Рішення № 12012484, 04.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

Справа № 13/51204.02.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед"

про стягнення заборгованості 12 900,00 грн.

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники:

від позивача           Кесарева Г.І. –дов № 3 від 04.01.2010 р.,

від відповідача Ареф’єв А.Ю.- дов. № 12-01/10-01 від 12.01.2010 р.,

була 26.01.10 Шевеля С.І. –дов. № 26-01 від 26.01.2010 р.

В судовому засіданні 04.02.10 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ і СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно Плюс"(далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед"(далі-відповідач) 12 900,00 грн.

Позов мотивований невиконанням зобов'язання за договором поставки в частині оплати поставленого товару.

16.11.09 ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі №13/512, витребувано документи та докази і сторони зобов'язано вчинити дії, розгляд справи призначено на 03.12.09.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 03.12.09, 12.01.10 та 26.01.10 розгляд справи відкладався на 04.02.10, відповідно до ст.77 ГПК України.

11.01.10 позивач через канцелярію суду подав заяву про збільшення позовних вимог і просив стягнути з відповідача 12900,00 грн. боргу, 666,55грн. пені, 1799,55 грн. - інфляційних втрат, 435,78 грн. три проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №13/512 від 21.01.10 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед" у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.01.10 №13/512 відповідно до якої був відкладений розгляд справи та сторони зобов'язано виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва №13/512 від 16.11.09 у повному обсязі.

Заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження з підстав пред'явлення позову до позивача про розірвання договору, невиконання умов якого є підставою позову у даній справі, відхилене судом оскільки вирішення спору про розірвання договору не є перешкодою для вирішення спору про стягнення боргу за цим договором і не унеможливлює розгляд цієї справи.

Клопотання відповідача про його заміну правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед-2009" залишене судом без задоволення з тих підстав, що відповідач не довів законність передачі своїх боргових зобов'язань за цим договором новоствореній шляхом реорганізації (виділу) юридичній особі.

З цих же мотивів, заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення реорганізації Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед" у Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед-2009" шляхом виділення, для заміни правонаступником, залишене без задоволення

Ухвалою Господарського суду міста Києва №13/512 від 21.01.10 відмовлено в прийнятті апеляційної скарги відповідача, поданої на ухвалу суду від 12.01.10 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №13/512 від 26.01.10 за клопотанням представників сторін продовжений строк вирішення спору, як це передбачено ст.69 ГПК України, розгляд справи відкладений на 04.02.10

В судовому засіданні 04.02.10 позивач підтримав позовні вимоги і просив стягнути борг, пеню, інфляційні втрати та три проценти річних.

Відповідач заперечив проти позову вказавши, що заборгованість дійсно не погашена через скрутне матеріальне становище, проте це зобов’язання передано за розподільчим балансом та передавальним актом Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед-2009".

Позивач зазначив, що відповідач, як боржник, не погоджував з ним, як кредитором, заміну в зобов’язанні іншою особою, згоди на заміну відповідача він не надає, передачу боргового зобов’язання в сумі 12900,00 грн. за неоплачену поставку не визнає.

Перед початком розгляду справи по суті представників учасників судового процесу ознайомлено з їх правами та обов’язками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 27, 81-1 ГПК України.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд –

ВСТАНОВИВ:

10.11.08 між Позивачем (Продавець) та Івано-Франківською філією Відповідача (Покупець) укладено договір купівлі-продажу за № 8/11-10, згідно умов якого Позивач зобов'язується продати та поставити, а Відповідач прийняти та оплатити товар -бетон.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 95 ЦК України передбачено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, який розташований поза її місцезнаходженням, здійснює всі або частину функцій підприємства. Керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Філія не є юридичною особою та діє на підставі затвердженого положення (ч. 5 ст. 55 ГК України, ч. 3 ст. 95 ЦК України).

Того ж дня Позивачем було поставлено Відповідачу товар (бетон) на загальну суму 12 900,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № БетБ- 0601 від 11.11.08.

Відповідно до п.5.2. укладеного договору оплата за товар проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця на протязі 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату.

Рахунок на оплату за отриманий товар згідно накладної № БетБ-0601 від 11.11.08 до оплати за отриманий товар був направлений 25.09.09 рекомендованим листом з описом вкладення про, що свідчить отримання Покупцем рахунку на оплату.

