Рішення № 120089848, 01.07.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 рокуСправа №160/12928/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

20.05.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно рапорту від 22.12.2023 про звільнення зі служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 22.12.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту г) п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 було призвано на військову службу за призивом під час мобілізації та військову службу він проходить в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивачем було подано по команді рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме, з з підстав необхідності здійснення постійного догляду захворими батьками. Мати позивача потребує постійного стороннього догляду, про що медичним закладом охорони здоров`я Комунальним некомерційним підприємством «П`ятихатський центр первинної медико-санітарної допомоги» П`ятихатської міської ради зроблено висновок №205/727 від 01.12.2023 р. До рапорту додавалися усі копії документів, підтверджуючих зазначений факт. Листом від 16.02.2024 вих.№5/1653 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено ОСОБА_1 , що його рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами задоволенню не підлягає, оскільки звільнитися за вищевказаних підстав можливо тільки за наявності висновку медико-соціальної експертної комісії. Висновок ЛКК №205/727 від 01.12.2023 р., виданий медичним закладом охорони здоров`я Комунальним некомерційним підприємством «П`ятихатський центр первинної медико-санітарної допомоги» П`ятихатської міської ради, є передбаченим (чинним на час виникнення спірних правовідносин) законодавством документом та на підставі саме такого документу ОСОБА_1 має право на звільнення з військової служби.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

04.06.2024 року через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив проти позову. Відповідач проти позову заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. 06.02.2024 за результатами розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 командуванням ІНФОРМАЦІЯ_5 рапорт та документи про звільнення були повернуті без реалізації у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів, які можуть бути підставою для звільнення, а саме, в наданих документах відсутнє підтвердження необхідності постійного догляду за хворою матір`ю, яке підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Окремо слід зазначити, що визначення терміну в 1 (один) рік протирічить поняттю «постійного догляду».

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

22.12.2023 р. позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_4 рапорт від 22.12.2023 р. про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, на підставі абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, з підстав необхідності здійснення постійного догляду за хворими батьками (матір`ю ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3 ) за медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

До рапорту було додано, зокрема, копії висновків ЛКК №205/727 від 01.12.2023 р., №205/728 від 01.12.2023 р., виданих медичним закладом охорони здоров`я Комунальним некомерційним підприємством «П`ятихатський центр первинної медико-санітарної допомоги» П`ятихатської міської ради, акт встановлення факту здійснення догляду №116 від 21.12.2023 р.

Рапорт зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_6 16.01.2024 р.

На рапорт ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 надано відповідь листом від 06.02.2024 р. №5/1653, яким відмовлено у звільненні з військової служби у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів, які можуть бути підставою для звільнення, а саме, в наданих документах відсутнє підтвердження необхідності постійного догляду за хворою матір`ю, яке підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до висновку ЛКК №205/727, наданого медичним закладом охорони здоров`я Комунальним некомерційним підприємством «П`ятихатський центр первинної медико-санітарної допомоги» П`ятихатської міської ради, ОСОБА_2 , 1944 року народження, потребує постійного стороннього догляду терміном з 01.12.2023 р. по 01.12.2024 р.

Згідно до висновку ЛКК №205/728, наданого медичним закладом охорони здоров`я Комунальним некомерційним підприємством «П`ятихатський центр первинної медико-санітарної допомоги» П`ятихатської міської ради, ОСОБА_3 , 1942 р.н., за станом здоров`я не може проводити догляд за жінкою ОСОБА_2 , 1944 р.н.

