Ухвала суду № 120059679, 24.06.2024, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/16561/24

Провадження № 6/947/330/24

УХВАЛА

24.06.2024 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі заяву Міністерства юстиції України, за участі заінтересованих осіб: Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Юлдашева Юрія Михайловича, ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Сенс Банк», про надання дозволу на реалізацію описаного та арештованого нерухомого майна боржника, право користування на яке мають неповнолітні діти, в рамках зведеного виконавчого провадження НОМЕР_7,

ВСТАНОВИВ:

20.05.2024 року до Київського районного суду міста Одеси в електронній формі через підсистему Електронний суд надійшло подання Міністерства юстиції України в особі представника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Юлдашева Юрія Михайловича, за участі заінтересованих осіб: боржника - ОСОБА_1 , стягувача - Акціонерного товариства «Сенс Банк», про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право користування яким мають неповнолітні діти, в якому представник Міністерства юстиції України просить суд з метою усунення обставин, які унеможливлюють виконання рішення суду, надати дозвіл на реалізацію описаного та арештованого нерухомого майна боржника - ОСОБА_2 - частину будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані неповнолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В обґрунтування подання представник заявника стверджує, що у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ) на виконанні перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_7 до складу якого входять виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь АТ «Сенс Банк» та на користь держави.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 12.03.2019 року за №520/17530/18 задоволено подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, а саме: визначено 1/2 частку майна боржника ОСОБА_2 у спільному майні - житловому будинку та земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Державним виконавцем 23.08.2019 року описано та накладено арешт на - 1/2 частку житлового будинку, реєстраційний номер майна 30600754, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 29.03.2010 року) та 1/2 частку земельної ділянки, діл. №15, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 183065551101, кадастровий номер 5110136900:27:004:0386, площею 0,1 га, розміщену за адресою: АДРЕСА_2 (на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2013 року № 2151 посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л.).

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 15.10.2019 року №947/22930/19 задоволено подання державного виконавця про вирішення питання щодо звернення стягнення на не зареєстроване у встановленому порядку майно боржника, надано дозвіл на реалізацію визначеної частки майна боржника ОСОБА_2 у спільному майні, а саме: 1/2 частку житлового будинку та 1/2 частку земельної ділянки, що не зареєстровані за боржником у встановленому порядку.

У поданні зазначено, що згідно відомостей Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради у будинку АДРЕСА_1 , зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до вимог пункту 30 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Як вказано у поданні, 20.12.2023 року державним виконавцем направлено листа за вих. №4403189/10/20.1 до служби у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації щодо надання дозволу на реалізацію описаного та арештованого майна боржника в якому зареєстровані неповнолітні особи.

12.01.2024 року на адресу відділу надійшов лист від Служби у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації вих. №75/01-37/2-24/15 відповідно до якого повідомлено відділ про те, що вищезазначений лист направлений за належністю до Київської районної адміністрації Одеської міської ради з вих. № 43/01-37/2-24-15 від 08.01.2024 року.

Згідно листа Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 12.03.2024 року за вих. №24/01-10, згоду на примусову реалізацію зазначеного будинку, де правом користування наділені малолітні діти, не надає.

Приймаючи вищевикладене, з метою належного виконання рішення суду, Міністерство юстиції України в особі представника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Юлдашева Юрія Михайловича, звернулось до суду з даним поданням.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаним поданням розподілено судді Калініченко Л.В.

Справа підсудна Київському районному суду міста Одеси.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 30.05.2024 року вказане подання прийнято до розгляду та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.06.2024 року о 15 годині 00 хвилин.

