Рішення № 119952508, 25.06.2024, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

Справа №198/174/24

Провадження № 2/0198/127/24

25.06.2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2024 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Білинського М.В., за участю секретаря судового засідання Літвіченко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду смт. Юр`ївка, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі представника позивача ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позивачем в обгрунтування позову зазначено наступне.

31.12.2021 відповідач ОСОБА_1 уклав з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (Первісний кредитор, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») кредитний договір №2764143. Відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язувалось надати ОСОБА_1 кредит на умовах строковості, зворотності, платності а останній зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом.

19.10.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (ТОВ «ФК «ЄАПБ») укладено договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами (договір факторингу) №19102023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Відповідно до Додатку №1 до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 31798,26 грн., з яких 7997,59 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 23800,67 грн. - сума заборгованості за процентами.

12.02.2022 відповідач ОСОБА_1 уклав з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (Первісний кредитор, ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ») Договір позики №74889113. Відповідно до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов`язувалось надати ОСОБА_1 позику на умовах строковості, зворотності, платності а останній зобов`язувався повернути позику, сплатити проценти за користування позикою.

14.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ТОВ «ФК «ЄАПБ») укладено договір факторингу №14/06/2021, відповідно до умов якого право грошової вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Відповідно до Додатку №1 до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 5955,40 грн., з яких 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1955,40 грн. - сума заборгованості за відсотками.

13.02.2022 відповідач ОСОБА_1 уклав з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНВЕСТРУМ» (Первісний кредитор, ТОВ «ІНВЕСТРУМ») кредитний договір №14091-02/2022. Відповідно до умов якого ТОВ «ІНВЕСТРУМ» зобов`язувалось надати ОСОБА_1 кредит на умовах строковості, зворотності, платності а останній зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування позикою.

13.01.2023 між ТОВ «ІНВЕСТРУМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ТОВ «ФК «ЄАПБ») укладено договір факторингу №13012023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Відповідно до Додатку №2 до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 11536,00 грн., з яких 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 7536,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Позивач в обгрунтування позову зазначає що відповідач зобов`язання за кредитними договорами не виконав та не повернув кошти за вказаними кредитними договорами ні первісним кредиторам ні ТОВ «ФК«ЄАПБ».

Позивач вважає, що відповідач має перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» непогашену заборгованість за вищевказаними кредитними договорами в розмірі 49289,66 грн., яку в добровільному порядку ОСОБА_1 не погашає, просив стягнути з відповідача на користь позивача вказану суму заборгованості та понесені судові витрати.

Ухвалою Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2024 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам роз`яснено право подати до суду заяви по суті справи та встановлені строки для їх подання.

Представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщений належним чином, при цьому в п.4 прохальної частини позовної заяви просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача та не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, відповідач має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС через який і був належним чином повідомлений про час і тату судового засідання, та через який і була вручена позовна заява та ухвала про відкриття провадження у справі.

В судове засідання, в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, з`явився представник відповідача - адвокат Хворост Д.М., яка надала пояснення та заперечувала щодо задоволення позову. Представник відповідача в обгрунтування заперечень зазначила, що позивач не надав первинних облікових бухгалтерських документів в підтвердження факту видачу кредиту (позики) за жодним з трьох спірних договорів, відтак неможливо встановити ні факту видачі кредиту ні суми ні дати такої видачі, якщо така була. Також представник відповідача заперечувала факт доведеності переходу права вимоги від первісних кредиторів до позивача та зазначала що позивач не надав детальних розрахунків заборгованості.

Суд, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши обставини справи, встановив наступне.

31.12.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі - «Товариство») та ОСОБА_1 (далі - «Клієнт») було укладено договір №2764143 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі - «Договір»). Згідно умов даного договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту 8000 грн. (п.1.2 Договору). Строк кредиту 360 днів, періодичність платежів - кожні 30 днів (п.1.3 Договору). Стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується - у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору (п.1.4 Договору). Знижена процентна ставка 0,01% в день (п.п.1.4.1. Договору). Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 29653,85% річних, за зниженою ставкою 6961,93% (п.1.5 Договору).

Відповідно до п.. 2.1. Договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані клієнтом Товариству з метою отримання кредиту.

Згідно із п 2.2. Договору, передбачено, що сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом 3 робочих днів (банківських) днів з моменту укладення Договору.

Відповідно до п.2.4. Договору, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно з п. 2.1 Договору.

Матеріали справи не мають доказів які б давали суду підстави встановити: факт видачі кредиту, суму виданого кредиту та дату видачі кредиту. Позивач не надає доказів виконання первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язань за Договором, передбачених п.2.1 Договору, щодо перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані клієнтом Товариству з метою отримання кредиту. Відтак суд позбавлений можливості встановити розмір заборгованості та перевірити правильність розрахунку заборгованості.