Відповідно до Акту встановлення факту здійснення догляду №116 від 21.12.2023 р., складеного депутатом П`ятихатської міської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 так як остання відповідно до довідки ЛКК потребує постійного стороннього догляду та допомоги в самообслуговуванні з боку рідних.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІвід 25.03.1992 р. (далі - Закон № 2232-ХІІ) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.1ст.2 Закону № 2232-ХІІ(тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.6ст.2 Закону України № 2232-ХІІпередбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XIIунормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільненнязвійськової служби передбаченіст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільненнязвійськової служби військовослужбовців, які проходять військову службузапризовом під час мобілізації, на особливий період, військову службузапризовом осіб із числа резервістів в особливий період,зокрема:під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану"Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці,які проходять військову службузапризовом під час мобілізації, на особливий період, військову службузапризовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняютьсязвійськової служби під час воєнного станучерезтакісімейні обставиниабоінші поважні причини(якщовійськовослужбовціне висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Згіднозч.7ст.26 Закону № 2232-XIIзвільнення військовослужбовцівзвійськової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п.п. 6, 7 розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначеноЗаконом України"Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно п. 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (змоменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, тазмоменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиноютретьою,пунктом 2частини четвертої,пунктом 3частини п`ятої тапунктом 3частини шостоїстатті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включнозавсіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно доДисциплінарного статуту Збройних Сил Україниприрівняні до них;

у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включнозавсіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно доДисциплінарного статуту Збройних Сил Україниприрівняні до них.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, щовійськовослужбовці,які проходять військову службузапризовом під час мобілізації, звільняютьсязвійськової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п.2 ч.4ст.26 Закону № 2232-XIIчерез сімейні обставиниабозвизначених названим Законом поважних причин,заумови, що таківійськовослужбовціне висловили бажання продовжувати військову службу,серед якихтака обставина, як у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Тівійськовослужбовці,які бажаютьзвільнитися звійськової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. При цьому, законодавець визначив альтернативно документи, які підтверджують необхідністьздійснення постійного догляду за особою:або висновок МСЕК або ЛКК.

Визначення терміну "медичний висновок" наведене у п.3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я" 18.09.2020 № 2136 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), як електронний документ, що формується на підставі медичних записів (без відмітки про відміну запису) в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У п.3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) значиться, що медичний висновокце висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння)замісцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановленнязв`язкупогіршення стану здоров`я працівниказвпливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказаньзастаном здоров`я виконувати роботу.

Отже, як вбачаєтьсязвищенаведеного, медичний висновокце документ, який містить об`єктивні дані про стан здоров`я особи та видаєтьсязпитань, пов`язанихзтаким станом здоров`я.

Суб`єктами формування чи видачі медичного висновку зазначені лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Відповідно до п. 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пп.1 п.11 цього Положення міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію,зякою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язанезвиконанням ними трудових обов`язків;

потребу осібз інвалідністюу забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а такожзурахуванням соціальних критеріїв;

потребу осібз інвалідністю,потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

причинисмерті особиз інвалідністюабо особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого.

Відповідно до п.19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнаноособою з інвалідністюабо стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк випискузакта огляду комісії органові, в якому особаз інвалідністюперебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги. Замісцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та їїпричини,а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витягзакта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

Отже, як вбачаєтьсязвищенаведеного лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісіязарезультатами проведеного лікування чи обстеженняможутьформувати медичний висновок, а МСЕКзарезультатами проведеного оглядудовідку, акт огляду (витягзакту огляду) та протокол засідання комісії.

У наведеному формулюванні прав та обов`язків МСЕК відсутнє поняття"постійного догляду",є лише право визначати необхідністьдогляду,стороннього нагляду, аж ніяк непостійного догляду.При цьому доцільно звернути увагу, що поняття «сторонній догляд» є не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд"це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженогонаказу Міністерства охорони здоров`я від 09.04.2008 № 189 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я утворюються ЛКК (п.1 розділу III).

Згіднозп.3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимогпункту 4розділу IV цього Порядку;

2)здійсненнянаправлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявленізарезультатом перевірки уповноваженими лікарями, перелікякихзатверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пункт 4 розділу ІV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

форму рішення для встановлення причинно-наслідковогозв`язкузахворюваннязумовами праці;

висновки або рекомендації щододогляду задитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я"(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Інструкцію щодо заповненняформи первинної облікової документації № 080-4/о"Висновок про наявність порушення функцій організмучерезякі невиліковно хворі особи неможутьсамостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послугиз доглядуна непрофесійній основі".

Згіднозп.2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медициниформи первинної облікової документації № 025/о"Медична карта амбулаторного хворого № _____", затвердженоїнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012№ 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012за№ 661/20974.