До судового засідання призначеного на 10.06.2024 року жодна зі сторін по справі, у тому числі представник відділу виконавчої служби, не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Разом з тим, тієї ж дати, 10.06.2024 року до суду надійшли письмові заперечення проти подання від ОСОБА_1 , який просить суд відмовити у задоволенні подання з підстав його недоведеності. Останній у запереченнях стверджує, що у відповідності до подання визначено боржником за зведеним виконавчим провадженням НОМЕР_7, в рамках якого подане дане подання, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , однак подання подано з урахуванням боржника - ОСОБА_1 . ОСОБА_1 стверджує, що представником Міністерства юстиції України не надано належних доказів, що особа ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є однією тією ж особою. Також, ОСОБА_1 вказується, що подання подано в супереч положенням ЦПК України приймаючи відсутність відповідної норми на розгляд відповідного питання. Додатково останнім стверджується, що за адресою спірного нерухомого майна, зареєстровані у тому числі інші діти відмінні від визначених у поданні. Органом опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради розглядалось питання за наслідком звернення державного виконавця про надання дозволу на реалізацію описаного та арештованого майна боржника в якому зареєстровані неповнолітні особи, за наслідком чого відмовлено. ОСОБА_1 стверджує, що підстав для надання дозволу на реалізацію описаного та арештованого майна боржника в якому зареєстровані неповнолітні особи не має, оскільки неповнолітні діти зареєстровані у спірному майні не мають іншого житлового приміщення для проживання, інший співвласник даного майна не є батьком неповнолітніх дітей, а реєстрація дітей в спірному об`єкті нерухомості була проведена у відповідності до чинних норм законодавства.

Приймаючи викладене в цілому, ОСОБА_1 просить суд відмовити у задоволенні подання.

Оглянувши вказані заперечення, судом було встановлено, що останнє містить докази на підтвердження його скерування іншим учасника справи.

Перевіряючи вказані скерування, судом було встановлено, що станом на 10.06.2024 року іншими сторонами не отримані подані до суду заперечення, за наслідком чого судом було відкладено судове засідання на 24.06.2024 року о 14 год. 15 хв.

У судове засідання призначене на 24.06.2024 року сторони по справі, як і представник відділу виконавчої служби не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином.

Однак, 24.06.2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла до суду заява про розгляд подання за його відсутності.

Інші сторони по справі про причини неявки суд не повідомили.

Приймаючи, що розгляд даного подання підлягає в порядку статті 435 ЦПК України, у відповідності до ч.2 якої, заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи вказане, неповідомлення сторін по справі про причини неявки, встановлені процесуальним законодавством стилі строки для розгляду відповідного подання, судом ухвалено провести розгляд подання за відсутності сторін по справі в судовому засіданні 24.06.2024 року.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до наступного висновку.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Судом з поданих представником відділу виконавчої служби до подання доказів встановлено, що 19.09.2012 року Новозаводським районним судом міста Чернігова на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 07.06.2012 року, видано виконавчий лист № 6-6599/12, про стягнення ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість в загальній сумі 1 410 071,63 доларів США.

На підставі вказаного виконавчого документа, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньовим М.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_8, стягувачем за яким є - ПАТ «Альфа-Банк», боржником - ОСОБА_2 .

Дане виконавче провадження НОМЕР_8 наразі перебуває на примусовому виконання у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби в рамках зведеного провадження НОМЕР_7, яке об`єднує наступні виконавчі провадження: НОМЕР_9, НОМЕР_8, НОМЕР_10, НОМЕР_11. Боржником за вказаним зведеним виконавчим провадженням значиться - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , стягувачем ПАТ «Альфа-Банк», та в подальшому АТ «Сенс Банк» (за наслідком зміни назви з АТ «Альфа-Банк»).

Судом встановлено, що старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звертався до Київського районного суду міста Одеси з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_7 , в якому державний виконавець просив визначити частку майна боржника ОСОБА_2 у спільному майні, а саме житловому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1 , як частку та визначити частку майна боржника ОСОБА_2 у спільному майні, а саме земельній ділянці № НОМЕР_3 , кадастровий номер 5110136900:27:004:0386, площею 0,1га, розташованій за адресою АДРЕСА_2 , як частку.

Вказане подання перебувало на розгляді в рамках справи №520/17530/18, в провадженні Київського районного суду міста Одеси, за наслідком розгляду якого 12.03.2019 року судом постановлено ухвалу, якою подання задоволено.

Визначено частку майна боржника ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_4 виданий Уманським МВ УМВС України в Черкаській області 1.04.2002 року, РНОКПП НОМЕР_2 ) у спільному майні, а саме житловому будинку, реєстраційний номер майна 30600754, розташованому за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрованому на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 29.03.2010р. за ОСОБА_7 (паспорт НОМЕР_5 виданий Уманським МВ УМВС України в Черкаській області 26.03.2004р., РНОКПП НОМЕР_6 ) як частку.