Позивач зазначає, що 19.10.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №19102023, у відповідності до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Але всупереч твердженню позивача, останній не надав суду оригінал чи належним чином засвідчену копію Договору факторингу №19102023 від 19.10.2023, також суду не було надано належним чином засвідченого витягу із вказаного договору, що суперечить ч.2. ст. 95 ЦПК України. Матеріали справи мають 1-4 сторінки договору та останню (номер сторінки не читається) при цьому сторінка 4 закінчується п.3.2 а остання розпочинається п.9.3. які не пов`язані між собою логічним змістом, в результаті чого суд приходить до висновку що до суду надано частину документу, яка не оформлена як витяг, а саме, перші чотири сторінки договору факторингу та ще одну останню сторінку невідомого договору, даний доказ не є достовірним та є не допустимим. З наданих частин договору неможливо встановити чи становлять ці фрагменти один цілий договір, а відтак суду не надані докази які б підтвердили факт переходу права вимог за договором №2764143 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 31.12.2021 від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Також до суду позивачем був наданий розрахунок заборгованості за договором 32764143 від 31.12.2021 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 19.10.2023, який не є первинним обліковим бухгалтерським документом і в якому розрахунок вчинено виходячи з факту того що кредит було видано позичальнику 31.12.2021 року але належних та допустимих доказів даній обставині позивачем до суду надано не було.

12.02.2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОХІДНИХ КРЕДИТІВ», як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником, було укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №74889113 (далі - «Договір позики»). Відповідно до умов якого Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від Суми Позики.

Відповідно до п. 2. Договору позики, сума позики складає 4000,00 грн., строки позики 30 днів, процентна ставка 1,99 %, фіксована.

Згідно із п.4. Договору позики, проценти за цим Договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок Позики.

Матеріали справи не мають доказів які б давали суду підстави встановити: факт видачі позики, суму виданої позики та дату видачі позики. Позивачем не надано доказів виконання первісним кредитором ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов`язань за Договором позики, передбачених п.1 Договору позики, щодо перерахування позики на банківський рахунок позичальника. Відтак суд позбавлений можливості встановити розмір заборгованості та перевірити правильність розрахунку заборгованості.

Позивач стверджує що 14.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Але всупереч твердженню позивача, останній не надав до суду оригінал чи належним чином засвідчену копію Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, також суду не було надано належним чином засвідченого витягу із вказаного договору, що суперечить ч.2. ст. 95 ЦПК України. Матеріали справи мають 4 сторінки в якості яка не дозволяє прочитати повністю зміст документа та встановити нумерацію сторінок, але вочевидь що документ який наданий суду починається сторінкою 1 та закінчується сторінкою 8 а всього сторінок - 4 які не пов`язані між собою логічним змістом та послідовною нумерацією пунктів. Суд приходить до висновку що до суду надано частину документу, яка не оформлена як витяг, даний доказ є не допустимим та не є достовірним. З наданих частин договору неможливо встановити чи становлять ці фрагменти один цілий договір, а відтак суду не надані докази які б підтвердили факт переходу права вимог за договором позики №74889113 від 12.02.2022 від ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОХІДНИХ КРЕДИТІВ» до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

28.07.2021 між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» укладено Додаткову угоду № 2 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 за якою п.3.1 договору викладено в новій редакції, зокрема ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) зобов`язується протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором позики фактору повідомити боржника про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про фактора у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства.

Матеріали справи не містять доказів виконання позивачем зобов`язань за вищевказаною додатковою угодою щодо повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору.

27.10.2023 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» укладено Додаткову угоду № 12 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, згідно якої, загальна сум Прав Вимог, що відступаються згідно Реєстру Боржників №11 від 27.10.2023 становить (надалі текст відсутній). В якості Ціни Продажу згідно Реєстру Боржників №11 від 27..10.2023 року Фактор сплачує клієнтові суму грошових коштів, яка становить 2,4 % від основної суми заборгованості (тіло кредиту) що становить (надалі текст відсутній). Відтак суд приходить до висновку щ даний доказ не надано ні в оригіналі ні в належним чином засвідченій копії та не оформлений як витяг а відтак є неналежним та недостовірним доказом.

Матеріали справи також мають розрахунок заборгованості за кредитним договором №74889113 від 12.02.2022 за період з 27.10.2023 по 31.03.2024, який не є первинним обліковим бухгалтерським документом, та розрахований виходячи з факту що станом на 27.10.2023 заборгованість становить 5955,4 грн. з яких 4000 грн. - сума основного боргу та 1955,4 грн. - заборгованість за відсотками, відповідно до вказаного розрахунку нарахована сума не змінювалась по 31.03.2024. Але враховуючи що позивачем не надано доказів видачі кредиту суд позбавлений можливості перевірити правильність вчинених розрахунків.