Товар згідно умов договору поставлений, рахунок на оплату виставлений, але оплата за товар до цього часу не проведена.

Внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість в сумі 12 900,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих суду доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

Відповідачем не надано жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві.

В ході розгляду справи відповідач визнав неоплачений борг, та надав власний розрахунок пені (630,33грн.), інфляційних втрат (374,10грн.) та трьох процентів річних (92,24 грн.)

Як визначено ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару (п.5.2), проте відповідач, в порушення вимог чинного законодавства та умов договору, за отриманий товар не розрахувався, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 12900,00 грн.

Враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то за таких обставин, позов про стягнення боргу за договором в розмірі 12900,00 грн. визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

В зв’язку з простроченням відповідачем зобов’язання щодо оплати поставленого товару позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 666,55 грн., інфляційні втрати у сумі 1799,55 грн., три проценти річних у сумі 435,78 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частина 2 ст.551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частина 2 статті 549 ЦК України визначає що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3 договору сторони узгодили, що за неналежне виконання п.5.2 договору Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 0,5% від неоплаченої суми за кожен день прострочки.

Положення даного пункту договору по суті не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм обчислення розміру неустойки виходячи з кількості днів прострочення виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня".

Відповідно до п. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару, позивачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства нарахована відповідачу пеня, а тому вимоги позивача в частині стягнення пені за неналежне виконання п.5.2 договору в сумі 652,07 грн. визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню, за розрахунком суду.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з відповідача на підставі вказаної норми Цивільного кодексу, підлягають стягненню три проценти річних в сумі 95,42 грн. та втрати від інфляції в сумі 374,10 грн. за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Посилання відповідача на те, що борг за цим договором переданий правонаступнику Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед-2009" і саме ця особа є боржником і належним відповідачем не приймаються господарським судом з огляду на таке.

Відповідно до ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до положень ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 56 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкт господарювання може бути утворений шляхом заснування нового або реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Згідно з ч.4ст. 59 ГК України у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

Згідно до ст.109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. До виділу застосовуються за аналогією положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.

Згідно до положень ч. 4 ст. 105 ЦК України комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що комісія з припинення юридичної особи, зокрема, публікує повідомлення про припинення юридичної особи, та письмово повідомляє кредиторів про припинення юридичної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 107 ЦК України кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання.

Це надає кредиторам можливість вчасно скористатися наданим їм правом, а саме: звернутися до юридичної особи з вимогою про припинення або дострокове виконання зобов'язань. Вказане положення може стосуватися різного роду зобов'язань, як грошових, майнових так стосовно дострокового виконання робіт і послуг.

Вимоги кредиторів повинні бути виражені у письмовій формі.

Проте, комісія з припинення не виконала вимог закону і не повідомила письмово ТОВ «Техно-плюс»про реорганізацію.

В ході розгляду справи відповідач надав докази (лист вих.02-02/10-001) того, що лише 02.02.10 кредитор був повідомлений про передачу боргових зобов’язань.

Отже через невиконання вимог закону позивач був позбавлений можливості реалізувати своє право вимоги.

Незважаючи на те, що правовідносини між сторонами щодо передачі кредиторської заборгованості за розподільчим балансом виникли на підставі управлінського акту –рішення і протоколів загальних зборів учасників відповідача –вони є господарськими та до них застосовуються положення законодавства щодо передачі прав та обов’язків новоутвореній юридичній особі при виділі на загальних підставах.

Відповідно до ст. 11 ЦК України управлінській акти є одним з джерел виникнення цивільних прав і обов’язків, тому факт проведення реорганізації на його підставі не впливає на права та обов’язки сторін щодо передачі дебіторської заборгованості і не надає відповідачу ніяких особливих підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов’язань, що виникли у зв’язку з передачею дебіторської заборгованості новоутвореній особі.

Відповідно чинного законодавства (109ЦК України, 59ГК України) при виділі права та обов’язки переходять до новоутвореної юридичної особи згідно розподільчого балансу.

Відповідно рішення та протоколів загальних зборів відповідача новоутвореному підприємству ТОВ "Інтеросфіс лімітед 2009" передано непогашені зобов’язання, відображені у балансі, тобто, фактично мала місце зміна боржника у зобов’язанні внаслідок правонаступництва, що відбулася на виконання рішення учасника ТОВ "Інтеросфіс лімітед", проте не кредитора (ст. 512 ЦК України), оскільки позивач своє зобов’язання за договором №8/11-10 від 10.11.08 виконав і ТОВ "Інтеросфіс лімітед" вже не є кредитором ТОВ " Техно Плюс".