Визначено частку майна боржника ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_4 виданий Уманським МВ УМВС України в Черкаській області 1.04.2002 року, РНОКПП НОМЕР_2 ) у спільному майні, а саме земельній ділянці № НОМЕР_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 183065551101, кадастровий номер 5110136900:27:004:0386, площею 0,1га, розташованій за адресою АДРЕСА_2 , зареєстрованою на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2003р. №2151 посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л., за ОСОБА_7 (паспорт НОМЕР_5 виданий Уманським МВ УМВС України в Черкаській області 26.03.2004р., РНОКПП НОМЕР_6 ) як частку.

Судом перевірено надану до суду копію ухвали Київського районного суду міста Одеси від 12.03.2019 року по справі №520/17530/18 та встановлено, що остання набрала законної сили, а її текст наявний та оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

23.09.2019 року старший державний виконавець ОСОБА_8 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з поданням, в якому просив суд надати дозвіл на реалізацію майна боржника, а саме на: визначену частку майна боржника - ОСОБА_2 у спільному майні, а саме житловому будинку, реєстраційний номер майна 30600754, розміщеному за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованому на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 29.063.2010 року за ОСОБА_7 як 1/2 частку; визначену частку майна боржника - ОСОБА_2 у спільному майні, а саме земельній ділянці № НОМЕР_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 183065551101, кадастровий номер 5110136900:27:004:0386, площею 0,1 га, розміщеній за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованою на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2013 року №2151, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л., за ОСОБА_7 як 1/2 частку, яке не зареєстроване боржником у встановленому законом порядку.

Вказане подання перебувало на розгляді в рамках справи №947/22930/19, в провадженні Київського районного суду міста Одеси, за наслідком розгляду якого 15.10.2019 року судом постановлено ухвалу, якою подання задоволено.

Надано дозвіл на реалізацію визначеної частки майна боржника - ОСОБА_2 у спільному майні, а саме на 1/2 частку житлового будинку, реєстраційний номер майна 30600754, розміщеному за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованому на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 29.063.2010 року за ОСОБА_7 , що не зареєстрована боржником у встановленому законом порядку.

Надано дозвіл на реалізацію визначеної частки майна боржника - ОСОБА_2 у спільному майні, а саме на 1/2 частку земельної ділянки № НОМЕР_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 183065551101, кадастровий номер 5110136900:27:004:0386, площею 0,1 га, розміщеній за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованою на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2013 року №2151, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л., за ОСОБА_7 , що не зареєстрована боржником у встановленому законом порядку.

Судом перевірено надану до суду копію ухвали Київського районного суду міста Одеси від 15.10.2019 року по справі №947/22930/19 та встановлено, що остання набрала законної сили, а її текст наявний та оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У відповідності до наданої державним виконавцем до подання довідки №М1-255386-ю/л з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 21.12.2023 року, у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 23.07.2010 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована 12.03.2020 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований 12.03.2020 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстрована 12.03.2020 року; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 14.06.2018 року; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована 22.09.2020 року.

На підставі вищевикладеного судом встановлено, що у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_7, боржником за яким є ОСОБА_2 , відносно якого державним виконавцем отримано дозвіл на реалізацію визначеної частки майна боржника - ОСОБА_2 у спільному майні, а саме на 1/2 частку житлового будинку, реєстраційний номер майна 30600754, розміщеному за адресою: АДРЕСА_1 , однак в якому в свою чергу зареєстровані неповнолітні діти.

Надалі, представником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в рамках зведеного виконавчого провадження НОМЕР_7, було здійснено звернення з відповідною заявою до Служби у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації про надання дозволу на реалізацію описаного та арештованого майна боржника - ОСОБА_2 , а саме - частку будинку АДРЕСА_1 , де зареєстровані неповнолітні діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .

За наслідком розгляду вказаного питання, Київською районною адміністрацією Одеської міської ради надано відповідь від 12.03.2024 року за №24/01-10, якою, враховуючи рекомендації комісії згідно протоколу комісії з питань захисту прав дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради №5 від 07.03.2024 року, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей», п.п. 2.10, 3.2 Положення про Київську районну адміністрацію Одеської міської ради, враховуючи відсутність згоди батьків дітей, слід вважати не можливим надання дозволу на звернення стягнення на реалізацію майна боржника - ОСОБА_1 , а саме: частку житлового будинку та частку земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , що не зареєстровані за боржником у встановленому законом порядку, оскільки воно може призвести до звужування обсягу існуючих житлових прав неповнолітніх/малолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

За наслідком викладеного, Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернулось до суду з даним поданням про надання дозволу на реалізацію описаного та арештованого нерухомого майна боржника - ОСОБА_2 - частину будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані неповнолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду.