13.02.2022 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» (далі - «Товариством») та ОСОБА_1 (далі - «Клієнт») було укладено Договір про надання фінансового кредиту №14091-02/2022 (далі - «Договір фінансового кредиту»). Згідно умов даного договору ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» надає ОСОБА_1 фінансовий кредит у розмірі 4000,00 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1. Договору фінансового кредиту). Відповідно до п.1.2. Договору фінансового кредиту, строк кредиту 30 днів, тобто до 14.03.2022 року. Дата надання кредиту 13.02.2022. За користування кредитом клієнт сплачує Товариству 182,5% річних від суми кредиту в розрахунку 0,50% на добу (п. 1.3. Договору фінансового кредиту). Відповідно до п.1.7 Договору фінансового кредиту, кредит надається клієнту у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Згідно із розділом 7 Договору фінансового кредиту, рахунок Позичальника (не вказано).

Матеріали справи не мають доказів які б давали суду підстави встановити: факт видачі позики, суму виданої позики та дату видачі позики. Позивачем не надано доказів виконання первісним кредитором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» зобов`язань за Договором фінансового кредиту, передбачених пунктами 1.1 та 1.7 Договору фінансового кредиту, щодо надання кредиту в безготівковій формі на реквізити платіжної картки. Відтак суд позбавлений можливості встановити розмір заборгованості та перевірити правильність розрахунку заборгованості.

Позивач стверджує, що13.01.2023 між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 13012023, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ»» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Але всупереч твердженню позивача, останній не надав до суду оригінал чи належним чином засвідчену копію Договору факторингу № 13012023 від 12.01.2023, також суду не було надано належним чином засвідченого витягу із вказаного договору, що суперечить ч.2. ст. 95 ЦПК України. Матеріали справи мають 1- 4 та 9-ту сторінки договору при цьому сторінка 4 закінчується п.3.10 розділу 3 а 9-та сторінка розпочинається розділом і не пов`язана з попередньою (четвертою) логічним змістом, в результаті чого суд приходить до висновку що до суду надано частину документу, яка не оформлена як витяг, а саме, перші чотири сторінки договору факторингу та ще одну останню сторінку невідомого договору, даний доказ не є достовірним та є не допустимим. З наданих частин договору неможливо встановити чи становлять ці фрагменти один цілий договір, а відтак суду не надані докази які б підтвердили факт переходу права вимог за договором 14091-02/2022 про надання фінансового кредиту від 13.02.2022 від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Матеріали справи також мають розрахунок заборгованості за кредитним договором №14091-02/2022 від 13.02.2022 за період з 13.01.2023 по 31.03.2024, який не є первинним обліковим бухгалтерським документом, та розрахований виходячи з факту що станом на 13.01.2023 заборгованість становить 11536 грн. з яких 4000 грн. - сума основного боргу та 7536 грн. - заборгованість за відсотками, відповідно до вказаного розрахунку нарахована сума не змінювалась по 31.03.2024. Але враховуючи що позивачем не надано доказів видачі кредиту суд позбавлений можливості перевірити правильність вчинених розрахунків.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, згідно з приписом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком чи фінансовою установою, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк чи фінансова установа має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку, фінансової установи) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

У позові ТОВ «ФК «ЄАПБ» посилалося на те, що, відповідач підписав кредитні договори (договори позики): 02.12.2021 з ТОВ «Лінеура Україна» №2764143, 12.02.2022 з ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» №74889113 та 31.01.2022 з ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструс» №14091-02/2022, згідно яких отримав кредитні кошти у безготівковій формі у національній валюті на платіжну банківську картку зазначену у даних договорах. Даними договорами було визначено строк кредитування та відсотки за користування кредитними коштами.

Доводячи існування боргу за кредитами та його розмір, позивач надав до суду розрахунки заборгованості. Інших доказів виникнення заборгованості та її розміру позивач не надав. Також позивач не довів належними та допустимими доказами факт переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» у позовній заяві виклав обставини, якими обгрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що, на його думку, підтверджують вказані обставини, але разом з тим, не надав до суду докази того, що Товариствами, які відступили йому свої права вимоги до відповідача за укладеними з останнім кредитними договорами, було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок відповідача, як то передбачено кредитними договорами, які відповідач уклав з ТОВ «Лінеура Україна», з ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУС», що свідчило б про виконання самими Товариствами взятих на себе зобов`язань, а тому суд позбавлений можливості перевірити обгрунтованість здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, адже суд не має даних про отримання відповідачем кредиту.