Суд зазначає, що дійсно є недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання "яким документом необхідно підтверджувати необхідністьздійснення постійного догляду"та "який орган має видавати цей документ".

А тому, суд не вбачає підстав не приймати до уваги висновок ЛКК №205/727, наданий медичним закладом охорони здоров`я Комунальним некомерційним підприємством «П`ятихатський центр первинної медико-санітарної допомоги» П`ятихатської міської ради, відповідно до якого ОСОБА_2 , 1944 року народження, потребує постійного стороннього догляду.

Аналізуючи повноваження МСЕК, передбачені Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, суд зазначає, що остання визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі осібз інвалідністю,а також осіб, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. ОСОБА_2 до такої категорії осіб не відноситься, а тому висновок МСЕК і не може бути нею представлений.

Крім того, суд звертає увагу, що абз.4 пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідностіздійснення постійного догляду за особою: або висновок МСЕК, або ЛКК. Поданий позивачем до рапорту про звільненнязвійськової служби висновок ЛКК є належним і достатнім документом для підтвердження того, що особа потребуєпостійного догляду.

Помилковими є доводи відповідача, що висновок ЛКК не може бути визнаний, як документ для звільненняпозивача зі служби, і посилаючись на положенняпостанови Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, щоможутьбути підставою для звільнення громадянзвійськової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу".

Дана постанова визначає Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, щоможутьбути підставою для звільнення громадянзвійськової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу та вказує на таке:

Військовослужбовці,крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх проханняможутьбути звільненізвійськової служби та із служби осіб рядового і начальницького складучерезтакісімейні обставинитаінші поважні причини:

виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем,особоюрядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, щознею (зним) проживають, без батька (матері);

утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем,особоюрядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і узв`язку зцим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

укладення шлюбу військовослужбовцем,особоюрядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем абоособоюбез громадянства, що постійно проживаєзамежами України;

хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згіднозвисновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

необхідністьпостійногосторонньогодогляду захворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

неможливість призначення одногозвійськовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

довгострокове відрядженнязакордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

Водночас,дана постанова прийнята Кабінетом Міністрів України 12.06.2013 відповідно дост.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Стаття 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"в редакції станом на 12.06.2013, визначала підстави звільнення військовослужбовців ч.6 якої передбачала, що контракт припиняється (розривається), авійськовослужбовці,які проходять військову службузаконтрактом, звільняютьсязвійськової служби, середіншого черезсімейніобставини абоз іншихповажних причин, перелікякихвстановлено Кабінетом Міністрів України.

Частина 7ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"в редакції станом на 12.06.2013встановлювала підстави для звільненнязвійськової служби осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу,серед яких-через сімейніобставиниабозіншихповажнихпричин, перелікякихвизначається Кабінетом Міністрів України.

Такий перелік сімейнихобставинабоіншихповажнихпричин, щоможутьбути підставою для звільнення громадянзвійськової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу і був затверджений Постановою №413 від 12.06.2013.

Натомість ні п.1, ні п. 2 ч.4ст.26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який передбачає підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службузапризовом під час мобілізації, на особливий період, військову службузапризовом осіб із числа резервістів в особливий період (під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану)п.1, під час дії воєнного стануп.2) не містить жодної підстави, яка б містила відсилку насімейні обставиниабозінших поважних причин, перелік яких визначаєтьсяКабінетом Міністрів України.

Тобто, до спірних правовідносин взагалі положення Постанови №413 від 12.06.2013 не застосовуються.

Крім того, п.2 ч.4ст.26 Закону № 2232-XIIвперше було доповнено підпунктом "г" згідно із Законом України№ 2122-IX від 15.03.2022 "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осібз інвалідністюта осіб, які доглядаютьзаособамиз інвалідністюі хворими дітьми" чиннимз21.03.2022 такого змісту:

"г) узв`язку звихованням дитиниз інвалідністювіком до 18 років; узв`язку звихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку тазаформою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; узв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду захворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; узв`язку знаявністю дружини (чоловіка) із числа осібз інвалідністюта/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осібз інвалідністю чи II групи; узв`язку з необхідністю здійсненняопіки надособою з інвалідністю,визнаною судом недієздатною; узв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністюІ групи; узв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи абоза особою,яказависновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребуєпостійного догляду,у разі відсутності інших осіб, якіможутьздійснювати такий догляд.