У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень не допускається. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав, інших прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19) від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Тобто, державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.

Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПУ України.

Вказаний висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 15.02.2023 року по справі №2-537/11, та враховується судом під час розгляду даної справи.

За наслідком чого, суд вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 про відсутність підстав для розгляду даного подання та неврегульованість розгляду даного питання у відповідності до положень ЦПК України.

Розглядаючи дане подання, судом враховується, що відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або інші законні представники не мають права без дозволу органу опіки та піклування, наданого відповідно до закону, вчиняти від імені малолітньої дитини правочини, визначені частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України..

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина друга статті 29 ЦК України).

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).

Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (частини перша та третя статті 160 СК України).

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (частина перша статті 405 ЦК України).

Це кореспондує частині першій статті 156 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЖК УРСР), яка передбачає, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому за згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК УРСР).

Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК УРСР. Відповідно до змісту частини другої статті 64 ЖК УРСР це є: дружина наймача, їх діти і батьки. Також членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником будинку (квартири) і ведуть з ним спільне господарство.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (частина друга статті 11 Закону України «Про охорону дитинства).

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (частини друга статті 18 Закону України «Про охорону дитинства).

Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги (стаття 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Пунктом 16 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 передбачено, що місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ст. 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Судом враховується висновок Верховного Суду викладений у постанові від 15.02.2023 року по справі №2-537/11, відповідно до якого під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме:

- з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні;

- чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення;

- чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання;

- чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання;

- яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Також, суд зазначає, що згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приймаючи вищевикладене та звертаючись до суду з даним поданням, судом встановлено, що представником державної виконавчої служби визначено боржником ОСОБА_1 .

Однак, як вже судом встановлено, з поданих до подання матеріалів вбачається, що боржником за зведеним виконавчим провадженням НОМЕР_7 є ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , саме на майно якого ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 15.10.2019 року по справі №947/22930/19 надано дозвіл, зокрема частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є однією тією ж особою, матеріали подання представника відділу державної виконавчої служби не містять, як і доказів що в рамках вказаного виконавчого провадження державним виконавцем витребовувались відповідні докази і здійснювалась заміна даних боржника.

У відповідності до наданої до письмових заперечень копії паспорту особи ОСОБА_1 , за №002435513, вбачається, що останній не містить РНОКПП відповідної особи.

Однак, у відповідності до наданого ОСОБА_1 витягу з реєстру територіальної громади від 16.05.2024 року за №2024/005355643 вбачається, що за спірною адресою розташування об`єкту нерухомості зареєстрований - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за РНОКПП НОМЕР_2 , який в свою чергу зазначений в рамках спірного виконавчого провадження, як РНОКПП особи ОСОБА_2 .

Крім того, предметом розгляду подання є надання дозволу на реалізацію описаного та арештованого нерухомого майна боржника - ОСОБА_2 - частину будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані неповнолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За наслідком чого, суд вважає доводи про недоведеність особи ОСОБА_1 як боржника за вказаним зведеним виконавчим провадженням, як підставу для відмови у задоволенні подання, безпідставними.

Розглядаючи зазначене подання, судом встановлено, що з метою примусової реалізації описаного та арештованого майна боржника ОСОБА_2 - частки будинку АДРЕСА_1 , де зареєстровані неповнолітні діти, державний виконавець звертався до Органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради з метою отримання дозволу на реалізацію вчинення цих дій, однак органом опіки та піклування відмовлено у наданні такої згоди.

Як вбачається з відповіді Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 12.03.2024 року за №24/01-10, останньою розглядалось питання щодо надання дозволу на звернення стягнення на реалізацію майна боржника - ОСОБА_1 , а саме: частку житлового будинку та частку земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , що не зареєстровані за боржником у встановленому законом порядку, де зокрема зареєстровані та проживають неповнолітні/малолітні: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Разом з тим, як вбачається, звернення державного виконавця від 20.12.2023 року до органу опіки та піклування не містило питання відносно особи - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Також, у відповідності до наданих ОСОБА_1 до заперечень: довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради №Б1-72256-ф/л від 04.05.2022 року; витягу з реєстру територіальної громади міста Одеси №2024/005560479 від 17.05.2024 року; вбачається, що за адресою розташування спірного об`єкту нерухомості зареєстровані зокрема:

- ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 12.03.2020 року;

- ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований з 12.03.2020 року.