Надані представником позивача розрахунки не є первинними документами, оскільки не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також залишається невідомим, на підставі яких первинних документів цей розрахунок взагалі було здійснено.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно дост. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливобезпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Матеріали справи не мають первинних бухгалтерських документів. Таким доказом могли б бути виписки по рахунку, чи меморіальні ордери, квитанції, чеки ін., але такі докази позивачем не надавались.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Договір факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 суду наданий не у повному обсязі, а саме: після аркушу під № 2, який закінчується п. 1.3, слідує аркуш під № 4, який розпочинається п. 2.1.9.; після аркушу під № 4 , який закінчується п. 4.2, слідує аркуш під № 8, який розпочинається п. 9.7..

Договір факторингу №13012023 від 13.01.2023 суду наданий не у повному обсязі, а саме: після аркушу під №4, який закінчується п.3.10. слідує аркуш під №9, який розпочинається з неповного переліку додатків до договору.

Договір факторингу №19102023 від 19.10.2023 суду наданий не у повному обсязі, а саме: після аркушу під № 4, який закінчується п. 3.1., слідує аркуш під № 5, який розпочинається п.9.3.

Відповідно до ч.2 ст. 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього

А тому, суд вважає, що вищевказані договори факторингу є недопустимим доказом у справі, так як надані до суду не в повному обсязі тобто не в повній копії, надані лише фрагменти договорів які не оформлені як витяг, суд позбавлений можливості встановити дійсні умови договору не маючи при цьому можливості аналізувати весь договір повністю.

Також, позивачем, у якості доказу переходу прав вимоги до боржників щодо стягнення заборгованості за кредитним договором надано додаткову угоду № 12 до договору факторингу № 14/06/2021 від 14.06.2021, укладену 27.10.2023 між ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕНЬ БОРГІВ», однак зазначена додаткова угода містить не завершені речення та пусті рядки. Суд також даний доказ вважає неналежним.

Також, на підтвердження переходу права грошової вимоги ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕНЬ БОРГІВ» надало акти прийому-передачі реєстру боржників за договорами факторингу № 14/06/2021 від 14.06.2021, №13012023 від 13.01.2023 та №19102023 від 19.10.2023 однак зазначені акти містять не завершені речення та пусті речення. Суд також даний доказ вважає неналежним.

Реєстри прав вимог боржників до договорів факторингу № 14/06/2021 від 14.06.2021, №13012023 від 13.01.2023 та №19102023 від 19.10.2023 які є його невід`ємними частинами суду не надані.

Натомість суду надані витяги з реєстру боржників №11 від 27.10.2023 року до договору факторингу № 14/06/2021 від 14.06.2021, витяг з реєстру боржників до договору факторингу №13012023 від 13.01.2023, витяг з реєстру боржників до договору факторингу №19102023 від 19.10.2023 які не містять підпису посадової особи і відтиску печатки,ТОВ ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ТОВ «ІНВЕСТРУМ», витяг не підписаний сторонами договору факторингу а сформований представником позивача та є недопустимим доказом, оскільки його зміст може бути змінено в односторонньому порядку та викладено в зручній для позивача формі.

Окремо суд виділяє договір факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, як стверджує позивач, укладений між ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ». Суд вважає такий договір неукладеним з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та у постанові Верховного суду від 24.04.2018.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Щодо переходу прав вимоги, які перейшли до позивача, як нового кредитора, від ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», судом встановлено наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Договір позики №74889113 був укладений між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 12.02.2022.

Натомість із фрагменту договору факторингу №14/06/2021 слідує що, за вказаним договором ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило право вимоги ТОВ "ФК" Європейська агенція з повернення боргів", який був укладений 14.06.2021, майже за рік до укладання Договору позики між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 .

Тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та боржником ОСОБА_1 . Відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ "ФК" Європейська агенція з повернення боргів" на підставі договору факторингу від 14.06.2021.

Таким чином, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за договорм позики від 12.02.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.

Відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Зокрема, встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі №910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Конституція України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначила зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1,3 Конституції України).

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З огляду на викладене, суд позбавлений можливості в повній мірі встановити умови укладеного договору факторингу, обсяг прав та обов`язків сторін договору, строк набрання чинності цим договором, порядок передачі та перелік документації, інші умови, яких досягли сторони при укладенні договору, та встановлення яких є необхідним для правильного вирішення цієї справи.

Інших доказів по суті спору матеріали справи не містять та позивач не вказує обставин, які унеможливили йому подати інші докази на підтвердження заявлених вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тому, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст. 203, 207, 215, 512, 514, 516, 517, 519, 526, 626, 628, 633, 634,638, 1048-1049, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, суд, ст. 10-13, 141, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» суд,

У Х В А Л И В :

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Судові витрати по справі залишити по фактично понесеним.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів», юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри (Комінтерну), буд. 30, адреса для листування: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх 4, реквізити IBAN № НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк», код ЄДРПОУ 35625014;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Рішення складено та підписано суддею 25 червня 2024 року.

Суддя М. В. Білинський