Постанова № 11992017, 09.06.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 червня 2010 року 12:00 № 2а-2688/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г., при секретарі судового засідання Шейко К.В., розглянувши справу

за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Оптімал-Торг»

про стягнення з ТОВ «ВПФ Метапродакшн»на користь ТОВ «Оптімал-Торг»вартості наданих товарів в розмірі 42466,00 грн.; про стягнення з ТОВ «Оптімал-Торг»на користь держави вартості наданих товарів у розмірі 42466,00 грн.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку Позивача, укладений між ТОВ «ВПФ Метапродакшн»(Відповідач 1) та ТОВ «Оптімал-Торг»(Відповідач 2) договір купівлі-продажу товарів № 30 від 01.01.2008 р. не спричинив реального настання правових наслідків. Посилається на те, що податкові накладні, виписані ТОВ «Оптімал-Торг»на адресу ТОВ «ВПФ «Метапродакшн», не можуть бути використані ТОВ «Оптімал-Торг»в податковому обліку, так як підписи від імені гр. ОСОБА_1 (директора Відповідача 1) у даних податкових накладних виконано не ОСОБА_1, а іншими не уповноваженими на те особами. Стверджує, що вказаний факт є безсумнівним підтвердженням мети завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Вважає, що вказаний договір є недійсним у відповідності до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, а тому до нього необхідно застосувати наслідки, що передбачені ст. 208 Господарського кодексу України.

Відповідач 1 й Відповідач 2 своїми процесуальними правами не скористались, повноважних представників у засідання суду не направили, письмових заперечень проти позову не подали, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн»зареєстроване Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 03.05.2007 р. та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 35081942.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімал-Торг»зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 17.01.2007 р. та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 34879958.

Як зазначає Позивач, Постановою Святошинським районним судом м. Києва у справі №2а-184/08 від 03.09.2008 року визнано недійсним Свідоцтво та Статут ТОВ «ВПФ Метапродакшн»від 03.05.2007 року, що зареєстровані Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним № 10721020000020353 з дати їх державної реєстрації 03.05.2007 року.

У зазначеній постанові вказано, що ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва було проведено податкове розслідування фінансово-господарської діяльності ТОВ «ВПФ Метапродакшн». За результатами розслідування було встановлено, що керівником та засновником Відповідача 1 є громадянин Білорусії ОСОБА_1 Згідно його пояснень наданих підрозділу податкової міліції вбачається, що він самостійно ніякої господарської діяльності не здійснював, підприємство на себе зареєстрував за пропозицією невстановлених осіб і здійснював дії тільки щодо, підписання деяких установчих документів не розуміючи їх змісту, фактично ОСОБА_1 фінансово-господарську діяльність не вів, засновником значився формально і лише поставив свій підпис на підготовлених невстановленими особами реєстраційних документах, з обіцянкою в подальшому отримувати від них за це винагороду. Де знаходяться документи фінансово-господарської діяльності та печатка підприємства громадянину ОСОБА_1 невідомо. Припускає що його документами можуть скористатися невстановлені особи для здійснення протиправної" діяльності, переклавши при цьому відповідальність на нього.

01.01.2008 року між ТОВ «ВПФ Метапродакшн» та ТОВ «Оптімал-Торг»було укладено договір купівлі-продажу товарів №30, згідно умов якого покупцем (ТОВ «ВПФ Метапродакшн») було придбано товар, вказаний у специфікації, що є невідємною частиною зазначеного договору у продавця (ТОВ «Оптімал-Торг») на загальну суму 42466,00 грн. в т.ч. ПДВ 7078,00 грн.

05.01.2008 року ТОВ «ВПФ Метапродакшн»отримало податкову накладну №06/05. Вказаний договір та первинні документи підписано від імені ОСОБА_1

Позивач наголошує, що укладений договір між Відповідачами призвів до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п.19 п.1 ст.2 «Бюджетного кодексу України»від 21.06.2001р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України.

Враховуючи викладене, Позивач просить суд застосувати до Відповідачів наслідки, що передбачені ст.ст. 207 та 208 ГК України та стягнути із Відповідача 1 на користь Відповідача 2 вартість наданих товарів у розмірі 42466,00 грн., а з останнього стягнути кошти в дохід Державного бюджету України.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звергатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 етапі 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною умовою наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Враховуючи обставини, які були встановлені Святошинським районним судом м. Києва при вирішенні справи № 2а-184 03.09.08 р. а саме, що громадянин ОСОБА_1 який згідно установчих документів є засновником та директором товариства, насправді не має будь-якого відношення до створення та діяльності ТОВ «ВПФ Метапродакшн», оскільки реєстрацію його в державних установах не здійснював. Враховуючи дане рішення, судом встановлена наявність умислу невстановлених осіб на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення субєктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Встановлено, що правочин на який посилається Позивач був укладений між Відповідачами у 01.01.2008 року. Водночас позов подано 02.04.2009 року. Отже, Позивач пропустив строк, передбачений у ст. 250 ГК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 15.06.10 р.