ОСОБА_1 у поданих запереченнях визнано, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є однією тією ж особою, як і визнано, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є однією тією ж особою, за наслідком зміни прізвища, по батькові, та імені.

Разом з тим, судом приймається, що відповідних доказів матеріали справи не містять, а рішення в свою чергу не може ґрунтуватись на припущеннях.

Державним виконавцем не надано відповідних доказів на підтвердження даних обставин, як і доказів на підтвердження вчинення дій з отримання у відповідному органу опіки та піклування дозволу на реалізацію вказаного спірного майна, в якому зокрема зареєстровані та мають право користування малолітня ОСОБА_10 та неповнолітній ОСОБА_11 .

Також з наданих до суду доказів судом встановлено, що батьком малолітніх та неповнолітніх дітей, які зареєстровані у спірному об`єкту нерухомості: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є: ОСОБА_2 / ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 також зареєстрований у спірному об`єкту нерухомості.

За наслідком чого, суд доходить до висновку, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , користуються спірним об`єктом нерухомості за згодою свого батька, на підставі наявності в останнього права власності на частку в цьому майні, право власності на яке у встановленому законом порядку не зареєстроване.

Також з наданих до суду доказів вбачається, що вказані малолітні та неповнолітні діти, не мають у власності іншого нерухомого майна для проживання.

Іншим співвласником частки житлового будинку АДРЕСА_1 , є ОСОБА_7 , яка у відповідності до свідоцтв про народження дітей, зареєстрованих у спірному об`єкті нерухомості, не є їх матір`ю.

За наслідком чого, суд доходить до висновку, що у разі реалізації в примусовому порядку спірної частки будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належної боржнику ОСОБА_2 , діти зареєстровані в цьому будинку можуть втратити право користування та можливість проживання в цьому будинку.

Будь-яких доказів на підтвердження наявності у малолітніх та неповнолітніх осіб, які мають право на користування спірною частиною будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у власності іншого нерухомого майна для проживання, а також майна у їх батьків, яке може використовуватись як постійне місце проживання дітей, представник відділу державної виконавчої служби в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надав.

Також матеріали справи в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не містять доказів на підтвердження порушення порядку реєстрації малолітніх та неповнолітніх осіб у спірному об`єкті нерухомості.

Суд зазначає, що подання представника державної виконавчої служби крім загальних документів матеріалів виконавчого провадження з надання дозволу на реалізацію спірного об`єкту нерухомості, яке не зареєстровано боржником у встановленому законом порядку, а також довідки на підтвердження зареєстрованих осіб у спірному об`єкті нерухомості та звернення до органу опіки та піклування, в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не містить жодного доказу, який би дозволяв суду встановити необхідні чинники для надання відповідного дозволу.

За наслідком чого, представником державної виконавчої служби в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано доказів на підтвердження: порушення встановленого чинним законодавством порядку реєстрації дітей у спірному об`єкті нерухомості; чи є у дітей зареєстрованих у спірному об`єкті нерухомого майна інше майно для проживання, або чи наявне інше приміщення у їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання цих дітей.

Ухвалюючи судове рішення за наслідком даного подання, судом враховується, що відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд доходить до висновку, що подання Міністерства юстиції України в особі представника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Юлдашева Юрія Михайловича про надання дозволу на реалізацію описаного та арештованого нерухомого майна боржника - ОСОБА_2 - частину будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані неповнолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є необґрунтованим, задоволенню не підлягає, а вразі його задоволення будуть значним чином порушені права та інтереси малолітніх та неповнолітніх дітей.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 352-354, 435 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву Міністерства юстиції України, за участі заінтересованих осіб: Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Юлдашева Юрія Михайловича, ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Сенс Банк», про надання дозволу на реалізацію описаного та арештованого нерухомого майна боржника, право користування на яке мають неповнолітні діти, в рамках зведеного виконавчого провадження НОМЕР_7 - залишити без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Повний текст ухвали суду складено 28.06.2024 року.

Головуючий Калініченко Л. В.