Статтею 520 ЦК України безальтернативно встановлює, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

За згодою відповідач-боржник до позивача-кредитора не звертався, проти заміни боржника позивач заперечував в судовому засіданні.

На відміну від передбаченого ст. 512 ЦК переліку підстав заміни кредитора у зобов'язанні, переліку підстав заміни боржника ЦК не містить. Разом з тим, заміна боржника є можливою в двох випадках: в разі загального правонаступництва, і окремого (сингулярного) правонаступництва - на підставі договору.

Отже, в разі загального правонаступництва обов'язки переходять до нового боржника автоматично незалежно від волі кредитора.

Водночас в разі заміни боржника в ході сингулярного правонаступництва вимагається згода кредитора.

За розподільчим балансом грошові кошти, які є предметом позову про їх стягнення, складають частину майна, що передається виділеній юридичній особі. Володіння спірними коштами іншою особою за зобов'язаннями з відповідачем, не може змінити статусу цих коштів як частини виділеного майна новоствореній юридичній особі. Передавальний акт за своєю правовою природою є договором між ТОВ "Інтерофіс лімітед" і ТОВ "Інтерофіс лімітед-2009".

Передача цих коштів як права вимоги кредиторської заборгованості, визначених розподільчим балансом повинна бути підтверджена перерахуванням відповідачем отриманої кредиторської заборгованості, цих коштів як частини виділеного майна.

Крім того, слід зазначити, що рішення про реорганізацію та протоколи №32, №33 загальних зборів відповідача є правочинами у розмінні п. 1 ст. 202 ЦК України та актами управління господарською діяльністю.

В свою чергу, відповідно до положень ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з приписами ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з акту управління господарською діяльністю, а відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 176 ГК України організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств.

За таких обставин протокол загальних зборів товариства у розумінні чинного законодавства України є актом управління господарською діяльністю, тоді як в силу ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" рішення, прийняті учасниками на загальних заборах товариства, підлягають обов'язковому виконанню виконавчим органом товариства.

Як зазначалось, з урахуванням спільності реорганізації шляхом виділу та способів припинення юридичних осіб ЦК України застосовує до виділу положення ч.1, ч.2,ч.4 ст.105, ст.ст. 106, 107 цього Кодексу, крім п. 3 ст. 105. Виключення відповідного пункту вказує на той факт, що до комісії по виділу не переходить право виконавчого органу юридичної особи.

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Керівник відповідача, як виконавчий орган відповідача, повинен був підписати розподільчий баланс та передавальний акт, проте цього не зробив, вони підписані головою та членом комісії з припинення.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково за рахунок відповідача.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено державне мито в сумі 314,12 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1066 від 27.08.09.

Оскільки вказаний спір є майновим, відповідно до підпункту "а" пункту 2 статт 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" позивачем мало бути сплачене державне мито в розмірі одного відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При ціні позову 15801,88 грн. державне мито мало бути сплачене в сумі 158,02 грн.

Отже, у відповідності до ст. 47 ГПК України, зайво сплачене державне мито в сумі 156,10 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 47, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед"(04053,м Київ пров.Киянівський,3-7, кодЄДРПОУ 32962368), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час примусового виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Плюс" (60412, Чернівецька обл.Глибочицький р-н с.Чагор, вул.Приміська,1а, код ЄДРПОУ 32722761) основний борг в сумі 12'900(дванадцять тисяч дев'ятьсот),00 грн., штраф(пеню) в сумі 652(шістьсот п'ятдесят дві),07 грн., інфляційні втрати в сумі 374(триста сімдесят чотири),10 грн., три проценти річних в сумі 95,42 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 140(сто сорок),21 грн. та 209 (двісті девять),41грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Техно Плюс"(60412, Чернівецька обл.Глибочицький р-н с.Чагор, вул.Приміська,1а, код ЄДРПОУ 32722761) з державного бюджету України 156(сто п'ятдесят шість),10грн. зайво сплаченого державного мита згідно до платіжного доручення № 1066 від 27.08.09, оригінал якого зберігається в матеріалах господарської справи №13/512 у Господарському суді міста Києва (01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, 44б).

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

                    Суддя І.Д. Курдельчук

дата підписання 17.02.10