічним позовом були завдані матеріальні збитки в розмірі 169730,02 грн.

16.06.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено договір на надання охоронних послуг № 07, відповідно до умов якого протягом дії Договору Виконавець (позивач) зобов’язується забезпечити недоторканість майна, що находиться на території об’єктів Замовника (відповідач), які охороняються персоналом охорони, шляхом здійснення ними позмінного чергування при фізичній охороні об’єктів. (п. 1.1. Договору).

Листами від 15.11.2009р., від 23.11.2009р., від 02.12.2009р., від 20.10.2009р., від 23.09.2009р., від 03.12.2009р. позивач повідомив відповідача про інвентаризацію на складі з 15.11.2009р. по 16.11.2009р., з 03.12.2009р. по 04.12.2009р., з 07.12.2009р. по 12.12.2009р., 22.10.2009р., з 29.09.209р. по 30.09.2009р., з 14.12.2009р. по 18.12.2009р.

Як вбачається з матеріалів справи позивач провів інвентаризацію на складі, який знаходився під охороною відповідача, що підтверджується актами інвентаризацій доданими до зустрічної позовної заяви.

Як стверджує позивач в ході проведення інвентаризації ним було виявлено недостачі продукції на складі.

Як вбачається з п. 2.2.15 Договору надання охоронних послуг № 07 для визначення розмірів збитків, що виникли в разі події, коли об’єкт був під охороною, створити комісію, в яку входять уповноважені представники Замовника та Виконавця. Про створення комісії та часу проведення вказаних дій Замовник письмово повідомляє Виконавця через уповноваженого представника не пізніше, як за 24 години до проведення роботи комісії, при цьому у випадку відсутності уповноваженого представника Виконавця, Акт складається в односторонньому порядку.

Внаслідок чого позивач звернувся до відповідача з листом № 912-964 від 10.12.2009р. про створення комісії для визначення наявності збитків та їх розмірів.

В судовому засіданні представник відповідача надав суду копію акту встановлення суми завданих збитків від 14.12.2009р.

При дослідженні акту встановлення суми завданих збитків від 14.12.2009р. судом встановлено, що акт встановлення суми завданих збитків від 14.12.2009р. не підписаний ні зі сторони позивача ні зі сторони відповідача. Таким чином, суд не приймає до уваги акт встановлення суми завданих збитків від 14.12.2009р. як належним доказ встановлення суми завданих збитків.

Відповідно до п. 2.1.9 Договору надання охоронних послуг № 07 виконавець зобов’язаний відшкодовувати Замовнику збитки, заподіяні з вини Виконавця, після надання Замовником документів, що підтверджують факт крадіжки, грабежу, розбійництва, а також факт знищення або ушкодження майна сторонніми особами або працівниками, а також факт знищення або ушкодження майна сторонніми особами або працівниками Замовника чи Виконавця, а також унаслідок пожежі або в силу інших причин з вини персоналу охорони Виконавця, що здійснює охорону об’єкта. Розмір збитків повинен бути підтверджений відповідними документами і розрахунком вартості украдених, знищених або ушкоджених товарно-матеріальних цінностей і викладених грошових коштів, складених за участю представників Виконавця і звіреними з бухгалтерськими даними, даними систем обліку Замовника. До збитків, що відшкодовуються входить вартість викрадених або ушкоджених товарно-матеріальних цінностей, майна, розмір зниження вартості ушкоджених товарно-матеріальних цінностей, витрати, здійснені на відновлення ушкодженого майна, а також викрадені грошові суми.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до припису ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Досліджуючи матеріали справи суд встановив, що позивач не надав суду та відповідачу документів, що підтверджують факт крадіжки, грабежу, розбійництва, а також факт знищення або ушкодження майна сторонніми особами або працівниками, а також факт знищення або ушкодження майна сторонніми особами або працівниками Замовника чи Виконавця, а також унаслідок пожежі або в силу інших причин з вини персоналу охорони Виконавця, що здійснює охорону об’єкта.

Позивач в зустрічній позовній заяві заявив суму в розмірі 169730,02 грн. і як стягнення шкоди в порядку регресу. Та обґрунтував зазначене доданими до зустрічної позовної заяви претензіями юридичних осіб, які зберігали продукцію на складі позивача та який охоронявся відповідачем, та платіжними дорученнями про задоволення претензій вказаних юридичних осіб.

Відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Досліджуючи матеріали справи суд встановив, що позивач не надав суду доказів вини відповідача, у зв’язку з чим позивач отримав претензії від юридичних осіб, які зберігали продукцію на складі позивача та який охоронявся відповідачем, та виплатив грошові кошти на задоволення претензій вказаних юридичних осіб.

Позивач в зустрічній позовній заяві заявив суму в розмірі 169730,02 грн. і як збитки.

Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є :

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, а при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 Цивільного кодексу України).

Підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність особи); шкода, завдана такою поведінкою; причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.

Надані позивачем за зустрічним позовом докази на підтвердження вимог про притягнення до відповідальності у вигляді відшкодування збитків не свідчать про те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем за зустрічним позовом зобов’язань за договором воно зазнало збитків, а також того, що в діях відповідача за зустрічним позовом є склад цивільного правопорушення, який є підставою для притягнення до відповідальності у вигляді відшкодування збитків, тобто відсутній причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою. Зокрема, позивач не довів суду, що саме з вини відповідача була виявлена недостача товарів на складах.

Отже, виходячи із принципів добросовісності, розумності та справедливості (ст.. 3 Цивільного кодексу України) вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення збитків в розмірі 169730,02 грн. задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за первісним позовом покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам, за зустрічним позовом покладаються на позивача.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.          Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Рабен Україна”(02154, м. Київ, бульвар Русанівський, 7, код ЄДРПОУ 32306522, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Безпека-бізнес І Б.” (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 10, код ЄДРПОУ 30186754) 132626 (сто тридцять дві тисячі шістсот двадцять шість) грн. 48 коп. основного боргу, 4469 (чотири тисячі чотириста шістдесят дев’ять) грн. 33 коп. 1 370 (одна тисяча триста сімдесят) грн. 96 коп. державного мита та 87 (вісімдесят сім) грн. 83 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог по первісному позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                           Грєхова О.А.

Повний текст складено 27.09.10 р.