В подальшому ця редакція пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ зазнавала змін і доповнень. Разомзтим, жодна її подальша редакція не містила посилання на сімейні обставиниабозінших поважних причин, перелікякихвизначаєтьсяКабінетомМіністрів України.

Отже, відповідач безпідставно вказує про ненадання позивачеміншихдокументів, перелікякихнаведений у Постанові №413 від 12.06.2013,зокремависновок МСЕК, яка не застосовується до спірних правовідносин.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин, нормист. 26 Закону №2232уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця з служби.

Пунктом 2 розділу II Прикінцеві положення Закону 2169-ІХ зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Проте, станом на час розгляду даної справи, Кабінет Міністрів України не виконав свого обов`язку щодо приведення положень Постанови №413 у відповідність з новою редакцієюст. 26 Закону №2232.

Таким чином, в даній ситуації норми ст. 26 даного Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та перелік поважних причин затверджених Постановою 413 суперечать одна одній, а тому оскільки закони мають вищу юридичну сили, перед постановами Уряду, суд, керуючись принципом визначеним ч.3ст.7 КАС України, застосовує норми Закону.

В п.п. 169, 170 рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Волков проти України суд зазначив наступне: «вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Отже, ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46, ЕСНR 2001-IX)».

Позивачем дотримано законодавчо визначену процедуру подання рапорту та доданих до нього документів. Крім того, на виконання пп.гп. 2 ч. 4статті 26 Закону №2232-ХІІпозивачем підтверджено наявність поважних сімейних обставин відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянуто по суті рапорт ОСОБА_1 та листом від 06.02.2024 р. №5/1653 відмовлено в звільненні з військової служби з наведенням підстав відмови.

Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Таким чином, лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.02.2024 р. №5/1653 є актом індивідуальної дії, тобто, рішенням суб`єкта владних повноважень.

Доводи відповідача стосовно того, що визначення у висновку ЛКК терміну в 1 рік протирічить поняттю постійного догляду, не приймаються судом до уваги.

Відповідно до висновку ЛКК №205/727, наданого медичним закладом охорони здоров`я Комунальним некомерційним підприємством «П`ятихатський центр первинної медико-санітарної допомоги» П`ятихатської міської ради, ОСОБА_2 , 1944 року народження, потребує саме постійного стороннього догляду терміном з 01.12.2023 р. по 01.12.2024 р.

Визначення у висновку певного строку не свідчить про те, що особа не потребуватиме постійного стороннього догляду в подальшому понад визначений у висновку ЛКК строк.

Крім того, вказана підстава не була покладена в основу спірного рішення відповідача, а лише була вказана у відзиві проти позову.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 30.09.2019 р. №814/76/16 не враховуються судом. Правовідносини в даній справи є відмінними від правовідносин, досліджених при розгляді справи №814/76/16. В наведеній постанові Верховним Судом не надано аналізу та не зроблено висновку про застосування положень пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

В зв`язку з наведеним, рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене листом від 06.02.2024 р. №5/1653, про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби, не відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесено відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, визначений законодавством та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, способом захисту порушеного права, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, є саме визнання протиправним та скасування індивідуального акта.

Частиною 1статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене листом від 06.02.2024 р. №5/1653, про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Частиною четвертоюстатті 245 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки судом встановлено протиправність рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене листом від 06.02.2024 р. №5/1653, про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

З норм Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України та відзиву відповідача вбачається, що повноваження на звільнення позивача з військової служби має ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2,72-77,139,243-246,255,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене листом від 06.02.2024 р. №5/1653, про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» черезтакісімейні обставиниабоінші поважні причини(якщовійськовослужбовецьне висловив бажання продовжувати військову службу) у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбаченістаттею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук